• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і ознаки громадянського суспільства.

Тип держави - сукупність держав, які мають схожі загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, базуються на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загально-соціального і класового аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Типологія - це теорія про типи тих або інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» всіх держав, які існували в минулому і існують тепер, на групи, класи, типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.

Поняття типології держав.

Тип держави характеризується:

• елітою (класом, соціальною групою), яка перебуває при владі;

• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада базується;

• системою методів і способів, які застосовує ця влада при захисті виробничих відносин і форм власності;

• реальним (а не декларованим) загально-соціальним вмістом політики держави, її справжньою роллю в суспільстві;

• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Є два підходи до типології держав.

Формаційний підхід заснований на вченні марксизму про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній з яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній - феодальний, буржуазній - буржуазний. Формація - це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається в результаті зміни типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.

Поняття історичного типу держави пов'язується зі встановленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, які панують в суспільстві на певному етапі його розвитку. Історичний тип, згідно марксистсько-ленінської теорії, відображає єдність класової сутності всіх держав, що володіють однаковою економічною основою, обумовленою пануванням даного типу власності на засоби виробництва.

При такому підході держава набуває суто класову визначеність, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабовласницька, феодальна, буржуазна), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. ЛенІн виділяли і останній (неексплуататорський) історичний тип - соціалістична держава, яка в найближчій історичній перспективі повинна перерости в комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася як антикапиталистична, що служило помилковою теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивних (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань комуністичної формації.

Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним в нашій науковій і учбовій літературі 90-х рр. XX в.

Інший підхід - цивілізаційний - кладе в основу класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими або іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу ( Кельзен, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одновимірний і співвідносять державу перш за все з духовно-етичними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнуте і локальне суспільство, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних і інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі налічує 21 цивілізацію) дає стійку спільність всім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища і інших чинників прихильники цивілізаційного підходу ділять цивілізації на:

• первинні;

• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави - давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма і ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна. До вторинних - держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки і ін.

Для первинних цивілізацій характерна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися тільки ті, які змогли послідовно розвинути духовно-культурний початок у всіх видах Діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська і ін.).

Цивілізація - це соціокультурна система, що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи особи - економічної, політичної, соціальної і духовної.

Вторинні цивілізації (держави нового і новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що спочатку позначилася, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникаючою силою, якою вона була в первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринково власницького устрою, цивільного суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвинули цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих в даний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не тільки інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але і найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

(1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

(2) політика держави - не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;

(3) різноманітність національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

Кожний з двох підходів має свої достоїнства і недоліки. Недоліком цивілізаційного підходу є недооцінка соціально-економічного чинника, звеличення культурного елемента . До недоліків формаційного підходу відноситься переоцінка класово-економічного чинника. Зовні поля його зору залишається величезний пласт культурно-ціннісних ідей і уявлень, які не можуть бути охарактеризовані як класові. Не можна прийняти і існуючу в рамках формаційного підходу невиправдану апологетику соціалістичної держави як вищого і останнього історичного типу.

Проте слід віддати належне формаційному підходу в тому, що він привернув увагу до істотної ролі чинників економічного порядку, що впливають на формування держав і зміни їх типів; до поетапності і природності історичного характеру їх розвитку. Не можна повністю відкидати класифікацію держав на історичні типи (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важливо враховувати, що критерій такого розподілу обмежений певними рамками - «базисними», класово-економічними; що за формаційними межами залишено багато історичних явищ, які складають глибинну сутність суспільства і держави.

Якому з двох підходів до типології держав слід віддати перевагу?

З позицій загальнолюдських цінностей, які стали домінуючими в другій половині XX в., привабливіше виглядає цивілізаційний підхід - особливо до типології сучасних держав, які неможливо підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від колишньої оцінки цивілізації тільки як культурної спільності і що базується на визнанні її комплексного характеру) виявляється набагато ширшою і багатшою за формаційний підхід. Вона дозволяє пізнавати минуле через всі форми діяльності людини - економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну і інші - у всьому різноманітті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього часу ставить людину як творчу і конкретну особу, а не як класово-знеособленого індивідуума; розрізняє не тільки протистояння класів і соціальних груп, але і враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей.

Відзначимо, що класифікація держав на типи може бути здійснена по інших критеріях.

Типи держав по рівню захисту прав і свобод людини:

- правові: держави з режимом конституційної законності;

- неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.

Конспект лекції з дисципліни:

„ Теорія держави і права”

Для студентів спеціальності 5.03040101 „Правознавство”

Тема:

„Держава і громадянське суспільство”

План:

1. Поняття і ознаки громадянського суспільства.

2. Структура громадянського суспільства.

3. Місце держави в сучасному громадянському суспільстві.

4. Стан та перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні.

Література:

1. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова, К.: Юрінком Інтер, 1998.
2. Колодій А.М. Теорія держави і права, К., 1995.
3. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави.-2-е вид. – Київ: Тандем, 1996.
4. Котюк В.О. Теорія права, К., 1996.
5. Теорія держави і права: Навчальний посібник; За заг. ред. С.Л.Лисенкова, В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
6. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. – Львів: Новий Світ – 2003.
7. Теорія держави і права: Навч.посіб/ За заг. ред. С.Л.Лисенкова, В.В.Копєйчикова. -

К.: Юрінком Інтер, 2004.

8. Теорія держави і права: Навч.посіб./ А.Ю.Олійник, С.Д.Гусарєв, О.А.Слюсаренко.-К, 2001.

9. Зайчук О.В.; Оніщенко Н.М. Теорія держави і права: Академічний курс.- К. Юрінком Інтер, 2006.608 с.

10. Шестопалов М.М. Теорія держави і права.-К.: Прецедент, 2006 – 197 с.

Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, в якому головною дійовою особою є громадянин як автономна особа:

• суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства; вільним економічно - має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької, вільним ідеологічно і політично;

• суб'єкт, який володіє правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник »);

• суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

• суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Громадянське суспільство базується на різноманітті форм і видів власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добробут всіх; (2) відкрити економічний простір для примноження власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і заповзятливості. Співвідношення праці і різних форм власності в громадянському суспільстві повинне бути таким, щоб праця дозволила створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переважання в державі так званого «середнього класу» - один з показників сформованого в ньому громадянського суспільства.

Сучасна концепція громадянського суспільства виходить з того, що воно є передумовою соціальної правової держави . Діалектика взаємостосунків громадянського суспільства і держави складна і суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний розподіл організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що саморозвивається, завжди відчуває тиск з боку державної влади. У свою чергу держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, внаслідок чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, окрім власних функцій, привласнює ще і функції громадянського суспільства, примушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безперервної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких в значній мірі залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
10. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
11. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
12. Аналіз однієї ознаки

Переглядів: 768