• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Герменевтичний аспект релігієзнавства

В наш час актуальним є включення герменевтики в контекст релігієзнавчих досліджень. Однак йдеться не про герменевтичне релігієзнавство

Тема 1. Релігієзнавство як наука

як одне з самостійних дисциплінарних утворень, а про герменевтичний аспект релігієзнавства. Під поняттям "герменевтичний аспект релігієзнавства" ми розуміємо включення, вписування власне герменевтичного інструментарію в релігієзнавчий матеріал.

Перш ніж перейти до понятійної сітки герменевтично зорієнтованого релігієзнавства, зробимо невеликий історичний екскурс і розглянемо функціонування герменевтичних ідей в теологіях і релігійно-філософських концепціях. Для цього насамперед виділимо три етапи маніфестації герменевтичних інтенцій в історичному просторі. Перший пов'язаний з пануванням біблійної герменевтики (умовно IV-XVIII ст.). На цьому етапі герменевтика застосовувалася тільки в контексті тлумачення біблійних текстів. Другий етап (умовно кін. XVIII - поч. XX ст.) характеризується розчиненням біблійної герменевтики в гуманітарних, здебільшого у філологічних та історичних науках. На цьому етапі спостерігається навіть тимчасове припинення функціонування феномена біблійної герменевтики, зокрема, в європейській традиції. Проте вже на третьому етапі (умовно 20-ті pp. XX ст. - нинішній час) завдяки посиленому застосуванню герменевтичного інструментарію, переважно у протестантських теологіях екзистенційної орієнтації, біблійна герменевтика знову відновлюється, причому кардинально. Біблійні тексти (і в цьому полягає характерна особливість третього етапу) інтерпретуються крізь призму екзистенційного світосприйняття.

Отже, функціонування герменевтичних понять, ідей, принципів у контексті релігійної традиції пов'язане з еволюцією предмета біблійної герменевтики. До речі, біблійна герменевтика в релігійній традиції розглядалась як вчення про істинне тлумачення текстів Святого Письма. Так, у працях відомого російського православного богослова та історика XIX ст. архімандрита Макарія (Булгакова) знаходимо таке визначення герменевтики: "Вона (герменевтика - авт.) викладає правила того, як пізнати і з'ясувати істинний смисл Святого Письма".¹ Тож завдання біблійної герменевтики богословам уявлялись переважно як розуміння окремостей, частин щодо цілого, що ним є канон.

Вперше герменевтична проблема в контексті християнської традиції була поставлена ще Орігеном в його четвертій книзі "Про начала". Йшлось про найпростіше герменевтичне питання, суть якого можна висловити у такій формі: "Скільки смислів у слові?" Хоч сам Оріген належав до прихильників багатозначного витлумачення змісту, але вважав, що "внутрішній смисл, як смисл божественний, відкривається нам лише завдяки благодаті".²

Нову сторінку в освоєнні герменевтичного арсеналу відкриває Августин

Макарий, архимандрит. Введение в православное богословие. - СПб, 1847. - С.644. ' Сочинения Оригена, учителя Александрийского. - Рига, 1936. - С. 281.

44 Розділі. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

Аврелій. Його "De doctrina Christiana" по праву може слугувати за посібник з біблійної герменевтики. Саме від часів Августина за біблійною герменевтикою закріпилось тлумачення її як сукупності правил і понять, що застосовуються для пошуку дійсного смислу Святого Письма. До герменевтичного здобутку Августина треба віднести його вчення про речі та про знаки, про необхідність їх відрізняти. На думку богослова, будь-яке вчення можна віднести до речей чи до знаків. При цьому досліджувати речі можна тільки завдяки вивченню знаків. Видатний мислитель порушив також проблему, доволі важливу для майбутнього герменевтики. Йдеться про розуміння переходу від знаку до значення. Щоправда, за Августином, розуміння досягається через освоєння церковної догматики, а в кінцевому підсумку "богонатхненність Письма вимагає і богонатхненності читача". Він наполягав на визнанні за смислом слова одного-єдиного значення. За влучним висловом Г.Шпета, в Августина "проблема розуміння знищується, не будучи ще як слід поставленою".¹ Проте саме підняття цього питання стало визначальним чинником подальшого розгортання герменевтичних концепцій.

На відміну від Августина представники Реформації відмовились від традиційного розуміння Святого Письма, що за своєю суттю означало апеляцію до авторитету. Вони висунули принцип тлумачення тексту Біблії з огляду на сам текст. У протестантській теології часів Реформації релігійна герменевтика набуває істотно нового значення. В цьому контексті необхідно відзначити герменевтичні розвідки відомого ідеолога і теоретика протестантизму Флаціуса Іллірійського (XVI ст.), котрий започаткував розробку нових герменевтичних принципів. Йдеться насамперед про принцип контекстуального тлумачення, що вимагає при дослідженні тексту брати до уваги контекст. Це ставило смисл у залежність від контексту. У такий спосіб проблема багатозначності, для вирішення котрої святі отці доклали чимало зусиль, втрачала свою гостроту. Принцип теологічних розвідок Флаціуса в подальшому став відомий як принцип герменевтичного кола. Йшлося про відношення частин тексту до цілого, а цілого тексту до окремих частин. Згідно принципу теологічних розвідок окремі частини цілого повинні були вже сприйматись через їх відношення до цілого. Після Флаціуса теологи стали визнавати наявність єдиного смислу Святого Письма, хоча його тлумачень, залежно від контексту, могло бути безліч. Флаціусу належить також пріоритет у постановці такої важливої герменевтичної проблеми, як відмінності розуміння й інтерпретації.

У теологічній спадщині XVIII ст. помітне місце займали розвідки відомого інтерпретатора Нового Завіту, теолога Йоаніса Ернесті. На його думку, герменевтика має виконувати два завдання - розуміння і, власне, пояснення. З одного боку, вона повинна виявляти смисл, а з іншого - пояснювати його. Саме

Шпет Г.Г. Герменевтика и ее проблемы // Контекст. - М., 1989. - С. 238.

Тема 1. Релігієзнавство як наука

Ернесті й порушує, хоча у прихованій формі, проблему співвідношення розуміння та пояснення, яка набуває в подальшому особливої гостроти у В.Дільтея. На основі поглибленого вивчення інтерпретацій Нового Завіту Й.Ернесті зробив висновок, що адекватне розуміння Святого Письма змушує визнати відмінності його інтерпретаторів. Іншими словами, будь-яка інтерпретація біблійних текстів є наслідком характеру і рівня знання самого слова й не залежить від Духа Святого. На думку дослідника, слід відмовитись від догматичної єдності канону. Відтак теологічна герменевтика в побудовах Ернесті заходить у логічну безвихідь. За образним висловленням В.Дільтея, "відбувається звільнення тлумачення від догми". Саме праці теолога Й.Ернесті започаткували секуляризацію біблійної герменевтики, її трансформацію в герменевтику історичну. В його розвідках герменевтика набуває рис наукоподібності, перетворюється в окреме питання, що розв'язується вже методами історичних і філологічних наук.

З XVIII ст. розвиток герменевтики здійснюється у двох напрямках -філологічному й теологічному, що не суперечили у своїх методологічних засадах один одному, більше того, подеколи перехрещувались, взаємодоповнювались. Цікаво, що основоположник власне філософської герменевтики відомий німецький теолог і мислитель Фрідріх Шлейєрмахер дійшов до свого відкриття на основі ретельних текстологічних досліджень здебільшого біблійних текстів.

З іменем Ф.Шлейєрмахера пов'язується другий етап власне релігійної герменевтики. Під герменевтикою він розумів мистецтво, завдяки якому існує можливість повторити творчий процес автора тексту, навіть відчути, усвідомити текст краще від авторського його розуміння. Варте уваги також тлумачення Ф.Шлейєрмахером феномена розуміння - важливого компонента людського спілкування в широкому значенні цього слова. На його думку герменевтика є допоміжною дисципліною, котру можна застосовувати не лише для дослідження текстів Біблії, а й для вивчення текстів різного змістовного спрямування. По суті, саме у Ф.Шлейєрмахера рельєфно простежується тенденція до становлення герменевтики як універсальної методології з претензією на розв'язання філософських проблем. Релігійна герменевтика у нього неначе розчиняється в універсальності. Відомим представником цього етапу філософської герменевтики був також німецький філософ Вільгельм Дільтей, що послуговувався герменевтикою як універсальним методом розуміння культури минулого.

Зосередимось тепер безпосередньо на аналізі третього, сучасного етапу еволюції герменевтичних принципів у релігієзнавчих пошуках, який має теологічний відтінок. Йдеться про так звану екзистенційну герменевтику, репрезентовану працями відомих діячів протестантської думки Рудольфом Бультманом, Ернстом Фуксом і Герхардом Ебелінгом. Насамперед відзначимо ті

46________ Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

загальні особливості, які характеризують специфіку теологічної герменевтики XX ст. Ними є:

-тісний зв'язок теологічної герменевтики з філософською герменевтикою. Джерелом герменевтичних ідей теологів Е.Фукса і Г.Ебелінга служили теоретичні викладки пізнього М.Хайдеггера. Р.Бультмана, безперечно, зазнав значного впливу з боку філософського екзистенціалізму, хоча в герменевтичних пошуках опирався на герменевтичний потенціал Хайдеггера і здобуток марбургського неокантіанства;

- об'єкт дослідження залишається незмінним, традиційним. Ним є біблійні тексти;

- герменевтичним дослідженням властива антиеволюційність, антиісторизм у змістовному наповненні інтерпретацій.

Як приклад герменевтично орієнтованої теології, розглянемо теорію деміфологізації Р.Бультмана, викладену в книзі "Новий Завіт і міфологія. Проблема деміфологізації новозавітного благовістя". На думку Р.Бультмана, сучасні наукові знання про світ і людину в ньому суперечать міфічним уявленням, які містяться в Біблії, зокрема, в Новому Завіті. Уникнути суперечностей можна не простим відкиданням міфології як такої (позиція ліберальної теології XIX ст.), а шляхом "деміфологізації^-" християнства. Йдеться про необхідність дати нову інтерпретацію біблійних текстів. А це означає, що те "міфічне вбрання, в яке вдягнуте християнство", зовсім не відповідає його сутності. Воно є лише засобом його подання, зумовленим особливостями епохи формування Біблії. За Р.Бультманом, завдання дослідника полягає у виявленні за "міфічним вбранням" його глибокого змісту, його іманентного начала. "Потрібно, - пише богослов, - екзистенційно інтерпретувати дуалістичну міфологію Нового Завіту".¹ Цей глибокий зміст християнського вчення є його Kerygma. Основним смислом екзистенціалу "керигма" є, власне, сутність християнського благовістя, що має нормативну цінність для всіх часів і народів, незалежно від історичного способу її вираження. Керигму, або глибинний зміст благовістя, людина може осягнути лише завдяки вірі в події, пов'язані з життям і діяльністю Ісуса Христа. Віра, за Р.Бультманом, не визнання істинності постулатів Символу віри, не містичне злиття душі з Абсолютом. Це подія зустрічі, з якої виникає особистісне ставлення до Бога, і саме це ставлення. Це віра у "подію Христа", віра у вирішальне есхатологічне діяння Бога, сповіщене керигмою. Отже, на думку теолога, віра в Ісуса означає віру в його присутність у слові "благовістя", у керигмі; віру в те, що слово "керигма" є Його словом. Так в теології набуває чинності новий екзистенціал - "подія".

При розгляді "теорії деміфологізації^-" Р.Бультмана особливе значення

¹ Бультман Р. Новый Завет и мифология. Проблема демифологизации новозаветного провозвестия // Вопр. философии. - 1992. - № 11. - С. 96.

Тема 1. Релігієзнавство як наука

надається змісту інтерпретації, що уявляється йому своєрідною діалектичною операцією з виявленням глибинної екзистенційної суті, пов'язаної з існуванням Христа. Проте цю операцію не варто зводити до раціонального поступу "зняття" (Aufebung), на кшталт гегелівського. Іншими словами, об'єктивна і загальноприйнята інтерпретація Біблії неможлива, бо людина підходить до релігії з певною особистісною установкою, її віра завжди є прилученням до екзистенційної суб'єктивності. Цим зумовлене і саме тлумачення "розуміння", що мислиться суб'єктивною прилученістю, а не рефлексією.

В руслі бультманівської концепції розглядав герменевтику й німецький теолог Ернст Фукс у книзі "Граматика віри". В його герменевтичних розвідках визначальним поняттям є "повідомлення", зокрема про повідомлення благовістя від Христа. На думку Е.Фукса, завдання людини при тлумаченні благовістя полягає не тільки в тому, щоб "схопити" Слово, вислухати Його, а також у пошуку відповідного слова Христу. Йдеться про мову віри, що є обов'язковим елементом процесу розуміння. Е.Фукс надає велике значення Слову. Воно є пріоритетним у біблійному тексті, бо є подією мови. Подібні міркування мав німецький теолог Г.Ебелінг.

Отже, Р.Бультман, Е.Фукс і Г.Ебелінг, по суті, відтворили біблійну герменевтику, розглянувши її екзистенційно. Серед інших відомих теологів, що в своїх дослідженнях широко використовували герменевтичний метод, необхідно згадати представників католицької думки К.Ранера і Е.Корета.

Цей екскурс в історію проникнення герменевтичних інтуїцій, ідей, принципів у богословські концепції служить основою для побудови, реконструкції уявної моделі "герменевтичного аспекту релігієзнавства". На нашу думку, на описовому рівні схоплення герменевтики в релігієзнавстві слід розглянути понятійний герменевтичний апарат на релігієзнавчому ґрунті, а також торкнутись деяких закономірностей, що випливатимуть із запропонованої схеми.

Спочатку трохи про гіпотетичну реконструкцію понятійного апарату. Згідно з духом герменевтики, тут доцільно виділити два понятійні ряди: перший пов'язаний із становленням смислів релігійних феноменів і з осягненням смислу феномена релігії як безпосереднього об'єкта вивчення; другий пов'язаний із можливими інтерпретаціями, орієнтованими на розуміння загального смислу релігійних феноменів і їх смислових відтінків. Іншими словами, такі основоположні поняття релігієзнавства, як "релігія", "Бог", "людина", "сакральне", "релігійне почуття", "Біблія" тощо мають входити як предикати в обсяг суб'єкта поняття "смисл". Відповідно, всі вищеназвані основоположні поняття повинні служити об'єктами для найрізноманітніших "інтерпретацій". При цьому родові поняття "смисл" та "інтерпретація" вихідною категорією мають поняття "розуміння", що, в свою чергу, може тлумачитись із психологічних, методологічних, культурно-історичних і навіть онтологічних

48 Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

позицій. Найбільш плідним для майбутнього герменевтики (в руслі релігійної традиції) є, на нашу думку, осягнення процесу розуміння як своєрідного хитання між досягнутим на рівні тлумачення і прийнятим на рівні віри.

Таке тлумачення процесу розуміння наводить П.Рікьор у творі "Конфлікт інтерпретацій". На його думку, "розуміння Святого Письма вимагає не відмови від розуму в ім'я віри, а "віруючого розуму".¹ Звернувшись до діалектики, можна розвинути думку П.Рікьора: розуміти можна тільки тоді, коли щось некритично сприймається на віру, а віра, в свою чергу, можлива лише при наявності умови, за якою її зміст певним чином розуміється. Подібне тлумачення розуміння створює неабиякі труднощі для побудови системи категорій релігієзнавства, бо тоді кожна з категорій повинна містити в своїй глибинній сутності елемент кореляції між розумінням і вірою. З огляду на це, пропонуємо розглянути на основі тлумачення розуміння як пізнавального акту осмислення чого-небудь один з можливих варіантів окреслення понять релігієзнавства.

За приклад розуміння однієї з категорій герменевтично забарвленого релігієзнавства візьмемо універсальний герменевтичний ключ - "феномен Біблії". Це важливо, бо тлумачення біблійних текстів було й залишається основним завданням релігійно орієнтованої герменевтики. Йдеться про "смисл" Біблії, зокрема, про те, що розуміється під Біблією. Відповідно до історичного поступу біблійної герменевтики можна визначити три підходи до розуміння феномена Біблії. Перший підхід - традиційний, що становив суть першого етапу, коли Біблія тлумачилась як "Богом відкрита істина", Богом натхненне Письмо. Другий підхід - історичний - витлумачує Біблію як джерело історичних фактів, повідомлень, свідчень тощо. Він домінував на другому етапі розвитку герменевтики в релігійній традиції. Третій підхід - екзистенційний - акцентує увагу на тому, що Біблія може сказати, повідомити людині. Яскравий приклад такого витлумачення Біблії - "теорія деміфологізації" Р.Бультмана. Екзистенційний підхід актуалізує такі поняття, екзистенціали, як подія, благовістя (керигма), ситуація, співпереживання тощо. Перераховані підходи до Біблії, з одного боку, не є абсолютними для кожного етапу, а з іншого, далеко не вичерпують всієї повноти смислових відтінків у процесі осягнення феномена Біблії. Вони були найвпливовішими на окремих етапах еволюції біблійної герменевтики.

Тепер поговоримо про "інтерпретації" Біблії. Спробуємо розкрити феномен "книги книг" на рівні другого понятійного ряду, що має родове поняття інтерпретація. Безліч інтерпретацій Біблії можна акумулювати в такі основні аспекти, як алегоричне й буквальне (граматичне і історичне) витлумачення. Якщо витоки алегоричного тлумачення сягають Александрійської богословської

Ricoeur P. Le conflict des interpretations. Essais d'hermeneutigue. - Paris, 1969. - P.388.

Тема 1. Релігієзнавство як наука

школи (І-ІІ ст.), то корені буквального бачимо в традиції Антіохійської богословської школи (Піст.), найвизначнішим представником якої був Іван Златоуст. Отже, йдеться про так звану дискусію аналогістів і аномалістів. Деякі богослови минулого і сьогодення наполягають на доцільності виділяти у самому алегоричному витлумаченні кілька більш глибоких (мається на увазі -містичних) смислів. Взявши до уваги принцип контекстуальності, ми знехтуємо питанням багатозначності смислових відтінків.

"Керигматична герменевтика" Р.Бультмана служить основою вичленування ще й так званого екзистенційного підходу до інтерпретації Біблії. Тобто доцільно виділяти інтерпретації біблійних текстів, що склались у певну історичну епоху, і інтерпретації самих інтерпретаторів, тобто повідомлення, що хотіли передати в начебто незалежних інтерпретаціях текстів їх автори. Іншими словами, теолог пропонує розширити горизонт інтерпретацій. При цьому виникає потреба пошуку істинного смислу інтерпретацій. Він, за Р.Бультманом, полягає у керигмі. Звідси й суть екзистенційного аспекту інтерпретації: віднайти первісну, глибинну сутність якогось феномена, зокрема, феномена Біблії.

Проте зробимо невеличке зауваження: постійна дилема "істинність-неістинність" в герменевтиці не працює. Для герменевтики (в тому числі й релігійно забарвленої) головним є поняття автентичності, що зумовлює глибинну відповідність тексту, достеменно, іманентність йому. Тож замість істини в ній слід використовувати автентичність. Інша справа: що є критерієм автентичності? Розмірковуючи далі, запитаємо: "Може таким критерієм бути авторитет, чи ні?" Проте це питання належить вже до царини метатеорії герменевтики, тобто входить в аспект розгляду філософської герменевтики.

Тепер спробуємо повторити попередню процедуру герменевтичного осмислення поняття "релігія". Для цього за родове поняття візьмемо "феномен" релігії й розглянемо його з герменевтичних позицій. Зазначимо, що під феноменом в нашому випадку слід розуміти поняття однопорядкове, співвідносне з поняттям "сутність", але протилежне йому, тобто перебуваюче у протиставленні до сутності. Насамперед підведемо це поняття до підмету першого понятійного ряду, тобто спробуємо осягнути "смисл" релігії.

З безлічі спроб осмислення цього феномену з різноманітних світоглядних і методологічних позицій можна виділити, принаймні, три підходи до розуміння змісту релігії. Перший стверджує апеляцію до авторитету, коли релігія мислиться як "благовістя", одкровення, своєрідна апологія можливостей, продукт трансцендентного. Звідси й предикати "авторитетного" тлумачення релігії - поняття "Бог", трансцендентне, сакральне тощо. Цей підхід домінував на першому етапі становлення релігійної герменевтики, хоча його прояви характерні і для концепцій бультманівської орієнтації і навіть для феноменологічної філософії релігії.

Другий підхід розглядає релігію як важливий продукт духовного життя

Розділі. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

людства, осмислює її як соціальний феномен. Висновки послідовників цього підходу (переважно в позитивістськи орієнтованих концепціях) характеризуються зведенням неосяжного феномена релігії до розгляду її як суто історичного продукту, зумовленого розвитком певного соціального фактора. Такий підхід був провідним на другому етапі становлення релігійної герменевтики. На рівні цього підходу осмислення відбувається за наявності понять "релігійна свідомість", "релігійна діяльність", "релігійні відношення", "релігійні інститути" тощо.

Третій підхід виявляється в осмисленні релігії як ставлення людини до Бога. В такому тлумаченні акцент необхідно ставити не стільки на терміні "людина", а на зв'язці "ставлення", що полягає в постійному прагненні людини стати Особистістю шляхом, здебільшого, богоуподібнення. Звідси й умовна назва цього підходу до осмислення релігії - особистісний. До речі, його перші витоки витлумачення феномена релігії сягають ще Августина, в розумінні котрого релігія виступала засобом зв'язку Бога з занепалою людиною. Прояви особистісного підходу до осмислення релігії характерні всім етапам становлення релігійної герменевтики. Подібне тлумачення, в свою чергу, потребує з'ясування змісту таких основоположних понять, як "Бог", "людина", котра відчуває, мислить і діє, й ідея безсмертя.

Тепер мусимо ще осягнути феномен релігії на рівні інтерпретації, тобто на рівні другого понятійного ряду. Відповідно до смислових відтінків феномена "релігія" можна вичленити безпосередні інтерпретації цього феномена. Звідси, в світлі "авторитетного" витлумачення релігії можна вичленити такі її визначення: vox dei, релігія як відчуття священного (М.Еліаде, Р.Отто), утвердження трансцендентного (Р.Ейкен), релігія як чистий і благоговійний стан духу, названий благочестям (К.Тіле) тощо. На рівні тлумачення релігії як соціального феномена функціонують такі інтерпретації її: релігія є засіб об'єднання і зв'язку людей суспільстві (О.Конт), релігія як сакралізація цінностей і тих соціальних зв'язків, які зумовлюють цілісність соціальних груп (Е.Дюркгейм) тощо. У світлі екзистенційного підходу до релігії також можна навести безліч визначень, а саме: релігія як продукт взаємовідношення "Я" і "Ти" (С.К'єркегор), релігія як особистісне переживання, сукупність почуттів, дій і досвіду окремої людини (У.Джеме), релігія як життя у спілкуванні з Богом (С.Франк), як зустріч індивідуума з Богом (К.Барт) тощо. При цьому слід зауважити особливості визначень релігії різними інтерпретаторами.

Осмислення релігії на рівні інтерпретацій потребує враховування таких принципів, як контекстуальність та історичність. Для прикладу співставимо трактування релігії як відчуття сакрального М.Еліаде, подану в капітальному дослідженні "Історія релігійних ідей", та у викладі в середньовічних трактатах. Акцентуємо увагу на тлумаченні самого терміна "сакральне". Для М.Еліаде сакральне має трансісторичну природу, при визначенні якого необхідно

Тема 1. Релігієзнавство як наука

користуватися поняттям ієрофанії. На думку дослідника, сакральне відкриває себе як абсолютну реальність виключно через історичну різноманітність своїх проявів - ієрофаній. В середньовічних трактатах і суммах "відчуття сакрального" співвідноситься з Божественним, трансцендентним й антитезою має профанне (мирське). Відповідно, природа сакрального абсолютно не має нічого спільного з природою світу необхідностей. Саме тому тлумачення релігії як відчуття священного, сакрального в контексті середньовіччя істотно відрізняється від таких самих за формою тлумачень МЕліаде.

Ми продемонстрували лише ескіз побудови одного з можливих варіантів герменевтичного прочитання релігієзнавства.

З огляду на сказане, зробимо такі висновки:

1. "герменевтичне релігієзнавство" як окрему дисципліну науки про релігію неможливо осмислити, застосовуючи герменевтичний інструментарій через функціонування принципу плюралістичності у тлумаченні основоположних понять релігієзнавства;

2. "герменевтичне релігієзнавство" існує лише як методологія. Йдеться про включення, вписування герменевтичного інструментарію в релігієзнавчий матеріал, тому доцільніше говорити про функціонування в методологічному відношенні "герменевтичного аспекту" релігієзнавства;

3. методологічно плідним є виділення двох понятійних рядів герменевтично орієнтованого релігієзнавства, а саме: понятійного ряду, пов'язаного з з'ясуванням смислів релігійних феноменів, і понятійного ряду, пов'язаного з наявністю можливих інтерпретацій, що розкривають загальний зміст релігійних феноменів і їх смислові відтінки.

Читайте також:

1. Антропічний аспект
2. Антропічні аспекти
3. Антропічні аспекти
4. Антропічні аспекти. Забруднення та самоочищення геосистем
5. АРХІВОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
6. Аспекти вибору системи складування
7. Аспекти надання невідкладної допомоги
8. Аспекти незалежності аудиторської професії
9. Аспекти незалежності аудиторської професії.
10. Аспекти організаційного порядку
11. Аспекти роботи над зв'язним мовленням
12. Аспекти фізичного виховання, його засоби в українській етнопедагогіиі

Переглядів: 806