Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства

Академічне релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знання, має свій набір понять і категорій - форм мислі, що характеризуються відображенням сутнісного в релігії та вільнодумстві і є засобами їх пізнання через усвідомлення характерних відношень та властивостей. До них можна віднести такі, наприклад, поняття як "тотемізм", "віра в духів", "церква", "віруючий", "іслам", "баптизм", "релігійні свята", "релігійний індиферентизм" тощо та категорії "релігія", "надприродне", "релігійна віра", "релігійний досвід", "вільнодумство", "секуляризація" та інші.

Як різновиди думки про загальні ознаки свого предметного поля, поняття і категорії релігієзнавства близькі за змістом і функціями, але, водночас, є і якісно специфічними формами мислення.¹ Відомо, що обсяг понять складає деяка кількісна спільність ознак певного ряду предметів та явищ. Так, обсяг поняття "релігійний культ" охоплює молитви, пости, обряди, релігійні піснеспіви тощо, спільним для яких є віра в можливість установлення через них зв'язків із сакральним. За своїм обсягом поняття можуть характеризуватися дуже високим ступенем загальності. Саме в цьому плані до них часто наближають

¹ Лобовик Б. Релігієзнавство в понятійно-категоріальних вимірах // Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. - К., 1996. - С 84-115.

Тема 1. Релігієзнавство як наука

категоріальні форми думки, видаючи їх за найзагальніші поняття.

Поняття й категорії релігієзнавства, як і будь-якої іншої галузі знання, не зводяться до формально-обсягових характеристик. їх природа криється не в кількості описаних ознак, а в глибині проникнення в сутність об'єкта - в нашому випадку релігії чи вільнодумства. Йдеться, отже, про зміст понять і категорій релігієзнавства, що постає не як спільне для багатьох феноменів їхнього предметного поля, а як відображення цілісності, певної завершеності та внутрішньої єдності об'єкта. Саме в цьому й полягає спільність понять і категорій релігієзнавства. Завдяки зазначеному релігієзнавчі категорії постають у понятійній формі. Хоча, власне, вони можуть існувати і в непонятійних формах, якими є, зокрема, мовні універсали (наприклад, "тому що", "вряди-годи", "подекуди" тощо - форми категорій причини, часу, простору), алгебраїчні вирази, категорії культури, теоретично-множинні моделі граматики і т.д.

Категорії релігієзнавства не можна вважати різновидом його понять. Специфіка категорій полягає в тому, що вони є універсальними формами мислення й свідомості, які (на відміну від понять) відтворюють всезагальну визначеність релігійного і вільнодумчого феноменів у цілісності властивих їм відношень і суспільно-історичних та соціокультурних зв'язків. Для пояснення цієї думки наведемо такий приклад. В академічному релігієзнавстві широкого вжитку набуло означення "надприродне", що в релігійному контексті вживається рідко - богослови й священнослужителі, як правило, для передачі думки про трансцендентне, горнє вживають слово "святе". Проте "надприродне" - категорія, а "святе" - поняття. Це зумовлене тим, що в першому випадку виражено всезагальну істотність предметів віри (богів, духів, тотемів, упирів, домовиків, берегинь тощо), а в другому - віра лише в монотеїстичних богів і, тим самим, неприйняття всіх інших форм надприродного як неістинних, "язичницьких". Тому категорії, відтворюючи всезагальну визначеність свого предметного поля, де присутнє істотне для кожного його складника, відіграють універсальну, синтезуючу роль у пізнанні явищ релігії та релігійного вільнодумства.

Безперечно, поняття і категорії академічного релігієзнавства не є простою сумою розрізнених форм думки. Вони являють собою певну логічну систему, понятійно-категоріальний апарат якої функціонує як єдине в множинності визначень. Оскільки релігієзнавство вивчає не лише релігію, а й ті позарелігійні фактори, що зумовлюють її появу та відтворення, його понятійно-категоріальна система включає в себе, передусім, два великі розділи форм думки, котрі умовно можна було б означити як pro domo sua ta de conditionius existensiae, тобто "самі за себе" та "про умови існування". Ці розділи репрезентують такі, зокрема, категорії і поняття, як "релігійна віра", "святе", "благодать Божа", "предмет віри", "релігійні піснеспіви" тощо, а також "буттєва основа релігії^-", "суб'єкт-об'єктне релігійне відношення", "релігійне виповнення" тощо. Предметом

38 Розділі. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

релігієзнавства є й проблеми вільнодумства, репрезентовані відповідними категоріями та поняттями. Зазначеним, звичайно, не вичерпується "рубрикація" понятійно-категоріального апарату релігієзнавства. Воно має певну структурованість, характеризовану такими дисциплінами, як філософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія та історіософія релігії, релігійне вільнодумство тощо. Відповідно до цієї структурованості перераховані розділи академічного релігієзнавства можна "розкласти" в такі відносно самостійні категоріально-понятійні ряди:

-загальний ряд понять і категорій: "релігія", "вільнодумство", "релігієзнавство", "релігійне відношення", "релігійна свідомість", "релігійний світогляд", "релігійний ідеал", "надприродне", "віруючий" та інші;

- ряд понять і категорій філософського аспекту: "буттєві основи релігії^-", "суб'єкт" і "об'єкт" релігійного відображення, "предмет віри", "власний зміст релігійного феномену" (віра в надприродне, релігійний досвід), "теїзм", "деїзм", "пантеїзм", "фідеїзм", "теогонія", "теодицея", "буддійська філософія" (хінаяна, махаяна), "католицька філософія" (неотомізм, неоавгустинізм, тейярдизм), "православна філософія" (академічна, метафізика всеєдності, нова релігійна свідомість), "протестантська філософія", "мусульманська філософія", "надконфесійна синкретична релігійна філософія" (теософія, антропософія, агні йога) тощо;

- ряд понять і категорій соціологічного аспекту: "релігійність", "релігійні відносини", "релігійна організація" (церква, секта, деномінація; релігійні місії, профспілкові релігійні організації тощо), "релігійна громада", "релігійні організації^-", "функції релігії" (компенсаційна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, терапевтична, аксіологічна та ін.), "місіонерська діяльність", "релігійна толерантність", "релігійна нетерпимість", "свобода совісті", "клерикалізм", "теократія" тощо;

-ряд понять і категорій психологічного аспекту: "релігійна віра", "релігійні почуття" (страху, радості, любові та ін.), "релігійні переживання", "релігійний катарсис", "релігійна поведінка", "релігійний досвід", "релігійні афекти", "релігійні звички", "релігійні потреби", "екстаз", "навернення" тощо;

-ряд понять і категорій історичного аспекту: "історичні типи релігій", "чуттєво-надчуттєві вірування", "демоністичні вірування", "теїстичні вірування", "політеїзм" і "монотеїзм"; "первісні форми релігії^-" (фетишизм, тотемізм, анімізм, контактна магія, віра в духів, віра в померлих предків, символічна магія); "етнічні" та "національно-державні релігії^-" (індуїзм, сінтоїзм, конфуціанство, іудаїзм тощо); "світові релігії^-" (буддизм, іслам, християнство -православ'я, католицизм, протестантизм); "нові релігійні течії і напрями" тощо;

- ряд понять і категорій вільнодумчого аспекту: "вільнодумство", "атеїзм",
"єресі", "богоборство", "релігійний нігілізм", "деїзм", "пантеїзм",
"антиклерикалізм", "скептицизм", "антитеїзм", "релігійний індиферентизм",

Тема 1. Релігієзнавство як наука

"секуляризація" тощо.

Наведене є певною мірою схематичним зображенням понятійно-категоріального апарату релігієзнавства. Слід зауважити й щодо деякої умовності розподілу понять і категорій за рядами, що пояснюється наявністю кількох "смислів" в одного й того ж елементу їхнього предметного поля. Так, релігійну поведінку можна розглядати в соціологічному і психологічному аспектах; релігійна свідомість може бути предметом філософського, психологічного й історіософського аналізу. Отже, названі категорії і поняття релігієзнавства, їхні розділи та ряди є представниками і носіями множинності якостей єдиного цілого, поза яким не збагнути змісту окремо взятих понять і категорій, їхньої пізнавальної функціональності, зрештою, сутності їхнього предметного поля.

Важливо також відзначити, що в понятійно-категоріальній системі релігієзнавства форми думки, згруповані в загальні ряди, не ізольовані одна від одної. Змістовно осібні, вони мають між собою зв'язки та відношення, за якими їх можна було б поєднати в групи сурядності, підрядності, антиномізму тощо. До першої з них можна віднести зв'язки категорій та понять: "релігійне відображення" - "релігійне виповнення", "об'єкт релігійного відображення" -"предмет віри", "первісні форми релігії"" - "релігії етнічні", "світові релігії"" тощо. Підрядні відношення можуть ілюструвати зв'язки: "надприродне" - його "історичні типи" (чуттєво-надчуттєвий, демоністичний, теїстичний), "релігійне відношення" - "власна релігійність суспільства", "конфесійні відносини", "релігійний досвід", "суб'єкт-об'єктне релігійне відношення". Антиномічну групу понять і категорій репрезентують, наприклад, зв'язки: "релігія" -"вільнодумство", "сакралізація" - "секуляризація". Окрему групу відношень становлять поняття і категорії "релігійно-релігієзнавчого різночитання", приміром, "святе" - "надприродне", та категорії і поняття дуже широкого змісту - сакрального (наприклад, "благодать Божа") і релігієзнавчого (наприклад, "релігійне уособлення"). З'ясування зв'язків і відношень між категоріями та поняттями релігієзнавства спонукає й націлює думку на більш змістовне осягнення сутності їхнього предметного поля - релігії та вільнодумства.

Нарешті, поняття і категорії релігієзнавства не існують поза логічним ладом пізнавальної діяльності в цілому. І в тому разі, коли ця остання спрямована на осягнення феномена релігії як специфічного способу практично-духовного входження людини в світ, поняття й категорії мають значення методу, що приводить цей лад у рух. Релігієзнавчі форми думки тісно пов'язані з поняттями і категоріями загальнофілософського, природничонаукового, соціологічного, морально-етичного, культурологічного і т.п. змісту. Такими є, насамперед, "матерія", "свідомість", "суспільство", "людина", "світогляд", "мислення", "фантазія", "почуття", "психічне", "природне", "міфологічне". Релігієзнавчі поняття та категорії, взаємодіючи з ними, виконують роль каркасу,

40 Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

сітки цілей усього релігієзнавчого процесу.

Звичайно, кожному з понять і категорій академічного релігієзнавства властива своя синтезуючо-пізнавальна функціональність. Особливо важливу евристичну роль відіграють форми думки, що становлять загальний ряд його понятійно-категоріального апарату. Особливу увагу привертає, передусім, категорія "релігія", що виражає всезагальну визначеність релігійного феномена в цілісності притаманних йому рис і суспільно-історичних та соціокультурних зв'язків. Предметним полем цієї категорії є таке практично-духовне входження людини в світ, яке визначається станами її несвободи і полягає у вірі в надприродне виповнення станів культовим чином.

Категорія "релігія" виражає єдність специфічної свідомості й діяльності. На відміну від умоглядного (філософія, право і т.п.) релігійне освоєння світу характерне тим, що воно здійснюється не виключно в мислячій голові, а в практично-духовній формі - у вигляді певних уявлень, культової діяльності та сакралізованих суспільних відносин. Якщо умоглядне безпосередньо не пов'язане з потребою його практичного виразу, то в релігії мислительно-фантазійний процес обов'язково переживається, потребує чуттєво споглядального предмета й знаходить свій вияв у культовій діяльності. Спираючись на дані абстрагування, релігійний суб'єкт може фантазійно створювати будь-які надприродні образи чи ситуації. Однак він неминуче повертається до їхньої земної першооснови, бо, як практична, діяльна істота, він потребує перетворення їх у буття для себе. Це означає, що релігія - така поліфункціональна цілісність, де культова дія є не одягом думки та почуття, а способом їх існування.

Релігія - цілісність, для котрої характерною є динамічна структурованість, буттєвість людини у вірі в надприродне, прагнення до збігу аспектів абсолютного і відносного, ентелехійна закономірність розвитку, праксеологічна та знаково-символічна сторони, аксіологічна та функціональна модальності. Сучасне, історичний досвід і майбутнє в релігії перетворені в знаки людських смислів, у символи культового дійства. Протягом віків релігія завдяки тому й функціонувала в індивідуальному й суспільному житті. її образи, картини крізь "голоси" ницості буття символізували кращі людські якості як невичерпні, вічні і цілісні. Тож зміст категорій "релігія" становлять універсальні схеми релігійного феномена. Вони відображають свій предмет (релігію) не з боку тих чи інших його сторін чи елементів, а як цілісність, у кожній з частин якої діє весь феномен релігії. Таким чином, категорія "релігія" у понятійно-категоріальному апараті релігієзнавства відіграє головну структуруючу й синтезуючу роль.

Один з найважливіших логіко-гносеологічних вузлів академічного релігієзнавства становить категорія "релігійне відношення", зміст якої виражає визначальні властивості релігійного феномена та їхню взаємозалежність.

Тема 1. Релігієзнавство як наука

Основою змісту даної категорії є відображальне, виповнювальне та вірувальне релігійне відношення. Перше з них полягає у виробленні людиною уявлень і переживань своєї включеності в стани невільного буття, що створює передумови для мисленно-фантазічної екстеріоризації її власних рис, уособлення предметів і явищ зовнішнього світу, абсолютизації суб'єктивних моментів пізнавального процесу - характерних ознак релігійної свідомості. Тож відображальний аспект категорії "релігійне відношення" містить у собі евристично важливу вказівку на буттєві джерела релігії та форму їх "екранізації" в свідомості людини.

Релігія не була б способом входження людини в світ, його освоєння, якби лише відображала пануючі над людиною сили й пропонувала їй картину її немочі й убогості. Релігія є не лише відображенням сущого, а й мисленно-фантазійним виповненням його. Виповнювальне релігійне відношення її полягає в наділенні образів ущербної буттєвості рисами над-сущого, що є бажаними, належними. Дякуючи виповнювальній, компенсаційній функції, релігія створює такі образи жаданого, які відіграють роль ідеалу, що заперечує невільні стани, є зразком і закликом до наслідування. Наявність у змісті категорії "релігійне відношення" виповнювального аспекту веде в системі релігієзнавчого апарату до розуміння ціннісно-творчих потенцій релігійності.

Необхідно підкреслити, що феномен релігії і відповідна релігієзнавча категорія немислимі поза вірувальним відношенням. Його особливістю є спрямованість на надприродне як абсолютне, довершено-субстанційне, через яке культовим чином можна виповнювати невільні буттєві стани людини. Цей аспект релігійного відношення свідчить про те, що релігія в цілому є передусім виразом потреби серця, а не розуму, що не принижує її гедоністичної функції -розраджувати й обнадіювати, без чого немислимі націленість і поривання до наповнення дійсності. Вираження цього, вірувального аспекту релігійного феномену в категорії "релігійне відношення" - ще одне свідчення її пізнавальної цінності.

Не менш важливе місце в понятійно-категоріальному апараті релігієзнавства посідає форма думки, що виражає предмет віри і поклоніння, -надприродне. Причому, як категорія "надприродне" у релігієзнавстві, про що вже йшлося вище, виражає всезагальне й найбільш істотне в предметах релігійної віри - образах та уявленнях релігійної свідомості. Надприродне -категорія, підрядна загальнофілософському розумінню природного, співвідносного з природним як об'єктивно сущим. Але в релігії надприродне є увіруваним і явлюваним у культовій практиці, уособлюваним, наділеним рисами субстанційності та розумінням предмета віри як такого, що справляє визначальний вплив на людину та довкілля. В категорії "надприродне" виражені значення не лише релігійних образів та уявлень, а й загальні визначеності стихійних буттєвих станів людини, що характеризує її і в онтологічному плані.

Крім форм думки, що мають своїм предметним полем релігійний феномен,

Розділ І. Релігієзнавство- специфічна сфера гуманітарного знання

в академічному релігієзнавстві досить часто вживаються поняття і категорії, пов'язані з критичним ставленням до релігії. Серед них - антиномічна "релігії^-" категорія "вільнодумство" та підрядні їй такі форми вираження вільнодумства як "безрелігійність", "єресь", "індиферентизм", "богоборство", "релігійний нігілізм", "деїзм", "скептицизм", "пантеїзм", "антиклерикалізм", "антитеїзм", "атеїзм" тощо.

Зміст категорії "вільнодумство" - переважно заперечення надприродного та віри в нього, ствердження розуму та його здатності сприймати дійсність такою, якою вона є. Вона не лише з позицій здорового глузду виражає критичне ставлення до релігійних нетерпимості, догматизму та авторитаризму, а й науково аргументоване заперечення релігійного світогляду, вона виражає суспільно значущі ідеї секуляризації свідомості та вимогу свободи совісті.

Серед форм вільнодумчої свідомості привертає увагу категорія "атеїзм", яка своїм предметним полем має світоглядні орієнтації, що утверджують людину в бутті, вільному від віри в надприродне. Перипетії розвитку атеїзму як форми вільнодумства, а також самої категорії "атеїзм" складні. Остання, попри викривлення й деформації її предметного поля ідеологією та стилем адміністративно-бюрократичної системи, увібрала в свій зміст істотні здобутки академічного релігієзнавства, зокрема, в питаннях про походження релігії, суб'єкт-об'єктне релігійне відношення, психологічні особливості релігійної свідомості тощо. Тому, не збиваючись на пусте заперечення цієї та інших форм вільнодумства, необхідно творчо усвідомити сутність та евристичну цінність їхнього понятійно-категоріального виразу.

Не з'ясовуючи зміст інших категорій та понять про релігію та вільнодумство, відзначимо, що всі вони, функціонуючи в єдиній системі академічного релігієзнавства, акумулюють знання найбільш істотного у відношенні "людина - релігія - світ". Тим самим вони виконують важливу світоглядно-методологічну функцію, не лише орієнтуючи людину в лабіринті практично-духовного входження в світ, а й у розумінні тих складних і життєво важливих суспільних явищ, які так чи інакше інтеріоризовані в релігії і вільнодумстві. Зауважимо, нарешті, що понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства не є застиглою й довершеною системою, якимось "ключиком", що відкриває таємниці релігійного досвіду та вільнодумчого духу. Цей апарат ще перебуває в становленні. Він вимагає творчого підходу й збагачення через подальше вивчення релігії та вільнодумства як суспільно-історичних феноменів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структурні поділи й особливості релігієзнавства	\|	Герменевтичний аспект релігієзнавства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.