• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості релігії як морального чинника. Етичні виміри релігії

Якщо виходити з визначення релігії і моралі як духовно - культурних явищ, з головних ідей кожного з них, то можна зробити висновок, що вони відмінні одне від одного за своєю суттю, походженням і функціями.

Головне і визначальне в релігії - це уявлення про надприродне і надлюдське начало, віра в його існування, прагнення вступити у взаємини з цим началом і з його допомогою розв'язувати людські життєві проблеми.

Історично склалося таке розуміння моралі: це ідея абсолютної, безумовної цінності людського життя (життя людства і кожної окремої особи). Через призму цієї ідеї осмислюються норми, принципи, ідеали людської поведінки, людського співжиття, ставлення кожного до інших людей, до природи і світу в цілому, а

Тема 23. Релігія як моральне явище 633

також і до самого себе.

Оснрвною функцією релігії, звичайно, визнається компенсаційна, функція доповнення, заміни, відшкодування того, в чому людина має життєву, "екзистенціальну" (таку, що випливає із самої суті людського існування) потребу, але чим вона реально (принаймні, за певних історичних умов) не володіє. Компенсуючу роль в найпоширеніших сучасних релігіях відіграє ідея Бога як творця і правителя світу, вседержителя.

Для моралі ж визначальною є функція узгодження поведінки окремої людини з інтересами розвитку спільноти всього людського роду. Цього узгодження не досягти за допомогою зовнішніх примусових чинників-наказів, заборон, недостатньо тут і простого нормативного регулювання - впливу громадської думки, суспільних звичаїв і традицій. Моральність стає можливою тільки при неодмінній участі такого фактору як самосвідомість особи. Виразом моральної самосвідомості є совість - самооцінка, внутрішній регулятор, "компас", який спрямовує поведінку і в основі якого лежить не тільки інтелектуальне начало - розуміння, що є добре і що є погано, а й емоційне -переживання відповідності чи невідповідності своїх вчинків моральним вимогам. Звідси такі вирази, як "чиста" і "нечиста", "спокійна" і "неспокійна" совість, "докори", "муки" совісті тощо.

Ці характеристики релігії та моралі не тільки свідчать про їх специфічні особливості і відмінності одне від одного, а й дають можливість зрозуміти і віднайти "точки зіткнення" між ними, основи їх взаємовпливу і часткового взаємопроникнення. Таке твердження є незаперечним фактом. Проте воно не було чимось "даним від початку", а пройшло тривалий історичний шлях свого становлення й розвитку.

В літературі радянського періоду нерідко вказувалось, що мораль виникла раніше, ніж релігія, і що вона опісля була "привласнена" і "перекручена" останньою. Можна погодитися з тим, що спочатку напівінстинктивні норми людського співжиття сформувалися ще в період антропосоціогенезу. Очевидно цей процес розпочався раніше, ніж мислення досягло такого рівня, коли стали можливі власне релігійні уявлення. Проте це була, скоріше, ще "передмораль". Мораль у сучасному розумінні цього поняття передбачає хоч би відносне виокремлення особи із суспільного загалу, виникнення особистісної самосвідомості і здатності самовизначення. Тому більш переконливою здається точка зору, за якою мораль і релігія формувалися протягом одного й того ж самого періоду історії первісного суспільства, синкретично переплітаючись і впливаючи одна на одну. Так, одні й ті ж "передморальні" вимоги та заборони -табу пов'язувалися з тотемістичними магічними уявленнями і ритуалами.

В подальшому, з переходом від первісного до цивілізованого стану, з початком "писемної" історії мораль і релігія визначалися як особливі духовні

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

явища, "форми суспільної свідомості". Відтоді їх взаємний вплив тривав і надалі, але вже на новому рівні.

З одного боку, мораль осмислювалася як встановлена і освячена надлюдським авторитетом. Так, в іудаїзмі, християнстві, ісламі таким вищим авторитетом постає Бог (ці три релігії називають "авраамічними" - за ім'ям Авраама, біблійного праотця єврейського та арабського народів). З іншого боку, релігійні ідеї, образи та сюжети все більше наповнювалися моральним змістом.

Еволюцію релігії і моральності, розвиток їх взаємовідношень можна простежити за біблійними текстами. Так, давньоєврейський бог Ягве (Єгова) постає спочатку як етнічне божество: "Я - Господь (в єврейському тексті Тори -ім'я Ягве), Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів переді мною" (Вих. 20:2 - 3). Отже, інші боги теж існують, але вони - чужі. Моральні норми, записані у вигляді "заповідей", почасти носять суто релігійний характер (як, наприклад, заборона "даремно" вимовляти ім'я Боже^' але в більшості своїй значною мірою виражали стано$|&фя, по cyriJP" фундаменту загальнолюдської моралі. Проте в контексті найдревніших книг Біблії ці заповіді фігурують як обов'язкові лише щодо одноплемінників і єдиновірців (та й тут можливі винятки) і не поширюються на чужинців. Найвищою доброчесністю, найпершим обов'язком в них вважається безумовне підпорядкування волі Бога, який характеризується ними як "Бог - ревнитель". На це вказує "казус Авраама", коли легендарний праотець євреїв (а також арабів) готовий був на вимогу Бога без вагань принести в жертву свого улюбленого сина Ісаака, за що Бог, зупинивши його в останній момент, благословляє Авраама і обіцяє примножити його потомство "як пісок морський" (Бут. 22).

В книгах пророків, зокрема Ісайї, зберігається етноцентричний характер іудейської релігії, однак посилюються загальнолюдські елементи. Ці твори виражають вже більш високий рівень моральної свідомості. Характерною тут є мрія про мир між народами, коли "мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війні" (Іс. 2:4). В цьому контексті звучить також заклик: "Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших вчинків із перед очей моїх, нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосудця жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!" (Іс. 1:16-17).

Моральні й соціально - етичні мотиви наявні в книгах Екклезіаста та Іова, які, за науковими даними, мають відносно пізнє походження.¹

Нарешті, в християнській частині Біблії - Новому Заповіті - безумовно переважає загальнолюдське начало. Моральний зміст християнської релігії визначає її специфіку і вплив на духовну культуру людства. Новий Заповіт, складений у І—II століттях нової ери, є породженням епохи переломної, коли була

¹ Див.: Шифман И. Ветхий Завет и его мир. - М., 1987. - С. 171-178.

Тема 23. Релігія як моральне явище 635

відкинута "міра речей" стародавнього, античного світу і "творилося нове". Це був історичний момент свого роду "безмірності": мрії та ідеали виносилися за межі тодішніх можливостей їх здійснення. У Новому Заповіті знайшло відображення зіткнення ідейно-морального максималізму з реальністю. В ньому представлені різні варіанти розв'язання цієї колізії - від радикального і гнівного засудження цього грішного, розбещеного світу до спроб фактичного примирення з ним, пошуку шляхів духовного спасіння.

Так, в історичному контексті, що постійно змінювався, відбувався і двоєдиний процес формування релігійної (або ж релігійно інтерпретованої") моралі і моральної-за змістом і спрямованістю - релігії.

Які ж саме суттєві риси релігії і моралі зумовили цей процес?

Релігія, особливо в сучасних, розвинутих формах, за змістом своїх ідей і образів є проекцією, віддзеркаленням сутності людини як розумної, вільної, творчої, моральної істоти. Саме ці людські риси знайшли свій вияв, але в ідеалізованому, гіперболізованому вигляді у розумінні людиною Бога.

В релігійній свідомості це відношення між прообразом і образом виявляється в осмисленні Бога як вищої реальності, а людини - як створеної істоти, яка несе в собі образ Божий і одержує від нього в дар усі свої якості, включаючи духовно-моральні. В цій свідомості Бог постає водночас і як трансцендентне абсолютне Буття, Творець і Вседержитель, і як Особа, подібна і близька самій людині, Отець, Помічник і Покровитель, абсолютне "Ти", якщо скористатися екзистенціалістською термінологією Г.Марселя і М.Бубера. Особистісні, людиноподібні, а відтак і моральні риси Бога найбільше виражені в християнському вченні про боголюдину Ісуса Христа.

Тому розуміти ідею Бога тільки як "ідею гіршого: безвихідного рабства", а головну функцію релігії вбачати в тому, що вона є "опіумом народу", а то й грубіше - "духовною сивухою", навряд чи правомірно. Та й в тій марксовій характеристиці релігії, де міститься відоме порівняння її з "опіумом", дається більш широке тлумачення релігійного феномену: "урочисте доповнення світу", "загальна основа для втіхи й виправдання", "вираз дійсного убозтва" і "протест проти цього дійсного убозтва", "віддих пригніченої істоти", "серце безсердечного світу, дух бездушних порядків"². Все це дійсно наявне в релігійній свідомості, але з часом акценти зміщуються. В міру того як йшов соціальний і духовний прогрес людства, релігійні ідеї все більше виражали не тільки стан залежності і "убозтва", але й протест проти цього стану, проти "відчуження", прагнення до морального ідеалу, який для сучасної релігійної свідомості переважно і втілює ідея Бога. В цій ідеї все наявніше виступав зміст, що виражав не тільки минущі соціально-історичні обставини, а й щось більш фундаментальне - специфіку

² Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ. // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. -Т.1.- С 384-385.

636 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

людського буття в світі.

Суттєве і специфічне для людини - те, що вона не лише пристосовується до природного середовища (як тварини), а й цілеспрямовано перетворює його, виробляє потрібні їй предмети, а відтак є певною мірою творцем; людина володіє також свідомістю, є істотою мислячою і розумною; водночас вона є істотою моральною, що підносить її над тваринним світом не менше, ніж виробництво і розумність.

Для того, щоб виявити ті особливості моралі, які становлять найглибші передумови її зближення з релігією, треба переглянути деякі звичаї і стереотипи.

В науковій і навчальній літературі радянського періоду мораль витлумачувалася переважно як один із компонентів "надбудови" над економічним базисом суспільства. Наявність в ній загальнолюдського змісту визнавалася, але його зазвичай називали "елементарними" (тобто найпростішими) нормами моралі. Вважалося також, що головним в моралі є її класовий, а отже - історично мінливий характер. Що ж стосується загальнолюдських цінностей, то вони повинні були сформуватись при комунізмі на базі моралі "найпередовішого і найреволюційнішого класу", яким є пролетаріат. Основоположники марксизму робили вказівки і застереження щодо "зворотнього впливу" надбудови на базис, духовних явищ - на матеріальні, проте цей зворотній вплив мислився на основі і в межах фундаментального відношення: матерія - первинна, свідомість - вторинна; буття визначає свідомість, а не навпаки. Це фундаментальне відношення визнавалося по суті незворотнім. Добре відома формула К.Маркса, яка виражає суть матеріалістичного розуміння історії: "Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість".¹

Ця формула може схилятися до спрощеного, "лінійного" тлумачення залежності духовного фактору від матеріального. Між тим припустимо, що горезвісний "зворотний вплив" має більш глибоке підґрунтя і може проявитися в більш "сильних" формах, ніж це визнається традиційною матеріалістичною концепцією. На вищих щаблях еволюції цієї світової субстанції, яка називається матерією, дієва сила духовного начала стає настільки значною, що веде до "одухотворення" самої матерії, що й виражається поняттям "ноосфери", тобто сфери дійсності, охопленої і перетвореної розумом.

Розглянемо більш ґрунтовно суто людський феномен моралі. Не може викликати сумнівів його надбіологічна суть і те, що мораль зазнає впливу економічних та інших соціальних факторів. Безсумнівним є те, що протягом

' Маркс К. До критики політичної економії. Передмова. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -Т.13.-С.6

Тема 23. Релігія як моральне явище 637

історії мораль змінює свої форми. Однак здається неприйнятним витлумачення моралі тільки як надбудови над економічним базисом. Мораль визначає людські нормиповедінки (на відміну від її тваринних форм).Вона зародилася спочатку як напівінстинктивні вимоги й заборони (табу) в період становлення людини, її виділення з тваринного світу, з природи (у вузькому роз> лінні цього слова). Праця (яка згодом розвинулася у матеріальне виробництво), трудові відносини, мова й мовне спілкування, родова (екзогамна) спільність, передморальні стереотипи поведінки, нетваринні риси способу життя - все це були чинники розвитку людини. Мораль за своїм походженням і значенням - не просто і не тільки щось похідне від економічних відносин, вторинне щодо них, а одне з початкових сутнісних визначень, вираз людського в людині, специфіки її буття в світі, те, без чого не можуть бути налагоджені ніякі міжлюдські, в тому числі й економічні, відносини.

З формуванням і розвитком людини і суспільства мораль поставала як їх духовна основа. Вона пронизала всі форми діяльності людини, всі її відносини. Первинні, вихідні моральні вимоги й заборони утворили той фундамент і той інваріант моральності, який, набуваючи в подальшому все більш широкого витлумачення і застосування, збагачувався новими нормами, по-різному осмислювався різними спільнотами і групами людей (відповідно до історичних умов і особливих інтересів), зберігаючи своє ядро, свій антропологічний і екзистенціальний смисл.

В моралі відклався давній довготривалий досвід людського співжиття. Разом з тим вона орієнтована і на майбутнє, виражає перспективні інтереси збереження і прогресу людського роду.

Слід враховувати ще й таку специфічну для моралі обставину. На відміну від трудової, виробничої діяльності (а також від політики), яка грунтується на началах раціональності (а інколи й квазіраціональності), на відношенні "мета -засоби", в моральній сфері діє інший принцип: "норма - виконання". Мораль не прагматична, а нормативна. її вимоги виступають у формі категоричності, безумовності. І.Кант виразив цю особливість моралі у сформульованому ним "категоричному імперативі": "Чини тільки згідно з тією максимою, керуючись якою, ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом". Цей категоричний імператив філософ доповнює "практичним", який має вже не формальний, а змістовний характер: "Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого також, як до мети, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу".¹ Відтак людину треба завжди розглядати не як річ-об'єкт маніпулювання, а як самоціль і як безумовну цінність.

Вимоги моралі, які І.Кант називає не випадково "максимами" (лат.

¹ Кант И. Основы метафизики нравственности. // Кант И. Сочинения. В 6 - ти т. - Т. 4. -Ч.І.-М, 1965.-С.260-270.

638 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

maximus - найбільший), підносяться над безпосередньою ситуацією, над міркуванням поточного моменту так само, як вони підносяться і над вузькими, приватними і груповими інтересами. Вони можуть суперечити прагматичній "раціональності", а тому іноді здаються, особливо в деяких "граничних" для людини і для людства ситуаціях, як щось ірраціональне. Мораль - на відміну від політики - не знає правила "мета виправдовує засоби". Навіть єзуїти, яким традиційно це правило приписують, робили застереження: "Omnia ad majorem Dei gloriamnon eloguntur malum ut eveniat bonum" ("Все для найбільшої слави Божої, не обираючи злого, щоб вийшло добре"). Фактично це застереження часто не бралося до уваги. Але зараз, мабуть, вже не треба переконувати в тому, що добрі задуми не здійснюються поганими, аморальними, жорстокими засобами. Вся історія нашого трагічного XX століття засвідчила це. Розуміння цього увійшло також в суспільну свідомість.

Мораль не знає "арифметичного" підходу, який теж є ознакою "раціональності". Знищити кілька мільйонів людей, щоб інші були "щасливі", принести в жертву одне покоління задля "світлого майбутнього прийдешніх поколінь" і аморально, і не дає тих результатів, на які розраховували, а скоріше -протилежні. Часто цитовані слова Ф.М.Достоєвського про "сльозинку дитини", якої не варта майбутня гармонія, є лише доведений до крайності вираз цієї моральної заборони. Суперечність між належним і сущим, ідеалом і фактами тут очевидна: "ціна прогресу" людства вимірюється потоками сліз і крові, безліччю життів. Моральні вимоги від цього не втрачають своєї сили і категоричності: вони вказують вектор, напрям, в якому повинні йти люди і кожна окрема особа.

Моральні інваріанти, про які було сказано, саме і є тим, що називають "абсолютами". Без них не було б і самої моралі. Оскільки вони існують, то релятивізація моралі неприпустима. їх "абстрактність" (дуже відоме раніше ідеологічне звинувачення) - це "абстрактність" названого вектору поведінки щодо домінуючих соціально-історичних обставин, а також до приватних, групових, зокрема і класових, інтересів.

Такою нормою є, скажімо, "золоте правило моралі": не чини іншому того, чого не бажаєш собі. Абсолютною нормою є також і заповідь "не вбивай", яка у формі заборони виражає фундаментальне право людини на життя. Розширене її витлумачення приводить до "етики благоговіння перед життям", на основі принципів якої побудовані мирологічні вчення багатьох конфесій.

Фактичні порушення права людини на життя, заповіді "не вбивай", в тому числі й "вимушені" вбивства (вбивство ворогів на війні, страта небезпечних для суспільства злочинців) не відміняють абсолютності заповіді "не вбивай". Вони засвідчують лише недосконалість самого цього суспільства.

Зазначені вище властивості і особливості моралі, зокрема наявність в ній абсолютного змісту - вселюдського, інваріантного щодо історичної мінливості і приватних інтересів, категорична форма виразу нею своїх принципів і норм

Тема 23. Релігія як моральне явище 639

моралі, якась ірраціональність поставлених нею вимог, включеність у неї феномену совісті, яка уявляється природженою людині, певним "Super Ego", зумовили її зближення, взаємопроникнення, переплетення з релігією. Бог для релігійно-моральної свідомості постає в ролі першоджерела моралі, гаранту кінцевого торжества її принципів. Віра в Бога і в особисте безсмертя сприймаються як основа і передумова моральної свідомості й поведінки взагалі. Скористаємося тут висловом Ф.Достоєвського: "Якщо Бога немає, то все дозволено".

Отже, можна зробити висновок, що релігійна віра є засобом задоволення глибинної, "екзистенціальної^-" потреби людини в існуванні розумного і морального начала світу. Обожнення, зведення до божественного першоджерела, ідея Боголюдства в християнстві - це форма усвідомлення абсолютності моралі як необхідної основи людського буття.

Проте для повного ототожнення дюралі і релігії немає достатніх підстав. Кожне з цих духовних явищ має, так би мовити, свою "ідею", яка виражає в кристалізованому вигляді саму сутність і головну функцію цього явища, те, як вони склалися і утвердилися історично.

Центральна ідея моралі (в сучасному її розумінні) - це ідея безумовної цінності життя, у всіх його проявах, як людства, так і кожної окремої людини. Ідея релігії (переважно в її іудейсько-християнському розумінні) - це ідея вищого, абсолютного буття, розумного, морального, творчого начала світу. "Точки зіткнення" між цими ідеями є наявними (як між різними явищами єдиної людської культури), але між ними є й істотна відмінність.

Яким би не було зближення релігії з мораллю, її специфічним і визначальним аспектом залишається, власне, релігійно-містичний - уявлення про надприродну, надлюдську силу, віра в її існування, служіння їй в тій чи іншій формі. Мораль визнається похідною від цього надлюдського начала, а тому моральне значення надається тим діям, зокрема ритуальним, тому способу поведінки, в яких, як вважають, і виражається благоговіння перед цим божественним началом, служіння йому. В "Заповідях Мойсея" на перше місце поставлені суто релігійні настанови. І лише після них йдеться про вимоги і заборони морального характеру, які не мають логічного і сутнісного зв'язку з вірою в надприродне і зберігають повністю своє значення й поза релігійною системою. Таке відношення по суті зберігається і в християнстві (див.: Мт 22:36-40).

В релігійно-моральному вченні "горизонтальне" відношення, яке охоплює сферу "земних" справ, міжлюдських стосунків, соціальних, політичних та інших проблем, визнається невіддільним від "вертикального" - відношення до Бога, релігійної спрямованості свідомості і поведінки. Традиційна релігія саме це "вертикальне" відношення визнає, безумовно, головним і визначальним. Відтак

640 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

моральність є підпорядкованою релігійній орієнтації.

На розуміння і практичне застосування моральних принципів і вимог впливав не тільки містичний, а й соціокультурний елемент релігійних систем; він зокрема визначав "симпатії"" і "антипатії^-", різне ставлення до єдиновірців й іновірців.

Як свідчить історія, релігія не тільки стимулювала розвиток моральної свідомості, а й створювала можливості санкціонувати порушення простих моральних норм, виправдовуючи це посиланнями на обов'язкову для виконання Божу волю, хоч би ця воля й була "несвідомою" і людині не завжди зрозумілою, Фактично тут у відчуженій і персоніфікованій формі виступали інтереси і прагнення певних людських істот і соціальних груп.

Це явище було особливо виразним у стародавніх етнічних релігіях, в яких зближення з мораллю тільки починалося, а сама мораль перебувала в процесі становлення і ще не виявила свого загальнолюдського характеру. З часом і релігія, і мораль еволюціонували, але суперечність між ними не зникла аж до нашого часу. Л.Фейєрбах, може й надто однобічно, вказує на це: "Самі по собі спочатку релігія і мораль, - принаймні, в тому смислі, в якому ми тепер цю мораль розуміємо, - не мають між собою нічого спільного, і притому з тієї простої очевидної причини, що в моралі людина встановлює відношення до себе і до своїх ближніх, а в релігії - до іншої, відмінної від людини істоти".¹ Однак зауважимо на тому, що ця "відмінність" Бога від людини зрештою дещо (в міру "моралізації^-" самої релігії^-) пом'якшується, але вона все одно залишається.

Відзначимо те, що не тільки атеїст Л.Фейєрбах, але й богослови виступають проти надмірного зближення релігії і моралі, а тим більше - проти їх ототожнення. Так, відомий філософ-богослов С.М.Булгаков пише: "Взагалі при зведенні сутності релігії до моральності, яке є таким звичайним у раціоналістичному ухилі релігійної думки (Кант, Фіхте, Л.Толстой та ін.), ігнорується власна природа релігії... Релігія, яку хочуть цілком звести до моралі, в цілісності своїй вище моралі, а тому вільна від неї: мораль існує для людини в певних межах, як закон, але людина повинна бути здатною підніматися і над мораллю... Нехай вдумаються в смисл тих розповідей Біблії, коли Бог для цілей релігійного будівництва або для випробування віри, дозволяв чи навіть повелівав такі діяння, які моральності явно суперечили: жертвоприношення єдиного сина, криваве винищення цілих народів, обман, крадіжка, адже цими прикладами сповнена старозавітна історія... Бог вище Добра і в цьому смислі залишається вільним і від Добра. Добро є те, чого хоче від нас Бог, що ми усвідомлюємо як його веління"."

¹ Фейербах Л. Приложения и примечания к "Лекциям о сущности религии" // Избр. филос. произв. В 2-х т.- Т.2. - М., 1955- С. 822-823. Булгаков С. Свет невечерний. Созерцания и умозрения.- 1917.-С. 46-48.

Тема 23. Релігія як моральне явище 641

Ці міркування досить яскраво ілюструють те, що релігійні ідеї і образи є не тільки проекцією людської сутності, начал розумності й моральності, але й їх відчуженням від людини, тобто вони виражають панування над людиною надлюдського начала.

Головний напрям сучасного оновлення релігії - це така зміна акцентів, коли момент відчуження приглушується, а підкреслюється і висувається на перший план "людський", антропологічний, гуманістичний зміст релігійного вчення. В цьому особлива роль належить розумінню сенсу життя, проблемі смертності й безсмертя.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. V. Етичні правила психологічних досліджень
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрне виробництво і його особливості
8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
9. Аксіологічний статус релігії
10. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
11. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
12. Анатомо-фізіолгічні особливості

Переглядів: 617