Саме виникнення науки пов'язане із соціальною потребою в пізнанні навколишнього світу та систематизованих знань про нього. Ці знання необхідні для забезпечення мінливих умов життєдіяльності людини. Тому наука виконує визначені, їй іманентні функції.
Функції теорії держави і права— це основні напрями її впливу на розвиток юридичної науки та юридичної практики.
Гносеологічна(пізнавальна) функція теорії держави і права полягає впізнанні правових явищ, як уже відомих,
так і нових, у проникненні в глибинні проблеми їхньої сутності. Держава і право безперервно розвиваються; тому юридична теорія повинна «задовольняти» потреби суспільства в пізнанні характеру і спрямованості цих змін. У цьому сенсі роль юридичної теорії не обмежується тільки правознавством, але має й загальносоціальне значення. Вказана функція умовно може бути розділена на «підфун-кції»: онтологічну (констатуючу), інтерпретаційну (пояснювальну) та евристичну (пошукову). Інакше кажучи, теорія держави і права науково формулює державно-правові явища, пояснює їх сутні і виявляє нові закономірності їхнього розвитку.
Методологічна функція виражається у формуванні понятійного апарату та методологічного інструментарію системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує одноманітність у класифікації та оцінці правових явищ фахівцями різних галузей права.
Прогностична функція теорії держави і права полягає у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо перспектив і тенденцій розвитку права, правової системи, правознавства, «передбачення» того, яким якісним і кількісним змінам піддадуться існуючі політико-правові явища.
Практична (практико-орієнтуюча)функція теорії держави і права та юридичної науки в цілому полягає в тому, що результатом пізнавальної активності повинні бути вироблені та апробовані наукою рекомендації по вдосконаленню нормотворчої, правозастосовчої, право інтерпретаційної, правоохоронної діяльності.