• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура, значення

Поняття форми держави традиційно перебувало в центрі уваги юридичної науки з моменту її зародження. Сьогодні під формою держави розуміють спосіб організації та здій­снення державної влади. Поняття форми держави необхід­не для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально побудована державна влада, якими метода­ми здійснюється державна влада.

Форма держави — це державно-правова конструкція, що складається з трьох елементів: форми правління, форми державно-територіального устрою, форми державного ре­жиму. Типологія держав залежно від їх форми здійснюєть­ся відповідно до цих елементів:

1) залежно від форми правління розрізняють монархіч­
ні і республіканські держави;

2) залежно від форми державно-територіального устрою
розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні і
регіоналістські (регіональні) держави;

3) залежно від форми державного режиму розрізняють
демократичні, авторитарні і тоталітарні держави.

Широкий підхід до форми держави привів до того, що, спираючись на традиційні елементи форми держави, запро­поновано виділяти три основні форми держави: монокра-тичну (моністичну), сегментарну та полікратичну (плюра­лістичну)¹ .

Монократична форма держави має високий рівень централізації. Державну владу зосереджує одна особа або

'Чиркин В.Е. Указ.соч. — С.132-136.

орган, ні розподіл влади, ні автономія в територіальному устрої, ні місцеве самоврядування фактично не допуска­ються. Ця форма пов'язана з обов'язковою ідеологією, одержавленням економіки, соціальної сфери та культури, украй елітарним характером державної влади. Демократич­ні інститути, парламент, самоврядування використовують­ся в демагогічних цілях.

Сегментарна форма держави значною мірою носить олігархічний характер, посідаючи проміжне становище між монократичною і полікратичною формами держави. Тут допускається розподіл компетенції між різними орга­нами державного управління, елементи автономії та місце­вого самоврядування. Домінує виконавча влада.

Полікратична форма держави реально використовує розподіл влади, систему стримувань і противаг, кілька центрів влади в державі (президент, парламент, суд), авто­номію в територіальному устрої, розвиток місцевого само­врядування, демократичні методи здійснення державної влади. У багатьох полікратичних країнах існує монархічна форма правління (парламентарна монархія). Вона сумісна з президентською, парламентарною, змішаними республі­ками, може бути унітарною державою або федерацією.

¹ 4.2. Поняття і види форм правління

Форма правління— це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади (глави держа­ви, парламенту і уряду). Розрізняють два різновиди форми правління — монархію та республіку.

Монархія— це така форма правління, коли главою дер­
жави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, як>
правило, у спадок і довічно. Ознаки монархії:'■■

1)влада глави держави (імператора, короля, великого
герцога, еміра, султана) існує історично і не делегується
йому народом;

2) влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і
передається, як правило, у спадок; ^;

3) монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рі­
шення.

Різновиди монархій:

1) абсолютна монархія (Бахрейн, Кувейт, Оман, Сау-^Г дівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота

влади, він є законодавцем, призначає всіх вищих посадов­ців держави. Уряд несе відповідальність тільки перед ним;

2) дуалістична монархія (Бутан, Бруней, Тонга). Вла­
да ділиться між парламентом і монархом. Парламент
приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето
(заборони на введення закону до дії). Уряд призначається
монархом, підкоряється йому і несе відповідальність тіль­
ки перед ним;

3) парламентарна монархія (Бельгія, Велика Британія,
Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд,
Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але
участі в управлінні країною фактично не бере. У парламен­
тарній монархії глава держави або не має права вето щодо
законопроектів, або фактично не застосовує вето. Головна
відмінна риса парламентарної монархії — формування
уряду парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Ряд монархій займає проміжне становище між дуаліс­тичними і парламентарними (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка— це така форма правління, нри якій главою держави є президент, що обирається громадянами на пев­ний строк. Республіка має такі ознаки:

1) влада глави держави і вищих державних органів де­
легується їм народом;

2) повноваження глави держави обмежені певним стро­
ком;

3) глава держави несе політичну відповідальність за свою
діяльність.

Більшість сучасних держав — республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди:

1) президентська (Бразилія, Грузія, Мексика, США).
Президент у такій республіці, як правило, обирається пря­
мими виборами (винятком є США, де президента обирає
колегія вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тіль­
ки державу, а й уряд. Уряд призначається президентом і
відповідає тільки перед ним;

2) парламентарна республіка (Угорщина, Індія, Італія,
Німеччина). Президент обирається так, щоб він не одержу­
вав свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом
або особливими зборами, що формуються виключно для
виборів президента. Президент не є главою уряду і не віль­
ний у його формуванні. Фактично главу і склад кабінету
визначає парламент, точніше, партія, що перемогла на

парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентарна) респуб­ліка (Білорусь, Україна, Перу, Росія, Франція). Цей різно­вид республіки сполучає риси парламентарної та президен­тської республік. Вибори президенти проводяться всена­родним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очо'лює уряд (як у парламентарній республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем'єр-міністра вимагає згоди парламенту (або навпаки — мініст­ри та прем'єр-міністр призначаються парламентом, але. останній — за поданням президента). Уряд несе відповідаль­ність перед президентом, але й парламент має право вира­зити йому недовір'я, що тягне за собою відставку. Для змішаної республіки є характерним виведення поста пре­зидента за тріаду законодавчої, виконавчої та судової влади: президент має самостійний статус.

Поряд із монархією та республікою існують змішані форми правління, що сполучають деякі риси обох.

Так, Малайзія є виборною (ротаційною) монархією. Главу держави — монарха — обирають на п'ятирічний строк. Він обирається Радою правителів штатів, до складу якої входять не всі глави штатів, а лише султани дев'яти з тринадцяти штатів. Глави чотирьох штатів не є спадковими султанами і тому участі у виборах глави держави не беруть. Звичайно на пост монарха — глави держави обираються султани штатів по черзі, для чого в Раді правителів ведеть­ся особливий список.

Елементи виборності існують і в Об'єднаних Арабських Еміратах. Ця держава є колективною монархією, очолю­ваною Радою емірів. Еміри семи еміратів, що об'єдналися, обирають на п'ять років голову Ради емірів (монарха най­більшого емірату Абу-Дабі, який займає 86% території держави), якого нерідко називають президентом.

До нетипових республік можна віднести республіки з довічним президентством (Уганда, Індонезія, Корейська Народно-Демократична Республіка) і республіки без офі­ційного глави держави (СРСР, Китай, Куба).

4.3. Поняття і види форми державно- <е" територіального устрою

Форма державно-територіального устрою — це порядок взаємин між державою та її окремими частинами. Розріз­няють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналіст-ські (регіональні) держави.

Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, про­вінцій, губерній). Ознаки унітарної держави:

1) наявність єдиного центру та єдиної системи органів
влади і управління;

2) наявність єдиної системи права.

Сьогодні більшість держав світу — унітарні держави (наприклад, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У ба­гатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Автономія — відносно самостійна у здійсненні держав­ної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законо­давство та органи влади, але суверенітету не має.

Різновиди унітарних держав:

1) централізовані. Регіональні органи цих держав фор­
муються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казах­
стан, Франція);

2) децентралізовані. Регіональні органи утворюються
незалежно від центру, як правило, за допомогою виборів
(Велика Британія, Нова Зеландія).

Федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державоподібних утворень (суб'єктів федерації). Ознаки федерації:

1) наявність кількох правових систем, з яких одна (сис­
тема федерального права) має верховенство щодо права
суб'єкта федерації;

2) наявність двох рівнів державної влади. Федеральна
влада (влада держави в цілому) має всю повноту зовнішньо­
го суверенітету та значну частину внутрішнього суверені­
тету. Влада суб'єкта федерації має обмежений внутрішній
суверенітет.

Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччи­на, Бразилія); національні (Бельгія, Індія); змішані (Ро­сія).

Тепер у світі існує 24 федеральних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччи­на).

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (наприклад, завоювання незалежності). В такому випадку держави об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборона, зо­внішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфеде­рації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.

Риси федерації та/або конфедерації мають деякі між­народні об'єднання, наприклад, Співдружність Націй (на чолі з британським монархом), Європейський Союз.

Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з авто­номних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африкан-ська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регі­ональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну адміні­страцію. Збори мають право приймати закони із ряду міс­цевих питань: як правило, це охорона природи та культур­ної спадщини, сільське господарство, туризм тощо.

Історично відома ще одна форма державно-територіаль­ного устрою — імперія. Вона складається з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так і її на­селення, характерна дискримінація — обмеження в правах. До найбільших за площею та впливом імперій належали Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно-визвольний рух у колоніях привів до появи нових націо-інальних держав та розпаду імперій.

4.4. Поняття і види форм державного , ,_£>,₁,,_і;

режиму * "'■''■

Форма правління і форма державного устрою дають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інституту держави, дійсний стан демо­кратії знаходять вираз у понятті державного режиму.

Форма державного режиму — сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені вказівки на їхній демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.

Державний режим — найбільш рухомий, мінливий еле­мент форми держави. Характер державного режиму визна­чається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником слу­жить характер державної влади.

Існує безліч класифікацій державного режиму. За ха­рактером органів, що визначають політику держави, роз­різняють цивільні та військові режими. Залежно від вза­ємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класи­фікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний режим, для якого характерні: реаль­
ність політичних прав і свобод громадян; політичний та
ідеологічний плюралізм; формування органів влади шля­
хом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність
і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками
є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений
політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозво­
ляється існування тільки двох партій); фактична, а деколи
і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний
характер виборів (відсутність реальної можливості вибору).
Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада,
як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим
може бути заснований на праві, моральних засадах, але
його не можна все ж таки віднести до режимів, де населен-

ня бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому — режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: прин­ципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріо- • ритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідео­логії; формальність і декоративний характер виборів; прин­ципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі вста­новлюється повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Приклада­ми тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашист­ська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.

Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і лібераль-' ний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історич-ний, ніж актуальний характер.

Для ліберального режиму характерні: визнання авто-^! номії (незалежності) людини від держави, захист природ­них прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втру­чання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

У сучасній державній практиці ліберальний режим збі­гається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудя­щих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдан­ня не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).

Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і без-правність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вави­лон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.

К ЧИ . ■ ' ) ГОЙ

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення: форми держави; форми державно­
го правління; форми державного устрою; форми державно­
го режиму.

2. Складіть схему «Форма держави та її елементи».

3. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно­
види монархій».

4. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно­види республік».

5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Фор­ми державного устрою».

6. Складіть порівняльну таблицю рис основних типів державних режимів.

7.Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Типи державних режимів» (кожній літері має відповідати кілька цифр).

11. Вибори носять нерівний, та/або невіль­ний характер. Призначення складу органів державної влади та посадових осіб відбува­ється без урахування думки народу

Д. Тоталітар­ний

12. Конституційно закріплені і на практиці
реалізуються міжнародні стандарти прав
людини ___________

8. Користуючись текстом Конституції України, охарак­
теризуйте форму держави України.

9. Користуючись довідником «Правовые системы стран
мира» або «Юридичною енциклопедією», заповніть наступ­
ну таблицю.

Читайте також:

1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
2. I визначення впливу окремих факторів
3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
5. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
6. Iсторичне значення революції.
7. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
8. Ocнoвнi визначення здоров'я
9. S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.
10. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
11. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
12. Автоматизація процесу призначення IP-адрес

Переглядів: 1186