Парламент, його повноваження та структура

У демократичній державі найвищим представницьким та законодавчим органом є парламент. Він представляє суверенітет народу, і лише він правомочний виражати волю народу у формі закону. Демократично обраний парламент, що здійснює свої функції, є найважливішим інститутом легітимної державної влади, форма забезпечення політичної гласності та відкритої політичної полеміки. «Парламент» — це родовий термін. У Великій Британії, Індії, Канаді, Японії і низці інших країн законодавчий орган безпосередньо іменується парламентом. У решті країн цей орган має іншу назву (наприклад, Сейм — в Польщі, Фолькетинг — в Данії, Альтинг — в Ісландії, Конгрес — у СІЛА).

Становлення і розквіт парламентаризму припав на період формування сучасної держави (XVIII-XIX ст.). Саме тоді склалося коло основних повноважень парламенту: ухвалення законів, затвердження бюджету, контроль над урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираз (вотум) довіри або недовіри уряду тощо. Сучасний парламент, як і раніше, має великі повноваження у сфері законотворчості. Він має право встановлювати податки, приймати державний бюджет, брати участь в зовнішньополітичному процесі, вирішувати питання оборони. Парламент може здійснювати і квазісудові функції: притягати президента, членів уряду до юридичної відповідальності (імпічмент).

З ускладненням суспільного життя, у ході соціального та науково-технічного прогресу звичайно спостерігається зростання ролі уряду та зниження ролі парламенту.

Будь-який парламент є перш за все зборами представників народу — депутатів, які на пленарному засіданні обговорюють та ухвалюють рішення, перш за все закони. Парламенти можуть мати двопалатну й однопалатну структуру. У федеральних державах парламенти складаються з двох палат (одна з них представляє народ, а друга — суб'єкти федерації), які у принципі мають однакові законодавчі повноваження (у США — Палата представників і Сенат, в Австрії — Союзна рада і Національна Рада). Іноді, разом із палатами особливий чин у парламенті складає глава держави (історично — в Речі Посполитій, в сучасному світі — у Великій Британії, Індії).

Двопалатна парламентська система має місце в деяких унітарних державах. Це зумовлене прагненням до стійкішої рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владами, при якому влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад, Палата громад і Палата лордів у Англії). Двопалатна структура страхує парламент від поспішних рішень нижньої палати. Як правило, термін повноважень верхньої палати триваліший, ніж нижньої, її депутати мають вищий віковий ценз, вона рідше оновлюється і формується на основі непрямих виборів. У більшості країн достроковому розпуску підлягають тільки нижні палати.

Однопалатні парламенти існують, головним чином, у країнах з більш-менш однорідним національним складом населення або невеликих за територіальними розмірами (Угорщина, Данія, Фінляндія).

Керівництво парламентом здійснюється одноосібно головою, колегіальні органи (президії) — украй рідкісні. Голова представляє парламент у взаєминах з іншими органами, керує дебатами, голосуванням, координує роботу внутріш-ньопарламентських органів.

Парламент і кожна палата на весь термін повноважень утворює комісії (комітети). їх різновиди: постійні, тимчасові, змішані, спеціальні. Найбільш поширеною комісією є погоджувальна, її завдання — вироблення узгоджених рішень палат. Основне призначення комісій полягає в попередньому розгляді законопроектів. Комісії можуть також володіти правом законодавчої ініціативи, контролю за урядом і апаратом державного управління.

Свої повноваження парламент здійснює на сесіях. Порядок роботи парламенту визначається його регламентом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інститут законодавчої влади	\|	Інститут глави держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.298 сек.