Релігійний тип правової системи

При класифікації правових систем багато як зарубіжних, так і вітчизняних учених виділяють особливий тип правової системи — релігійний. Головним критерієм виділення цього типу правової системи є державне визнання і забезпечення релігійних приписів. Історично багато релігій були вогнищами прааоутворення і, врешті-решт, державо-утворення. Прикладами тому є Синайське законодавство у

стародавніх іудеїв або канонічне право в середньовічній Європі. Але в наш час у рамках релігійного типу правової системи виділяються тільки дві підсистеми — мусульманське та індуське право. До релігійного типу належать правові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та інші, а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії тощо.

Характерні риси релігійного типу правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні посідають
не норми права, ^релігійні норми. Головний творець пра
ва — Бог, а не суспільство або держава, тому юридичні при
писи надані раз і назавжди, в них потрібно вірити і, відпо
відно, строго дотримуватися. Так, у мусульманському су
спільстві норми ісламу мають пріоритет перед позитивним
законодавством, а останнє має відповідати Корану;

2) джерелом права виступають священні книги: Коран,
Сунна, Іджма, що поширюються на мусульман; Шастри,
Веди, Закони Ману, що поширюються на індусів. На їхній
основі створюються власне правові форми у вигляді тлума
чень і коментарів. Релігійно-філософські ідеї ісламу, інду
їзму відіграють роль принципів права.

Нормативні правові акти (законодавство) мають вторинне значення. Судова практика у власному сенсі слова не є джерелом права;

3) особливе місце в системі джерел права мають праці
учених-богословів (доктрини), які конкретизують тлума
чені першоджерела і покладаються в основу конкретних
рішень;

4) правові норми не розчленовані з нормами релігії, а
складають з ними синкретичну єдність. Так, норма мусуль
манського права розглядається як загальнообов'язкове
правило поведінки, адресоване мусульманам Аллахом;

5) право не структуроване, а саме — відсутній звичний
для романо-германського типу поділ права на приватне і
публічне, на галузі та інститути. Наприклад, мусульман
ське право містить такі структурні спільності: правила
здійснення релігійних обов'язків, право особистого статусу,
деліктне право, регулювання майнових відносин;

6) у правовому регулюванні переважають зобов'язання,
на відміну від систем європейського права, де переважають
дозволи.

:'■ Релігійний тип правової системи є найменш схильним до зовнішнього впливу. Для цього типу права характерна стабільність, навіть консерватизм, а подекуди й нетерпимість до інших впливів.

27.6. Традиційний тип правової
.! системи

До сім'ї традиційного права належать правові системи низки країн Екваторіальної, Південної Африки та Океанії. При всій відмінності історичних особливостей виникнення і розвитку їх зближує заперечення західної ідеї права як основного регулятора суспільних відносин.

Система звичаєвого (традиційного) права — це форма регламентації суспільних відносин, заснована на державному визнанні тих соціальних норм, що склалися природним чином та увійшли до звички населення (звичаїв).

Звичай є найдавнішим джерелом права, відомим усім правовим системам, проте якщо в країнах романо-герман-ського й англо-американського права він виконує лише другорядну роль, то в більшості африканських країн він був і продовжує залишатися основним регулятором суспільних відносин, особливо за межами міст.

Численні народності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (племені, роду, села), повагу до пам'яті предків, зв'язок із навколишньою природою, духами, іншими надприродними силами. Міфічний характер звичаїв, їх плюралізм, нефор-малізованість і розрізненість не дозволяють ефективно використовувати їх для створення національних правових систем за типом європейських.

Ознаки традиційного типу правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні посіда
ють не норми права, а звичаї та традиції, що мають, як
правило, неписаний характер і передаються з покоління в
покоління. Звичаї та традиції, що склалися природним
чином і визнані державою, виступають як основне джере
ло права;

2) правові норми не розчленовані з нормами моралі,
звичаїв і традицій, магічних уявлень, а складають з ними
синкретичну єдність. Інакше кажучи, основна форма со
ціального регулювання в цих країнах — це монокорми;

3) звичаї і традиції регулюють відносини і захищають
інтереси, в першу чергу, груп або співтовариств, а не
окремих індивідів, як це властиво системам права країн
Європи;

4) у соціальному регулюванні переважають зобов'язу
вання і заборони (табу), на відміну від європейського
права, де переважають дозволи;

5) центральною фігурою в системі соціальних відносин
є жерці і старійшини, від розсуду яких багато в чому за
лежить вирішення конфліктів і інші правові акти;

6) процесуальною формою реалізації і застосування
права виступають не юридична процедура, а ритуал і ма
гічні обряди. Зокрема, тут досі використовується спосіб
з'ясування істини шляхом звернення до духів предків,
духів природи та інші незвичні для європейця дії;

7) метою судового розгляду є, як правило, примирення
сторін, відновлення згоди в громаді та забезпечення її
згуртованості. Примирні процедури, інтерес до яких зростає
нині в усьому світі, є внеском традиційного типу правової
системи у правовий розвиток людства.

Період колонізації Африки створив передумови для запозичення сучасного законодавства, судової системи, але принципово не змінив правової свідомості більшості сільського населення, яке продовжує орієнтуватися на колишню систему цінностей. У наш час лідери незалежних африканських держав здійснюють систематизацію звичаїв домінуючих етнічних груп, включають їх до нормативних актів, але при цьому нерідко ігнорують звичаї етнічних меншин. Такі ж труднощі виникають при створенні судових органів влади та здійсненні судового процесу. Ці дії підвищують і без того конфліктний потенціал регіону.

Таким чином, сучасний стан правового розвитку Африки можна охарактеризувати як складний перехідний період визначення шляхів і способів взаємодії двох правових культур: законодавчо-прецедентної європейської та звичаєво-правової африканської.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Системи	\|	Правова система України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.