• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Революція 1663-1676

Розпочалась доба Руїни 1663 - 1687

У 1663 р. Ю. Хмельницький зрікається гетьманства, його місце посідає переяславський полковник П. Тетеря. Того ж року на «Чорній раді» у Ніжині лівобережним гетьманом обирають кошового Запорізької Січі І. Брюховецького. У 1665 р. він підписує з Росією Московські статті, котрі ще більше обмежували права українського народу. Це призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито (1668 р.).

У цей час на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання, яке зумовило крах гетьманства П. Тетері, який провадив пропольську політику. На гетьмана обирають черкаського полковника П. Дорошенка (1665— 1676 рр.). Головною його метою було звільнення та об'єднання України. Для цього він проголошує спілку з Кримом і Туреччиною.

У1667 р. Росія і Польща укладають за спиною України Андрусівське перемир'я, яке, порушуючи Березневі статті 1654 р., поділило Україну. У складі Росії залишилася Лівобережна Україна з Києвом, їй поверталися Смоленськ і Сіверська земля. Правобережна Україна переходила до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав.

Аби зміцнити свої позиції всередині країни й забезпечити народну підтримку, Дорошенко систематично збирає військову раду. Незалежність від козацької старшини мала забезпечуватися найманим військом, так званими сердюцькими полками. Починається заселення країв Правобережжя, які перед тим були пусткою.

Спираючись на підтримку татар, Дорошенко намагається витиснути поляків із Правобережжя. Восени 1667 р. перед лицем об'єднаних козацько-турецьких військ польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні..

Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється військова активність Польщі. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя.

У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії.

Політика Многогрішного вікликала негат. відношення козац. старшини і гет. у 1672 р був обраний Іван Самойлович(1687)

Крім виборів гетьмана, на раді провели переговори гетьманський і московське уряду, уклавши угоду, відоме під назвою Конотопські статті. (доповнення глухівських)

- гетьманові заборонялося без царського узгодження та старшинської ради відправляти посольства в інші деталі держави - також підтримувати відносини з П. Дорошенка.

- заборона гетьману позбавляти старшину посад, карати без згоди ради або вироку військового суду.національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:

– вона зумовила створення національної Української держави – Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;

А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми — нові претенденти на гетьманську булаву: Я. Суховій, який спирався на запорожців, і М. Ханенко — ставленик Речі Посполитої.

У цій ситуації П. Дорошенко змушений був посилити протурецьку орієнтацію, офіційно прийнявши у 1669 р. протекторат Стамбула.

1672 року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана того ж року Бучацька мирна угода означала входження Правобережної України до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини та Київщини. В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович.

Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків.

За таких обставин у вересні 1676 р. П. Дорошенко скидає гетьманські повноваження і піддається Росії. На раді у Переяславі І. Самойлович проголошується гетьманом обох боків Дніпра.

Туреччина, намагаючись зберегти свій контроль над Україною, знову обирає на гетьмана Ю. Хмельницького (1677— 1681 рр.). Але його гетьманство закінчилось трагічно: він був скараний на смерть самими ж турками.

У січні 1681 р. Росія, Туреччина і Крим підписують Бахчисарайську мирну угоду, за якою Лівобережна Україна з Києвом входила до складу Росії, Поділля і частина Київщини залишалися за Туреччиною, а територія між Дніпром і Південним Бугом мала бути нейтральною.

Але у 1686 р. Польща і Росія підписують так званий «Вічний мир», згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої — Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.

Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.

Національно-визвольна війна українського народу закінчилася фактичною поразкою. Основними її причинами були:

боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

зародковий стан національної державної ідеї;

слабкість центральної влади;

слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну.

Не можна не враховувати й зовнішній фактор — постійні агресії, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Але разом із тим національно-визвольна війна другої половини XVII ст. зумовила створення національної Української держави, зміцнивши традиції боротьби проти іноземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття національної самосвідомості.

Читайте також:

1. Антимонархічна революція 1952 р. в Єгипті.
2. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
3. Визвольна революція українського народу сер. 17 століття. Воєнні дії 1648-1649 р.р.
4. Друга науково-технічна революція
5. Ейнштейнівська революція
6. Індустріально технологічна революція останньої третини ХІХ ст. та її вплив на світове господарство.
7. Ісламська революція в Ірані.
8. Йєменська революція 1962 р.
9. Культура неолітичного населення України. Неолітична революція. Побут, духовна культура та мистецтво.
10. Лекція 7. Українська національна революція 1917 – 1920 років.
11. Лекція 9. Українська революція: доба Центральної Ради
12. Листопадова революція 1918 р.

Переглядів: 1119