Укр.землі у складі Р. імперії кін. 17-18 ст

1686 р. у Москві Росія і Польща підписали "вічний мир" і союз проти Туреччини. Польща визнавала Київ російським.Запорожжя переходило повністю в підданство царя. Поділ, встановлений Андрусівським перемир'ям- Лівобережна Україна була під Росією, а Правобережна під Польшою.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України- намагання ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

1687р.(1708 р.)- гетьманську булаву отримав Іван Мазепа. Вибори супроводжувалися утвердженням Коломацьких статтей,які ще більш обмежували автономію Гетьманщини. Діяльність І. Мазепи:

-формування аристократ. верхівки укр. суспільства: значними земел. володіннями наділялася козац. старшина,отримувала нові права та привілегії;

-проводив ряд заходів з захисту селянства(барщина двома днями на тиждень), духовенства (універсали про підтвердження прав Києвської митрополії)

-Києво- Могил. Колегія отримала статус Академії;будівництво монумент. споруд у стилі укр. бароко.

Гетьман Мазепа ставив своєю задачею збереж. в Україні традиц. казац. устрою,запобігти подальшого втручання Москви внутр. справи Гетьмащини,використати шанс для об єднання всіх укр. земель.Він продувжував політику попередніх гетьманів.Виходячи з цих задач Мазепа негативно відносився до союзу Росії та Польші.У умовах Північної війни, з явилась загроза перведення козац. полків до регул. Рос. Військ.За цих умов гетьманська влада встановлює союзні відносини зі Швецією,тим самим розриваючи ї з Росією.

З огляду на

Подальший розвиток подій, можно виділити кількома етапами офіційної російської політики в українському питанні:

І етап (1708—1728) — форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Батурина були першою реакцією Петра І на перехід І. Мазепи до шведів. У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708—1722). Після цього розпочинається форсований наступ на українську автономію. Характерними рисами цього процесу були:

-обмеження влади гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесли з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону, біля особи гетьмана перебував російський резидент-наглядач); -економічні утиски (значну частину українських товарів — прядиво, шкіру, сало, олію та ін. — дозволялося вивозити лише до російських портів, водночас певні товари заборонялося ввозити до України, їх змушували купувати на російських фабриках);

-експлуатація демографічного потенціалу;

- культурні обмеження (1720 р. сенатським указом проголошувалося: в Україні «книг ніяких, окрім церковних давніх видань, не друкувати», а у тих, які друкуються, «щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було;

-росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння, що призвело до появи значних непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники старанно прищеплювали вивезене з Росії кріпацтво.

З метою обмеження влади гетьмана в 1722 р. створення Малоросійської Колегії,взявши на себе обов язки керівництва.

II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, реальна загроза війни з Туреччиною змінили політичну кон'юнктуру. Бурхлива діяльність Малоросійської колегії, яка весь час накладала нові податки на українських землевласників, зачепила інтереси всесильного О. Меншикова, який володів величезними маєтками і навіть містами в Україні. Це зумовило скасування 1727 р. Малоросійської колегії та певне пом'якшення офіційної російської позиції в українському питанні — було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол (1727—1734).III етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду».Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецькою війною (1735—1739), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів. Наслідки війни були катастрофічними для українського народу: загинуло 35 тис. осіб. Військові втрати, нескінченні мобілізації селян для обозів призводили до обезлюднення, спустошення краю.

IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський.Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. («за Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії».) Однак прихід до влади Катерини II (1762—1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.

V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу». У 1775 р. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 — ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, утворено намісництво за російським зразком, у 1783 р. юридично оформлено кріпацтво, крім того, на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Революція 1663-1676	\|	Правобережні та західноукраїнські 2 пол.17-18 ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.