До складу Російської імперії

Проживали на території Росії і входили

РОСІЇ ДО XVIII в.

І НА ТЕРИТОРІЇ СРСР

Частина II. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В РОСІЇ

5. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА НАРОДІВ

Зародження фізичної культури у народів,

Виникнення фізичних вправ та ігор у народів нашої країни відноситься до первісного суспільства. Вони відображали мисливську, рибальську, скотарську, землеробську, військову та побутову діяльність. У стародавніх народів побутували верхова їзда, метання різних предметів, стрільба з лука, різноманітні ігри. Народи Півночі з IV - III тис. до н.е. застосовували в праці (полюванні) і побуті пересування на лижах. У нанайцев, мансі, ненців і ін народностей Сибіру і Далекого Сходу порівняно широко у виховних цілях використовувалися змагальні ігри з бігом, метання списа, дротиків і сокири, веслування, ігри в ведмедя і оленя. Добре було поставлено військово-фізичне виховання в Грузії на ранній стадії сільсько-общинного побуту. Багато ігри та фізичні вправи російського, білоруського народів і жителів Прибалтики в своєму первісному стані відносяться до стародавніх змагальним іграм.

Класовий характер фізичного виховання особливо яскраво проявився в рабовласницьких і феодальних державах Закавказзя, Середньої Азії, Північного Причорномор'я, Криму, в Київській Русі і Російському централізованому державі. На території Росії, як і в країнах Заходу, в цей період фізичне виховання проходило в двох основних напрямках: в народних масах і у пануючого класу.

^ Фізичні вправи та ігри у народному побуті

Своєрідністю відрізнялося фізичне виховання у давніх слов'ян. Відмінною особливістю було те, що у східних слов'ян рабовласницькі відносини не отримали повного розвитку, як в Закавказзі, Середній Азії та в Криму. У VI - VII ст. східні слов'яни жили ще родовим ладом. Вони займалися скотарством, ремеслами, землеробством, полюванням.

Виховання дітей здійснювалося всієї родової громадою. Хлопчиків та юнаків виховували чоловіки, а дівчаток та дівчат - жінки. За деякими даними, у слов'ян, як і в інших народів, існували вдома молоді, проводилися ініціації, в яких основне місце приділялося фізичній підготовці молодих слов'ян. У міру розпаду родової общини виховні функції переходили до сім'ї. Батьки виховували і навчали своїх дітей, передавали їм навички й уміння в полюванні, верховій їзді, стрільбі з лука, метанні списа, плаванні. У спадок дітям передавалися заняття своїх батьків. Часто слов'янам доводилося вести війни, відбивати набіги кочових племен (аварів, хозарів та ін.) Це вимагало військової підготовки молоді і дорослих.

Візантійський історик Маврикій (VI в.) Так оцінював військове вміння слов'ян: "Племена слов'ян численні, витривалі, легко переносять жар, холод, дощ, наготу, недолік в їжі. Битися зі своїми ворогами вони люблять в місцях, порослих густим лісом, в тіснинах, на обривах, з вигодою для себе користуються раптовими атаками, хитрощами. Досвідчені вони також і в переправі через річки, перевершуючи в цьому всіх людей ".

У виховній системі слов'ян особливе місце посідали ігрища, пов'язані з культовими обрядами. Вони присвячувалися матері-землі, богові сонця Ярила, бога війни і зброї Перуну. Ігрища складалися з танців, пісень, хороводів, різноманітних ігор і фізичних вправ, що носять змагальний характер. Молодь прагнула показати своє вміння у стрільбі з лука, метанні каміння в ціль і на дальність, в іграх (городки, бабки та ін.)

У зв'язку з розкладом рабовласницьких відносин в Середній Азії, Закавказзі і в Криму і родового суспільства у древніх слов'ян, створилися передумови для виникнення феодальної суспільно-економічної формації.

У Київській державі (IX - XI ст.), В період феодальної роздробленості на Русі (XII - XIV ст.) І в епоху Російського централізованого держави (XV - XVII ст.) Народ незважаючи на численні війни (їх було близько 160 з татарами, монголами, литовцями, німецькими лицарями, шведами і ін) дбайливо зберігав і продовжував розвивати самобутні форми фізичного виховання. ("Слово о полку Ігоревім").

Широкою популярністю користувалися боротьба, верхова їзда, стрільба з лука, підняття і метання каменів і безліч ігор. Великого поширення набули кулачні бої, групові та одиночні. Основними правилами кулачного бою були: лежачого не бити, заначку в рукавицю не класти, битися лицем до лиця, груди із грудьми, підніжок не ставити. Класичний приклад такого бою описаний М.Ю. Лермонтовим у поемі "Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашникова".

Були поширені такі види вправ, як плавання, веслування, пересування на лижах. Лижні раті билися і в загонах Єрмака. У XVII в. російський полководець М.В. Скопин-Шуйський успішно застосовував лижні загони у війні проти поляків.

Процесу розвитку фізичних вправ та ігор в чому перешкоджала релігія. Російська православна церква виступала проти народних ігрищ та інших фізичних вправ. Звід церковних постанов "Стоглав" (1551) і "Домострой" (1580) окремими положеннями були спрямовані проти народних ігор, забав та розваг, але заохочували тілесні покарання.

Проти народних форм фізичного виховання вела боротьбу не тільки церковна, але й світська влада. У 1648 р. цар Олексій Михайлович видав указ про заборону народних ігор та забав.

Але ні царські укази, ні церковні заборони не в силах були зупинити процеси розвитку фізичних вправ та ігор, і вони передавалися з покоління в покоління.

^ Військово-фізичне виховання

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Країнах після Другої світової війни	\|	І педагогічній літературі епохи феодалізму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.025 сек.