Країнах після Другої світової війни

Після Другої світової війни розвиток фізичної культури визначалося умовами, пов'язаними з утворенням системи соціалізму і крахом колоніалізму. Розпад світу на різні суспільні системи і групи держав привів до утворення трьох напрямків у розвитку фізичної культури і спорту: в країнах соціалізму, в що розвиваються і капіталістичних країнах.

^ Розвиток фізичної культури в країнах соціалізму пережило кілька етапів. В кінці 40-х - початку 50-х рр.. в цих державах були створені комітети по фізичній культурі та спорту. Вони відповідали за стан і подальший розвиток фізичної культури і спорту, вдосконалення систем фізичного виховання, зміцнення здоров'я громадян.

У 60 - 70-х рр.. у фізкультурному русі були проведені перетворення, які сприяли демократизації управління, підвищенню значимості фізичної культури. Право громадян на фізичне виховання було закріплено в конституціях і законодавчих актах. Зміцнювалася і розширювалася матеріальна база фізкультурного руху, почалося будівництво великих спортивних споруд. Були відкриті спеціальні фізкультурні навчальні заклади, спортивні школи та інтернати; розгорнулася науково-дослідна робота. Все це сприяло перетворенню фізкультурного руху в масове явище і росту майстерності спортсменів, серед яких з'явилося багато переможців крупних міжнародних змагань та Олімпійських ігор. У великій мірі успішний розвиток фізичної культури в цих країнах забезпечувалося за рахунок міжнародної інтеграції діяльності спортивних організацій, укладалися міждержавні договори про співробітництво та обмін досвідом, проводились спільні наукові конференції, семінари тренерів, великі спортивні заходи. У результаті до того часу, коли співдружність розпалося, в країнах, що входили в нього і обрали нині інші шляхи розвитку, фізкультурний рух досягло високого рівня.

Для прикладу докладніше зупинимося на розвиток фізичної культури і спорту в колишній Німецькій Демократичній Республіці, що досягла найбільш значних результатів у фізкультурному та спортивному русі.

У жовтні 1948 р. Союз вільної німецької молоді і профспілки виступили ініціаторами створення Німецького спортивного комітету. Уряд НДР в 1949 р. прийняв закон "Про участь молоді в будівництві НДР і сприяння молоді у навчанні, праці, спорті і відпочинку". На основі цього закону фізичне виховання стало обов'язковою складовою частиною системи народної освіти, були визначені науково-методичні, організаційні та матеріальні передумови для впровадження нормативних вимог і подальшого розвитку фізичної культури і спорту. Крім розрядних значків, особливими значками нагороджувалися керівники занять та спортивні судді, активісти і успішно здали норми фізкультурно-спортивного комплексу "Готовий до праці і оборони Батьківщини". Виконання програмних вимог по фізкультурі було обов'язково для всіх практично здорових учнів шкіл НДР.

Керівництво спортивно-масовою роботою з 1957 року здійснював Німецький спортивно-гімнастичний союз (ДТСБ) у співпраці з міністрами охорони здоров'я і народної освіти, а також з об'єднаннями молодіжних і профспілкових організацій. ДТСБ об'єднував 36 спортивних спілок (федерацій) та кожні 4 роки проводив спортивно-гімнастичний зліт делегатів, які обиралися низовими, районними та окружними спортивними організаціями.

У НДР в єдиній з соціалістичних країн вдалося скоординувати шкільну і позашкільну спортивну роботу з молоддю.

За результатами найважливіших змагань передолімпійського і олімпійського 1980 р. в десятку найсильніших спортивних держав увійшли сім держав соціалістичної співдружності. Успішне вирішення завдань щодо подальшого розвитку фізичної культури і спорту в соціалістичних державах стало можливим завдяки співпраці органів управління фізкультурним рухом на основі програм РЕВ і "Олімпійська солідарність".

^ Розвиток фізичної культури в молодих державах Азії, Африки і Латинської Америки, які отримали незалежність у результаті розпаду колоніальної системи, тісно пов'язувалося з відродженням національної культури звільнених народів.

Фізкультурним організаціям належало ліквідувати наслідки колоніальної політики в спорті, викорінити расову дискримінацію, створити доступну для населення систему фізичного виховання. У більшості країн були створені органи керівництва фізичною культурою: національні олімпійські комітети, спортивні федерації та клуби. Була налагоджена підготовка фізкультурних кадрів. Вводилося фізичне виховання в навчальних закладах. Почали відроджуватися національні види фізичних вправ та ігор. Фізична культура допомагала долати етнічні, племінні та побутові відмінності між народами, об'єднувати їх у русі до соціального і культурного процесу. Особливою державною підтримкою став користуватися спорт вищих досягнень, що дозволяє цим країнам зміцнювати свій міжнародний престиж. Спортсмени молодих незалежних держав стали регулярно брати участь в Олімпійських іграх, великих міжнародних і регіональних змаганнях. З метою координації діяльності національних федерацій і проведення регіональних спортивних змагань були створені Вища Рада спорту Африки, Федерація Азіатських ігор, органи керівництва іграми Центральної Америки і Карибського моря та інші. Таким чином, здобувши незалежність, колишні колоніальні країни отримали можливість розвивати національну фізичну культуру і спорт, включилися в міжнародне спортивне співтовариство. Разом з тим фізкультурний рух цих країн поки відчуває труднощі, пов'язані з економічною відсталістю, залежністю від політики розвинених капіталістичних країн. Зберігаються етнічні і національні пережитки, особливо в провінціях, що заважають впровадженню фізичної культури в побут народів. Все ще недостатнім залишається кадрове, матеріальне та науково-методичне забезпечення фізичного виховання і спорту.

^ В капіталістичних країнах після Другої світової війни збереглося дію факторів, що обумовили зрослу роль фізичної культури в житті суспільства. Разом з тим історична обстановка, що склалася після розгрому фашизму і перемоги демократичних сил, визначила нові віяння в її розвитку. Розпалися організації тоталітарного фізичного виховання і спорту, значний розвиток отримало самодіяльне спортивний рух. Одночасно чітко проявилася тенденція до посилення втручання державних структур, монополій, політичних партій, громадських і регіональних організацій в поширення фізичної культури і використання її в своїх інтересах, в тому числі як засобу ідеологічного впливу на маси. Помітно посилилася, особливо в роки "холодної війни", вплив на діяльність спортивних організацій військових кіл, поширювалися реакційні теорії про те, що спорт є війна, а війна є спорт. Значно більше уваги з боку державних відомств стала приділятися фізичного виховання та спорту в навчальних закладах. У початковій і середній школах фізична культура стала обов'язковим предметом, на нього відводилося від 2 до 4 годин на тиждень, а в деяких країнах - і більш. Крім того, в режимі дня, особливо в приватних школах, передбачалися щоденні заняття плаванням, іграми та іншими фізичними вправами. У всіх вищих навчальних закладах створено кафедри фізичного виховання, є власна спортивна база, яка використовується як для навчальної, так і для спортивної роботи. Студенти-спортсмени забезпечуються різноманітними пільгами, що стимулює розвиток університетського спорту, що приносить навчальним закладам чималі доходи.

У розвитку аматорського спорту також з'явилися нові тенденції. Національним спортивним федераціям і спілкам, в основному з олімпійських видів спорту, стали надавати організаційну та фінансову підтримку державні органи і великі торгово-промислові фірми. У ряді країн створені національні фонди підтримки аматорського олімпійського спорту, реалізуються довгострокові програми олімпійського розвитку, які передбачають створення спеціальних навчально-тренувальних центрів з підготовки олімпійських резервів, вдосконалення системи підготовки до змагань, підготовку кваліфікованих тренерських та керівних кадрів. У практику спортивної роботи широко впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу. Все це помітно підвищило рівень спортивних досягнень. Разом з тим все більш помітна схильність до професіоналізації і коммерционализации аматорського спорту.

Новим напрямком в організації фізкультурно-спортивної роботи серед населення стало рух "Спорт для всіх". У 1966 р. Рада з культурного співробітництва при Європейському економічному співтоваристві рекомендував країнам, що входять в нього, прийняти довгострокові програми розвитку масового спорту і туризму. У 1975 р. була затверджена європейська хартія "Спорт для всіх", визначило порядок діяльності урядових і неурядових органів з розвитку рекреативної фізичної культури, що включає загальнодоступні заняття ходьбою і бігом, аеробіку і атлетичну гімнастику, плавання і купання, ігри на повітрі, пристрій найпростіших відкритих змагань, походи на лижах, туристичні прогулянки та екскурсії і т.п. Промислові фірми, враховуючи інтерес населення до таких занять, налагодили випуск відповідного спортивного інвентарю та обладнання, одягу і взуття. Витягуючи з цього, природно, колосальні прибутки. Завдяки доступності і добре поставленої пропаганди до організованих форм фізкультурно-оздоровчої роботи вдалося залучити більшу частину дорослого населення та молоді.

Отримали подальший розвиток та інші, що вже стали традиційними напрямки фізкультурно-спортивної діяльності - підприємницький, робочий та професійний спорт.

Підприємницький спорт за останні роки поширився майже в усіх промислово розвинених країнах, характерним стало створення національних центрів по його організації.

Розширювалися масштаби діяльності організацій робітничого спорту. Створені нові робочі спортивні союзи в Австрії, Італії, Японії та інших країнах. Робочі спортивні організації проводять велику фізкультурно-оздоровчу та спортивну роботу, організовують великі змагання і своєю діяльністю вносять чималий внесок у розвиток масового і великого спорту.

Все більшого поширення набуває професійний спорт. Для повоєнних років характерне створення національних ліг по найбільш популярних видів спорту та спортивних ігор - футболу, хокею, баскетболу, боксу, велосипеда і ін, великих фірм і монополій, що спеціалізуються на професійному спорті. В орбіту професійного спорту залучені засоби масової інформації, які використовують інтерес до спортивних видовищ як одна з ланок рекламного розважального бізнесу. В останні роки праця спортсменів-професіоналів став регламентуватися законодавством, вони отримують трудові права і гарантії у вигляді контрактів і договорів, пенсійного забезпечення, мають навіть свої профспілки. Але розвивається професійний спорт в більшій мірі по законам не фізичного виховання, а ринкової економіки.

На закінчення, слід зазначити, що в міжвоєнному і повоєнному періодах Новітньої історії, фізична культура розвивалася в тісній залежності від політичних і економічних умов, що складаються в різних групах країн.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світовими війнами	\|	До складу Російської імперії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.