• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державне казначейство України

Перш ніж звернутися до сучасних проблем функціонування інституту казначейства, доцільно розглянути історичні аспекти його виникнення та розвитку.

Існує думка, що термін "казначейство" походить від поняття "скарбниця", що вперекладі:

- з тюркського означає сукупність фінансових ресурсів дер­
жави;

- з англійської - "казначейство" (те Тгеанигу) - це скарб, цін­
ність.

Дві тисячі років тому вІндії була написана робота про гроші під назвою "Арташастрі". У ній наведено тлумачення скарбниці як багатства держави, до якого, крім детально перелічених доходів, нключалося золото, дорогоцінні камені і метали, а також усі види сільськогосподарської продукції. У роботі відзначалося, що армія і скарбниця - найбільш важливі інструменти влади, тому повинні контролюватися правителем.

Історично казначейство виконувало кілька задач:

- збереження багатства країни;

- карбування монет під королівським наглядом;

- було місцем нагромадження платежів держави і здійснення
ши шат;

- ведення записів усіх операцій.

Згодом функції казначейства змінювалися:

1) у зв'язку з появою центральних банків функцію карбуван­
ня монет і емісії грошей було передано центральним банкам;

2) одержання і видачу платежів стали виконувати банки.
Структура і роль казначейства в окремих країнах визначається:

- історичними і культурними факторами;

- економічною ситуацією;

- розподілом повноважень між різними державними устано-
вами.

На Русі саме розвиток фінансових відносин у 18 столітті сприявпояві вищих фінансових установ, що мали назву „прика-ш". Ця система управління була заснована на дорученнях певній особі вести справи. Головний суддя, що сидів в „приказі" особис-іо приймав рішення, що не сприяло розвитку зацікавленості в державних справах. Тому виникла необхідність здіснення рефор­ми шляхом заміни системи особистих доручень на систему держа­ні і их установ.

Наприкінці 18 століття Петром І були засновані колегії, як ВИДдержавної установи, за напрямами управління народним гос­подарством. Кожний член колегії мав право голосу, всі питання мпрішувалися колегіально. Питання фінансів вирішувалися камер-колегією відповідно до законодавчого акту „Установа і регламент камер-колегії",що був підписаний Петром І. Камер-колегія стала першиморганом управління та контролю над доходами держави, прообразом сучасного Міністерства фінансів. Але завдання, що

вирішувала камер-колегія, були занадто вузькі, що лишило діяль­ність цього органу державного значення.

У 1785 році камер-колегії були закриті, а для прийому і збері­гання грошових коштів країни були створені казенні палати в кож­ному повіті. В акті „Учреждения о іуберніях" казенна палата була представлена як департамент, основними задачами якого були:

- збір доходів та забезпечення їх збереженості;

- складання звітів про доходи кожною губернією і доведення
їх до відома державного казначея.

У 1802 році указом імператора Павла були створені міністер­ства, поряд з посадою державного казначея була заснована і поса­да Міністра фінансів.

У 1821 році імператорським указом був заснований Депар­тамент державного казначейства в складі Міністерства фінан­сів. Він став основним контролюючим органом та рахівником до­ходів та видатків держави. Усі зібрані доходи записувались на єдиний рахунок в Державному банку. Департаменту казначейства були підпорядковані місцеві органи - губернські казначейства. У травні 1919 року Департамент державного казначейства був ска­сований, його функції перейшли до центрального банку. Таким чином, казначейство, як структура управління фінансами нашої держави, не нова.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі вико­навчої влади держави, що відповідає за фінансову політику, зако­номірний для всіх країн. Зміни в бюджетній системі України, що були спричинені перетвореннями у політичному і економічному житті, перш за все самостійністю і незалежністю нашої держави, сприяли відновленню системи казначейських органів.

До середини 1993 року в Україні діяла система виконання бюджету, що перейшла у спадок від Радянського Союзу. Це була банківська система виконання бюджету, розрахована на однорів-неву побудову банківської системи. Дворівнева система передба­чала наявність економічно самостійних комерційних банків і Цен­трального банку, як регулюючого органу, відповідального за гро­шову емісію. Різке погіршення на початку

90-х років стану економіки України, хронічний дефіцит бюджету г;і існуючий порядок касового виконання бюджету стали причи­ною гого, що основним джерелом покриття дефіциту бюджету бу-

ііі їм грошей. Національний банк України виділяв кошти для

покриття державних витрат незалежно від обсягу мобілізованих ресурсів, не виконуючи також вимоги ст. 14 Закону України „Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої Національному банку України фінансування дефіциту бюджету забороняється. Важливою задачею для Міністерства фінансів стало отримання права на фінансування витрат.

Указом Президента України від 18 червня 1993 року №210/93 „Про порядок виконання Державного бюджету України" та відповідно до тимчасових методичних вказівок „Про порядок касового виконання Державного бюджету України за доходами та видатками", затверджених Мінфіном України і НБУ 28 червня 1993 року, з 1 липня 1993 була введена нова система касового ви­конання бюджету. Вона передбачала фінансування витрат в межах реальних доходів, а також за рахунок кредитів Національним бан­ком України Міністерству фінансів. Грошові потоки бюджетних коштів рухались по вертикалі: від платників податків через упов­новажені комерційні банки, регіональні управління НБУ в Опера­ційне управління НБУ. Фінансування витрат здійснювалося шля­хом перерахування коштів розпорядникам бюджетних коштів, тобто кошти здійснювали зворотний рух.

Ця система касового виконання бюджету також була недос­коналою і неефективною. Для оперативного управління бюджет­ними коштами необхідно було створення нової структури з нала­годженим механізмом виконання державного бюджету.

Узагальнюючи вищеназвані факти необхідність у Держав­ному казначействі, як системі органів державної виконавчої вла­ди, була визначена наступними подіями:

1) 3 ліквідацією Державного банку СРСР касове виконання Державного бюджету, тобто управління державними коштами С гали здійснювати безліч комерційних банків, у яких були відкри-і і поточні рахунки Державного бюджету.

2) Державні фінансові ресурси були розкидані на численних
по точних рахунках міністерств, відомств, установ, комерційних
банків. Банки, переслідуючи свої комерційні цілі, не були зацікав-
ііеиі в своєчасному проходженні бюджетних ресурсів. Грошові
кошти, призначені для виплати заробітної плати, пенсій, фінансу­
вання державних програм вчасно не надходили за призначенням.

3) Не було чіткої системи використання коштів, управління
доходами і видатками Державного бюджету, контролю за прохо-

дженням коштів через банківську систему й ефективне їх викори­стання розпорядниками бюджетних коштів.

27 квітня 1995 року Указом Президента України № 335/95 "Про Державне казначейство України" було утворено Державне казначейство України як система органів державної виконавчої влади, що діє ири Міністерстві фінансів. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590 було затверджене Положення про Державне казначейство.

Етапи створення системи Державного казначейства в Україні

Розвиток та становлення системи Державного казначейства відбувався поетапно на протязі майже десятиріччя.

1995-1996 роки. Створення організаційної структури органів Державного казначейства як повноправного учасника бюджетного процесу. Здійснюється перерозподіл функцій між банківською і фінансовою системами, галузевими відомствами і міністерствами з подальшим зосередженням цих функцій у Державному казна­чействі.

1996 рік. Завершення трирівневої побудови органів Держав­ного казначейства, яка включає 664 органи і 6 тисяч працівників. Поступове розширення функцій - участь органів Державного каз­начейства поряд з банками в операціях обліку доходів бюджету.

1997рік.Початок запровадження казначейського обслугову­вання державного бюджету за видатками відповідно до Наказу Головного управління Державного казначейства і Міністерства фінансів України N 28 від 21 березня 1997 року „Про впроваджен­ня казначейської системи виконання державного бюджету". З 1 квітня 1997 року введено Положення про єдиний казначейський рахунок.

Постановою Правління НБУ № 388 від 21 листопада 1997 року прийнятий новий План рахунків бухгалтерського обліку бан­ків України з урахуванням введення казначейської системи обслу­говування бюджету.

Починаючи з1 червня 1997 року відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 9 травня 1997 року за № 437 і від 10 липня 1998 року за № 1045 фі­нансування витрат на утримання апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підвідомчих їморганів

. (ійснюєтьсяшляхом оплати рахунків органами Державного каз-начействабезпосередньо накористь суб'єктів господарської дія-ІЬНОСТІ,які надали їм послуги або виконали для них роботи.

1998 рік. Рік завершення переведення наказначейську сис-
гемувиконання Державного бюджету всіх міністерств і відомств.
НаІ січня 1998 року через органи Державного казначейства об-
оіугонувалось приблизно 45% операцій по виконанню бюджету.

1 Ірийнята 24 липня 1998 року Постанова КМУ № 1139 „Про за-чі)іііщодо підвищення ефективності управління коштами Державно-1<1 бюджетуУкраїни", відповідно до якої з 27 липня 1998 року розра-чуііконі документи на здійснення видатків Державного бюджету Українирозпорядниками коштів, які не переведені на казначейсь­кі' виконаннякошторисів видатків, подаються до установ банків ПІСЛЯїх попередньої перевірки органами Державного казначейства 1.1 заумови наявності на них відбитку штампа казначея.

()кремо Листом Головного управління Державного казначей-I і ва№ 07-04/332-5446 від 27 липня 1998 року був врегульований порядок касового виконання Державного бюджету розпорядника­ми коштів, які не переведені на казначейське виконання коштори-(ііі видатків.

1999 рік. Подальше розширення функцій Державного казна-
ЧСЙства.Відповідно до Постанови КМУ від 17 лютого 1999 року
М- 180„Про деякі питання діяльності Державного казначейства

ГііиГ на казначейське обслуговування з 1 вересня переведені Позабюджетнікошти бюджетних установ і організацій, які утри­мую і ьсяза рахунок державного бюджету.

І Іостановою КМУ від 19 квітня 1999 року № 611 внесені до-Ііовненнядо Постанови КМУ №180, відповідно до яких органам

Ісржавиого казначейства запропоновано було вивчити протягом 1999року ефективність обслуговування позабюджетних коштів

111VI внесення Кабінетові Міністрів України у разі потреби відпові-

иіііч пропозицій.

У вересні 1999 року Кабінет Міністрів України і НБУ прийняли Постанову№ 1721 „Про створення внутрішньої платіжної системи

її ржавного казначейства". Згідно з цією Постановою з метою ство-I ><і 11 їй умов для більш ефективного управління коштами державного бюджетушляхом консолідації рахунків органів Державного казна-ЧСЙствав Національному банку на базі внутрішньої платіжної систе­ми Державногоказначейства в грудні 1999 - 2000 рр. був запрова-

джений пілотний проект функціонування Єдиного казначейського рахунку в Чернігівській області. Проект було профінансовано в сумі 3 млн гривень на закупівлю необхідного комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання, програмного забезпечення, за­собів захисту інформації, на оплату послуг електронної пошти і системи електронних платежів Національного банку

Для розроблення моделі функціонування Єдиного казначейсь­кого рахунку на рівні області та застосування внугріщньої платіжної системи Державного казначейства була створена робоча група. Міні­стерству фінансів, Головному управлінню Державного казначейства було запропоновано до 15 вересня 1999 року створити окремі під­розділи (методології функціонування Єдиного казначейського ра­хунку, управління грошовими ресурсами, інформаційно-розрахункового забезпечення) для розроблення та забезпечення функціонування внутрішньої платіжної системи Державного каз­начейства за рахунок коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Було прийнято рішення про відкриття 28 кореспондентських рахунків, тобто системи Єдиного казначейського рахунку, в кож­ному з обласних управлінь Державного казначейства та на цент­ральному рівні. Таким чином були обмежені функції органів каз­начейства на рівні районних відділень.

2000 рік. Закон України „Про Державний бюджет України на 2000 рік" передбачав повне переведення позабюджетних кош­тів на казначейське обслуговування, що створило необхідні умови для включення позабюджетних коштів у спеціальний фонд держа­вного бюджету.

Консолідація всіх коштів Державного бюджету на рахунках казначейства у Національному банку України дала можливість управляти залишком коштів, а саме - розміщати їх на фінансово­му ринку.

Однак, неможливо було отримувати реальну оперативну ін­формацію про наявність коштів, тому що виконання місцевих бю­джетів не здійснювалося через органи казначейства.

У порядку експерименту у Дніпропетровській і Черкаській областях було запроваджено касове виконання місцевих бюджетів через органи Державного казначейства.

Ще Постановою № 1721 було запропоновано надати органам Державного казначейства статус учасників системи електронних

платежів Національного банку на загальних засадах відповідно до Положення про міжбанківські розрахунки в Україні та право здій­снювати через цю систему тільки платежі та міжбанківські розра­хунки. Однак через обмеженість фінансових ресурсів комплекта­ція обласних розрахункових центрів була здійснена в мінімально допустимих обсягах

У 2000 році органи Державного казначейства залишалися клієнтами Національного банку України.

2001 рік. Рік прийняття Бюджетного кодексу, яким були ви­значені:

- повноваження Державного казначейства з контролю за до­
триманням бюджетного законодавства;

- відповідальність за порушення діючого бюджетного зако­
нодавства.

У 2001 р. фактично змінився статус Державного казна­чейства: із клієнта банку казначейство стало учасником Системи електронних платежів НБУ, що дало змогу:

- значно скоротити терміни проходження платежів(наприклад
здійснювати міжбанківські розрахунки за 10-15 хв.);

- прискорити обіг бюджетних коштів;

- автоматично відображати у бухгалтерському обліку здійс­
нені операції, використовуючи інформацію з єдиної бази даних
Держказначейства;

- складати щоденну оперативну звітність по обліку доходів
Державного бюджету, що до цього часу надавалася винятково
НБУ (НБУ надавав звіт через 2-3 дня після здійснення операції);

- забезпечити єдність підходу та достовірність відображення
операцій з виконання бюджету.

У зв'язку з переходом Державного казначейства до статусу учасника системи електронних платежів виникла потреба в розро­бці нової системи бухгалтерського обліку та звітності. Наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119 було впроваджено Положення про організацію бухгалтер­ського обліку і звітності. Виконання державного та місцевих бю­джетів в органах Державного казначейства України з 2001 року стало здійснюватися відповідно до нового Плану рахунків обліку виконання бюджетів, який був впроваджений у всій системі орга­нів Державного казначейства та фінансових органів країни.

На початку 2001 року було запроваджено облік зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах казначейства. Наказ Державного казначейства України № 103 від 19 жовтня 2000 року про затвердження Порядку обліку зобов'язань розпорядників кош­тів бюджету в органах Державного казначейства мав сприяти здійсненню органами казначейства контролю за прийняттям юри­дичних та фінансових зобов'язань, забезпеченню якісного плану­вання ресурсного балансу.

Наказом Державного казначейства України № 140 від 10 серпня 2001 року був затверджений Порядок виконання держа­вного бюджету за видатками за умови функціонування внутрі­шньої платіжної системи.

У червні 2001 року було завершено входження всієї системи органів Державного казначейства до Системи електронних плате­жів Національного банку України з виконання державного бю­джету за доходами. Цей процес був би неможливий без впрова­дження розвинутої автоматизованої системи Державного казна­чейства. Органами казначейства на початку 2001 року використо­вувалися три програмних продукти, що ускладнювало роботу всієї системи казначейства. Тому було прийнято рішення про викорис­тання єдиного програмного продукту АС „Казна", який найповні­ше забезпечував ефективне функціонування системи.

2002 рік. З 1 січня 2002 року на виконання наказу Міністерс­тва фінансів України № 482 від 29 жовтня 2001 року розпочався процес запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів.

З метою забезпечення виконання Бюджетного кодексу Укра­їни від 21 червня 2001 року № 2542-ІП, „Основних напрямів бю­джетної політики на 2002 рік", схвалених постановою Верховної Ради України від 21 червня 2001 року № 2543-Ш та вищеназвано­го наказу:

- З 1 січня 2002 року була запроваджена система казначейсь­
кого обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перераху­
вання міжбюджетних трансфертів. Наказом Державного казначей­
ства України від 31 січня 2002 року № 17 був затверджений Поря­
док казначейського обслуговування місцевих бюджетів за дохо­
дами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів.

- З 1 липня 2002 року - запровадження казначейського об­
слуговування місцевих бюджетів усіх рівнів за видатками.

Наказом Державного казначейства України від 04 листопада 2002 року № 205 був затверджений Порядок казначейського об­слуговування місцевих бюджетів.

Це дало змогу:

- мати достовірну інформацію про стан доходної частини мі­
сцевих бюджетів;

- щоденно перераховувати в автоматичному режимі міжбю-
джетні трансферти в 595 місцевих бюджетів;

- здійснювати вилучення коштів у Державний бюджет з 91
місцевого бюджету.

У 2002 році був завершений процес переходу до Системи електронних платежів Національного банку України за видатками центрального та обласного рівня Державного казначейства через впровадження нового програмного продукту.

У цьому ж році в систему органів Державного казначейства України переведено кошти державних цільових фондів: Фонду за­гальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків навиробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

2003 рік. Важливий етап в реалізації процесу переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування за видатками, впровадження процесу казначейського обслуговування більш як 12 тисяч місцевих бюджетів проходило поетапно відповідно до розробленого графіку і було завершено 1 січня 2004 року.

Саме Бюджетний кодекс на законодавчому рівні легалізував казначейськеобслуговування бюджетів і розпорядників бюджет­них коштів.

Для ефективної організації управляння бюджетними ресур-самидержави Державним казначейством було встановлено ліміт іалишківкоштів на обласному рівні. Цей залишок повинен забез­печувати реальну потребу управлінь Державного казначейства у бюджетнихкоштах на наступний день, що дасть змогу безпере­бійногофінансування запланованих видатків. Кошти, що переви­щують встановлений ліміт, після завершення операційного дня ік-|враховуються щоденно на рахунок Державного казначейства України.

Таким чином, в процесі розвитку та становлення Державне і і іначействоУкраїни пройшло декілька етапів, в результаті чого:

1) Заснована організаційна структура органів казначейства.

2) Перерозподілені функції між банківською і фінансовою
системами, міністерствами, відомствами, місцевими фінансовими
органами та органами казначейства при організації бюджетного
процесу.

3) Виконання бюджетів здійснюється відповідно до Єдиного
казначейського рахунку, що сприяє ефективному процесу управ­
ління грошовими ресурсами.

4) Уся система Державного казначейства увійшла до Систе­
ми електронних платежів Національного банку України.

Реформування казначейської системи - динамічний процес, який залежить від завдань Уряду в питаннях соціально-економічного розвитку держави.

Завершився етап впровадження Єдиного казначейського ра­хунку на центральному рівні казначейства, здійснений шляхом технічного злиття 28 чинних кореспондентських рахунків казна­чейства в НБУ у консолідований єдиний казначейський рахунок із субкореспондентськими рахунками для кожного обласного управ­ління Державного казначейства. Прийнято багато важливих нор­мативно-законодавчих актів, які регулюють діяльність органів Державного казначейства на всіх стадіях бюджетного процесу.

Впроваджений новий Порядок обслуговування державного бюджету за видатками, затверджений Наказом Державного казна­чейства України 25 травня 2004 року № 89.

2005 рік. Для забезпечення проведення єдиної збалансованої фінансової політики 20 квітня 2005 року Президент України видав Указ № 676/2005 „Питання Міністерства фінансів України". На виконання цього Указу Кабінет Міністрів України затвердив По­станову № 983 від 24 вересня 2005 року „Про утворення урядово­го органу державного управління у складі Міністерства фінансів", відповідно до якої Державне казначейство було реорганізоване шляхом його перетворення із системи органів виконавчої влади в урядовий орган державного управління у складі Міністерства фі­нансів. Така реорганізація дасть змогу підвищити ефективність контролю за реалізацією державної політики центральними орга­нами виконавчої влади.

21 грудня 2005 року Постановою Кабінету Міністрів України №1232 „Питання Державного казначейства України" було затвер­джено Положення про Державне казначейство України. Постанова

Кабінету Міністрів України № 590 „Питання Державного казна­чейства"втратила чинність.

Головні завдання та правовий статус діяльностіДержав­ного казначейства України

Кабінет Міністрів України відповідно до статті 115 Консти­туції України і статті 47 Бюджетного кодексу забезпечує і відпові­дає за виконання Державного бюджету України. Загальну органі­зацію та управління виконанням Державного бюджету, координа­цію діяльності всіх учасників бюджетного процесу здійснюють органи Міністерства фінансів України.

Державне казначейство України згідно з Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, є урядо-мнм органом державного управління і діє у складі Міністерства фінансів і йому підпорядковується.

У своїй діяльності Державне казначейство керується:

- Конституцією України;

- Бюджетним кодексом;

- Законами України;

- Постановами Верховної Ради України;

- Указами і розпорядженнями Президента України;

- декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міні-
і і рів України;

- Положенням про Державне казначейство України;

- наказами Міністерства фінансів;

- іншими нормативно-правовими актами.
Головні задачі Державного казначейства:

1) забезпечення казначейського обслуговування державного і а місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського 1>;і\унка, що передбачає:

- розрахунково-касове обслуговування розпорядників і
ч'іі-ржувачів бюджетних коштів;

- контроль за здійсненням бюджетних повноважень при
врахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні
платежівза цими зобов'язаннями;

- у межах своїх повноважень контроль за дотриманням
учасникамибюджетного процесу бюджетного законодавства;

- ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про
Виконаннядержавного та місцевих бюджетів;

2) управління наявними фінансовими ресурсами, що ним
обліковуються;

3) визначення механізму казначейського обслуговування
державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил
бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та
місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів,
визначення порядку і строків подання звітів про виконання
кошторисів державних цільових фондів.

Казначейство для здійснення своєї діяльності та виконання покладених на нього завдань має право:

1) відкривати в Національному банку та інших установах ба­
нків поточні рахунки в іноземній валюті та рахунки для виплат го­
тівкою;

2) розміщувати в банках тимчасово вільні кошти, що ним
обліковуються, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України;

3) залучати працівників інших державних органів,
спеціалістів і фахівців-експертів для розгляду питань, що
належать до його компетенції;

4) ініціювати у межах наданих законодавством повноважень
припинення асигнувань та зупиняти проведення операцій з
бюджетними коштами у разі вчинення учасником бюджетного
процесу бюджетного правопорушення;

5) списувати позички, надані місцевим бюджетам на
покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів,
відповідно до законодавства;

6) надавати послуги (у тому числі платні), пов'язані з
обслуговуванням бюджетних коштів, у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України;

7) вимагати від посадових осіб міністерств, інших
центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств,
установ і організацій дотримання установленого порядку
казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів,
ведення бухгалтерського обліку, складення звітності;

8) звертатися до суду, в тому числі у разі виявлення
бюджетних правопорушень;

9) проводити конференції, семінари та наради з питань, що
належать до його компетенції;

10) одержувати в установленому порядку від центральних і
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
Самоврядування,розпорядників та одержувачів бюджетних коштів,
підприємств, установ, організацій і банків пояснення, довідки,
інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

11) здійснювати в межах своїх повноважень співробітництво
З міжнародними фінансовими організаціями, з казначействами
інших країн, вивчати досвід роботи з організації їх діяльності та
готувати пропозиції щодо його впровадження в Україні.

Читайте також:

1. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
2. VI. Накази Генерального прокурора України
3. А/. Верховна Рада України.
4. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
5. Аграрні закони України
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адвокатура України.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
11. Адміністративно-територіальний устрій України
12. Адміністрація Президента України

Переглядів: 1174