Теорія утилітаризму

Етика утилітаризму - одна з найвпливовіших теорій в етиці бізнесу. Засновником теорії традиційного утилітаризму вважають Ієремію Бентама (1748-1832) - англійського мораліста та правознавця. В своїх працях Бентам розробляв методику пошуку об'єктивних критеріїв зміни цінностей , яка мала забезпечити можливість простого та задовільного стосовно економічної точки зору виявлення адекватності соціальної політики та суспільного законодавства. На його думку, найбільш ефективними критеріями могли слугувати ступінь відповідності виду дії та існуючих законів та степені корисності та шкідливості діяльності (за оцінюванням її наслідків).

Послідовники утилітаризму стверджують, що "правильним" є діяльність, яка приносить найбільшу користь найбільшій кількості людей.

Сутність утилітарної етики полягає в тому, що моральність вчинку оцінюється, виходячи із його наслідків. При цьому будь-яка дія вважається корисною та правомірною тільки в разі, якщо ступінь ефективності його корисних наслідків переважає ступінь ефективності будь-яких можливих дій.

Таким чином, принцип утилітаризму в своїй основі спирається на можливість вираховування результатів, можливість з'ясувати, яка дія дасть максимальний чистий прибуток або мінімальні абсолютні витрати.

Основний фундаментальний принцип утилітаризму визначає поведінку моральною, якщо вона не призводить до більшого погіршення стану справ, ніж інші альтернативні варіанти поведінки. Розвиток ідеї утилітаризму справив сильний вплив на розвиток економічних наук. Так, спираючись на цю теорію економісти визначили характер зв’язків між попитом та пропозицією, рівновагу цін в умовах конкурентного ринку і в решті – решт дійшли до висновку про відсутність альтернатив для системи вільного ринку. Саме теорія утилітаризму є основою аналізу прибутку та видатків. Шляхом порівняння теперішніх та майбутніх прибутків та видатків визначають ступінь ефективності інвестицій та ступінь ефективності від реалізації проекту. Об’єктивність цієї теорії ставиться під сумнів труднощами, що пов’язані із необхідністю кількісного вимірювання максимальної суспільної корисності.

Утилітаризм, будучи етичною теорією, найбільш широко проник в економічну науку в теоріях добробуту.

В реальному житті більшість рішень приймається на основі кількісних результатів. І головним таким способом кількісного вимірювання прибутків та видатків стає спосіб, що спирається на використання грошового еквіваленту. В такому разі, ринкова ціна стає загальним кількісним показником обсягу прибутку та видатків , що впливають на прийняття рішення. Якщо, на думку прибічників цієї теорії, прибутки та видатки неможливо виміряти за допомоги ринкових цін, то завжди існує можливість застосувати інші кількісні показники: результати соціологічних опитувань, аналіз результатів виборів, інші результати експертів, що дають змогу вирахувати прибутки та видатки в кожному разі.

Практичне застосування положень теорії утилітаризму (критерії вимірювання суспільної корисності, несумісність між моральними категоріями права та справедливості, проблемність тлумачення головного принципу корисності, пошук „коректного” морального правила), на думку критиків теорії утилітаризму, пов’язане із цілою низкою проблем:

По-перше, яким чином, спираючись на теорію утилітаризму, практично виміряти ефект від дії, якщо неможливо із точністю сказати, яка саме акція дасть найбільшу кількісну користь.

По-друге, коли йдеться про цінність здоров’я та життя, то неможливо точно виміряти прибутки та видатки.

По-третє, яким чином виміряти майбутні прибутки від фундаментальних наукових досліджень із важливими теоретичними висновками.

Але теорія утилітаризму піддається критиці і в інших аспектах. Так, наприклад, її опоненти не раз наголошують на її несумісності із моральною категорією справедливості. Теорія утилітаризму враховує тільки корисність ефекту по відношенню до суспільства в цілому, але не пов’язує отримані результати із результатами розподілення отриманих благ між окремими суб’єктами.

Відповіддю на критику теорії в моральному аспекті стала розробка теорії “норм-утилітаризму”. “Норм-утилітаризм” - різновид утилітаризму, що обмежує сферу розповсюдження законів утилітаризму деякими нормами моралі. Цю теорію можна звести до двох положень:

1. Будь-яка дія правомірна з моральної точки зору тільки тоді, коли необхідність її реалізації підпорядкована етичним нормам.

2. Коректність моральної норми визначається її вищою прибутковістю для всіх тих, хто її додержується по відношенню до альтернативної норми.

Згідно цієї теорії факт отримання максимального прибутку в результаті певної дії ще не свідчить про етичний характер такої дії. Правила, що припускають певні виключення, в решті решт дозволяють отримати більше прибутку, ніж правила без виключень. Але, якщо правила мають виключення, це свідчить про потенційну можливість порушення прав людини, що припускаються теорією утилітаризму.

Утилітарна етика - етика, що визначає моральність вчинку, виходячи із його наступних наслідків. При цьому будь-яка дія вважається корисною та правомірною тільки в разі, якщо ступінь ефективності його корисних наслідків переважає ступінь ефективності будь-яких можливих дій.

2.“Норм-утилітаризм” - різновид утилітаризму, що обмежує сферу розповсюдження законів утилітаризму деякими нормами моралі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Релігійна етика	\|	Деонтична етика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.