Деонтична етика

В бізнесі часто виникають ситуації, коли людина використовується як засіб для досягнення власних та корпоративних цілей.

В ситуаціях, які потребують аналізу зі сторони права застосовується етика обов’язку або деонтична етика. Найбільш важливими серед різноманітних прав є права людини або моральні права. Це права, якими володіють усі люди від народження.

Обґрунтування деонтичної етики було викладене у роботах Іммануїла Канта (1724-1804) – німецького філософа та вченого, засновника німецької класичної філософії. В основі вчення І. Канта покладене положення про те, що людська особистість може бути тільки метою і ні в якому разі не засобом для реалізації будь-яких завдань, навіть якщо ці завдання носять характер всезагальних. І. Кант сформулював основний моральний закон – категоричний імператив ( від лат. Imperativus – спонукальний) в роботі “Критика чистого розуму” у 1788 році. Цей основний закон може мати три основних формулювання:

● “вчиняй так , щоб твій вчинок міг бути моральним взірцем для усіх, тобто міг бути взірцем універсального морального закону”;

● “не роби для інших того, чого сам собі не бажаєш”

● людина не може розглядатись як інструмент соціальної діяльності.

Згідно філософії І. Канта цей категоричний імператив є універсальним загальним обов’язковим принципом. Його мають застосовувати всі люди, не зважаючи на їхнє соціальне походження, соціальний стан, національність та інші. При цьому філософ намагався відокремити усвідомлення морального обов’язку від чуттєвої емпіричної схильності до виконання морального закону. Тобто, вчинок можна вважати моральним, якщо він був вчинений виключно заради самого морального закону. Протиріччя між чуттєвою схильністю та моральним обов’язком може бути зняте на користь виключно морального обов’язку.

Деонтична етика (етика обов’язку) – напрям етики , в якій пріоритетними є внутрішні мотиви, а не наслідки дії. Дія оцінюється як морально виправдана , якщо причина, яка спричинила цю дію така, що її виконавець бажав би, щоб всі в тій самій ситуації вчинили би так само й стосовно нього.

В структуру нормативної економічної етики входять:

· система ціннісних принципів, норм, оцінок (індивідуалізм і колективізм, егоїзм та альтруїзм, суспільне та приватне благо, принципи відповідальності, справедливості);

· система аргументації в захист цих ціннісних положень (етика як коректив нездатності ринку, мораль як корисне, комунікація як „місце” легітимації норм);

· філософська або релігійна картина світу.

Складнощі застосування деонтологічного підходу щодо економічних ситуацій виникають із огляду на те, що кантівський категоричний імператив є апріорним законом, який виключає емпіричне. Разом із тим значення етики І.Канта для економічної діяльності полягає в тому, що закон моральності поєднує процес прийняття рішень з універсалізацією правила. Універсалізм та формалізм є ознаками морального та економічного порядку (П.Козловські, Ф.А.Хайєк), які вимагають здійснення матеріальних цілей та обумовлюють формальну можливість діяльності індивідів як вільних істот в умовах ринкової економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія утилітаризму	\|	Етика справедливості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.