• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прогнозування у праві

Прогноз — це особливий різновид наукового передбачення. У со­ціології права прогнозування може застосовуватись як один з ана­літичних методів соціально-правових досліджень, або як засіб ін­терпретації (футурологічного характеру) здобутої конкретно-соціо­логічної інформації. Водночас правове прогнозування є однією з важливих функцій соціології права як науки.

В методології соціологічної науки соціальному прогнозуванню приділяється значне місце, адже воно дозволяє досліджувати дина­міку і перспективи розвитку соціальних процесів та явищ з метою підвищення ефективності й наукової обґрунтованості соціального програмування, проектування та управління в цілому. Специфіч­ною особливістю соціального прогнозування, що характеризує та­кож і правовий прогноз, є високий ступінь взаємозв'язку між пе­редбаченням і попередженням, який у деяких випадках здатен при­водити до ефекту самоздійснення. Цього можна досягти за умов значної міри керованості того чи іншого соціального (правового) об'єкта, який досліджується, через впровадження прогностичних цілей, планів, проектів, програм і рішень.

Однією з головних умов наукової коректності щодо здійснення соціального (в тому числі правового) прогнозування виступає розу­міння того, що прогноз не можна ототожнювати зі спробами перед­бачення всіх деталей майбутнього внаслідок дії досить великої кіль­кості макро- та мікрофакторів і окремих специфічних чинників, що опосередковують досліджувані феномени. Саме тому закони су­спільного розвитку носять ймовірний характер, а прогностичні ви­сновки найбільш коректно формулювати як тенденції або варіатив­ні моделі. Прогнозування оперує категоріями «передбачення» і «передрікання» (вказівка), але водночас сам прогноз є науковою предметною формою їх реалізації. Якщо передбачення може втілю-

ватися у формі складного передречення, навіть емоційного перед­чуття, та виявлятися у формі опису можливих або бажаних перспек­тив, станів, рішень і проблем майбутнього, то передрікання (вка­зівка наперед) пов'язане з використанням інформації про майбут­нє для цілеспрямованої діяльності щодо вирішення відповідних проблем.

Упереджуючі вказівки (передрікання) в аналітичному арсеналі соціально-правового прогнозування набувають традиційних форм:

1) цілеполагання (цілеспрямованість) — встановлення ідеально
припущеного результату діяльності (наприклад, правова держава
чи низький рівень злочинності);

2) планування — проекція в майбутнє людської діяльності зара­
ди досягнення певної мети в юридичній галузі, соціально-правових
явищах;

3) програмування — встановлення послідовності конкретних за­
ходів щодо реалізації планів;

4) проектування — утворення конкретних (варіативних) зразків
майбутнього стану правового об'єкта, опрацювання можливих еле­
ментів і деталей розроблених програм і управління через інтегрую­
чий компонент — рішення.

Отже, прогноз передує плану та має дати імовірне описання мож­ливого чи бажаного; але в директивному аспекті план-прогноз ви­значає шляхи і заходи досягнення можливого і бажаного.

Правове (юридичне) прогнозування можна визначити як процес здобуття наукової інформації про тенденції розвитку і майбутній стан правового (в тому числі державницького) процесу явищ і подій в соціально-правовій практиці, правових відносинах в цілому.

Необхідність правового прогнозування спричинена потребами своєчасного відбиття соціальних настанов і запитів у правовому процесі; вимогами щодо ефективного впливу держави і права на со­ціальну практику і всі галузі суспільних відносин; характером і глибиною розвитку юридичної науки, зокрема використанням нею прогностики як гносеологічного й методологічного підходу.

Юридичний прогноз, який можна розглядати як мету й результат правового прогнозування:

— узагальнює і презентує інформацію про вплив різних чинни­
ків на правові й державно-правові феномени і процеси;

— оцінює тенденції в динаміці громадських потреб щодо певних
державно-правових явищ;

Розділ З

Право як соціальне явище

— визначає головні тенденції, напрями, форми і періоди, що ма­
ють характеризувати розвиток певних юридичних об'єктів чи пра­
вових інститутів у прогнозовані строки тощо.

Вибір проблеми правового прогнозування — досить відповідаль­на справа, він має визначатися системою критеріїв:

— значення даної проблеми для розвитку юридичної науки і
практики;

— перспективність проблеми в аспекті онтології права;

— наявність достатньої наукової та конкретно-фактологічної ба­
зи для прогностичного дослідження;

— наукова коректність із погляду вибірки й репрезентативності,
верифікації масштабу і об'єкта (суб'єктів) спостерігання.

У методології прогнозування виокремлюють прогнози двох видів — пошуковий та нормативний.

Пошуковий прогноз — це визначення можливих станів досліджу­ваного феномена у майбутньому (наприклад, інваріантні моделі вдо­сконалення держави, правової системи тощо). Пошуковий прогноз будується за визначеною шкалою можливостей, згідно з якою потім встановлюється ступінь імовірності явища (процесу), що прогнозу­ється.

Нормативний прогноз — це визначення шляхів, напрямів, засо­бів і термінів досягнення можливих станів явища, які прийняті за мету (наприклад, тенденції оптимізації певних моделей правового регулювання, подолання криміногенності, впорядкування судочин­ства тощо). Нормативне прогнозування також базується на розпо­ділі ймовірностей, але у зворотному напрямі — від передбачуваного стану до тенденцій, що спостерігаються.

За масштабом чи об'єктом юридичний прогноз може бути:

— територіальним (національно-державним, регіональним, міс­
цевим);

— інституціональним (державні органи, політика, закон);

— особистісним (правосвідомість, поведінка, правова культура);

— громадським чи суспільним;

— інтегрованим або диференційованим.

Якщо ж брати до уваги період часу, на який розраховано про­гноз, то вирізняють оперативні (поточні), коротко-, середньо , довго­строкові та наддовгострокові прогнози. Зокрема, у правовому про­гнозуванні найчастіше вживають тактику коротко- і середньостро-

кового прогнозу; довгострокове передбачення інколи застосовується у політико-правовому прогнозі.

Наукова сумлінність вимагає, щоб соціально-правові прогнози керувалися принципами системності, варіативності, логічної узго­дженості, безперервності та наступності, верифіційованості та рен­табельності. Зокрема, обґрунтування ступеня імовірності, напри­клад, зростання правової активності громадян, не можливе без оцінки можливості попередньої (апріорної) перевірки надійності прогнозованих висновків у моделях чи варіаціях.

Предмет правового прогнозування безпосередньо виявляється у досліджуваній юридичній, або ширше — соціально-правовій проб­лемі. Отже, юридичний прогноз можна запровадити щодо тенденцій динаміки і майбутнього стану:

— правової та політичної активності громадян;

— правової культури особи й суспільства;

— представницьких, виконавчих чи судових органів державної
влади;

— розвитку законодавства та вдосконалення правового регулю­
вання;

— структури управління (зокрема, адміністративного);

— ступеня ефективності правотворчої та правозастосовної прак­
тики;

— боротьби зі злочинністю і зниження криміногенності;

— девіантної поведінки окремих осіб, соціальних груп, верств;

— криміналізація окремих верств населення чи певних галузей
діяльності;

— і багато інших проблем. Зокрема, до прогностичної проблема­
тики загальної теорії держави і права відносяться тенденції розвит­
ку і функціонування держави, демократії і права; окремі спеціальні
галузі права звертаються до методик профільованого прогнозу —
еколого-правового, цивільно-правового тощо.

Фахівцями опрацьовано типову методику здійснення прогностич­ного дослідження. Структурно вона містить такі етапи:

— передпрогнозиа орієнтація (визначення об'єкта, суб'єктів,
предметної проблеми, мети і завдань, робочих гіпотез і методів, ор­
ганізації дослідження);

— прогнозивне поле (збирання даних, які впливають на об'єкт,
по суміжних непрофільованих галузях прогнозу);

Розділ З

Право як соціальне явище

— вихідна (початкова) модель, тобто система параметрів і показ­
ників, які відбивають структуру і характер об'єкта;

— пошуковий прогноз;

— нормативний прогноз;

— оцінка ступеня вірогідності (верифікація) та уточнення про­
гностичної моделі шляхом опитування експертів;

— вироблення рекомендацій щодо оптимізації рішень на основі
порівняння прогностичних моделей.

У правовому прогнозуванні, як у будь-якому засобі соціального проектування, використовується комплекс різноманітних методів — фактографічний, статистичний, прогнозна екстраполяція та інтер­поляція, методи історичної аналогії, математичного моделювання, побудови «сценаріїв», експертних оцінок тощо.

Зрештою, будуючи юридичний прогноз стосовно будь-якої соціа­льно-правової проблеми, дослідник має враховувати комплексний характер соціологічної науки, що означає — вивчати безпосередній та опосередкований вплив на об'єкт прогнозу системи макрочинни-ків (політичних, економічних, соціально-структурних, інформацій­них, духовних, етнічних тощо). Правова реальність безперечно за­значає дії зовнішніх чинників, але доцільно розподілити їх на сут­тєві та другорядні, постійні та змінні, внутрішні та зовнішні, керовані та некеровані, стимулюючі та гальмуючі, контрольовані та неконтрольовані, позитивні та негативні- Отже, за цих умов очіку­ваний результат правового прогнозу буде мати шанс найбільшого зближення з передбачуваною правовою реальністю.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте соціальну обумовленість правових норм та породжених
ними правовідносин?

2. Які фактори впливають на правотворчу діяльність та зміст право­
вих актів?

3. Охарактеризуйте сучасну соціокультурну ситуацію та її вплив на
розвиток взаємодії суспільства, держави і особистості.

4. Визначте рівні, на яких право діє як регулятивний засіб соціаль­
ного управління.

5. Визначте соціальні функції права.

6. Внаслідок яких обставин громадянські відносини набувають пра­
вової форми, тобто стають правовідносинами?

7. Яким чином учасники правовідносин набувають стану правосу-
б'єктності? Наскільки взаємопов'язані суб'єктивні права та юридичні
обов'язки?

8. Визначте в дуалістичній природі правосуб'єктності соціальний ас­
пект.

9. Розкрийте соціальнозначущі моменти у змісті правоздатності та
дієздатності особи.

10. Визначте систему суб'єктів права за їх соціальними та інститу-
ційними ознаками.

11. Як змінюється комплекс суб'єктів права в країнах, що здійсню­
ють політичну трансформацію та прямують до демократії й ринкової
економіки?

12. Покажіть на рівні соціальних ознак відмінність правоздатності
особи від суб'єктивного права.

13. Аргументуйте соціальну необхідність здійснення правового про­
гнозування.

14. Доведіть, що правове прогнозування є необхідною соціальною
функцією права і науки соціології права.

15. Яке коло соціально-правових проблем стає предметом юридично­
го прогнозу?

16. Як називається специфічний вид наукового передбачення, що
містить юридичний прогноз у своїй структурі?

Рекомендована література

1. Гречин А. С. Социология правового сознания: Учеб. пос. для ву-
зов. — М., 2001.

2. Дністрянський С. С. Соціальне поняття права // Академічна
юрид. думка. — К., 1998.

3. Жоль К. К. Философия и социология права: Учеб. пос. — К., 2000.

4. Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1986.

5. Касьянов В. В., Нечипуренко Н. Н. Социология права. — Ростов-
на-Дону, 2002.

6. Керимов Д. А. Проблеми общей теории права и государства: В 3-х
т.: — Т. 1. — Социология права. — М., 2001.

7. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология пра­
ва. — М., 1995.

8. Кульчар К. Основи социологии права.—М., 1981.

9. Лапаева В. В. Социология права. — М., 2000.

10. Максимов С. И. Правовая реальность: опьіт философского осмьіс-
ления. — Харьков, 2002.

11. Неновски Н. Право и ценности. — М., 1987.

Розділ З

12. Нерсесянц В. С. Наш путь к праву. — М., 1993.

13. Нерсесянц В. С. Право как необходимая форма равенства, свобо-
дьі и справедливости // Социс. — 2001. — № 10.

14. Прогнозирование в социологических исследованиях. — М., 1978.

15. Прогнозное проектированяе и социальная диагностика. — М.,
1991.

16. Савчук С. В. Юридична соціологія: предмет та місце в системі
юридичних наук. — Чернівці, 2003.

17. Соловьев З. Ю. Личность и право // Вопр. философии. — 1989. —
№8.

18. Социология права: Учеб. пос. Под. ред. проф. В. М. Сьірьіх. —
М., 2001.

19. Супрун В. И. Современная буржуазная футурология: проблеми,
тенденции. — Иовосибирск, 1986.

20. Теория государства и права / Под. ред. В. М. Корельского,
В. Д. Перевалова. — М., 1997.

21. Теория государства и права / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Маль-
ко. — М-, 1997.

22. Тодьїка Ю. Н. Конституционньїе основи формирования правовой
культури. — Харьков, 2001.

23. Юридическая социология: Учебник для вузов / Ответ. ред.
В. А. Глазирин. — М., 2000.

Розділ 4

СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА

4.1. Методологічні засади вивчення соціальної ефективності права

Проблема ефективності є ключовою проблемою функціонування будь-якого соціального інституту. Право в цьому відношенні не є винятком. Від рівня соціальної ефективності залежить його жит­тєздатність і функціональна повноцінність.

У своїй найзагальнішій формі ефективність як соціальне явище відбиває співвідношення між людською діяльністю та ЇЇ наслідка­ми. Маючи такий об'єктивний зміст, ефективність виступає як оціночна категорія. При розгляді питань соціальної ефективності права необхідно досліджувати саме соціальну ефективність, а не якусь іншу її форму. Цей недолік зустрічається особливо часто, ко­ли замість критеріїв соціальної ефективності, які відбивають соціа­льні зміни в суспільстві під впливом права, використовуються критерії відомчі або інституціонально-правові. Ось чому при визна­ченні поняття соціальної ефективності права, слід виходити із зага­льновизнаного поняття соціальності. Визначення «соціальний» сто­совно якогось явища означає, що воно є втіленням певної системи суспільних відносин і виявляє свою сутність через ці відносини. Ви­ходячи з цього, соціальну ефективність права можна визначити як міру цільових можливостей реального впливу права на харак­тер і стан соціальних відносин та на їх зміни.

Ключовими поняттями в цьому визначенні є «право», «міра» і «можливість». Розкриємо їх у контексті саме соціальної ефектив­ності права.

Шд поняттям «право» в суспільній свідомості розуміється виправ­дана, обґрунтована свобода або можливість поведінки, що визна­ються суспільством.

Поряд з цим слід особливо наголосити на основоположній ролі в кожному політично і соціально розвиненому суспільстві природного

Розділ 4

Соціальна ефективність права

права (права на життя, свободу, безпеку, власність тощо). Воно є відбиттям природних принципів і норм взаємин між людьми, а та­кож між людьми і державою. Ці принципи і норми в своїй основі незмінні і абсолютні, вони існують незалежно від держави і водно­час охороняються нею. Саме вони є підґрунтям юридичних норм і виконують стосовно них функцію об'єктивних вимог, яким вони по­винні відповідати.

Оскільки природне право пов'язане з природними, а також з ос­новоположними соціальними якостями людини і виступає як фун­даментальна риса її життєвого процесу, то поняття «ефектив­ність» до нього непридатне, як непридатне воно, наприклад, до та­ких понять як «життя» або «здоров'я». Це випливає з того, що природне право, як невід'ємна якість статусу кожної особистості, має цінність саме в собі. Тим самим воно, шляхом порівняння з со­бою, визначає значущість, ефективність настанов, створених дер­жавними інститутами. Природне право, таким чином, є не чим ін­шим, як абсолютною соціальною мірою юридичних норм і настанов. Зважаючи на соціальний аспект поняття «природне право» і на те, що воно існує незалежно від будь-яких зовнішніх сил, соціальну ефективність права можна визначити також як рівень реалізації в конкретних соціальних обставинах природних прав людини і вплив цього рівня на ті суспільні відносини, в які вона включена.

Перейдемо до категорії міри. Вона відбиває єдність і взаємозалеж­ність кількісного і якісного аспектів у процесі розвитку певних явищ. Завдяки якості дані явища відрізняються від інших, а кіль­кість характеризує сукупність цих явищ, тобто тих, в яких втілені саме такі якісні характеристики.

Якщо змінюється кількість явищ, які мають певні якісні харак­теристики, це неминуче приводить до того, що вся їх сукупність, а значить, і кожне з них, будуть мати якусь уже нову якість. При не­значних кількісних змінах ця взаємозалежність частіше всього за­лишається непомітною, але коли такі зміни досягають певних роз­мірів, то відбувається певний якісний ривок, і ним уже не можна нехтувати. Міра якраз і є та межа, поза якою збільшення або змен­шення кількості якихось явищ веде до набуття ними нових якостей. Якщо мова йде про явища соціальні, то і нові якості теж будуть со­ціальними.

Однак при цьому виникає питання: що ж брати за критерій змін при встановленні міри і ступеню розвитку тих або інших соціаль-

них явищ? Щодо соціальної ефективності права, то тут критерієм може бути одне — реалізація природних прав людини і її вплив на соціальні відносини, в які людина включена. Це абсолютний крите­рій, всі інші, можливість яких не заперечується, є сходинками або конкретною трансформацією цього критерію і повинні, в свою чер­гу, співставлятися з ним.

Щоб пояснити усе сказане, наведемо приклад з корупцією.

Корупція в тій або іншій мірі існувала й існує завжди. Навіть, як гадають, у найнепідкупнішій поліції — поліції Німеччини є випад­ки корупції. Тому найголовніше в підході до неї — це розповсюдже-ність (кількісна характеристика) і соціальні наслідки (якісна харак­теристика). Якщо вона має вигляд поодиноких випадків, то мова може йти про нехтування природними правами і свободами (напри­клад, права безпеки або власності) окремих людей. Під кутом зору цієї проблеми можна говорити про недостатню соціальну ефектив­ність права. Картина якісно змінюється, якщо корупція обплутала цілі соціальні верстви. За таких обставин ті верстви, які користу­ються корупцією, набувають перебільшеного соціального значення, а ті, що і так обмежені у своєму соціальному впливові, впадають у ще більшу соціальну нерівність. У такій ситуації можна констату­вати кризовий стан соціальної ефективності права. Нарешті, мож­лива ситуація, коли корупцією просякнуте все суспільство. В цьому випадку нехтуються природні права всіх — і можна робити висно­вок про соціальну неефективність права. Отже, «порогами» якісних змін щодо міри соціальних наслідків є паплюження природних прав людини по ланцюжку «особистість — соціальна верства (спіль­нота) — суспільство». Наведена залежність може не обов'язково стосуватися держави в цілому. Такий підхід є правомірним для оцінки соціальної ефективності права в будь-якій сфері, бо методо­логія підходу до ступенів соціальної ефективності в даному випадку не може бути зміненою.

Категорія можливості, що фігурує у визначенні поняття «соціа­льна ефективність права» є відбиттям того факту, що ефективність завжди є ефективністю людської діяльності, і тому вона спирається на певний вибір варіантів поведінки. Без цього поняття сама ідея соціальної ефективності права, як міри дійсного впливу права на стан соціальних відносин, втратила б практичну значущість. Справ­ді, без вибору лінії поведінки, завдяки якому по-різному здійсню-гться діяльність і реалізується соціальний потенціал права, ефек-

Розділ 4

Соціальна ефективність права

тивність не мала б оціночного змісту і виступала б лише як катего­рія констатації, а не оцінки.

Система соціальних відносин — це не що інше, як реально існую­че суспільство у всій його конкретній різноманітності. Тому і про ефективність права необхідно вести мову у двох аспектах. Перший з них визначає оцінку ефективності з позицій загальної природи права і спрямованості його впливу на стан суспільних відносин. Другий — відбиває необхідність підходу до соціальної ефективності права як явища, що існує в конкретному суспільстві і неминуче від­дзеркалює у зв'язку з цим його найбільш істотні ознаки. Тому і ме­тодологічні засади вивчення соціальної ефективності права доціль­но розглядати також в цих аспектах.

Якщо виходити з європейської традиції підходу до сутності пра­ва, а значить і до проблем його ефективності, то методологічними засадами такого підходу є, по-перше, поняття волі особистості як абсолютного виразу права, а по-друге, погляд на кожне правове яви­ще як на прояв певної соціальної доцільності. Обидві ці засади фак­тично є двома характеристиками єдиного нерозривного явища -правової дії, яка спрямована на певний соціальний результат. Аби воля особистості могла стати реальністю, повинна існувати реальна сфера свободи особистості. Такою сферою є власність, тобто об'єкт, підкорений у своєму соціальному призначенні людській волі. З огляду на особистість, справжнє значення власності полягає не стільки в здатності задовольняти певні потреби, скільки в тому, що вона надає особистості соціального змісту. Більше того, за висловом Гегеля, лише «у власності особистість виступає як розум». Через особистість відносини власності пронизують всю соціальну тканину суспільства і визначають стан суспільних відносин. Оскільки ці від­носини відбивають у найсуттєвішій формі стан і напрями соціально­го розвитку, то і соціальну ефективність права слід характеризува­ти, перш за все, з погляду його впливу на регулювання відносин власності, соціальні наслідки і доцільність такого регулювання.

Отже, аналіз соціальної ефективності права буде тим фундамен-тальніший, чим органічніше він пов'язаний з власністю та формами її прояву. На це можна заперечити, що право охоплює також коло соціальних відносин, які з власністю безпосередньо не пов'язані. Це так. Проте констатація цього факту не анулює стану речей, за якого не існує соціальних процесів, регульованих правом, які б, по-пер­ше, так або інакше не впливали на реалізацію волі особистості через

речі, тобто на відносини власності та їх прояви, а по-друге, самі не відчували б впливу цих відносин.

Специфічною рисою права, яка має визначальне значення у під­ході до його соціальної ефективності, є те, що практичною метою права є згода суб'єктів правових дій.

Згода є особливою формою прояву волі суб'єкта в процесі соціа­льного спілкування. Вона завжди дещо обмежує соціальний простір його дій, але водночас виводить ці дії, з точки зору ефективності, за межі тих можливостей, що мають відокремлені суб'єкти. Досяга­ється це за рахунок того, що кожен учасник згоди обмежує себе у певних відносинах, але обмежує як на власну користь, так і на ко­ристь інших учасників. Ця сукупність корисних обмежень, якщо вони здійснені за власною волею і враховують інтереси всіх учасни­ків згоди, є джерелом загального виграшу, тобто соціальної ефек­тивності погодження.

Оскільки обмеження, на яке йде кожен учасник згоди, здійсню­ється в рамках самої згоди та її цілей, тобто включене в систему, то формування загального виграшу відбувається за законами емер-джентності¹. Це означає, що соціальну ефективність правових дій, що спрямовані на досягнення погодження, слід оцінювати не як просту суму виграшів їх учасників, а як сукупну суспільну ефектив­ність, тобто ефективність вищого порядку. Втрати теж слід оціню­вати за цим принципом. Отже, згоди, з погляду соціальної ефектив­ності права, є найбажанішою формою спілкування, необхідність якої випливає із самої сутності права.

Однією із найфундаментальніших проблем соціальної ефектив­ності права є проблема, по-перше, перетворення права у його види­мість, по-друге, врахування соціальних наслідків такого перетво­рення. Перетворення права, завдяки діям окремих особистостей або їх спільнот, у видимість права Гегель назвав неправом. Скориста­ємося і ми цим терміном. Неправо виступає в трьох формах:

— неправо без наміру; його особливістю є те, що сам суб'єкт не-
правових дій неправо, тобто видимість права, сприймає як право;

— обман; тут суб'єкт нібито правових дій знає їх правову види­
мість, а об'єкт сприймає ці дії як дійсне право;

¹ Емерджентність — це таке явище, коли ефективність системи як єдиного цілого перевищує суму ефективностей окремих ланок, що входять до цієї системи.

'М03

Розділ 4

Соціальна ефективність права

— злочин, тобто дія, за якої і суб'єкт, і об'єкт сприймають її як неправову; при злочині немає навіть видимості права — і зв'язок з ним полягає лише в тому, що «автор» злочину своєю дією уже дав згоду на покарання згідно з вимогами права.

Вплив неправа на загальну соціальну ефективність права завжди має негативну спрямованість. Суть справи тут полягає ось у чому.

Поступово стає загальновизнаним той факт, що право має забез­печувати не лише формальну, але й змістовну рівність у межах, ви­значених правом. Досить згадати правові застереження щодо соціа­льної дискримінації. Соціально змістовний аспект права полягає в закріпленні певних соціальних ролей людей і їх соціальних ціннос­тей, тобто у впливі на соціальну ситуацію в суспільстві (між іншим, саме тому люди так прагнуть нових і справедливих законів). Непра­во ж руйнівним чином впливає на цю ситуацію. По-перше, певною мірою перестає діяти принцип всезагальності права, що веде до пе­ретворення соціальних ролей і можливостей, закріплених правом, у видимість. По-друге, руйнується об'єктивно необхідний рівень спів­відношення між правом і суспільними відносинами. По-третє, з пе­ретворенням права у видимість або навіть у свою протилежність пе­ретворюються у видимість права і свободи, в першу чергу соціальні, людей.

Отже, право є соціально ефективним лише тоді, коли воно здатне чинити дієвий опір неправу. При цьому не тільки тоді, коли непра-вова дія уже відбулася, а й на тому етапі, коли така можливість ли­ше зароджується. Тому цілком слушним було б оцінювати, напри­клад, ефективність правових актів з огляду і на те, виникнення і розвиток яких негативних соціальних процесів вони нейтралізува­ли. Також слід зазначити, чим швидше і ефективніше право здатне подолати неправо, тим більш соціально надійним воно є. Цей висно­вок має особливе значення для соціальної і економічної сфер тих су­спільств, у яких відбуваються фундаментальні трансформації. Слід зауважити, що в періоди трансформацій неправо може виникати як наслідок відставання розвитку права від змін в соціально-економіч­ній сфері. Наприклад, в Україні податкова система і її законодавча база не відбивають ринкової орієнтації вітчизняної економіки — і як наслідок, близько 20 % підприємств не сплачують податків, а 40—50 % віддають перевагу тіньовому обороту.

Після того, як виявлено зміст поняття соціальної ефективності права, виникає цілком слушне запитання: а як на практиці виявляє

себе соціальна значущість права, у якій формі здійснюється соціа­льний вплив права? Таких форм декілька.

Першою і визначальною формою впливу є інтеграція під впливом права соціальних утворень та їх взаємодія з метою реалізації через них всієї сукупності прав і свобод особистості. Другою формою є кон­троль і узгодження соціальної поведінки людей на основі дотриман­ня ними тих ролей, що не тільки визначені конкретними обставина­ми, але й свідомо обрані ними, виходячи із їхніх природних прав і свобод. Третьою формою виступає регуляція соціальних відносин. При цьому йдеться не про примус, а про соціальне стимулювання нових форм суспільних відносин, упорядкування того, що уже ви­пробуване у суспільній практиці як соціальна цінність. Четвертою формою регулятивних дій права, що забезпечують його соціальну ефективність, є дії охоронні. Причому охорону треба розуміти, з од­ного боку, як безпосередній правовий захист соціальних інтересів громадян соціальних груп і всього суспільства, з іншого — як сти­мулювання таких соціальних дій, наслідком яких було б зміцнення існуючих суспільних відносин і нейтралізація тих соціальних тен­денцій, що загрожують їм. Нарешті, п'ятою формою виступає со­ціальна комунікація. Особливу і все більшу роль в ній відіграє со­ціальна інформація. Зважаючи на тенденцію перетворення сучас­них суспільств у такі, що функціонують за законами інформації, тобто за законами передачі одним об'єктом своїх якостей іншому об'єктові, можна було б говорити про самостійну інформаційну фор­му прояву соціальної ефективності права.

На завершення розгляду суспільних форм, через які виявляється вплив і соціальна ефективність права, слід підкреслити, що всі ці форми виступають у системній єдності і залежності одна від одної. А тому жодна з цих форм при розгляді соціальної ефективності пра­ва, по-перше, не може бути проігнорована, по-друге, не може роз­глядатися у відриві від інших форм. Ці вимоги обумовлені уже тим, що право, незважаючи на багатогранність його соціального впливу, є явищем цілісним.

Сутність і соціальне призначення права визначають співвідно­шення проблем розвитку права як суспільного інституту та його со-(іальної ефективності. Закономірності цього співвідношення мо-суть бути сформульовані так.

По-перше, соціальна ефективність по відношенню до права - це сінцева цільова категорія. Право існує не заради самого себе, а для

гни

Розділ 4

Соціальна ефективність права

забезпечення таких соціальних відносин, що прийнятні для су­спільства і здатні втілити у життя соціально визнані інтереси особи­стостей, їх природних прав і свобод.

По-друге, вимоги соціальної ефективності права мають пріоритет порівняно з оціночними критеріями самого права і одночасно мають щодо цих критеріїв статус об'єктивних вимог. Саме цими вимогами повинна керуватися правова система.

По-третє, суспільні зміни, що приводять до нового підходу у при­значенні права, неминуче супроводжуються відповідними змінами також у підході до соціальної ефективності права. Однак ні за яких обставин це не може відмінити або принизити кінцевої інтегральної оцінки соціальної ефективності права — стану особистості в су­спільстві, рівня реалізації її природних прав і свобод.

По-четверте, соціальна ефективність права виступає як єдність змістовного, аналітичного та оціночного аспектів у підході до тих суспільних відносин, що залежать аід функціонування права. Зміс­товний аспект соціальної ефективності права — це визначення тих конкретних соціальних відносин, на які безпосередньо впливає пра­вове втручання. Аналітичний аспект вирішує питання про стан со­ціальних відносин, а оціночний — визначає наскільки цей стан, ініційований правом, відповідає суспільним потребам і можливос­тям, потребам і соціальним вимогам особистості.

По-п'яте, соціальна ефективність права як соціальний феномен має лише їй притаманні суспільні форми прояву. Ці форми визнача­ють зміст і структуру як системи критеріїв соціальної ефективності права, так і її показників.

4.2. Критерії соціальної ефективності права

Філософська і соціологічна думка під ефективністю розуміє міру цільової можливості. Отже, проблему оцінки соціальної ефектив­ності права слід вирішувати, починаючи з мети як основоположного ключового поняття ефективності.

Атрибутивною ознакою соціальної ефективності права, як уже зазначалось, є рівень реалізації прав людини і впливу цього рівня на стан соціальних відносин, в які вона включена. Тобто реалізацію прав людини як суб'єкта соціальних відносин можна вважати абсо­лютною оціночною метою права. Всі інші цілі є похідними від неї або сходинками до її досягнення. Саме подібна мета надає соціаль­ного змісту будь-якому поняттю, що пов'язане з соціальною ефек-

тивністю права та його оцінкою. Таке цілепокладання, а також здат­ність визначати рівень досягнення цієї мети і є основою оціночної природи соціальної ефективності права.

Категорія мети є методологічною передумовою розмежування та­ких понять, як соціальна ефективність і безпосередній ефект, які на практиці, особливо коли мова йде про дієвість конкретних зако­нодавчих актів і правових заходів, нерідко змішуються. У повсяк­денному сприйнятті соціальна ефективність часто вважається пев­ною мірою досягнутою, якщо є позитивний безпосередній ефект. Однак безпосередній позитивний ефект не завжди означає остаточ­ну соціальну ефективність, тобто ефективність, співвіднесену з кін­цевою метою функціонування правової системи. Більше того, між цими поняттями можливе протиріччя. Справа тут в тому, що оцінка ефекту найчастіше базується на критеріях, встановлених самою правовою системою, і тому в соціальному аспекті завжди дещо обме­жені, оскільки намагаються оцінити плинну діяльність одного ін­ституту (правової системи), а не його вплив на стан соціальних від­носин.

Проблемою, з вирішення якої починається аналіз і оцінка соціа­льної ефективності права, є проблема критеріїв ефективності. Під критеріями соціальної ефективності права розуміють такі ознаки правових дій, спираючись на які можна оцінити і висловити су­дження щодо стану та зміни тих соціальних відносин, що перебува­ли під впливом цих дій. Безпосереднім джерелом саме таких оціноч­них критеріїв соціальної ефективності є ті форми, через які виявляє себе соціальна ефективність права як соціальний феномен. До них слід віднести:

— практичні наслідки окремої правової дії або системи дій, тобто
їх корисність з погляду реалізації прав і свобод особистості;

— вплив на правову соціалізацію тих членів суспільства або со­
ціальних верств, на яких розраховані дані правові дії (особливо —
на ціннісні мотиви поведінки людей в процесі правової комунікації,
соціальні мотиви примусової необхідності правового спілкування),
а також вплив на характер і ступінь розповсюдження не визначе­
них, але діючих правових мотивів;

— рівень соціальної органічності правових принципів або право­
вих дій з погляду реалізації прав і свобод людини;

Розділ 4

Соціальна ефективність права

— економічність, тобто здатність оптимально забезпечити соціа­
льну ефективність необхідними людськими, матеріальними, фінан­
совими ресурсами;

— соціальна доцільність, тобто здатність правового припису або
правової дії забезпечити соціальну злагоду, сприяти зменшенню со­
ціальної напруги, визначити можливості подальшого розвитку со­
ціальних відносин.

Читайте також:

1. I. Сторони в справі про банкрутство
2. IIІ. Інші учасники провадження у справі про банкрутство
3. Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки
4. Аналіз і прогнозування кон'юнктури ринків сільськогосподарської продукції
5. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності в галузі
6. Багатокрокове прогнозування
7. Багатокрокове прогнозування з перенавчанням нейромережі на кожному кроці прогнозу
8. Бюджетне планування та прогнозування.
9. Бюджетне прогнозування
10. В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.
11. Види та форми відповідальності у міжнародному праві.
12. Визнання урядів у міжнародному публічному праві.

Переглядів: 1268