МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||
Прогнозування у правіПрогноз — це особливий різновид наукового передбачення. У соціології права прогнозування може застосовуватись як один з аналітичних методів соціально-правових досліджень, або як засіб інтерпретації (футурологічного характеру) здобутої конкретно-соціологічної інформації. Водночас правове прогнозування є однією з важливих функцій соціології права як науки. В методології соціологічної науки соціальному прогнозуванню приділяється значне місце, адже воно дозволяє досліджувати динаміку і перспективи розвитку соціальних процесів та явищ з метою підвищення ефективності й наукової обґрунтованості соціального програмування, проектування та управління в цілому. Специфічною особливістю соціального прогнозування, що характеризує також і правовий прогноз, є високий ступінь взаємозв'язку між передбаченням і попередженням, який у деяких випадках здатен приводити до ефекту самоздійснення. Цього можна досягти за умов значної міри керованості того чи іншого соціального (правового) об'єкта, який досліджується, через впровадження прогностичних цілей, планів, проектів, програм і рішень. Однією з головних умов наукової коректності щодо здійснення соціального (в тому числі правового) прогнозування виступає розуміння того, що прогноз не можна ототожнювати зі спробами передбачення всіх деталей майбутнього внаслідок дії досить великої кількості макро- та мікрофакторів і окремих специфічних чинників, що опосередковують досліджувані феномени. Саме тому закони суспільного розвитку носять ймовірний характер, а прогностичні висновки найбільш коректно формулювати як тенденції або варіативні моделі. Прогнозування оперує категоріями «передбачення» і «передрікання» (вказівка), але водночас сам прогноз є науковою предметною формою їх реалізації. Якщо передбачення може втілю- ватися у формі складного передречення, навіть емоційного передчуття, та виявлятися у формі опису можливих або бажаних перспектив, станів, рішень і проблем майбутнього, то передрікання (вказівка наперед) пов'язане з використанням інформації про майбутнє для цілеспрямованої діяльності щодо вирішення відповідних проблем. Упереджуючі вказівки (передрікання) в аналітичному арсеналі соціально-правового прогнозування набувають традиційних форм: 1) цілеполагання (цілеспрямованість) — встановлення ідеально 2) планування — проекція в майбутнє людської діяльності зара 3) програмування — встановлення послідовності конкретних за 4) проектування — утворення конкретних (варіативних) зразків Отже, прогноз передує плану та має дати імовірне описання можливого чи бажаного; але в директивному аспекті план-прогноз визначає шляхи і заходи досягнення можливого і бажаного. Правове (юридичне) прогнозування можна визначити як процес здобуття наукової інформації про тенденції розвитку і майбутній стан правового (в тому числі державницького) процесу явищ і подій в соціально-правовій практиці, правових відносинах в цілому. Необхідність правового прогнозування спричинена потребами своєчасного відбиття соціальних настанов і запитів у правовому процесі; вимогами щодо ефективного впливу держави і права на соціальну практику і всі галузі суспільних відносин; характером і глибиною розвитку юридичної науки, зокрема використанням нею прогностики як гносеологічного й методологічного підходу. Юридичний прогноз, який можна розглядати як мету й результат правового прогнозування: — узагальнює і презентує інформацію про вплив різних чинни — оцінює тенденції в динаміці громадських потреб щодо певних
Розділ З Право як соціальне явище
— визначає головні тенденції, напрями, форми і періоди, що ма Вибір проблеми правового прогнозування — досить відповідальна справа, він має визначатися системою критеріїв: — значення даної проблеми для розвитку юридичної науки і — перспективність проблеми в аспекті онтології права; — наявність достатньої наукової та конкретно-фактологічної ба — наукова коректність із погляду вибірки й репрезентативності, У методології прогнозування виокремлюють прогнози двох видів — пошуковий та нормативний. Пошуковий прогноз — це визначення можливих станів досліджуваного феномена у майбутньому (наприклад, інваріантні моделі вдосконалення держави, правової системи тощо). Пошуковий прогноз будується за визначеною шкалою можливостей, згідно з якою потім встановлюється ступінь імовірності явища (процесу), що прогнозується. Нормативний прогноз — це визначення шляхів, напрямів, засобів і термінів досягнення можливих станів явища, які прийняті за мету (наприклад, тенденції оптимізації певних моделей правового регулювання, подолання криміногенності, впорядкування судочинства тощо). Нормативне прогнозування також базується на розподілі ймовірностей, але у зворотному напрямі — від передбачуваного стану до тенденцій, що спостерігаються. За масштабом чи об'єктом юридичний прогноз може бути: — територіальним (національно-державним, регіональним, міс — інституціональним (державні органи, політика, закон); — особистісним (правосвідомість, поведінка, правова культура); — громадським чи суспільним; — інтегрованим або диференційованим. Якщо ж брати до уваги період часу, на який розраховано прогноз, то вирізняють оперативні (поточні), коротко-, середньо , довгострокові та наддовгострокові прогнози. Зокрема, у правовому прогнозуванні найчастіше вживають тактику коротко- і середньостро- кового прогнозу; довгострокове передбачення інколи застосовується у політико-правовому прогнозі. Наукова сумлінність вимагає, щоб соціально-правові прогнози керувалися принципами системності, варіативності, логічної узгодженості, безперервності та наступності, верифіційованості та рентабельності. Зокрема, обґрунтування ступеня імовірності, наприклад, зростання правової активності громадян, не можливе без оцінки можливості попередньої (апріорної) перевірки надійності прогнозованих висновків у моделях чи варіаціях. Предмет правового прогнозування безпосередньо виявляється у досліджуваній юридичній, або ширше — соціально-правовій проблемі. Отже, юридичний прогноз можна запровадити щодо тенденцій динаміки і майбутнього стану: — правової та політичної активності громадян; — правової культури особи й суспільства; — представницьких, виконавчих чи судових органів державної — розвитку законодавства та вдосконалення правового регулю — структури управління (зокрема, адміністративного); — ступеня ефективності правотворчої та правозастосовної прак — боротьби зі злочинністю і зниження криміногенності; — девіантної поведінки окремих осіб, соціальних груп, верств; — криміналізація окремих верств населення чи певних галузей — і багато інших проблем. Зокрема, до прогностичної проблема Фахівцями опрацьовано типову методику здійснення прогностичного дослідження. Структурно вона містить такі етапи: — передпрогнозиа орієнтація (визначення об'єкта, суб'єктів, — прогнозивне поле (збирання даних, які впливають на об'єкт, Розділ З Право як соціальне явище
— вихідна (початкова) модель, тобто система параметрів і показ — пошуковий прогноз; — нормативний прогноз; — оцінка ступеня вірогідності (верифікація) та уточнення про — вироблення рекомендацій щодо оптимізації рішень на основі У правовому прогнозуванні, як у будь-якому засобі соціального проектування, використовується комплекс різноманітних методів — фактографічний, статистичний, прогнозна екстраполяція та інтерполяція, методи історичної аналогії, математичного моделювання, побудови «сценаріїв», експертних оцінок тощо. Зрештою, будуючи юридичний прогноз стосовно будь-якої соціально-правової проблеми, дослідник має враховувати комплексний характер соціологічної науки, що означає — вивчати безпосередній та опосередкований вплив на об'єкт прогнозу системи макрочинни-ків (політичних, економічних, соціально-структурних, інформаційних, духовних, етнічних тощо). Правова реальність безперечно зазначає дії зовнішніх чинників, але доцільно розподілити їх на суттєві та другорядні, постійні та змінні, внутрішні та зовнішні, керовані та некеровані, стимулюючі та гальмуючі, контрольовані та неконтрольовані, позитивні та негативні- Отже, за цих умов очікуваний результат правового прогнозу буде мати шанс найбільшого зближення з передбачуваною правовою реальністю. Запитання для самоконтролю 1. Розкрийте соціальну обумовленість правових норм та породжених 2. Які фактори впливають на правотворчу діяльність та зміст право 3. Охарактеризуйте сучасну соціокультурну ситуацію та її вплив на 4. Визначте рівні, на яких право діє як регулятивний засіб соціаль 5. Визначте соціальні функції права. 6. Внаслідок яких обставин громадянські відносини набувають пра
7. Яким чином учасники правовідносин набувають стану правосу- 8. Визначте в дуалістичній природі правосуб'єктності соціальний ас 9. Розкрийте соціальнозначущі моменти у змісті правоздатності та
10. Визначте систему суб'єктів права за їх соціальними та інститу- 11. Як змінюється комплекс суб'єктів права в країнах, що здійсню 12. Покажіть на рівні соціальних ознак відмінність правоздатності 13. Аргументуйте соціальну необхідність здійснення правового про 14. Доведіть, що правове прогнозування є необхідною соціальною 15. Яке коло соціально-правових проблем стає предметом юридично 16. Як називається специфічний вид наукового передбачення, що Рекомендована література 1. Гречин А. С. Социология правового сознания: Учеб. пос. для ву- 2. Дністрянський С. С. Соціальне поняття права // Академічна 3. Жоль К. К. Философия и социология права: Учеб. пос. — К., 2000. 4. Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. 5. Касьянов В. В., Нечипуренко Н. Н. Социология права. — Ростов- 6. Керимов Д. А. Проблеми общей теории права и государства: В 3-х 7. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология пра 8. Кульчар К. Основи социологии права.—М., 1981. 9. Лапаева В. В. Социология права. — М., 2000.
10. Максимов С. И. Правовая реальность: опьіт философского осмьіс- 11. Неновски Н. Право и ценности. — М., 1987. Розділ З 12. Нерсесянц В. С. Наш путь к праву. — М., 1993. 13. Нерсесянц В. С. Право как необходимая форма равенства, свобо- 14. Прогнозирование в социологических исследованиях. — М., 1978. 15. Прогнозное проектированяе и социальная диагностика. — М.,
16. Савчук С. В. Юридична соціологія: предмет та місце в системі 17. Соловьев З. Ю. Личность и право // Вопр. философии. — 1989. — 18. Социология права: Учеб. пос. Под. ред. проф. В. М. Сьірьіх. — 19. Супрун В. И. Современная буржуазная футурология: проблеми, 20. Теория государства и права / Под. ред. В. М. Корельского, 21. Теория государства и права / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Маль- 22. Тодьїка Ю. Н. Конституционньїе основи формирования правовой 23. Юридическая социология: Учебник для вузов / Ответ. ред. Розділ 4 СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА 4.1. Методологічні засади вивчення соціальної ефективності права Проблема ефективності є ключовою проблемою функціонування будь-якого соціального інституту. Право в цьому відношенні не є винятком. Від рівня соціальної ефективності залежить його життєздатність і функціональна повноцінність. У своїй найзагальнішій формі ефективність як соціальне явище відбиває співвідношення між людською діяльністю та ЇЇ наслідками. Маючи такий об'єктивний зміст, ефективність виступає як оціночна категорія. При розгляді питань соціальної ефективності права необхідно досліджувати саме соціальну ефективність, а не якусь іншу її форму. Цей недолік зустрічається особливо часто, коли замість критеріїв соціальної ефективності, які відбивають соціальні зміни в суспільстві під впливом права, використовуються критерії відомчі або інституціонально-правові. Ось чому при визначенні поняття соціальної ефективності права, слід виходити із загальновизнаного поняття соціальності. Визначення «соціальний» стосовно якогось явища означає, що воно є втіленням певної системи суспільних відносин і виявляє свою сутність через ці відносини. Виходячи з цього, соціальну ефективність права можна визначити як міру цільових можливостей реального впливу права на характер і стан соціальних відносин та на їх зміни. Ключовими поняттями в цьому визначенні є «право», «міра» і «можливість». Розкриємо їх у контексті саме соціальної ефективності права. Шд поняттям «право» в суспільній свідомості розуміється виправдана, обґрунтована свобода або можливість поведінки, що визнаються суспільством. Поряд з цим слід особливо наголосити на основоположній ролі в кожному політично і соціально розвиненому суспільстві природного Розділ 4 Соціальна ефективність права
права (права на життя, свободу, безпеку, власність тощо). Воно є відбиттям природних принципів і норм взаємин між людьми, а також між людьми і державою. Ці принципи і норми в своїй основі незмінні і абсолютні, вони існують незалежно від держави і водночас охороняються нею. Саме вони є підґрунтям юридичних норм і виконують стосовно них функцію об'єктивних вимог, яким вони повинні відповідати. Оскільки природне право пов'язане з природними, а також з основоположними соціальними якостями людини і виступає як фундаментальна риса її життєвого процесу, то поняття «ефективність» до нього непридатне, як непридатне воно, наприклад, до таких понять як «життя» або «здоров'я». Це випливає з того, що природне право, як невід'ємна якість статусу кожної особистості, має цінність саме в собі. Тим самим воно, шляхом порівняння з собою, визначає значущість, ефективність настанов, створених державними інститутами. Природне право, таким чином, є не чим іншим, як абсолютною соціальною мірою юридичних норм і настанов. Зважаючи на соціальний аспект поняття «природне право» і на те, що воно існує незалежно від будь-яких зовнішніх сил, соціальну ефективність права можна визначити також як рівень реалізації в конкретних соціальних обставинах природних прав людини і вплив цього рівня на ті суспільні відносини, в які вона включена. Перейдемо до категорії міри. Вона відбиває єдність і взаємозалежність кількісного і якісного аспектів у процесі розвитку певних явищ. Завдяки якості дані явища відрізняються від інших, а кількість характеризує сукупність цих явищ, тобто тих, в яких втілені саме такі якісні характеристики. Якщо змінюється кількість явищ, які мають певні якісні характеристики, це неминуче приводить до того, що вся їх сукупність, а значить, і кожне з них, будуть мати якусь уже нову якість. При незначних кількісних змінах ця взаємозалежність частіше всього залишається непомітною, але коли такі зміни досягають певних розмірів, то відбувається певний якісний ривок, і ним уже не можна нехтувати. Міра якраз і є та межа, поза якою збільшення або зменшення кількості якихось явищ веде до набуття ними нових якостей. Якщо мова йде про явища соціальні, то і нові якості теж будуть соціальними. Однак при цьому виникає питання: що ж брати за критерій змін при встановленні міри і ступеню розвитку тих або інших соціаль- них явищ? Щодо соціальної ефективності права, то тут критерієм може бути одне — реалізація природних прав людини і її вплив на соціальні відносини, в які людина включена. Це абсолютний критерій, всі інші, можливість яких не заперечується, є сходинками або конкретною трансформацією цього критерію і повинні, в свою чергу, співставлятися з ним. Щоб пояснити усе сказане, наведемо приклад з корупцією. Корупція в тій або іншій мірі існувала й існує завжди. Навіть, як гадають, у найнепідкупнішій поліції — поліції Німеччини є випадки корупції. Тому найголовніше в підході до неї — це розповсюдже-ність (кількісна характеристика) і соціальні наслідки (якісна характеристика). Якщо вона має вигляд поодиноких випадків, то мова може йти про нехтування природними правами і свободами (наприклад, права безпеки або власності) окремих людей. Під кутом зору цієї проблеми можна говорити про недостатню соціальну ефективність права. Картина якісно змінюється, якщо корупція обплутала цілі соціальні верстви. За таких обставин ті верстви, які користуються корупцією, набувають перебільшеного соціального значення, а ті, що і так обмежені у своєму соціальному впливові, впадають у ще більшу соціальну нерівність. У такій ситуації можна констатувати кризовий стан соціальної ефективності права. Нарешті, можлива ситуація, коли корупцією просякнуте все суспільство. В цьому випадку нехтуються природні права всіх — і можна робити висновок про соціальну неефективність права. Отже, «порогами» якісних змін щодо міри соціальних наслідків є паплюження природних прав людини по ланцюжку «особистість — соціальна верства (спільнота) — суспільство». Наведена залежність може не обов'язково стосуватися держави в цілому. Такий підхід є правомірним для оцінки соціальної ефективності права в будь-якій сфері, бо методологія підходу до ступенів соціальної ефективності в даному випадку не може бути зміненою. Категорія можливості, що фігурує у визначенні поняття «соціальна ефективність права» є відбиттям того факту, що ефективність завжди є ефективністю людської діяльності, і тому вона спирається на певний вибір варіантів поведінки. Без цього поняття сама ідея соціальної ефективності права, як міри дійсного впливу права на стан соціальних відносин, втратила б практичну значущість. Справді, без вибору лінії поведінки, завдяки якому по-різному здійсню-гться діяльність і реалізується соціальний потенціал права, ефек- Розділ 4 Соціальна ефективність права
тивність не мала б оціночного змісту і виступала б лише як категорія констатації, а не оцінки. Система соціальних відносин — це не що інше, як реально існуюче суспільство у всій його конкретній різноманітності. Тому і про ефективність права необхідно вести мову у двох аспектах. Перший з них визначає оцінку ефективності з позицій загальної природи права і спрямованості його впливу на стан суспільних відносин. Другий — відбиває необхідність підходу до соціальної ефективності права як явища, що існує в конкретному суспільстві і неминуче віддзеркалює у зв'язку з цим його найбільш істотні ознаки. Тому і методологічні засади вивчення соціальної ефективності права доцільно розглядати також в цих аспектах. Якщо виходити з європейської традиції підходу до сутності права, а значить і до проблем його ефективності, то методологічними засадами такого підходу є, по-перше, поняття волі особистості як абсолютного виразу права, а по-друге, погляд на кожне правове явище як на прояв певної соціальної доцільності. Обидві ці засади фактично є двома характеристиками єдиного нерозривного явища -правової дії, яка спрямована на певний соціальний результат. Аби воля особистості могла стати реальністю, повинна існувати реальна сфера свободи особистості. Такою сферою є власність, тобто об'єкт, підкорений у своєму соціальному призначенні людській волі. З огляду на особистість, справжнє значення власності полягає не стільки в здатності задовольняти певні потреби, скільки в тому, що вона надає особистості соціального змісту. Більше того, за висловом Гегеля, лише «у власності особистість виступає як розум». Через особистість відносини власності пронизують всю соціальну тканину суспільства і визначають стан суспільних відносин. Оскільки ці відносини відбивають у найсуттєвішій формі стан і напрями соціального розвитку, то і соціальну ефективність права слід характеризувати, перш за все, з погляду його впливу на регулювання відносин власності, соціальні наслідки і доцільність такого регулювання. Отже, аналіз соціальної ефективності права буде тим фундамен-тальніший, чим органічніше він пов'язаний з власністю та формами її прояву. На це можна заперечити, що право охоплює також коло соціальних відносин, які з власністю безпосередньо не пов'язані. Це так. Проте констатація цього факту не анулює стану речей, за якого не існує соціальних процесів, регульованих правом, які б, по-перше, так або інакше не впливали на реалізацію волі особистості через речі, тобто на відносини власності та їх прояви, а по-друге, самі не відчували б впливу цих відносин. Специфічною рисою права, яка має визначальне значення у підході до його соціальної ефективності, є те, що практичною метою права є згода суб'єктів правових дій. Згода є особливою формою прояву волі суб'єкта в процесі соціального спілкування. Вона завжди дещо обмежує соціальний простір його дій, але водночас виводить ці дії, з точки зору ефективності, за межі тих можливостей, що мають відокремлені суб'єкти. Досягається це за рахунок того, що кожен учасник згоди обмежує себе у певних відносинах, але обмежує як на власну користь, так і на користь інших учасників. Ця сукупність корисних обмежень, якщо вони здійснені за власною волею і враховують інтереси всіх учасників згоди, є джерелом загального виграшу, тобто соціальної ефективності погодження. Оскільки обмеження, на яке йде кожен учасник згоди, здійснюється в рамках самої згоди та її цілей, тобто включене в систему, то формування загального виграшу відбувається за законами емер-джентності1. Це означає, що соціальну ефективність правових дій, що спрямовані на досягнення погодження, слід оцінювати не як просту суму виграшів їх учасників, а як сукупну суспільну ефективність, тобто ефективність вищого порядку. Втрати теж слід оцінювати за цим принципом. Отже, згоди, з погляду соціальної ефективності права, є найбажанішою формою спілкування, необхідність якої випливає із самої сутності права. Однією із найфундаментальніших проблем соціальної ефективності права є проблема, по-перше, перетворення права у його видимість, по-друге, врахування соціальних наслідків такого перетворення. Перетворення права, завдяки діям окремих особистостей або їх спільнот, у видимість права Гегель назвав неправом. Скористаємося і ми цим терміном. Неправо виступає в трьох формах: — неправо без наміру; його особливістю є те, що сам суб'єкт не- — обман; тут суб'єкт нібито правових дій знає їх правову види 1 Емерджентність — це таке явище, коли ефективність системи як єдиного цілого перевищує суму ефективностей окремих ланок, що входять до цієї системи. 'М03 Розділ 4 Соціальна ефективність права
— злочин, тобто дія, за якої і суб'єкт, і об'єкт сприймають її як неправову; при злочині немає навіть видимості права — і зв'язок з ним полягає лише в тому, що «автор» злочину своєю дією уже дав згоду на покарання згідно з вимогами права. Вплив неправа на загальну соціальну ефективність права завжди має негативну спрямованість. Суть справи тут полягає ось у чому. Поступово стає загальновизнаним той факт, що право має забезпечувати не лише формальну, але й змістовну рівність у межах, визначених правом. Досить згадати правові застереження щодо соціальної дискримінації. Соціально змістовний аспект права полягає в закріпленні певних соціальних ролей людей і їх соціальних цінностей, тобто у впливі на соціальну ситуацію в суспільстві (між іншим, саме тому люди так прагнуть нових і справедливих законів). Неправо ж руйнівним чином впливає на цю ситуацію. По-перше, певною мірою перестає діяти принцип всезагальності права, що веде до перетворення соціальних ролей і можливостей, закріплених правом, у видимість. По-друге, руйнується об'єктивно необхідний рівень співвідношення між правом і суспільними відносинами. По-третє, з перетворенням права у видимість або навіть у свою протилежність перетворюються у видимість права і свободи, в першу чергу соціальні, людей. Отже, право є соціально ефективним лише тоді, коли воно здатне чинити дієвий опір неправу. При цьому не тільки тоді, коли непра-вова дія уже відбулася, а й на тому етапі, коли така можливість лише зароджується. Тому цілком слушним було б оцінювати, наприклад, ефективність правових актів з огляду і на те, виникнення і розвиток яких негативних соціальних процесів вони нейтралізували. Також слід зазначити, чим швидше і ефективніше право здатне подолати неправо, тим більш соціально надійним воно є. Цей висновок має особливе значення для соціальної і економічної сфер тих суспільств, у яких відбуваються фундаментальні трансформації. Слід зауважити, що в періоди трансформацій неправо може виникати як наслідок відставання розвитку права від змін в соціально-економічній сфері. Наприклад, в Україні податкова система і її законодавча база не відбивають ринкової орієнтації вітчизняної економіки — і як наслідок, близько 20 % підприємств не сплачують податків, а 40—50 % віддають перевагу тіньовому обороту. Після того, як виявлено зміст поняття соціальної ефективності права, виникає цілком слушне запитання: а як на практиці виявляє себе соціальна значущість права, у якій формі здійснюється соціальний вплив права? Таких форм декілька. Першою і визначальною формою впливу є інтеграція під впливом права соціальних утворень та їх взаємодія з метою реалізації через них всієї сукупності прав і свобод особистості. Другою формою є контроль і узгодження соціальної поведінки людей на основі дотримання ними тих ролей, що не тільки визначені конкретними обставинами, але й свідомо обрані ними, виходячи із їхніх природних прав і свобод. Третьою формою виступає регуляція соціальних відносин. При цьому йдеться не про примус, а про соціальне стимулювання нових форм суспільних відносин, упорядкування того, що уже випробуване у суспільній практиці як соціальна цінність. Четвертою формою регулятивних дій права, що забезпечують його соціальну ефективність, є дії охоронні. Причому охорону треба розуміти, з одного боку, як безпосередній правовий захист соціальних інтересів громадян соціальних груп і всього суспільства, з іншого — як стимулювання таких соціальних дій, наслідком яких було б зміцнення існуючих суспільних відносин і нейтралізація тих соціальних тенденцій, що загрожують їм. Нарешті, п'ятою формою виступає соціальна комунікація. Особливу і все більшу роль в ній відіграє соціальна інформація. Зважаючи на тенденцію перетворення сучасних суспільств у такі, що функціонують за законами інформації, тобто за законами передачі одним об'єктом своїх якостей іншому об'єктові, можна було б говорити про самостійну інформаційну форму прояву соціальної ефективності права. На завершення розгляду суспільних форм, через які виявляється вплив і соціальна ефективність права, слід підкреслити, що всі ці форми виступають у системній єдності і залежності одна від одної. А тому жодна з цих форм при розгляді соціальної ефективності права, по-перше, не може бути проігнорована, по-друге, не може розглядатися у відриві від інших форм. Ці вимоги обумовлені уже тим, що право, незважаючи на багатогранність його соціального впливу, є явищем цілісним. Сутність і соціальне призначення права визначають співвідношення проблем розвитку права як суспільного інституту та його со-(іальної ефективності. Закономірності цього співвідношення мо-суть бути сформульовані так. По-перше, соціальна ефективність по відношенню до права - це сінцева цільова категорія. Право існує не заради самого себе, а для гни Розділ 4 Соціальна ефективність права
забезпечення таких соціальних відносин, що прийнятні для суспільства і здатні втілити у життя соціально визнані інтереси особистостей, їх природних прав і свобод. По-друге, вимоги соціальної ефективності права мають пріоритет порівняно з оціночними критеріями самого права і одночасно мають щодо цих критеріїв статус об'єктивних вимог. Саме цими вимогами повинна керуватися правова система. По-третє, суспільні зміни, що приводять до нового підходу у призначенні права, неминуче супроводжуються відповідними змінами також у підході до соціальної ефективності права. Однак ні за яких обставин це не може відмінити або принизити кінцевої інтегральної оцінки соціальної ефективності права — стану особистості в суспільстві, рівня реалізації її природних прав і свобод. По-четверте, соціальна ефективність права виступає як єдність змістовного, аналітичного та оціночного аспектів у підході до тих суспільних відносин, що залежать аід функціонування права. Змістовний аспект соціальної ефективності права — це визначення тих конкретних соціальних відносин, на які безпосередньо впливає правове втручання. Аналітичний аспект вирішує питання про стан соціальних відносин, а оціночний — визначає наскільки цей стан, ініційований правом, відповідає суспільним потребам і можливостям, потребам і соціальним вимогам особистості. По-п'яте, соціальна ефективність права як соціальний феномен має лише їй притаманні суспільні форми прояву. Ці форми визначають зміст і структуру як системи критеріїв соціальної ефективності права, так і її показників. 4.2. Критерії соціальної ефективності права Філософська і соціологічна думка під ефективністю розуміє міру цільової можливості. Отже, проблему оцінки соціальної ефективності права слід вирішувати, починаючи з мети як основоположного ключового поняття ефективності. Атрибутивною ознакою соціальної ефективності права, як уже зазначалось, є рівень реалізації прав людини і впливу цього рівня на стан соціальних відносин, в які вона включена. Тобто реалізацію прав людини як суб'єкта соціальних відносин можна вважати абсолютною оціночною метою права. Всі інші цілі є похідними від неї або сходинками до її досягнення. Саме подібна мета надає соціального змісту будь-якому поняттю, що пов'язане з соціальною ефек- тивністю права та його оцінкою. Таке цілепокладання, а також здатність визначати рівень досягнення цієї мети і є основою оціночної природи соціальної ефективності права. Категорія мети є методологічною передумовою розмежування таких понять, як соціальна ефективність і безпосередній ефект, які на практиці, особливо коли мова йде про дієвість конкретних законодавчих актів і правових заходів, нерідко змішуються. У повсякденному сприйнятті соціальна ефективність часто вважається певною мірою досягнутою, якщо є позитивний безпосередній ефект. Однак безпосередній позитивний ефект не завжди означає остаточну соціальну ефективність, тобто ефективність, співвіднесену з кінцевою метою функціонування правової системи. Більше того, між цими поняттями можливе протиріччя. Справа тут в тому, що оцінка ефекту найчастіше базується на критеріях, встановлених самою правовою системою, і тому в соціальному аспекті завжди дещо обмежені, оскільки намагаються оцінити плинну діяльність одного інституту (правової системи), а не його вплив на стан соціальних відносин. Проблемою, з вирішення якої починається аналіз і оцінка соціальної ефективності права, є проблема критеріїв ефективності. Під критеріями соціальної ефективності права розуміють такі ознаки правових дій, спираючись на які можна оцінити і висловити судження щодо стану та зміни тих соціальних відносин, що перебували під впливом цих дій. Безпосереднім джерелом саме таких оціночних критеріїв соціальної ефективності є ті форми, через які виявляє себе соціальна ефективність права як соціальний феномен. До них слід віднести: — практичні наслідки окремої правової дії або системи дій, тобто — вплив на правову соціалізацію тих членів суспільства або со — рівень соціальної органічності правових принципів або право Розділ 4 Соціальна ефективність права
— економічність, тобто здатність оптимально забезпечити соціа — соціальна доцільність, тобто здатність правового припису або Читайте також:
|
||||||||||
|