Поняття держави, її ознаки

Держава - досить складне суспільне явище. В широкому розумінні держава - це форма організації суспільства, яка виникає на певному етапі його розвитку. У вужчому розумінні держава - це механізм здійснення публічної влади у суспільстві, механізм управління суспільством.

В юридичній науці не існує загальноприйнятого визначення держави. Так, на думку М.В. Цвіка, держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Держава, як справедливо зазначає О.Ф. Скакун, «це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, котрі забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус».

М.С. Кельман визначає державу як політико-територіальну, суверенну організацію політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління й примусу, здатну надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру, здійснює керівництво та управління загальносуспільними справами і виступає як суб’єкт міжнародних відносин.

У найбільш загальному вигляді в юридичній науці існує визначення держави, як особливої організації політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється управління суспільством в інтересах цієї домінуючої частини.

До основних ознак держави належать:

- відокремлення публічної влади від суспільства, наявність професіоналів-управлінців. Публічна влада здійснюється професійно, а суб’єкт та об’єкт влади не збігаються. Публічна влада означає, що в державі існують ті, хто керує (монарх, президент, парламент, уряд, чиновництво) і заробляє цим гроші, й ті, хто підкорюються (решта). Ті, хто керує, - суб’єкт влади. Ті, хто підкорюються, - об’єкт влади (або підконтрольний суб’єкт);

- суверенітет, тобто верховенство державної влади на певній території у вирішенні питань внутрішньої та зовнішньої політики. Суверенітет буває зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній суверенітет - верховенство держави у вирішенні питань зовнішньої політики, незалежно від внутрішніх сил (партій, рухів, класів тощо). Внутрішній суверенітет - верховенство держави у вирішенні питань внутрішньої політики, незалежно від зовнішніх сил (інших держав, міжнародних організацій тощо). Винятки з внутрішнього суверенітету становлять питання охорони прав людини. Це пояснюється тим, що порушення прав людини не є внутрішньою справою держави;

- територія, в межах якої діють закони і повноваження держави;

- виключне право на видання законів і норм, обов’язкових для всього населення;

- наявність системи податків і зборів з населення (податки необхідні для матеріального забезпечення державної політики та утримання державного апарату);

- монополія на легальне (відкрите) використання сили примусу. З цією метою держава має армію, поліцію, службу безпеки й ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА	\|	Символи держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.