Майнова основа господарювання

Під правовим режимом майна суб’єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна, б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття, в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, − право господарського відання і право оперативного управління. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК України.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав, до яких відносяться, зокрема, права володіння, права користування.

Стаття 139 ГК України визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Поняття речі вміщене у ст. 179 ЦК України, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов’язки. З урахуванням положень ст. 190 ЦК України майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов’язки, проте для визнання цих об’єктів речами в розумінні ГК України необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним в ч. 1 ст. 139 ГК України, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб’єктів господарювання; в) відображалися в балансі цих суб’єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Майнові цінності в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, можуть належати до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Зміст цих понять та перелік об’єктів, що відносяться до тієї або іншої економічної форми, встановлені в ст. 139 ГК України, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Право власності, як зазначено у назві ст. 134 ГК України, є основним речовим правом у сфері господарювання.

В економічному аспекті власність − це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду.

Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об’єктивному розумінні.

Право власності в суб’єктивному розумінні є основним речовим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності.

Володіння − це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками − індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування − це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження − це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

Однією із форм правового режиму майна, закріпленого за суб’єктом підприємництва, є право господарського відання. Право господарського відання − правова форма, що згідно з ч. 1 ст. 136 ГК України застосовується для встановлення правового режиму майна, закріпленого лише за суб’єктом підприємництва. При цьому, як випливає зі змісту ч. 2 зазначеної статті, такий суб’єкт підприємництва має бути заснований в організаційно-правовій формі підприємства.

Право оперативного управління − це речове право суб’єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК України). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб’єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 76 ГК України майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК України).

Визначення поняття «корпоративні права» містить ч. 1 ст. 167 ГК України, згідно з якою корпоративні права − це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарська діяльність та господарські правовідносини	\|	Господарські договори

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.