• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарські договори

Теорія зобов’язального права класифікує господарські до­говори за кількома критеріями.

За суб’єктним складом розрізняються дво− і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони − постачальник і покупець − ст. 265 ГК України). Прикладом другого до­говору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевіз­ник, вантажовідправник і вантажоодержувач − особа, уповно­важена на одержання вантажу (ст. 307 ГК України).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няють два різновиди господарських договорів:

- господарські договори, які укладаються на підставі держав­них замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовлен­ням (плановані договори);

- господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господар­ських намірів сторін (на основі вільного волевиявлення сторін), юридично виражених істотними умовами договорів (регульова­ні договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, ре­альні і консенсуальні господарські договори. Для укладання фор­мального господарського договору необхідні два моменти: узго­дження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі. Для укладан­ня реального господарського договору необхідні не тільки узго­дження волі сторін, а й передача речі − об’єкта договору. Консенсуальні договори − це такі господарські договори, які виника­ють в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

договори приєднання. Це господарські договори, у яких од­на сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Другій стороні за­лишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сторона не мо­же запропонувати свої умови договору;

договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні госпо­дарські договори. Прості договори мають у своєму тексті май­нові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, пере­везення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів (в ч. 2 ст. 628 ЦК України такі договори названі змішаними). Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво − поставка, підряд, майновий найм.

За регулятивними функціями розрізняють:

попередні і основні господарські договори. Попередній дого­вір визначає умови, на яких сторони зобов’язуються у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попе­реднього договору, укласти основний господарський договір («договір про договір») на умовах, передбачених попереднім до­говором;

генеральні і поточні господарські договори. Перший уклада­ється на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протя­гом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального дого­вору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу.

Систему господарських договорів визначено у ГК України (розділ VI «Особливості правового регу­лювання в окремих галузях господарювання» − Глави 30-33). Слід мати на увазі, що деякі види господарських договорів не увійшли до ГК України, а регулюються нормами Цивільного кодексу України, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські дого­вори на передачу майна у власність (господарське відання, опе­ративне управління), на передачу майна у строкове оплатне ко­ристування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транс­портні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК України дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, під­писаного сторонами та скріпленого печатками, тобто − у пись­мовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим ч. 1 ст. 181 ГК України дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім повної письмо­вої форми допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб − шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвер­дження прийняття до виконання замовлень. Останні два спосо­би можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спе­ціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду до­говорів.

7.5.Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності

Відповідальність у господарському праві − це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулю­вання − правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).

Господарське правопорушення − це протиправна дія або без­діяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридич­ними обов’язками зазначеного учасника, порушує суб’єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його не­виконання або виконання з порушенням умов, визначених зміс­том зобов’язання (неналежне виконання).

Господарські правопорушення можна класифікувати за ви­дами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняють договірні та позадоговірні пра­вопорушення. В свою чергу, договірні правопорушення поділя­ються на:

правопорушення на стадії виникнення зобов’язань: порушен­ня порядку, змісту та строків укладання договорів (ст. 179, 180 ГК України); процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні (ст. 181 ГК України); вчинення зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 207 ГК України);

порушення строків виконання договірних та інших госпо­дарських зобов’язань щодо поставки продукції та товарів (най­поширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов’язання загалом тягне за собою обов’язок зобов’язаного суб’єкта відшко­дувати завдані простроченням збитки (ст. 220, 221, 224 ГК України), спла­ту боржником визначеної законом чи договором неустойки, штра­фу, пені (ст. 230, 231 ГК України), застосування оперативно-господар­ських санкцій (ст. 236 ГК України);

порушення господарських зобов’язань щодо якості поставле­ної продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг (пра­вові наслідки таких порушень встановлені, зокрема ст. 224, 231, 268 ГК України);

порушення державної дисципліни цін, пов’язані з виконан­ням договорів. Закон України від 21 червня 2012 р. «Про ціни і ціноутворення» встановлює, що у разі порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін здійснюється вилучення необґрунтовано одержаної виручки;

порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов’язані з виконанням господарських договорів (як правило, це порушення виконання грошових зобов’язань, штрафні санкції за які встановлюються відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України);

порушення господарських зобов’язань щодо перевезень ван­тажів: зобов’язань з планів перевезень (неподача перевізних засобів, непред’явлення вантажів до перевезення); простій транс­портних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; про­строчення доставки вантажу тощо. Відповідальність за ці пра­вопорушення встановлена, крім ст. 313 і 314 ГК України, також транспор­тними кодексами і статутами;

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції (антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос­подарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами Глави 28 ГК України, а також нормативно-право­вими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;

порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Вчинення учасником господарських відносин правопору­шення тягне за собою застосування до правопорушника перед­бачених або санкціонованих нормами господарського законо­давства заходів відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені госпо­дарським законом. Такий вид відповідальності в теорії госпо­дарського права визначається як господарсько-правова відпові­дальність.

Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об’єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

Як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері госпо­дарювання.

Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері гос­подарювання є господарські санкції.

Господарські санкції − це заходи впливу на правопоруш­ника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові на­слідки.

Господарсько-правові санкції у своїй сутності є переважно економічно-юридичними.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання засто­совуються три види господарських санкцій:

1. відшкодування збитків;

2. штрафні санкції;

3. оперативно-господарські санкції.

Крім того до суб’єктів господарювання за порушення ни­ми правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3 ст. 217 ГК України).

Господарські санкції застосовуються у встановленому за­коном порядку за ініціативою учасників господарських відно­син, а адміністративно-господарські санкції − уповноважени­ми органами державної влади або органами місцевого самовря­дування.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають від­шкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушен­ня, включаються:

− вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим су­б’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених мате­ріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо­на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належ­ного виконання зобов’язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пе­редбачених законом.

Згідно ГК України під штрафними санкціями розуміються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учас­ник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі по­рушення ним правил здійснення господарської діяльності, не­виконання або неналежного виконання господарського зобов’я­зання.

Відповідно до законодавства до суб’єктів господарювання мо­жуть бути застосовані такі адміністративно-господарські санкції:

а) вилучення прибутку (доходу);

б) адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК України);

в) стягнення зборів (обов’язкових платежів) (ст. 242 ГК України);

г) зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання (ст. 243 ГК України);

д) застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спеціальних заходів;

е) припинення експортно-імпортних операцій (ч. 1 ст. 245 ГК України);

є) застосування індивідуального режиму ліцензування;

ж) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом
господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;

з) скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання може мати місце у разі здійснення суб’єктом гос­подарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам. Скасування державної реєстрації суб’єкта господа­рювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для лі­квідації даного суб’єкта господарювання відповідно до ст. 59 ГК України.

До суб’єктів господарювання можуть застосовуватися й ін­ші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК України та ін­шими законами.

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняття «господарська діяльність».

2. На яких принципах здійснюється підприємницька діяльність?

3. Що таке некомерційна господарська діяльність?

4. Яким особам заборонено здійснювати підприємницьку діяльність?

5. Хто є суб’єктами господарювання?

6. Якими способами можуть утворюватися суб’єкти господа­рювання?

7. Які види підприємств можуть створюватися в Україні?

8. Що таке господарське товариство?

9. Які елементи включає правовий режим майна суб’єктів господарювання?

10. Назвіть види майна суб’єктів господарювання.

11. Які є види господарських договорів?

12. Які умови є істотними для будь-якого господарського дого­вору?

13. Які адміністративно-господарські санкції передбачені господарським законодавством?

14. Назвіть склад збитків, що підлягають відшкодуванню у разі порушення господарського зобов’язання.

Читайте також:

1. Адміністративно-господарські санкції
2. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
3. Бойові дії 1618-1652 рр. Зборівський та Білоцерківський договори.
4. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
5. В залежності від підстав укладеннядоговори поділяються на вільні та обов'язкові.
6. В залежності від того, хто може вимагати виконання договору,останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.
7. Вербальні договори
8. Видатки на господарські потреби та інші поточні видатки
9. Виключенням із складу учасників (ст. 128 ЦК, ст. 72 Закону України «Про господарські товариства»).
10. Використання в господарській й діяльності прав інтелектуальної власності
11. Відповідно до ч.4 ст.3 ГК сферу господарських відносини становлять господарсько-виробничі, організаційно – господарські та внутрішньогосподарські відносини.
12. Водогосподарські райони України

Переглядів: 939