Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Господарська діяльність та господарські правовідносини

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва − підприємцями. Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі – ГК України) підприємництво − це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати
будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Некомерційне господарювання − це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Загальними принципами господарювання в Україні є: · забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; · свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;· вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;· обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; · захист національного товаровиробника; · заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Засобами державного регулювання господарської діяльності згідно ст. 12 Господарського кодексу України є:1. державне замовлення; 2. ліцензування, патентування і квотування; 3. сертифікація та стандартизація; 4. застосування нормативів та лімітів; 5. регулювання цін і тарифів; 6. надання інвестиційних, податкових та інших пільг; 7. надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

У сфері господарювання застосовуються: технічні регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови.

7.2.Поняття та види суб’єктів господарського права

Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване тео­рією господарського права, яка виходить з того, що суб’єктами господарського права є учасники господарських відносин.

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарю­вання є:

а) суб’єкти господарювання,

б) споживачі,

в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,

г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають
засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності гру­пу суб’єктів господарського права складають суб’єкти господа­рювання. Тому саме їх правовому статусу приділяється головна увага у цій темі.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання учас­ників господарських відносин, які здійснюють господарську ді­яльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність гос­подарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і не­суть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК України є:

1) господарські організації − юридичні особи, створені від­повідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського ко­дексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господар­ську діяльність та зареєстровані в установленому законом по­рядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпо­відно до закону як підприємці.

Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та
доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.Суб’єктами мікропідприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи − підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи − суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку
як фізичні особи − підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи − суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи −
суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього
підприємництва
.

Домінуюче місце серед суб’єктів господарювання належить підприємствам. Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство − це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими су­б’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шля­хом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, перед­баченому ГКУ та іншими законами.

Законодавство України про підприємства оперує такими по­няттями, як види, організаційні форми і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за пев­ними ознаками.

Вид передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України та Господарським кодексом, і від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цієї класифікації полягає в урахуванні в законодавстві (в першу чер­гу, в ГК України і в спеціальних законах) особливостей правового стано­вища підприємств окремих видів.

Загалом вид і організаційна форма визначають суб’єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства.

Залежно від форм власності ч. 1 ст. 63 ГКУ виділяє такі види підприємств:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної влас­ності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (під­приємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне (в тому числі казенне) підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна ін­вестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнаєть­ся підприємством з іноземними інвестиціями.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду ч. 3 ст. 63 ГК України поділяє підприємства на унітар­ні і корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї).Корпоративне підприємство утворюється, як правило, дво­ма або більше засновниками за їх спільним рішенням (догово­ром), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управ­ління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.Одним із найпоширеніших видів суб’єктів господарювання є господарські товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК України господарськими товари­ствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарю­вання, створені юридичними особами та/або громадянами шля­хом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

o акціонерні товариства,

o товариства з обмеженою відповідальністю,

o товариства з додатковою відповідальністю,

o повні товариства,

o командитні товариства

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має
статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні ак­ціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількіс­ний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не мо­же перевищувати 100 акціонерів. Мінімальний розмір ста­тутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 міні­мальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробіт­ної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій, а приватне − тільки приватне розміщення.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК України).

Граничний розмір відповідальності учасників передбачаєть­ся в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовують­ся положення ЦК України про товариства з обмеженою відповідальніс­тю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК України визнається та­ке товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від іме­ні товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені това­риства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язан­нями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учас­ники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Відповідно до ст. 82 ГК України установчим документом повного і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відпо­відальністю є статут.

Суб’єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання визначено Законом України «Про держав­ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р.Суб’єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України. Установчими документами суб’єкта господарювання є рішення
про його утворення або засновницький договір, а у випадках,
передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.Суб’єкт господарювання ліквідується: - за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, − за рішенням суду; - у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; - у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; - у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Читайте також:

  1. Адвокатська діяльність
  2. Адміністративні правовідносини
  3. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
  4. Адміністративно-господарські санкції
  5. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг
  6. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
  7. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.
  8. Антимонопольна діяльність держави
  9. Антимонопольна діяльність держави.
  10. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
  11. Банківська діяльність
  12. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг




Переглядів: 750

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 7. ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ | Майнова основа господарювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.