• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Протоколи динамічної адресації RARP, BOOTP, DHCP.

При роботі у невеликих мережах із однорідною нерозгалуженою структурою або коли необхідно забезпечити високий ступінь захисту інформації у мережі, використовується статична адресація- метод присвоєння IP-адрес, коли мережевий адміністратор вручну присвоює IP-адресу кожному вузлу. Але коли мова йде про великий неоднорідний мережевий комплекс, такий процес стає досить трудомістким і займає багато часу. Тому для оптимізації роботи мережі у таких умовах було розроблено протоколи динамічної адресації- протоколи, які дозволяють присвоювати IP-адреси без явного втручання адміністратора на основі певних параметрів.

Протокол RARP (Reverse ARP)дозволяє вузлу, який не знає своєї IP-адреси (наприклад, бездисковій робочій станції) визначити її на основі МАС-адреси. Якщо у мережі використовується протокол RARP, необхідна наявність вузла, який буде виконувати роль RARP-сервера.

Формат пакету RARP співпадає із форматом пакету ARP, але поле „operation code" має інші значення (3 - для RARP-запиту і 4 для відповіді).

Протокол BOOTP (Bootstrap protocol)оперує виключно у клієнт-серверному середовищі і вимагає єдиного сеансу обміну пакету для отриманні необхідної IP інформації. На відміну від RARP, BOOTP пакети можуть включати інформацію не лише про IP-адресу вузла, а і про адресу шлюза, сервера та ще певну інформацію, специфічну для виробника.

Власне кажучи, протокол ВООТР не дозволяє повністю динамічно проводити присвоєння IP-адрес. Від адміністратора вимагається створити конфігураційний файл, який буде містити параметри кожного пристрою. Адміністратор також мусить підтримувати та змінювати цю базу даних при додаванні вузлів. Кількість IP-адрес, які відводяться на мережу, строго відповідає кількості вузлів цієї мережі. Не може бути двох профілів із однаковими IP-адресами.

Пристрій використовує ВООТР для отримання IP-адреси при ввімкненні. ВООТР використовує UDP в якості транспортного протоколу. UDP повідомлення інкапсулюється у IP-пакет, який відправляється на широкомовну адресу 255.255.255.255. ВООТР-сервер отримує це широкомовне повідомлення і надсилає у відповідь теж широкомовний ІР-пакет, але на МАС-адресу певного пристрою. Якщо клієнт знаходить свою власну МАС-адресу у полі „адреса призначення" та широкомовну адресу у полі „IP-адреса призначення", він зберігає інформацію, яка міститься у ВООТР-повідомленні.

Формат ВООТР-пакету:

Ор операційний код повідомлення. Може приймати значення BOOTREQUEST або BOOTREPLY.

Htype тип фізичної адреси

Hlen довжина фізичної адреси

Hops клієнт встановлює в 0. Це поле використовується сервером для надсилання запиту в іншу мережу.

Xid ідентифікатор транзакції

Seconds час, який пройшов з моменту початку узгодження IP-адреси

dadder IP-адреса клієнта

Yiadder „ваша" (клієнта) IP-адреса

Siadder IP-адреса наступного сервера, який використовується у процесі роботи

Gladder IP-адреса довірчого агента (при використанні завантаження через довірчого агента, протокол SNMP)

Chadder фізична адреса клієнта

Server Host Name ім'я сервера, від якого отримано IP-адресу

Boot File Name дозволяє використовувати декілька ВООТР-файлів при завантаженні кількох операційних

систем

Vendor Specific Area містить необов'язкову інформацію, яка може бути надана клієнту.

Після формування ВООТР-запиту клієнт інкапсулює його у пакет, який в полі адреси отримувача містить широкомовну адресу, а в полі адреси відправника - значення „невідомо". Потім цей пакет вкладається в кадр, де поле адреси відправника містить МАС-адресу клієнта, а поле адреси отримувача - широкомовну. Цей кадр обробляється всіма вузлами мережі, але лише ВООТР-сервер може розпізнати у полі „ор" значення ВООТР-запиту і вірно створити ВООТР-відповідь. Всі інші вузли просто відкидають його. Сервер готує відповідь, куди включає необхідну інформацію. При формуванні пакету IP-адреса все ще виставляється широкомовною, оскільки клієнт все ще не знає своєї логічної адреси. При формуванні кадру заповнюється як поле адреси відправника (МАС-адреса сервера) так і поле адреси отримувача (МАС-адреса клієнта). При отриманні кадру клієнт передає його для обробки мережевому рівню. Детектувавши широкомовну IP-адресу, протоколи мережевого рівня приймають цей пакет і передають його для обробки на транспортний рівень. Там визначається, що це відповідь на ВООТР-запит, станції присвоюється IP-адреса та зберігається вся інша інформація, яка містилася у повідомленні.

Протокол DHCP (dynamic host configuration protocol) - це наступник ВООТР у великих гетерогенних мережах. Він дозволяє повністю автоматизувати процес отримання IP-адреси; адміністратору залишається лише вказати межі використовуваних IP-адрес. При використанні цього протоколу вся мережева конфігурація може бути отримана у одному повідомленні.

DHCP працює по клієнт-серверній технології. Під час завантаження системи клієнт надсилає DHCP-серверу запит на отримання IP-адреси. DHCP-сервер у відповідь надсилає повідомлення, яке містить IP-адресу клієнта та інші параметри мережі.

Механізм запиту будується на обміні повідомленнями між клієнтом і сервером.

1. Клієнт завантажує обмежену версію TCP/IP і відправляє запит DHCPDISCOVER на отримання IP-адреси в даній мережі. Запит містить апаратну адресу відправника.

2. Всі DHCP-сервери даної мережі надсилають широкомовне повідомлення DHCPOFFER, яке містить пропоновану IP-адресу, маску підмережі, тривалість терміну призначення адреси і IP-адресу сервера. Також сервер резервує дану IP-адресу на випадок згоди.

3. Клієнт обирає першу отриману IP-адресу і надсилає повідомлення DHCPREQUEST всім серверам. Вони звільняють зарезервовані адреси.

4. Сервер, адресу якого прийнято, відправляє повідомлення DHCPACK з IP-адресою, маскою підмережі та іншою інформацією (час оренди адреси). Клієнт, який отримав це повідомлення, зберігає дані і може працювати в мережі.

Якщо сервер не може з якихось причин прийняти конфігурацію клієнта, він надсилає повідомлення DHCPNAK, і клієнт починає процес отримання адреси заново.

DHCP підтримує 3 способи дресації: динамічний автоматичний розподіл ручний статичний розподіл автоматичний статичний розподіл.

У першому випадку DHCP-сервер видає адресу клієнту на певний обмежений час, який називається часом оренди (lease duration), що дає можливість у подальшому повторно використовувати цю ж адресу.

При ручній процедурі адміністратор надає DHCP-серверу інформацію про відповідність IP-адрес фізичним адресам або іншим ідентифікаторам клієнтів. Користуючись цією інформацією, DHCP-сервер завжди видає певному клієнту призначену адресу.

При автоматичному статичному розподілі DHCP-сервер присвоює IP-адресу із пула наявних IP-адрес без втручання адміністратора, який задає межі пула при початковому конфігуруванні DHCP-сервера.

У якості транспорта DHCP використовує UDP. Цей протокол є досить розповсюдженим і зручним у використанні; більшість виробників впроваджують його підтримку у своїх продуктах (наприклад, WinNT 3.5 і вище мають вбудовану підтримку DHCP-сервера, Win'95 і вище можуть виступати DHCP-клієнтом.

Недоліки:

- при відмові сервера вся мережа не працює. Для вирішення цієї проблеми слід задавати досить великий термін оренди, а також встановлювати декілька DHCP-серверів.

- DHCP-сервери не обмінюються інформацією для узгодження баз даних адрес. Для розв'язання слід кожному серверу задавати свій адресний пул.

Формат пакету DHCP:

Op операційний код повідомлення. Може приймати значення 1 (запит) або 2 (відповідь)

Htуре тип фізичної адреси

Hlen довжина фізичної адреси

Hops клієнт встановлює в 0. Це поле використовується сервером для надсилання запиту в іншу мережу.

Xid ідентифікатор транзакції

Seconds час, який пройшов з моменту початку узгодження IP-адреси

Flags лівий біт поля використовується в якості прапора широкомовного повідомлення, решта не використовуються і рівні 0.

Ciaddr IP-адреса клієнта Yiadder „ваша" (клієнта) IP-адреса

Siaddr IP-адреса наступного сервера, який використовується у процесі роботи

Giaddr IP-адреса довірчого агента (при використанні завантаження через довірчого агента, протокол SNMP)

Chaddr фізична адреса клієнта

Server Host Name ім'я сервера, від якого отримано IP-адресу

Boot File Name ім'я файла завантаження

Vendor Specific Area містить необов'язкову інформацію, яка може бути надана клієнту.

Читайте також:

1. Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку
2. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
3. Види атак на механізми та протоколи автентифікації
4. Використання масок в IP-адресації
5. Деякі протоколи і послуги Рівня застосувань.
6. Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1977 р.
7. Закон Планка. Інтенсивність випромінювання чорного тіла й будь-якого реального тіла залежить від термодинамічної температури й довжини хвилі.
8. Класифікація способів адресації
9. Криптографічні протоколи автентифікації
10. Лекція 6. Протоколи транспортного рівня: TCP, UDP, стек протоколів TCP/IP. Управління TCP з’єднанням.
11. Математичний опис динамічної системи
12. Мережезалежні та мереженезалежні протоколи

Переглядів: 2014