Лютнева революція і Україна

У Росії на початку 1917 р. дедалі сильніше розгорталася боротьба з прогнилим самодержавним ладом. Соціальна напруженість у суспільстві, стомленому від нескінченної війни, швидко наростала.

Причини і передумови Української революції

Революція розпочалася в Петрограді з масових мітингів і зборів, організованих 23 лютого. Мітинги блискавично перетворилися на страйки і заворушення. На третій день подій, коли до робітників приєдналися десятки тисяч солдатів петроградського гарнізону, зокрема і солдати Волинського полку, який складався головним чином з українців і перебував під впливом української студентської громади у Петрограді, загальний політичний страйк переріс у збройне повстання. Використовуючи досвід революції 1905 p., 28 лютогоповсталі створили раду робітничих і солдатських депутатів. До неї увійшли в основному представники есерів та меншовиків, делеговані підприємствами і військовими частинами.

Того самого дня у Державній Думі утворився перехідний орган влади – Тимчасовий комітет на чолі з М. Родзянко, одним із лідерів партії октябристів, яка разом з партією кадетів (конституційних демократів) належала до Поступового блоку, який відстоював принципи верховенства права, пріоритету приватної власності, народового суверенітету і відповідального перед Думою уряду.

2 березня, у день зречення від влади Миколи II, Тимчасовий комітет за згодою Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів конституював виконавчий орган влади – Тимчасовий уряд. Його очолив князь Г. Львов,він також займав посаду міністра внутрішніх справ, товаришем (заступником) міністра внутрішніх справ був Д. Щепкін (кадет),міністром закордонних справ – один з лідерів і ідеологів кадетів П. Мілюков. Половина міністерських портфелів дісталася представникам кадетів (конституційних демократів). В уряді були також октябристи, наприклад військовий і морський міністр О. Гучков. Слід зазначити, що єдиним соціалістом виявився міністр юстиції О. Керенський(трудовик, згодом есер).

Мандат на владу уряд дістав тимчасово, до скликання Всеросійських Установчих зборів, що планувалися на осінь 1917 р., які, в свою чергу, мали затвердити форму державного ладу і прийняти конституцію. Депутати Установчих зборів повинні були обиратися демократичним шляхом, на основі загальних, прямих і рівних виборів при таємному голосуванні.

6 березняТимчасовий уряд, незважаючи на продовження війни з Німеччиною та її союзниками видав декларацію про гарантію демократичних прав и свобод громадян, в тому числі мовних, політичну амністію, скасування смертної кари. Завдяки цієї декларації М. Грушевський и В. Винниченко змогли повернутися на Україну з заслання (до цього вони вимушені були перебувати в Казані і Москві), крім того, розгорнулася легальна діяльність українських політичних партій.

Але треба зазначити, що діяльність Тимчасового уряду відразу, з моменту формування, була поєднана з певними труднощами в організації нової революційної влади.

Треба зазначити, що Державна Дума и Державна Рада, як палати російського парламенту, припинили своє існування, тому країна лишилася без законодавчої гілки влади до скликання Установчих Зборів.

На цьому тлі почали формуватися нові представницькі структури – Ради робітничих депутатів, які претендували на роль інститутів влади.

Таким чином в столиці склалося двовладдя: з одного боку, Тимчасовий уряд, з іншого, Петроградська Рада робітничих депутатів, де абсолютну більшість мали соціалісти (меншовики, есери, а згодом й більшовики). Рада нерідко втручалась у владні повноваження уряду, що призводило до дезорганізації суспільного життя.

По-перше, наказ № 1 Петроградської ради від 1 березня передбачав створення військових комітетів і рад у частинах, які брали на себе контроль над діями і наказами командування, також вводилося обирання командирів, демократизацію військового життя. Цей наказ підривав дисципліну, сприяв розкладу армії.

По-друге, якщо Тимчасовий уряд відстоював принципи спадкоємності права і держави, пріоритет прав особистості (громадянина) над правами народності чи класу, то Ради робітничих депутатів фактично сповідали правовий нігілізм і базувались на «революційної правотворчості мас», тобто між ними виникали суперечності, які базувалися на розбіжностях у ідеологічних цінностях (зокрема Ради не поважали приватну власність).і путях розбудови нового суспільства і нової держави.

Протистояння урядом і Радами закінчилось перемогою останніх під час більшовицького перевороту 25 жовтня 1917 р.

Якщо в столиці було двовладдя, то на місцях створилося багатовладдя. Виникали різноманітні комітети громадських організацій, національні комітети тощо. Громадські ради та їх виконавчі комітети виникли в усіх губерніях. Це були представницькі органи місцевої влади. У них переважали представники торговельно-промислових кіл і управлінської бюрократії. Партійний склад комітетів був переважно кадетський. Після революції кадети назвали себе «партією народної свободи».

Спочатку в українських містах вони мали великий вплив.4 березня 1917 р. в Києві у приміщенні міської думи було утворено Раду об'єднаних громадських організацій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2.3.Початок української революції. Утворення Центральної Ради.	\|	Структура влади на українських землях після повалення монархії (1917 р.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.