ГРАФІКА

XVII - XVIII ст. стали часом розквіту української гравюри та книгодрукування.

Найбільшим його центром стала друкарня Києво-Печерської лаври. Там друкувалися твори не лише релігійного, а й світського змісту. Початок їм поклали видані 1622 р. ілюстрації до «Віршів на жалосний потреб зацного рицера, Петра Конашевича Сагайдачного» ректора Київської братської школи Касіяна Саковича. На них зображено гетьмана Сагайдачного на коні (один із найбільш ранніх портретів в українській гравюрі), сцену «Здобуття Кафи» та запорожця з рушницею.

Видатним гравером початку XVII ст. був майстер Ілля. Спершу він працював у Львові, а 1636 р. на запрошення митрополита Петра Могили переїхав до Києва. Він виконав ілюстрації до Біблії, Великого требника Петра Могили, Києво-Печерського патерика.

З другої половини XVII ст. провідною графічною технікою стає гравюра на міді (мідьорит) та інших металах. Вона витісняє поширену в XVI - першій половині XVII ст. гравюру на дереві (дереворит). Відповідно змінюється й художній стиль творів, адже гравюра на металі мала більше можливостей для передання світлотіньового моделювання форм, відтворення повітряного середовища, особливостей різноманітних фактур тощо.

Кращими українськими граверами того часу були Олександр (бл. 1640— 1727) та Леонтій (бл. 1630-1710) Тарасевичі. Вони досконало володіли технікою мідьориту. Обидва навчалися в Німеччині. Олександр Тарасевич привіз до Києва колекцію гравюр і малюнків західноєвропейських митців. Як відомо, за ними вдосконалювали професійну майстерність лаврські художники. О. Тарасевич керував друкарнею Києво-Печерської лаври, виконував ілюстрації до книг, створив низку портретів, зокрема письменника Лазаря Барановича.

Леонтій Тарасевич працював у Києві та Чернігові. Він автор багатьох великих та пишних алегоричних композицій, що були характерними для художньої культури бароко. Найвищим його творчим досягненням вважають видання в 1702 р. «Києво-Печерського патерика», який містить 40 гравюр видатного майстра.

Серед творів талановитого гравера Інокентія Щирського (бл. 1650-1714) привертає увагу тезах ректорові Київської академії М. Колачинському. В цьому творі поряд з великою кількістю символів є багато цікавих життєвих деталей, що дають уявлення про зовнішній вигляд «спудеїв» - учнів академії, про старий будинок академії, що не зберігся до наших днів. На середину XVIII ст. припадає розквіт творчості ще одного яскравого майстра гравюри - Григорія Левицького (бл. 1697-1769), батька славетного портретиста Дмитра Левицького. Григорій Левицький досконало володів складною технікою гравюри на міді, з істинним артистизмом виконував тези та ілюстрації до книг.

Українська гравюра кінця XVII-XVIII ст. посідала провідні позиції у Східній Європі, вплинувши на розвиток цього виду мистецтва в усіх слов'янських країнах. Саме через неї допетровська Росія знайомилася з набутками європейської образотворчої культури. Гравюра на крок випереджувала інші види образотворчого мистецтва в їх еволюційному поступі до реалістичною відображення дійсності.

Блискуча епоха українського бароко завершилася наприкінці XVIII ст. водночас із знищенням російським самодержавством Запорозької Січі й української державності. В Україні не було навчальних художніх закладів, які б відповідали тогочасним вимогам. Обдарована українська молодь змушена була їхати на навчання до Санкт-Петербурга, де було відкрито Академію мистецтв. Після навчання українські митці часто залишалися в Росії. Наприклад, творчість таких видатних живописців, як Антон Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, вважається надбанням саме російського мистецтва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЖИВОПИС	\|	Електронний атлас природних ресурсів України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.