МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Соціально-політична думка про національне відродження й державність України початку XX в.На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні віддзеркалювала перехід українського національно-визвольного руху від стадії культурного українознавства й освіти до організованого просвітительства в масах. Своєрідним кредо ряду політичних мислителів в Україні ставала підтримка й розвиток національного руху за встановлення державності України, за суверенність із Росією на принципах автономії. Видне місце в історії науки й культури України кінця XIX ст. – першої половини XX ст. займає Михайло Грушевський (1866–1934 р.) – український мислитель і політичний діяч, творець новітньої схеми політичної історії України, декількох конституційних проектів. Політичні погляди М. Грушевського, представлені в таких його роботах, як “Початки громадянства”, “Хто такі українці і чого вони хочуть” й ін., були продовженням демократичних традицій політичної думки України XIX ст. Він вважав, що державотворення повинне бути справою самого народу. Держава ж повинна захищати інтереси народних мас, забезпечувати їм волю, справедливість, рівноправність. Державний устрій, на думку М. Грушевського, повинен бути принципово новим, без абсолютизму, централізму й бюрократизму влади, як державне вільне об'єднання в національну цілісність. Він обґрунтовує поняття «народ» як національно-етнічну, духовно-культурну спільність, підкреслюючи, що українські народності відрізняється від найближчих сусідів антропологічними особливостями: будовою тіла й психологічних рис – індивідуальними особливостями у відносинах родинних і суспільних, у побуті й культурі й т.п. Як історик М. Грушевський прагне з'ясувати питання про роль держави в історичному розвитку. Звертаючись до минулого, він стверджує, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті й не привнесена варягами, що український народ завжди прагнув до соціального й національного звільнення, до утворення української державності. Займаючи найвищу політичну посаду в першому Українському національному уряді під час революції 1917 р. у Російській імперії, М. Грушевський зробив спробу втілити свої політичні ідеї в життя, зокрема, створити незалежну українську державу. Це знайшло відбиття в 4 Універсалах Центральної Ради. Але й суперечливість цих документів, і нездатність уряду усвідомити дійсний стан справ в Україні й Росії того часу, настрої мас, і зовнішньополітична ситуація не дали можливості втілити ці ідеї в життя. Після розгрому Центральної Ради в 1919 р. М. Грушевський. емігрував в Австрію. В 1924 р. він повернувся, став академіком АН УРСР, АН СРСР. З 1930 р. працював у Москві. На початку XX ст. в Україні підсилюється суспільно-політичний рух. Виникають політичні партії, зароджуються прогресивні рухи. Важливою обставиною, що прискорила процес політичної активізації, політичного формування національної буржуазії, зокрема, української, стало назрівання демократичної революції. Багато політичних партій і рухів ставили своєю метою державотворення України. Проблема державності українського народу і його суверенітету займала значне місце в ході української національно-демократичної революції 1917-1920 р. В 20-х роках в Україні ще існувала певна свобода політичної думки. Представники прогресивної інтелігенції, учені, політичні діячі Володимир Винниченко (1880 – 1951 р.), Дмитро Донцов (1883 – 1973 р.), В'ячеслав Липинський (1882 – 1931 р.), Микола Міхновський (1873 – 1924 р.), Микола Хвильовий і ще багато хто розробляли проблеми державності в Україні, відстоювали ідеї її соборності й суверенності. Погляди прогресивної інтелігенції й політичних діячів відрізнялися в підходах до рішення соціально-економічних і політичних проблем, віддзеркалюючи різноманітні політичні процеси – від ліберально-демократичних, націоналістичних до соціалістичних, що відбувалися тоді в Україні В умовах становлення й зміцнення Радянської влади усе більше проявляється авторитаризм і тоталітаризм. Розпуск в 1925 році Української комуністичної партії, що легально існувала й вимагала суверенності України, її самостійного політичного й економічного розвитку, привели до переміщення ідеалу соборності й суверенності, становлення державності України в діаспору за рубежем. Відродження української політичної думки почалося після проголошення державної незалежності України в серпні 1991 р. Читайте також:
|
||||||||
|