Демократичний режим

Поняття “демократія” (від греч. demos – народ й kratos – влада) означає народовладдя, владу народу. Однак ситуація, при якій весь народ здійснював би політичне володарювання, поки що ніде не реалізована. Це скоріше ідеал, те, до чого потрібно всім прагнути. Тим часом є ряд держав, які просунулися в цьому напрямку далі інших (Німеччина, Франція, США, Швейцарія, Англія) і на які найчастіше орієнтуються інші держави.

Багатогранність терміна “демократія” обумовлена розвитком людського суспільства. Спочатку демократія розглядалася як пряме правління громадян, на відміну від правління монарха або аристократів. Однак уже в античності демократія вважалася “гіршою формою” правління. У той час думали, що низький рівень культури громадян грецьких полісів-держав дозволяв правителям маніпулювати подібним "народовладдям”. Тому-то режими демократії не існували довго й переходили в охлократію (влада натовпу), а ті, у свою чергу, породжували тиранію. Виходячи із цього, Аристотель не проводив розходжень між демократією й охлократією й негативно ставився до демократії. Його оцінка демократії, а також відсутність реальних умов для її практичного втілення вплинули на подальшу долю даної форми держави: демократія сприймалася негативно й була витиснута з політичного побуту.

Новий етап становлення концепції демократії починається з Великої французької революції – саме вона дала поштовх до розвитку демократії як напрямку суспільно-політичної думки, яка формулює цілі соціально-політичного руху, що відкидає монархію й елітарність.

Залежно від того, як народ бере участь у управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, демократія ділиться на пряму (плебісцитарну) і представницьку (репрезентативну).

До форм прямої демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів і т.п. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

Представницька демократія – це коли члени співтовариства залишаються джерелом влади й мають право приймати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. Носіями представницької демократії є парламенти, інші виборні органи влади, як у центрі, так і на місцях.

Жодна із цих форм в “чистому виді” не існує, але в умовах демократичного режиму вони проявляються обидві.

Основні ознаки демократичного режиму:

1. Визнання народу джерелом влади, сувереном у державі. Народний суверенітет виражається в тім, що саме народу належить установча, конституційна влада в державі. Народ вибирає своїх представників і може періодично поміняти їх; у ряді країн має також право безпосередньо брати участь у розробці й прийнятті законів шляхом народних ініціатив і референдумів.

2. Вільне волевиявлення волі народу на виборах, виборність органів державної влади. Цей принцип розглядається як ключова умова демократичного режиму. Він передбачає можливість вільних і чесних виборів, що виключають усякий примус і насильство. Всі особи, що контролюють владні структури, повинні бути обрані на основі встановлених законом процедур і періодично, через строго встановлені строки переобиратися. Виборці повинні мати право й можливість для відкликання своїх представників.

3. Пріоритет прав і свобод людини й громадянина над правами держави. Органи державної влади покликані захищати права й свободи людини, які індивід здобуває в силу народження. А також цивільні права й політичні свободи, у тому числі право на життя, свободу й безпеку особистості, на рівність перед законом, на громадянство й участь у керуванні своєю країною, на невтручання в особисте й сімейне життя й т.д.

4. Громадяни мають великий обсяг прав і свобод, які не тільки проголошуються, але і юридично закріплені за ними. У демократичних державах діє правовий принцип “ усе, що не заборонено – дозволено”.

5. Чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову. Вищий законодавчий орган країни – парламент наділений виключним правом видавати закони. У відомому змісті цей орган влади має верховенствующу роль й, отже, існує потенційна небезпека надмірної концентрації в ньому політичної влади. Тому в умовах демократичного політичного режиму три галузі політичної влади врівноважують один одного. Зокрема, вища виконавча влада (президент, уряд) має право законодавчої, бюджетної, кадрової ініціативи. Президент має право вето на рішення, прийняті законодавчими органами. Судова влада має повноваження скасувати рішення як законодавчої, так і виконавчої влади.

6. Поліція, спецслужби й армія – виконують функції забезпечення внутрішньої й зовнішньої безпеки держави й суспільства. Їхні дії регулюються й обмежуються чинністю закону. Основні функції по підтримці правопорядку належать не армії й спецслужбам, а поліції й судам.

7. Політичний плюралізм, багатопартійність. При демократичному режимі функціонує багатопартійна система, при якій одна партія може перемінити у влади іншу на законних підставах у результаті виборів. Усі політичні партії повинні бути поставлені в рівні правові умови в їхній боротьбі за голоси виборців і за своє представництво в органах державної влади. Відповідно до результатів виборів політичні партії, що набрали більшість голосів виборців, одержують право формувати органи влади й статус правлячої партії. Програвші на виборах одержують статус опозиційної партії. Здійснюючи свою місію, опозиція виступає із критикою органів влади. Вона висуває альтернативну програму. Опозиція контролює владу через діяльність своїх фракцій і блоків у парламентах, у своїх засобах інформації й печатки.

8. Влада в державі в більшій мірі заснована на переконанні, чим на примусі. При прийнятті політичних рішень переважають процедури по пошуку компромісу й консенсусу.

Перераховані принципи демократичного режиму можуть створити ідеалізований образ демократії. Звичайно, достоїнства демократії, а отже, демократичного політичного режиму очевидні й незаперечні. Однак у демократії є й уразливі сторони й недоліки.

Демократію іноді іронічно визначають як “панування більшої частини суспільства над кращою”, при якій процвітає політичний дилетантизм, відбувається засилля посередності. Демократія не гарантує від приходу до влади людей корисливих, з низькою культурою й моральністю, але з витонченим розумом і популістськими прийомами.

Зрозуміло, демократія – явище не ідеальне, але, незважаючи на всі недоліки, вона краща й сама справедлива форма правління з усіх дотепер відомих.

Повною протилежністю демократичному режиму є тоталітарний режим, або тоталітаризм.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політичний режим: поняття й ознаки	\|	Тоталітарний режим

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.