Основи культури української мови

2.1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.
Комунікативні ознаки культури мови

Мова і культура як духовні цінності органічно пов’язані між собою. Слово культура(від лат. сultura – освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова – це прояв культури. Мова утримує в одному духовному полі національної культури всіх представників певного народу і на його території, і за її межами. Вона об’єднує всі явища культури, є їх концентрованим виявом. Культура мови– галузь мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Культура мови виконує регулюючу функцію, оскільки вона впроваджує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення. Отже, культура мови передбачає:

– виховання навичок літературного спілкування;

– поширення і засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні;

– неприйняття спотвореної мови або суржику.

Культура мови вимагає обов’язкового дотримання комунікантами мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

– нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

– адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

– естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

– поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Основні ознаки культури мови:

а) змістовність;

б) правильність;

в) точність;

г) логічність і послідовність;

д) доречність;

е) виразність і образність.

Недоречним є вживання діалектизмів, жаргонів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Їх вживання може бути виправданим тільки у відповідному стилі чи ситуації, адже вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.

Чистота мовлення – це відсутність суржику. Суржик – це штучно змішана мова (наприклад, українська та російська), яка використовується комунікатором в усному спілкуванні як лінгвістичне ціле. Первісне значення слова суржик –суміш зерна різних злаків і борошна з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голодні роки. Тому назва суржик має негативне семантичне забарвлення.

Б. Антоненко-Давидович, Є. Чак, О. Сербенська, С. Караванський, О. Пономарів та ін. у своїх працях подали практичні поради щодо правильного слововживання, розподіляючи їх за мовними рівнями та сферами функціонування, створили реєстри ненормативних слів і словосполучень і їх правильних відповідників. Назва одного з посібників: “Антисуржик” за загальною редакцією О. Сербенської свідчила про активне протистояння “зросійщенню” рідної мови.

Підвищення особистої культури мовлення передбачає:

– свідоме і відповідальне ставлення до слова;

– аналізування мовлення, контроль слововживання, перевірка за відповідними словниками;

– створення настанов на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань відповідно до українського правопису, посібників, довідників;

– опанування жанрів функціональних стилів;

– активне пізнання навколишнього світу, різних культур;

– удосконалення фахового мовлення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і завдання курсу, його наукові основи	\|	Словники в професійному мовленні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.