Платіжна вимога— це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Нині ця форма розрахунків застосовується рідко, лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепту) з рахунків їх власників. Такі випадки можуть передбачатися законами України, а також визначатися рішеннями суду, арбітражного суду, виконавчими написами нотаріусів. У всіх таких випадках стягувач коштів подає своєму банку платіжну вимогу, у якій має бути посилання на підставу платежу — назва і стаття закону, постанова суду тощо. Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість і правильність посилань у платіжній вимозі на підстави для безспірного та безакцентного стягнення коштів з платника. Без чіткого та обґрунтованого зазначення таких підстав банк не приймає платіжної вимоги до виконання.
Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів. Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків. За відсутності чи недостатності коштів на рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, сподіваючись, що до кінця операційного дня надійдуть гроші на рахунок платника. Якщо ж у цей термін не надійде достатньої суми грошей, то банк оплачує вимогу частково чи зовсім не оплачує, коли грошей на рахунку немає. Про це робиться напис на звороті платіжної вимоги і вона повертається отримувачу.
Платіжні вимоги можуть застосовуватися для договірного списання грошей з рахунку платника. Договірне списання може передбачатися в договорах між покупцем (платником) і продавцем (отримувачем), коли платник надає право одержувачу стягувати кошти з платника за його дорученням. Про таку угоду платник повідомляє своєму банку, а він повинен обумовити своє право на списання коштів з рахунку платника на вимогу одержувача в договорі на розрахунково-касове обслуговування.