Шляхи і засоби розумового виховання в українській етнопедагогіці

Народна виховна практика виробила чітку систему цілеспрямованого впливу дорослих з урахуванням дитячої психології. Народ давно усвідомив, що пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймання. Тому головне завдання у перший рік життя дитини зводиться до піклування про нормальний розвиток відчуттів і органів сприймання дитини - зору, слуху, смаку, нюху й дотику.

З перших місяців немовляти дорослі прагнуть викликати в нього зорові, слухові й дотикові враження, привертаючи увагу до яскравих іграшок, брязкалець, предметів, що рухаються. Батьки радіють, якщо дитина вже до 4-х місяців уміє розрізняти деякі предмети, по-різному на них реагувати, може відрізняти «чужих» від «своїх», знаходить поглядом маму. «Розумненький росте», — кажуть у такому випадку.

Народна педагогіка відводить важливе місце в розумовому вихованні живому спілкуванню з розумними людьми. Обмін думками потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли в них формується уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною сприяє її мовленнєвому розвитку. З розвитком мовлення батьки пов'язують надії на добрий розвиток розуму дитини, бо мовлення і мислення невіддільні, мовлення людини свідчить про її розум і навпаки («Який розум, така й балачка», «Що з голови, то й з мислі»). З мовою приходить свідоме осягнення дійсності. Народ вважав мову засобом вираження самої сутності людини. Народ вважав її ознакою вихованості людини. Зайва балакучість, надмірна замкнутість, мовчазність, низька культура мовлення, на думку народу, погано характеризують людину. Жива народна мова давала дитині перші поняття про навколишній світ.

Вдумливого, дбайливого ставлення до мови, оволодіння словом вимагають українські народні прислів'я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити», «Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи», «Рана загоїться, а лихе слово - ні».

Початковою лектурою дитини є колискові пісні, казки, дитячі пісеньки, пестушки, потішки, віршики жартівливого характеру, скоромовки, закликанки, лічилки тощо.

Великого значення в розвитку інтелекту дітей народ надає загадці. Загадка в Україні довго використовувалась у своїй традиційній функції - була засобом розумового виховання, засобом перевірки мудрості.

Українська загадка відбила в собі всі засоби одержання знань, усі атрибути навчання: «Дерево - не дерево, а листки має. Той буде мудрий, хто на них ся знає», «Лежить - мовчить, а сто дурнів навчить» (книжка); «Чорний Іванчик, дерев'яна сорочка, де носом поведе - замітку кладе», «Тоненьке, кругленьке, серце чорненьке. Хто на його слід погляне, думку його взнає» (олівець); «Коли хочеш ти читати, то мене повинен знати, а коли мене не знаєш, то нічого не вгадаєш» (алфавіт); «Біле поле, гусак на нім оре. Чорне насіння, мудрий його сіє» (гусяча пір'їна); «Білий кінь по чорному полю. Залиша слід за собою» (дошка і крейда); «Мудрий мудрець - крицею орець» (залізне перо).

Серед українських загадок найчисленнішими є загадки про знаряддя і продукти сільськогосподарської праці, мисливство, рибальство, матеріальну культуру. Вони сприяли кращому пізнанню дітьми навколишнього світу, спостережливості, допитливості, були засобом розвитку мислення. З великої кількості загадок цього циклу можна згадати такі: «Ріжуть мене ножакою, і б'ють мене ломакою; за те мене отак гублять, що всі мене дуже люблять» (хліб); «Плету хлівець на п'ятеро овець» (рукавиця); «Усіх обшиваю, а сама одягу не маю» (голка); «Дерев'яне полінце шість дірочок має, весело співає» (сопілка).

Психологи твердять, що вже в дітей дошкільного віку наявне дедуктивне мислення. Загадки є гарним стимулом аналітико-синтетичної діяльності розуму.

Загадки про трудовий процес, інвентар, знаряддя виробництва, техніку, засоби пересування допомагають виразно і послідовно показати дітям прогрес у вдосконаленні засобів виробництва. Багато в нашого народу є загадок, пов'язаних із сільськогосподарським побутом (оранка, сівба, поління, косовиця, молотіння, ткацтво, кравецтво, готування їжі). Наприклад: «Криво махає, а рівно б'є» (ціп); «Пливе щука з Кременчука, куди гляне, трава в'яне» (коса косить).

Особливо показовими щодо розвитку технічних знань людини є загадки про засоби пересування, подолання простору (кінь, пліт, човен, віз, поїзд, автомобіль, літак): «Два брати втікають, а два доганяють» (колеса), «їде віз без коліс, колії не залишає» (човен), «Чотири брати — та усі горбаті, а п'ятий Хома — і той з хвостом» (колеса і кінь), «Іде шкапою безногою, тільки смуга йде дорогою» (велосипед).

У загадках про рослинний і тваринний світ фігурують насамперед культурні рослини, свійські тварини, домашні птахи: «Невелика щебетушка, заріж її - буде юшка» (курка), «Хто найперший встає?» (півень), «У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється» (кіт), «Без рук, без ніг, а пнеться на батіг» (квасоля, горох), «У земляній сиджу коморі, а коса моя надворі» (морква), «Коло броду-броду пила пані воду, пила-випивала, сім плахт одягала» (капуста).

Для розвитку математичного мислення народ задавав дітям загадки-задачі про членів родини, про горобців, про пастухів і поросят. Наприклад: «Дві матері, дві доньки та бабуня із внучкою. Скільки душ в сім'ї?» (троє), «Скільки їх було: мати, дочка, брат, сестра, племінниця?» (троє - мати, дядько, дочка).

Метою їх було розвинути не тільки логічне математичне мислення, а й навчити дітей краще орієнтуватися в родинних стосунках. Ось ще приклади таких загадок-задач: «Летіли горобці, сіли на стовпці, як сядуть по два — один стовпець зайвий, як сядуть по одному — один горобець зайвий. Скільки горобців і стовпців?» (чотири горобці, три стовпці), «Пасли два хлопці поросят, і один каже другому: «Дай мені одне порося, то в нас буде порівну». Другий каже: «Дай ти мені одне, то в мене буде якраз удвічі більше, як у тебе». По скільки було в них поросят?» (5 і 7).

На зміну цим загадкам-задачам приходили складніші: «П'ять, п'ятнадцять, без двох двадцять, семеро, троє, ще й малих двоє. Скільки буде?» (50).

Народна педагогіка твердить: чим цікавіше навчання, тим ефективніші його результати, чим цікавіше дитині навчатись, тим легше їй це робити.

Чільне місце в розумовому вихованні посідає казка. Вона відкриває двері в навколишній світ. Казка вчить послідовно, логічно викладати думки («Гарна пісня ладом, а казка складом»). Казки приваблюють дітей своїм змістом, образною мовою, високим емоційним зарядом. В.О. Сухомлинський пише: «Казка, гра, фантазія - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень... Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками. Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина навчилася мислити словами. Без казки живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини.., неможливо уявляти дитячого мислення і дитячої мови. Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе у світі казкових образів... У казкових образах - перший крок від яскравого, живого конкретного до абстрактного» (В.О. Сухомлинський. Серце віддаю дітям).

Механізм психолого-педагогічної дії казки на розумовий розвиток дитини яскраво, глибоко і переконливо розкрив ще Панас Мирний: «Щоб забавити дитину, почне їй баба казочку «Про рябеньку курочку» або «Про горобця - доброго молодця», - читаємо в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». -Чіпка слухає і думає: «І чого той дід з бабою плаче? Чого тая курочка кудкудаче?.. І чому тій билині не поколихати горобця — доброго молодця?..

А добре було б дізнатись: що то каже скотина, як іде ревучи з поля додому? Яку пісню співає пташка в лузі?.. І про що ото розмовляє травиця між собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками? Такі бабусині казочки пластом дожилися на дитячий розум, гонили думку за думкою, гадку за гадкою, глибоко западали в дитяче серце».

Дієвими засобами навчання в народній педагогіці виступають народні прислів'я, приказки, афоризми. Вони випромінюють світлий розум народу, злет людської думки. Прислів'я, приказки допомагають дитині висловитися влучним словом, розвинути її розум. К.Д. Ушинський говорить: «Прислів'я тим самим і добре, що в ньому майже завжди, незважаючи на те що воно «коротше від пташиного носа, є дещо, що слід дитині зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитині під силу» (К.Д. Ушинський. Про сімейне виховання).

Розумовий розвиток дітей визначається батьками - головними природними вихователями, які повинні бути людьми різнобічних знань, поєднувати у своїй особі водночас землероба і ремісника, мисливця і риболова, життєвого філософа і мислителя, захисника сім'ї і її охоронця, господаря і вихователя, знавця грамоти, фольклору, народних прикмет, звичаїв, свят, народних традицій і обрядів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Народні принципи набуття знань	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.