Основні напрями і зміст народознавчої роботи

Рідна мова. Визначення ролі рідної мови в житті людини, народу, нації, розуміння її як найяскравішого вияву національного буття народу, універсальної скарбниці духовних надбань. Мова як творець культури рідного народу. Рідна мова як самобутній прояв мислення, оригінальний засіб пізнання дійсності, творчості народу. Мова як явище цивілізації. Мова як великий педагог, природний вихователь кожної людини. Мова як творець духовності народу. Мова як засіб прилучення дітей до всього батьківського і материнського, моралі, культури, історії рідного народу. Рідна мова - мати всіх інших мов, джерело патріотизму і гуманності особистості.

Народна педагогіка. Це фундамент, на якому повноцінно розвивається сімейна, дошкільна, шкільна практика виховання дітей. Народна педагогіка як джерело педагогіки наукової, виток історії навчання і виховання, їх культурно-національних основ. Народна педагогіка - це порятунок від бездуховності. У народній педагогіці зосереджені рідна мова, усна народна творчість, народне мистецтво, національні традиції, звичаї, обряди, національна символіка, народні ігри, сімейно-побутова культура, материнська пісня, казки, бувальщини, розповіді про героїчне минуле, духовний світ предків, історія рідного краю, природа. Усе це вічно пульсуючі першоджерела, які живлять життєвою наснагою серце і душу кожної дитини.

Родинна етнопедагогіка. Це складова частина народної культури. Це родинні традиції, звичаї, які сприяють формуванню найглибших почуттів: любові до батька і матері, бабусі і дідуся, поваги до пам'яті померлих і всіх, хто живе. Родинна етнопедагогіка закладає основи людяності, коріння духовності, фундамент особистості. Родинна етнопедагогіка узаконює батьків як головних вихователів, які відповідальні за виховання дітей перед власною совістю, народом, державою. Етнопедагогіка возвеличує культ сім'ї, родини, сімейних стосунків, родовід, гуманістичну спрямованість особистості.

Фольклорно-календарні традиції. Відтворення і продовження творчих традицій рідного народу, відновлення фольклорного виховання. Це виховання засобами усної народної творчості, з яких учні черпають емоційно-моральні, трудові, естетичні цінності. У фольклорі в концентрованому вигляді представлена багатюща народна педагогіка, культурно-історичний досвід народу. Учні повинні не тільки ознайомлюватися, глибоко сприймати фольклор народу, а й творити свій власний фольклор.

Сімейно-побутові звичаї, обряди. Відродження обрядів і звичаїв у сімейному житті як серцевини сімейно-побутової культури, як потужного виховного потенціалу. Це завдання батьків, педагогів, громадськості. Сімейно-побутові звичаї й обряди визначають рівень духовної культури сім'ї, від якої залежить вихованість дитини. Культура сім'ї визначається пошаною до своїх предків, один до одного, збереженням честі свого роду, родини, дотриманням заповітів предків, принципів народної моралі, краси, збереженням рідної мови, знанням історії народу, розвитком національного мистецтва.

Традиції і звичаї сім'ї повинні трансформувати національну культуру, побутову культуру, народний календар, народні символи, народні ремесла та промисли, народне ужиткове мистецтво. Народна символіка. Пізнання філософських, політичних, ідейно-моральних скарбів символіки. Національна символіка (геральдика) концентрує в собі конкретно-історичний зміст, який відображає доленосні події, факти в житті й історії народу.

Великий виховний потенціал мають символи - обереги етнічної пам'яті (верба, калина, тополя, соняшник, картина із зображенням козака на стіні). Великий виховний потенціал має козацька символіка (булава, прапор, бунчук, товариство, побратимство). Народна символіка виховує, сприяє розвитку творчої уяви, поглиблює живу пам'ять поколінь.

Народна художня образність. Наш народ виробив стійку традицію формувати національну свідомість, духовність засобами художнього відображення дійсності. Художнє відображення сприяє розкриттю почуттів, формуванню художньо-естетичних цінностей, ідеалів, розвитку емоційних, інтелектуальних, вольових якостей людини, вихованню національної свідомості та самосвідомості, національного чуттєво-емоційного досвіду, зокрема поведінки та способу життя, засвоєнню національних і загальнолюдських цінностей, домінуючих у житті і творчості народу.

Українці мають багатющу спадщину народного національного мистецтва різних напрямів, стилів, жанрів, змістовності та витонченості відображення життя, природи, землі, неба, серпанків, героїчних подій, явищ історії, моральних чеснот, золотих нив пшениці.

Народні художні образи служать високій меті: глибоко і правдиво розкривати життя, його гармонійність і багатогранність, яскравість, красу, надихати на суспільно-корисні потреби, благородні мотиви, добротворення, формувати високі якості гуманіста, патріота, громадянина незалежної України, об'єднувати всіх українців в одну націю.

Емоційна культура. Вона пов'язана зі сферою почуттів людини. Почуття становлять суть і зміст душі людини. Почуття - це ворота пізнання, стимул здобуття різноманітних знань, осмислення свободи, долання труднощів. Людинознавчий, народознавчий матеріал сприяє формуванню доброти, чуйності, лагідності, ніжності; щирості, задушевності та гостинності, передачі учням у спадок емоційного, естетичного, морального багатства народної душі та її краси.

Народна мораль. Педагогіка народознавства орієнтується на гуманізм, мораль людей праці. Могутніми засобами у вихованні народної моралі виступають традиції. Моральними основами виступають совість, гідність, честь, правдивість, справедливість, скромність, працелюбність тощо. Формування моральних понять пов'язана з вихованням почуттів. Моральність - це передусім переживання, почуття людини.

Національний склад психіки. Наш народ має свою історично обумовлену психологію. Вона проявляється в діяльності, поведінці, слові, способі мислення, пізнанні дійсності, оригінальній культурі, своєрідних звичаях, традиціях. Національна психологія і характер нашого народу матеріалізуються в концентрованому вигляді у фольклорі, міфології, символіці, мистецтві, народознавчих та інших компонентах народної культури.

Пізнання національної психології сприяє всебічному вихованню, духовному збагаченню дитини.

Національна самосвідомість. Це усвідомлення кожною людиною себе як представника певної нації, носія національної культури, історії. Національне свідома людина не забуває своєї належності до певної нації. Вона глибоко знає рідну мову, культуру, усі сфери життя народу, дбає про його сучасне і майбутнє. Національна самосвідомість формується в процесі вивчення народознавчих предметів, оволодіння культурно-історичними традиціями. Національне свідома людина любить свій народ, шанує культуру інших народів, свободу і незалежність рідного народу: вона - це людина-гуманіст, людина-патріот.

Патріотизм. Якість людини, яка має конкретно-історичний, суспільно-політичний, національний характер. Формуючи національний патріотизм, педагог дбає про те, щоб учні відчували свою національну належність, виростали добрими сім'янинами, гуманними громадянами.

Дружба народів. У формуванні духовності народу основний шлях - від оволодіння духовністю рідного народу до засвоєння духовних здобутків інших народів. Людина, яка не знає власної національної культури, не може бути поборником дружби народів. Почуття дружби народів — це патріотизм, поширений на інші народи.

Науковий і народний світогляд. Він формується протягом віків, втілюється в усіх компонентах національної культури, духовного життя народу. Світосприймання і світорозуміння учні засвоюють, пізнаючи матеріальні і духовні цінності нашого народу.

Народний світогляд - це система історично обумовлених поглядів, переконань, ідеалів, яка відображена у фольклорі, міфології, національній психології і характері народу. Не можна сформувати світогляд без розуміння змісту народного життя, духовності народу, цілісної національної культури. Народний світогляд - основа наукового світогляду, вони доповнюють один одного.

Розвиток дитячої творчості. Він пов'язаний з осмисленням учнями творчого генія народу, з проникненням у зміст і характер різноманітних видів народної творчості, засвоєнням матеріалізованого творчого мислення. Засвоєння народних творчих традицій сприяє формуванню в учнів умінь, навичок реалізувати свої задуми, створювати власні проекти, конструкції. Так формується творчий потенціал особистості. З метою формування людини-творця треба відроджувати і розвивати далі національні художні школи. Кожне місто, село перетворити в осередок традиційних народних мистецтв, ремесел, промислів, підносити їх на новий, творчий рівень.

Національна школа. Першою головною ознакою національної школи є рідна мова. Інші мови треба вивчати тоді, коли рідна мова, народний спосіб мислення пустять в душу дитини глибоке коріння. Національна школа базується на рідних культурно-освітніх традиціях. Справжнім господарем школи є народ, громадськість, а не державна бюрократія. Школа має бути національною не за вивіскою, а за принципами організації, змістом, характером навчання і виховання. Українська національна школа — це школа українознавства, вітчизнознавства.

Національна система виховання. Кожен народ повинен мати свою національну систему виховання. Вона реалізується переважно в національній системі освіти.

Зміст і характер національної системи виховання відображають економічні, політичні, географічні, етнографічні, психологічні особливості народу. Національна система виховання вимагає цілісності всіх її ланок. Провідними в національній системі виховання є народні сімейні виховні традиції. Педагогіка народознавства є тією природною ланкою, що єднає всі виховні напрямки в єдину національну систему.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи і підходи до виховання в педагогіці народознавства	\|	Форми, метоли, результативність педагогіки народознавства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.