• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правові відносини

Суспільні відносини регулюються різними нормами: релігійними, моральними, корпоративними. Значна частина суспільних відносин будується на підставі норм права – їх і називають правовими відносинами.

Правові відносини– це суспільні відносини, врегульовані нормою права, учасники яких мають взаємні права й обов’язки.

У правових відносинах реалізується норма права, втілюється в життя її правове розпорядження.

Охарактеризуємо правові відносини через систему їхніх ознак:

1) правові відносини є різновидом суспільних відносин, тобто можуть виникнути тільки в людському суспільстві, між конкретними суб’єктами, що мають певні юридичні властивості (правоздатність і дієздатність);

2) правові відносини виникають виключно на підставі норми права. Немає відповідної норми права – немає і правових відносин;

3) між учасниками правових відносин виникає специфічний юридичний зв’язок у вигляді суб’єктивного права однієї особи і відповідного йому обов’язку іншої особи;

4) правові відносини мають вольовий характер, тобто для їх виникнення необхідна воля (бажання) як мінімум одного із учасників. Люди вступають у правові відносини з певною метою – наприклад, одержати спадщину, взяти участь у виборах, придбати товар;

5) правові відносини виникають з приводу реально існуючого блага;

6) правові відносини охороняються і забезпечуються силою державного примусу.

Різноманіття правових відносин викликає необхідність класифікувати їх за певними ознаками на види. Це дає можливість повніше визначити сутність і призначення правових відносин.

Види правовідносин:

1) за галузевою ознакою розрізняють конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні правовідносини тощо;

2) за функціями права розрізняють регулятивні й охоронні правовідносини. Перші з них виникають із правомірних, а другі – з неправомірних дій суб’єктів. Наприклад, правові відносини між орендодавцем і орендарем земельної ділянки виникли з правомірної дії – укладання договору оренди – і тому є регулятивними. Правові відносини між особою, підозрюваною у вчиненні крадіжки, і слідчим, що веде розслідування, є охоронними, тому що поштовхом до їх виникнення стали неправомірні дії підозрюваного;

3) за характером обов’язків розрізняють активні та пасивні правовідносини. В активних обов’язок суб’єкта полягає в необхідності здійснити певні дії (передати річ, виконати роботу), у пасивних – обов’язок полягає в тому, щоб не здійснювати певних дій.

Правовідносини є конструкцією, що складається з таких структурних елементів:

1) суб’єкти – як мінімум, два. Один з них є управомоченою особою (носієм права), інший – зобов’язаною особою (носієм обов’язку);

2) об’єкт – реальне (матеріальне або нематеріальне) благо, з приводу якого суб’єкти вступають у правовідносини. Традиційно розрізняють матеріальні і нематеріальні цінності.

Матеріальні цінності– це речі (рухоме і нерухоме майно), серед яких, залежно від їхнього соціального призначення, розрізняють засоби виробництва і предмети споживання.

Нематеріальні цінності– це результати інтелектуальної праці, послуги, честь, гідність, ділова репутація особи тощо.

Те саме благо може бути об’єктом різноманітних правовідносин. Наприклад, створена скульптором статуя є об’єктом авторського права, об’єктом купівлі-продажу, якщо він виставляє її на продаж, об’єктом права власності, якщо її хтось купить, об’єктом охорони культурних цінностей тощо;

3) зміст – суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників правових відносин.

Суб’єктивне право – передбачена правом лінія можливої поведінки особи.

Юридичний обов’язок – наказана правом лінія належної поведінки особи.

У будь-яких правовідносинах суб’єктивному праву одного учасника відповідає юридичний обов’язок іншого учасника.

Розглянемо ці структурні елементи на прикладі правовідносин, що виникли на підставі договору позики. Суб’єктами правовідносин є дві особи: позикодавець (хто надав певну суму грошей) і позичальник (хто одержав від позикодавця певну суму грошей). Об’єктом правовідносин є реальне благо – взята в борг сума грошей. Суб’єктивним правом позикодавця є вимога про повернення позикової суми. Юридичним обов’язком позичальника є повернення грошей. Право і відповідний йому обов’язок складають зміст цих правовідносин.

Суб’єкт права та суб’єкт правовідносин – поняття не тотожні. Перше поняття є ширшим, ніж друге.

Суб’єкти права– це люди та їх об’єднання, які виступають в якості носіїв прав та обов’язків. Суб’єкт права може бути тільки носієм суб’єктивного права, не беручи участі у правовідносинах.

Учасниками правовідносин можуть бути не всі люди, а тільки ті з них, хто має правоздатність і дієздатність (їх сукупність має назву правосуб’єктність). І навпаки, правосуб’єктність може бути визнана властивістю не лише людини, але й організації, підприємства, установи (інакше кажучи, юридичної особи).

Правоздатність та дієздатність є абстрактними можливостями, оскільки особа може й не скористатись своїми правами, не набути обов’язків. Наприклад, право вступити в договірні відносини ще не означає, що особа обов’язково укладе договір.

Видисуб’єктів права:

1) фізичні особи – громадяни або піддані даної держави, іноземні громадяни або піддані, особи без громадянства;

2) юридичні особи – організації, у тому числі громадські організації, підприємства, установи;

3) держава, державні органи й органи місцевого самоврядування.

Правосуб’єктність включає дві юридичні характеристики особи:

1) правоздатність – здатність особи мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

2) дієздатність – здатність особи своїми діями набувати права й обов’язки.

Правоздатність та дієздатність є абстрактними можливостями, оскільки особа може й не скористатись своїми правами, не набути обов’язків. Наприклад, право вступити в договірні відносини ще не означає, що особа обов’язково укладе договір.

Виникнення та обсяг правоздатності та дієздатності дещо різні у фізичних і юридичних осіб.

Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Правоздатність фізичної особи може бути обмежена за рішенням суду (позбавлення права займати певні посади, позбавлення права займатися певною діяльністю, позбавлення батьківських прав).

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. За загальним правилом, повна дієздатність настає з досягненням повноліття. Особа, що страждає психічною хворобою або недоумством, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Недієздатні особи можуть бути носіями прав і обов’язків, але їх реалізацію здійснюють інші особи.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи носить універсальний характер, тобто фізична особа вправі здобувати і реалізовувати будь-які юридичні права й обов’язки (здобувати майно, виконувати роботи на замовлення, працювати на підприємстві, брати участь у виборах, обиратися на посаді, платити податки і т.д.).

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту державної реєстрації особи і припиняються з її ліквідацією. Обсяг правоздатності і дієздатності юридичної особи більш вузький (носить спеціальний характер). Вона вправі здійснювати тільки ті дії, що зафіксовані в її установчих документах. Наприклад, фабрика може виробляти тільки визначені види продукції і не вправі здійснювати функції банку, закладу освіти чи охорони здоров’я.

Розглянемо умови (передумови), необхідні для виникнення правовідносин.

Очевидно, що правовідносини неможливі без суб’єктів права – їх має бути не менше двох. Необхідна також правова норма, без якої суспільні відносини не набудуть правового характеру. Але цих двох умов замало. Припустимо, що існують певні продавець і покупець — суб’єкти можливих правовідносин. Існує і норма цивільного права, що регулює договір купівлі-продажу. Але чи існують між ними правовідносини? Ні, оскільки не дістає юридичного факту – поштовху до виникнення правовідносин. Таким фактом має стати договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем.

Юридичні факти– це певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти викладені в гіпотезах правових норм.

Юридичні факти різноманітні, адже вони певною мірою відбивають різноманіття людського життя .

За вольовою ознакою юридичні факти поділяють на:

1) події (не залежні від волі людини). До них належать дії сил природи, народження і природна смерть людини, закінчення строків;

2) дії ( що залежать від волі людини). Дії, у свою чергу, поділяються на правомірні й неправомірні.

Правомірні дії поділяють на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти – це правомірні дії, що мають за мету досягнення певного правового результату (договір, заповіт, судове рішення). Юридичні вчинки – це дії, які привели до юридичних наслідків незалежно від волі людини, що їх вчинила (знахідка скарбу, створення літературного твору, наукове відкриття).

Неправомірні дії (правопорушення) за ступенем шкідливості для суспільства поділяються на проступки та злочини. Проступки поділяються на цивільно-правові, адміністративні та дисциплінарні.

Залежно від характеру юридичних наслідків розрізняють:

1) правостворюючі факти (наприклад, укладання договору оренди, прийом на роботу, обрання на дер­жавну посаду);

2) правозмінюючі факти (наприклад, зміна прізвища у зв’язку з одруженням, присвоєння чергового спе­ціального звання, зміна умов договору оренди);

3) правоприпиняючі (наприклад, звільнення з роботи, розірвання шлюбу, виконання зобов’язання).

Читайте також:

1. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
2. Аграрні відносини
3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
4. Адміністративні правовідносини
5. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
6. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
7. Адміністративно-правові відносини
8. Адміністративно-правові відносини
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Адміністративно-правові норми
11. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 781