Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Правопорушення: поняття, причини, склад, види

Правопорушення є прямою протилежністю правомірній поведінці.

Правопорушення –це протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що завдає шкоду особі, суспільству або державі.

Ознаки правопорушення:

1) суперечністьконкретному правовому приписуневиконання обов’язку або порушення заборони;

2) винаправопорушенням є лише діяння, вчинене навмисно або з необережності;

3) завдання шкоди особі, суспільству або державі, у певних обумовлених законом випадках реальна загроза завдання такої шкоди;

4) правопорушення є вольовим, усвідомленим діянням, що існує у вигляді дії або бездіяльності. Стан думок, переконання, погляди, якими б антигуманними чи зловмисними вони не були, не караються;

5) відповідальним за правопорушення може бути тільки фізична чи юридична особа, здатна нести відповідальність за свої дії (деліктоздатна особа).

Причини правопорушення –це внутрішні й зовнішні фактори, що спонукають особу до здійснення правопорушення.

Причини правопорушень здавна цікавили філософів і юристів, але і тепер вони не мають однозначного пояснення. Існує декілька теорій причин неправомірних видів поведінки.

Теологічна теорія (розвинута, головним чином, у християнстві) вбачає причину правопорушень у подвійності світу, що постає ареною боротьби Бога і диявола. Бог і диявол ведуть спір за владу над людиною, за душу людини. Бог звертається до кращої і світлої сторони людської душі, а диявол спокушає різноманітними спокусами. Піддавшись дияволу і опинившись у владі одного чи декількох смертних гріхів, людина стає на шлях порушення як божественних, так і людських законів.

З цієї теорії випливає, що єдиний шлях усунення правопорушень це релігійне виховання людини, покаяння тих, хто порушив Божу заповідь.

Метафізична теорія (давньогрецькі мислителі, німецький філософ ХІХ ст. Артур Шопенгауер) стверджує, що причини правопорушень лежать за межами людини і людського світу. Людиною керують деякі безособові сили (доля, рок, світова воля), перебороти які вона не в змозі. Причому, ці надприродні сили, як правило, або дуалістичні, поєднуючи в собі й добро і зло, або відкрито ворожі добру. Так, Світова Воля у Шопенгауера виступає як сліпа і зла сила, що перетворює людину на подобу тигра або гієни. Лише охоронна функція права і держави запобігає самознищенню людства.

Перспективи подолання правопорушень з погляду цієї теорії дуже песимістичні. Людство має примиритися з недосконалістю світопорядку і всього лише спробувати зменшити прояви зла.

Антропологічні теорії (італійський криміналіст XІХ ст. Чезаре Ломброзо, австрійський лікар-психіатр ХХ ст. Зігмунд Фрейд) пояснюють причини правопорушень психофізіологічними властивостями людини: спадковістю, комплексом неповноцінності, душевною хворобою і психічними аномаліями. З погляду прихильників цього підходу до причин правопорушень, правопорушення це не стільки юридична проблема, скільки проблема психології, психіатрії та медицини. Правопорушник має потребу в лікуванні, психологічній допомозі, а найбільш небезпечним злочинцям потрібна ізоляція від суспільства.

Соціологічні теорії (соціаліст-утопіст Томас Мор, юрист епохи Просвітництва Чезаре Беккаріа, юристи соціологічного, у тому числі марксистського напряму) вбачають причини правопорушень у різноманітних суспільних явищах. Так, Томас Мор вважав головною причиною правопорушень власність. Беккаріа вважав причиною порушення законів бідність, різку майнову нерівність, несправедливий характер правових і державних інститутів. Марксисти вважали правопорушення породженням класового суспільства. Сучасні прихильники соціологічного підходу виділяють кілька факторів-причин правопорушень: дегуманізація людини і суспільства в цілому внаслідок науково-технічної революції; зростаючий розрив між бідністю більшості та розкошами меншості; міжнаціональні суперечності; руйнування традиційних суспільних зв’язків внаслідок урбанізації, міграційних процесів, економічної і професійної конкуренції.

Соціологічні теорії правопорушень є найбільш популярними і містять найбільш реалістичну програму протидії правопорушенням. Правопорушення завжди становитимуть елемент громадського життя, але їх можна мінімізувати, навіть запобігти шляхом соціальних і державних заходів. Наприклад, соціальна політика держави, спрямована на подолання бідності, сприяє зменшенню кількості майнових злочинів.

Залежно від ступеня небезпеки правопорушення і завданої ним шкоди правопорушення поділяють на два види: злочини і проступки.

Злочини –найбільш небезпечні для суспільства правопорушення, що посягають на найбільш значимі соці­альні цінності (життя, здоров’я індивіда, власність, безпеку держави, суспільну безпеку і т. ін.). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Проступки – менш небезпечні правопорушення (порушення трудової дисципліни, суспільного порядку, невиконання цивільно-правового договору і т.ін.).

Залежно від виду юридичної відповідальності правопорушення поділяються на:

1) кримінальні правопорушення (злочини);

2) цивільно-правові проступки (наприклад, невиконання договірного зобов’язання, порушення авторського права);

3) адміністративні проступки (наприклад, порушення суспільного порядку, правил торгівлі, правил дорожнього руху, які не потягли важких наслідків);

4) дисциплінарні проступки (наприклад, порушення трудової дисципліни).

Міжнародне право також містить поняття міжнародного правопорушення. За ступенем суспільної загрози вони підрозділяються на:

1) найтяжчі злочини, які ставлять під загрозу світовий правопорядок в цілому (геноцид, підготовка та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни тощо);

2) серйозні правопорушення, які хоча й не створюють безпосередньої загрози миру та безпеці, але все ж торкаються їх суттєвих інтересів (забруднення довкілля, державне піратство, виробництво або передача іншій країні заборонених видів зброї);

3) ординарні правопорушення, які торкаються інтересів окремих держав (порушення кордонів виключної морської економічної зони, порушення угод щодо розподілу водних ресурсів прикордонних річки або озера).

До міжнародної юридичної відповідальності можуть притягуватись як держави, так і фізичні особи. Наприклад, юрисдикція Міжнародного кримінального трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії, поширюється виключно на фізичних осіб.

Застосування до особи юридичної відповідальності можливе тільки за наявності в її діянні юридичного складу правопорушення. Правопорушення розглядається в цьому разі як система.

Склад правопорушення – це система елементів правопорушення. Її повнота і цілісність є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності. Норма права правова підстава, а склад правопорушення — фактична підстава для юридичної відповідальності (юридичний факт).

До складу правопорушення входять (табл. 5):

1) суб’єкт правопорушення деліктоздатна фізична чи юридична особа. Зазвичай правопорушення вчиняють фізичні особи (а злочини винятково фізичні особи), але суб’єктом цивільного проступку може бути й юридична особа;

2) об’єкт правопорушення суспільні відносини, соціальні блага, цінності, права і свободи особи, інтереси держави, на які посягає правопорушник;

3) суб’єктивна сторона правопорушення ставлення особи до скоюваного нею діяння і його наслідків. Головний елемент суб’єктивної сторони вина у формі умислу або необережності. Факультативними (необо­в’язковими) елементами суб’єктивної сторони є мотив і мета правопорушення. Відповідальність за цивільний проступок може наставати і за відсутності вини (у випадках, спеціально обумовлених законом);

4) об’єктивна сторона правопорушення це зовнішня характеристика правопорушення, що включає протиправне діяння (дію чи бездіяльність), результат діяння і причинний зв’язок між діянням і результатом.

Відсутність хоч би одного з зазначених елементів свідчить, що цей акт поведінки не є правопорушенням.

 


Читайте також:

  1. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  2. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
  3. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  4. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  5. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  6. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  7. Б) Поняття корисності: (поняття, гранична та сукупна корисність продукту).
  8. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
  9. Банкрутство підприємства: причини, наслідки, процедура.
  10. Банкрутство підприємства: причини, оцінка ймовірності настання та наслідки
  11. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
  12. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки




Переглядів: 1461

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Законність і правопорядок | Юридична відповідальність: поняття, мета, ознаки та види. Підстави юридичної відповідальності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.