• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Специфіка філософії як форми світогляду. Філософія та наука

Термін “філософія” в перекладі з грецької мови означає любов до мудрості. Слово «філософ» вперше вжив грецький філософ і математик Піфагор по відношенню до людей, що прагнули до інтелектуального знання і правильного способу життя. Тлумачення і закріплення в європейській культурі терміну “філософія” пов’язане з ім’ям грецького мислителя Платона.

Філософія - теоретично сформульований світогляд, система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, виявлення різноманітних форм відношення людини до світу.

Філософія відрізняється від інших форм світогляду не стільки предметом, скільки способом осмислення світоглядних проблем, ступенем їх інтелектуальної розробленості, тому мова філософії – поняття, категорії. Вона будує свої висновки на логіці і доказі, відбиваючи зростаючу в суспільстві потребу в розумінні світу і людини з позиції знання, на відміну від міфологічного і релігійного світоглядів, що орієнтуються на догматичну віру та на пояснення за допомогою надприродних сил.

Філософія відноситься до рефлексивного типу світогляду, що характеризується міркуваннями над власними уявленнями про світ і місце людини в ньому. Філософія ставить і намагається дати відповіді на фундаментальні питання людського існування, знайти “граничні” підстави і нормативи свідомого ставлення людини до дійсності.

Оскільки історичні епохи відрізняються одна від одної рівнем розвитку культури, економічним і політичним ладом, рівнем розвитку пізнання, то відповіді на ці “граничні” питання в різні епохи різняться, виступаючи у вигляді різноманітних історичних типів філософії.

Філософія зароджується в VII-VI ст. до н.е. майже одночасно в трьох осередках давніх цивілізацій - Індії, Китаї, Давній Греції. Виникнення філософії – закономірний результат духовного розвитку людства, її передумовами були: в соціально-економічному плані – поява класового суспільства і держави, відокремлення праці розумової від фізичної, що створювало для частини населення можливість занять теоретичною діяльністю; в духовному – накопичення емпіричних знань про природу (математика, астрономія) та розвинена міфологія; в психологічному – подив, сумнів, рефлексія; важливою психологічною передумовою філософствування німецький філософ К.Ясперс також вважав усвідомлення загубленості людського існування.

Філософія, перш за все, виникає як засіб раціонального осягнення світу. Міф і релігія зі своїми готовими, раз і назавжди даними відповідями вже не могли задовольнити зростаючий інтерес людини до пізнання, узагальнити і систематизувати накопичений досвід. Як Вам вже відомо, в “осьовий час” людство здійснює якісний стрибок у своєму розвитку: міфологічна епоха повільно відступає в результаті боротьби раціонально перевіреного досвіду проти міфу. Саме в цей час з’являються перші філософи, які приходять на місце жерця, священика. Вони розкріпачують мислення, звільнюючи його від марновірств і розвиваючи здатність до критичної рефлексії. Філософія завжди оформляється у вигляді теорії, що формулює свою систему категорій і принципів, що носять загальний характер, розповсюджуючись одночасно на природу, суспільство, людину і саме мислення.

Філософія - особливий вид духовної діяльності, якому притаманний ряд рис, які як зближають її з деякими іншими сферами духовного життя суспільства (наукою, мистецтвом, релігією), так і відокремлюють філософію від них. Найчастіше виявлення специфіки філософії здійснюється через порівняння її з наукою.

По-перше, головною метою, що визначає наукову діяльність, є отримання істинних знань про реальність, що жорстко регламентується вже на емпіричному рівні. Елементами наукового знання є факти, закономірності, теорії, «наукові картини світу». Винятково важливими для науки можливість перевірки його експериментом.

Філософські ж висновки не підлягають емпіричній перевірці. М.Бердяєв відзначав: “Філософії світ розкривається інакше, ніж науці, і шлях її пізнання інший. Науки мають справу з частково абстрагованою дійсністю, їм не відкривається світ, як ціле, ними не осягається зміст світу”. Тобто, кожна наука розглядає не світ у цілому, а лише його фрагмент, певну сторону. В області ж філософії досліджуються світоглядні проблеми буття. Сутність філософії – у розмірковуванні над загальними проблемами у системі “світ – людина”, і універсалізм філософського знання робить його недоступним для перевірки в стінах наукових лабораторій.

По-друге, якщо наукові знання втілюються в нових механізмах, в більш ефективних технологічних процесах, носять в основному утилітарний характер, то філософія виступає для людини як вічна потреба пошуку відповідей на питання буття і смислу існування. В той же час ніяка наука не ставить за мету відповідати на питання: як людині слід жити, заради чого жити. Її істини холодні і бездушні: кут падіння дорівнює куту відбиття, сума кутів трикутника дорівнює 180 градусів. Саме в філософії реалізується синтез двох підходів: науково-раціонального і ціннісного (елімінованого з наукового знання). Інакше кажучи, наука відповідає на запитання – “чому” а філософія - на питання – “для чого”, “з якою метою”.

На відміну від наукових і технічних знань, котрі покликані обслуговувати практичні потреби, філософська думка обгрунтовує ідеал, пов’язаний з пошуком сенсу життя людини та суспільства. У цьому зв’язку німецький філософ М.Шелер характеризував філософію як “знання заради спасіння”, протиставивши його науковому і технічному - “знанню заради досягнення панування”.

По-третє, в науці завжди мається певна фундаментальна теорія – парадигма, яку приймають усі вчені, що працюють у даній області. Висновки ж філософії позбавлені здебільшого однозначності і загальної значущості, вони суттєво розходяться в різних системах і напрямках. У філософії ніколи не було єдиної парадигми, що було охарактеризовано Б.Расселом як “скандал у філософії”. Для неї характерний плюралізм систем, течій, шкіл. Тут ми вступаємо в царство свободи духу - можна прийняти будь-як точку зору, мати свою позицію. Цей момент зближує філософію з мистецтвом.

Ще одна риса зближує філософію з мистецтвом. Вони носять особистісний і суб’єктивний характер. Завжди на творах і філософа, і митця лежить відбиток їх особистості.

Нарешті, шляхи розвитку науки і філософії багато в чому відмінні; в цьому плані розвиток науки і філософії належать до різних типів прогресу. Наука еволюціонує по типу природно-історичного прогресу, котрий характеризується поступальним рухом від нижчих форм до більш досконалих і здійснюється шляхом асиміляції попередніх етапів наступними. Наприклад, більш пізні фізичні теорії “поглинають” попередні, обезцінюючи їх. Цей тип прогресу здійснюється, перш за все, в науці, економіці, техніці, технології.

Що ж стосується філософії і мистецтва, то їм притаманний соціокультурний тип прогресу, при якому кожна нова форма розглядається як самоцінна і не порівнюється з іншими з точки зору прогресивності. Творчість в області філософії характеризується іншим характером спадкоємності, ніж творчість у сфері науки і техніки. В той час як наука ХХ ст. набагато випередила науку ХІХ ст., великі філософи древності є нашими сучасниками, нашими спібесідниками, їх твори, ідеї не втрачають для нас значимості. До видатних філософських систем навряд чи можна застосувати порівняння типу «вище - нижче». Сократ, Кант, Сартр - філософи різних століть - однаково належать вічності. Поява нових філософських вчень не обезцінює змісту раніше створених, а лише збільшує розмаїття можливих самодостатніх систем світобачення.

В значній мірі той факт, що в історії філософії не спостерігається такого типу прогресу, як в науці, обумовлений значною мірою специфікою філософських проблем. На відміну від науки, де питання і проблеми знаходять остаточне рішення в обмежений час, філософські питання, що стосуються сутності людини, її призначення, вибору духовних цінностей, не піддаються остаточному вирішенню. У зв’язку з цим Вернадський відзначав, що філософія “постійно торкається таких вічних питань людської думки, по відношенню до яких не може бути сказане останнє слово”.

Спочатку поняття “філософія” вживалося в широкому значенні - стосовно сукупності всіх теоретичних знань, накопичених людством. З часом від філософії починають відділятися і оформлятися як самостійні галузі знання такі науки як математика, фізика, біологія, хімія тощо. Проте філософія не втратила свого значення, тому що ще яскравіше виявилася її специфіка як універсального теоретичного пізнання.

Основні питання філософії та її структура

Універсальною проблемою філософії є проблема взаємовідносин “людина – світ”. Вона має багато аспектів: суб’єкт – об’єкт, матеріальне – ідеальне, об’єктивне – суб’єктивне тощо. Здавна філософи прагнули визначити в цій універсальній проблемі головне – так зване основне питання філософії. Найпоширенішим було положення, сформульоване Ф.Енгельсом в роботі “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”: “Велике основне питання усієї, в особливості новітньої філософії, є питання про відношення мислення до буття”. Такий підхід до формулювання основного питання філософії базується на фундаментальних фактах людського буття: існують явища матеріальні і духовні. В цьому питанні Енгельс виділяє дві основні сторони: перша - що є первинним (дух чи природа); друга - чи пізнаваний світ. В залежності від способу рішення першої сторони основного питання філософи, за Енгельсом, поділяються на матеріалістів або ідеалістів. Матеріалізм(від лат. materialis - речовинний) виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними. Ідеалізм(грець. іdеа - вигляд, першообраз) - протилеж­ний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним.

Як матеріалізм, так і ідеалізм неоднорідні у своїх конкретних проявах. Так, з точки зору історичного розвитку матеріалізму слід відзначити його основні форми: стихійний матеріалізм давніх греків (Фалес, Демокрит, Геракліт); метафізичний механістичний матеріалізм Нового часу (Бекон, Ламетрі, Гельвецій); діалектичний матеріалізм (Маркс, Енгельс); розрізняють також науковий та вульгарний матеріалізм – останній зводить ідеальне до матеріального, ототожнює свідомість з матерією (Фогт, Бюхнер, Молешот).

Ідеалізм також неоднорідний, в першу чергу, слід розрізняти два його різновиди: об’єктивнийтасуб’єктивний. Об’єктивний ідеалізм першоосновою існуючого вважає певну надлюдську свідомість – “абсолютний дух”, світовий розум; основні його представники: Платон, Аквінський, Гегель. Суб’єктивний ідеалізм єдиною реальністю вважає сукупність відчуттів, переживань, настроїв і дій суб’єкта; представники класичної форми суб’єктивного ідеалізму – Берклі, Юм, Фіхте; крайньою формою суб’єктивного ідеалізму виступає соліпсизм (від лат. solus – один, єдиний та ipse – сам), згідно якому можна з достовірністю говорити лише про існування мого власного “Я” і моїх відчуттів.

З питанням про начало буття пов’язане і питання про монізм, дуалізм, плюралізм.Монізм(грець. monos - один, єдиний) - філософський принцип пояс­нення різноманітності світу як прояву єдиного начала- ма­терії або духу; тому монізм може бути відповідно двох видів – матеріалістичний та ідеалістичний. Дуалізм(лат. dualis - двоїстий) – філософське вчення, згідно якому дух та матерія, ідеальне та матеріальне є два незалежних рівноправних начала, що не обумовлюють одне одного; так, Декарт вважав, що в основі буття лежать дві рівноправні субстанції: мисляча (дух) і протяжна (матерія). Плюралізм(лат. pluralis - множинний) передбачає кілька або безліч незалежних суб­станціональних першоначал або видів буття; так, прикладом можуть бути теорії давніх мислителів, які висували в якості основи усього існуючого такі різноманітні начала як землю, воду, вогонь, повітря тощо.

Розглядаючи другу сторону основного питання філософії, а саме – питання про пізнаваність світу або про тотожність мислення та буття, філософи також стояли на різних позиціях. Значна більшість їх, дотримуючись оптимістичних позицій, давала стверджувальну відповідь на це питання, проголошуючи могутність розуму, його необмежені пізнавальні можливості, вважала, що людина здатна одержувати достовірне знання, об’єктивну істину.

Песимістична позиція щодо можливості пізнання людиною світу була представлена спочатку скептиками, а пізніше – агностиками. Скептицизм(грець. skeptikos - недовірливий, той, хто дослід­жує) - філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу; його представники: Піррон, Секст Емпірик. Агностицизм(грець. - непізнаваний) - філософське вчен­ня, яке заперечує принципову можливість пізнання сутності речей і зако­номірностей розвитку дійсності; його представники: Кант, Юм.

Прикладом іншого, ніж у Ф.Енгельса, підходу до визначення основного питання філософії може бути позиція французького мислителя А.Камю. Зосередивши увагу на проблемах людського існування, він пише: “Питання про сенс життя я вважаю найбільш невідкладним із усіх питань”. Близьким до точки зору А.Камю є розуміння основного питання філософії М.Бердяєвим, який вважав основною філософською проблемою – проблему свободи людини, її сутності, природи та призначення.

Філософія досліджує різні сторони буття, пізнання, сутності людини і людського існування. Відповідно в системі філософського знання історично склалися наступні розділи:

- онтологія (від грець. ontos - суще і logos - вчення) -дослідження найбільш загальних питань буття; філософія, прагнучи охопити світ у його єдності, ставить питання граничних засад буття;

- гносеологія (від грець. gnosis — знання, пізнання і logos —вчення) - дослідження найбільш загальних питань пізнання;

- логіка - дослідження законів і форм правильного мислення;

- методологія (від грець. methodos – шлях до пізнання, logos – вчення) - дослідження принципів і засобів побудови теоретичної (пізнавальної) і практичної діяльності;

- історія філософії - вивчення розмаїття конкретно-історичних форм філософствування у їх розвитку і наступності;

- філософія історії та суспільства - вивчення найбільш загальних питань існування та розвитку суспільства;

- філософська антропологія - аналіз загальних питань буття людини;

- аксіологія (від гр. аxios – цінність) – філософське вчення про цінності;

- етика - дослідження моралі як специфічної форми суспільної свідомості;

- естетика - дослідження закономірностей художнього освоєння світу людиною.

Читайте також:

1. III. Загальнотеоретична філософія
2. III. ПІЗНЯ ГРЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ
3. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
4. А) Заробітна плата її форми та системи.
5. А) Заробітна плата, її форми та системи.
6. А) Філософія православ'я
7. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
8. Автоматизовані форми та системи обліку.
9. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
10. Адміністративне право як наука.
11. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
12. Акредитив та його форми

Переглядів: 5527