• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології 4 сторінка

4. Самодостатнім є суспільство, яке не лише в змозі прогодувати себе, виробляючи достатню кількість товарів та послуг, здатне захистити себе від внутрішньої та зовнішньої загрози, але й створювати весь комплекс культури і пов'язану з нею інфраструктуру, а також здійснювати успішне соціальне забезпечення населення. Але є найголовніша ознака самодостатності суспільства. Дайте характеристику цій ознаці.

5. Суспільне життя відбувається в чотирьох основних сферах — в економічній, політичній, соціальній і духовній. Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства. Назвіть та охарактеризуйте ці функції.

6. Суспільство являє собою певну соціальну систему. Системою називають сукупність взаємопов’язаних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність. Дайте характеристику основних елементів соціальної системи суспільства.

7. Суспільство як система взаємозв’язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Дайте визначення соціальної структури суспільства та визначте її складові.

8. Характеризуючи суспільну діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Сформулюйте сутність соціальних інститутів, назвіть їх види та функції.

Теми рефератів, есе, доповідей:

1. Системний аналіз суспільства в історії соціології.

2. Протиріччя розвитку сучасного суспільства.

3. Місце й роль соціальних спільнот у розвитку суспільства.

4. Головні соціальні інститути сучасного вітчизняного соціуму, проблеми їх взаємодії.

5. Зміни й основні тенденції розвитку соціальної структури українського суспільства на сучасному етапі.

6. Поняття середнього класу і маргінальних верств.

7. Сутність теорії соціальної стратифікації.

Завдання для самопідготовки студентів заочної форми навчання:

1. Що таке суспільство?

2. Які основні ознаки суспільства?

3. Які функції суспільства?

4. В чому полягає сутність соціальної системи суспільства?

5. Які основні елементи соціальної структури суспільства?

6. Що таке сфера суспільного життя? Які її основні види?

7. Що таке соціальні інститути?

8. В чому полягає специфіка та функції соціальних організацій в суспільстві?

Література до теми

1. Анурин В.Ф., Кравченко А.И. Социология : (Учебник для студ. несоциологических спец.). – Санкт-Петербург : Питер, 2005. – 432 с.

2. Барвінський А.О. Соціологія: Курс лекцій для студентів вищ. навч. закл. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

3. Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник. – К., 2002. – 140 с.

4. Вебер М. Сословия и классы // Личность. Культура. Общество. - 2007. - Вып.4. - С.21-27.

5. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 412 с.

6. Соціологія: підручник. За ред. Городяненко В.Г. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2008. – 544 с.

7. Соціологія: підручник / За ред. Пічі В.М – 4-те вид., випр. – Л.: Магнолія 2006, 2007. – 278 с.

Тема 4. Особистість в системі соціальних зв’язків

Методичні поради до вивчення теми:висвітлення навчальних питань цієї теми доцільно розпочати через ознайомлення студентів з актуальними соціологічними підходами до вивчення особистості та її ролі в суспільстві. Студенти мають зрозуміти засадничі принципи розгляду особистості в соціології, зокрема, як сукупність її соціально-типових якостей, що вимагає ґрунтовного розгляду її соціальної структури, типологізації, сутності, особливостей, та механізмів засвоєння нею соціокультурного досвіду – соціалізації, необхідних умов здійснення нею суспільних відносин, тобто соціальної активності. Окремого осмислення потребує проблематика соціального статусу особистості та її динамічних проявів, що тлумачиться як місце індивіда в системі суспільних відносин, оцінка його діяльності з позиції суспільства, що проявляється в конкретних кіль­кісних та якісних показниках (капітал, привілеї, нагороди, тощо), а також через такий суб’єктивний показник, як самооцінка.

Вивчивши матеріали теми, студент знатиме: специфіку соціологічного підходу до вивчення особистості та її ролі в суспільстві, типологію та структурні елементи соціологічної структури особистості, критерії визначення соціального статусу і соціальної ролі особистості, сутність, чинники, механізми, стадії та фази, основні агенти та інститути, роль соціалізації в житті індивіда, особливості процесів ресоціалізації та десоціалізації, рівні інтеграції індивіда в суспільство: соціально-економічний, функціональний, нормативний і міжособовий, специфіку соціальної спрямованості особистості у сучасному суспільстві.

Термінологічний словник:

Агенти соціалізації - це індивіди або певні суспільні структури, які відповідають за засвоєння культурних норм та соціальних ролей.

Мотив — свідомий спонукач поведінки та діяльності людини, який зумовлює здійснення нею різноманітних потреб.

Норми — це правила поведінки людей в суспільстві.

Санкції — міри покарання або заохочення, які запроваджуються суспільством по відношенню до індивіда внаслідок порушення, невиконання ним відповідних соціальних норм.

Особистість — стійка система соціальних якостей особи, набутих у середовищі певного соціуму; індивід як об’єкт та суб’єкт суспільних відносин.

1. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві.2. Соціологічна структура особистості.3. Поняття «соціального типу особистості».4. Соціалізація особистості.5. Соціальний статус та соціальна роль особистості.

1. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві.При вивченні цього питання, необхідно усвідомити, щоу соціологічній науці особистість розглядається не як продукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства. Соціологія досліджує особистість як суб’єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики.Соціологічна наука по-різному трактує поняття «людина», «особистість», «індивід». Поняття «людина» є родовим, вказує на якісну відмінність людей від тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей, які знаходять свій вияв у назві «homo sapiens». «Індивід» означає конкретну людину, одиничного представника людського роду. «Особистість» служить для характеристики соціального в людині. Особистість, на відміну від людини, є продуктом не тільки природи, а й суспільства, суб'єктом соціальних процесів. Особистість — усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена. Поняття «особистість» вживається стосовно кожної людини, оскільки вона є носієм важливих рис певного суспільства. Головне в особистості — не абстрактна фізична природа, а її соціальна якість. Термін «індивідуальність» означає особливі й специфічні якості природні, соціальні, фізіологічні, психологічні, успадковані й набуті, які відрізняють одну людину від інших, вплив на соціальні процеси та місце в них. Узагальнено суспільна сутність людини конкретизується у понятті «особа», яке розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, інститутів та інших спільнот. Саме поняття «особа» розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства.Порівнюючи ці поняття, можна дійти висновку, що кожен індивід є людиною, і тільки під впливом суспільства він може стати особистістю. При цьому особистість є не тільки конкретним вираженням індивідуальності людини, а й втіленням соціально значущих рис і особливостей даного суспільства, його культури, норм та цінностей. Головним вбачається те, що особистість — це суб'єкт соціальних груп, спільнот та соціальних процесів, який може формувати нові соціальні утворення відповідно до власних інтересів. Саме особистість з'єднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, робить їх полем власної творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.2. Соціальна структура особистості.При розгляді даного питання слід взяти до уваги, щосоціологічний підхід до структури особистості враховує передусім особливості й механізми її соціальної поведінки.Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє такі свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, автономність, внутрішню духовну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Вагоме місце в соціальній структурі особистості відіграють певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси.Потреби відображають об'єктивну залежність людини від зовнішнього світу, соціального середовища. Їх класифікують на природні та соціальні (створені суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності).З потребою тісно пов'язаний інтерес. Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу. Слід детально зупинитись і на розгляді інших елементів соціальної структури особистості. Отже, цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить ті потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис. Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті.Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
Ціннісні орієнтації виступають як соціальні настанови людини, регулюють її поведінку.Соціальні настанови — соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії.Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які характеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій.Мотиви — усвідомлена потреба особистості-суб'єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціально значущих дій в певному соціальному середовищі. Саме в процесі діяльності людина інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища. Соціальні відносини є тривкою системою зв'язків індивідів, що склалася в процесі їх взаємодії в конкретному соціальному середовищі. Соціальні відносини особистості виявляються в її діяльності й поведінці як її соціальні якості.Соціальна якість людини — це сукупність взаємопов'язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах. До елементів, що складають соціальні якості людини, належать соціально визначена мета її діяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальні ролі; очікування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; система знаків, яку використовує; сукупність знань, що дають змогу виконувати прийняті на себе ролі та орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.Найважливіші компоненти структури особистості — пам'ять, культура і діяльність.Пам'ять — система знань, засвоєних особистістю в процесі її життєдіяльності. Вона є відображенням дійсності у формі як певної системи наукового знання, так і повсякденних знань відповідно до мети, яку переслідує особистість.Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності. Постає як реалізація потреб та інтересів особистості, визначає особливості, взаємодії суб'єктів соціального процесу.Діяльність — цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт. Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота.

3. Поняття «соціального типу особистості».Засвоєння означеного питання вимагає розуміння того, що в понятті «соціальний тип особистості» фіксується узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що повторюються і становлять певну соціальну спільність. При визначенні соціальної типології особистості за основу беруть категорію «суспільна формація». Зведення аналізу суспільної формації до аналізу особистості дає змогу розкрити в особистості істотне, типове, яке виявляється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах певного класу, соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких ця особистість належить.

Підкреслимо, що кожна людина має власні ідеї, мету, думки і почуття. Ці індивідуальні якості визначають зміст і характер її поведінки. Однак для соціології істотне значення мають не індивідуальні, а соціальні думки і почуття людей, що виявляються в їхніх діях. Об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах. Підстави для соціальної типологізації особистостей можуть бути найрізноманітніші, в тому числі системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій тощо. Найважливіші з них — статус і роль в системі соціальних відносин.

Соціальний тип особистості — результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.

Соціологія виокремлює такі типи особистості:

— ідеальний — втілює в собі особливості соціального ідеалу певного суспільства;

— нормативний — репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного суспільства;

— реально існуючий, або модальний — переважаючий тип особистості на певному етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного, а тим більше ідеального типів.

Інша типологія особистості побудована на уявній трикомпонентній структурі: гармонійний, традиційний, технократичний та неадаптований тип.

Одназ відомих типологій особистості належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, яких вони сповідують: традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності; ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток; фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя; реалістичний тип - поєднання прагнення до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем; гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Цікаву типологію особистості розробив вітчизняний соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості: соціальні конформісти - особистості, розчинені у масі, суспільстві – (пристосуванці); особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою); перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.

4. Соціалізація особистості.В процесі вивчення четвертого питання студентам необхідно засвоїти, що соціалізація є головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством.

Слід підкреслити, соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості.

До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої у її свідомості системи цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної активності є найважливішими чинниками її соціалізації.

Соціалізація особистості відбувається під впливом агентів та інститутів соціалізації, які формують, спрямовують, стимулюють або обмежують формування особистості. Агенти соціалізації - це люди, які відповідають за засвоєння культурних норм та соціальних ролей. Інститути соціалізації - організації, які впливають на процес соціалізації та організацію його. Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань. Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ. Агенти та інститути соціалізації виконують різні важливі функції, зокрема, навчання культурним нормам та зразкам поведінки; контроль за тим, як міцно, правильно та глибоко засвоєні соціальні норми та ролі.

Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).

4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією.

Отже, соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і багатоактний процес. Адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами і організаціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм почуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація — найважливіший чинник стабільності суспільства, його нормального функціонування, наступності його розвитку.

В процесі соціалізації засвоєння соціокультурного досвіду регулюють такі основні механізми, які були вперше досліджені З.Фрейдом: імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів; — ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних; — почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були адаптовані деякими соціологами і для стадії дорослого життя особистості. Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація — вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

5. Соціальний статус та соціальна роль особистості.Прирозгляді даного питання необхідно звернути увагу на те, що соціальний статус особистості— це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки).

Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутріособистісні конфлікти.

Соціальнароль— типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплю-ватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою першочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві.

Завдання до тренінгів, вправи, питання для дискусій:

1. Соціологія по-різному трактує поняття «людина», «особистість», «індивід». Зробіть порівняльний аналіз названих категорій.

2. Соціальна поведінка особистості має певні спонукальні чинники, до яких належать потреби та інтереси. Дайте характеристику цих понять та доведіть зв'язок між ними.

3. Поясніть соціологічну структуру особистості. В чому полягає специфіку соціологічного підходу до розуміння особистості?

4. Соціальні відносини особистості виявляються в її діяльності й поведінці як її соціальні якості. Соціальна якість людини — це сукупність взаємопов'язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах. Охарактеризуйте основні елементи, що складають соціальні якості людини.

5. Узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що повторюються і становлять певну соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». Дайте характеристику типів особистості, які виокремлює соціологія.

6. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Охарактеризуйте основні етапи соціалізації особистості.

7. Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. Дайте характеристику основним видам соціального статусу.

8. Сучасна наука (соціологія, філософія) стверджує, що кожна окремо взята людина являє собою і людство взагалі. Вона індивідуальна у своїх особливостях і в той самий час у ній зібрані всі узагальнені особливості роду людського. Аргументуйте Ваше ставлення до цієї тези.

9. Напишіть есе на тему «Становлення соціального Я», в якому визначте які чинники та агенти соціалізації найбільше вплинули на становлення вашої особистості.

Теми рефератів, есе, доповідей:

1. Сутність та специфіка рольових концепцій особистості в соціології.

2. Особистість як продукт суспільно-історичного розвитку.

3. Соціальна типологія особистості.

4. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

5. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

Завдання для самопідготовки студентів заочної форми навчання:

1. В чому специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості?

2. У чому сутність поняття особистості з точки зору соціології?

3. Що таке «соціальний тип особистості»?

4. Які основні елементи соціальної структури особистості?

5. Відяких факторів залежить процес соціалізації особистості?

6. Щотаке соціальна адаптація та інтеріоризація як складові процесу соціалізації? Що відбувається в результаті інтеріоризації?

7. В чому різниця між такими процесами, як десоціалізація та ресоціалізація?

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. Аналіз динаміки розвитку фабрик програм

Переглядів: 548