• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Податкова база – це та величина доходу, з якої утримується податок.

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ №7

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Тема :ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА . ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ (2 год.)

Сілецька Н.В. к.е.н., доцент кафедри економічної теорії та статистики

1. Сутність і функції фінансів. Структура та джерела фінансів

2. Банки та їх основні функції.

2. Податкова політика держави.

Ключові слова: ФІНАНСИ, БЮДЖЕТНА СИСТЕМА, ДЕРЖАВНІ ДОХОДИ, ДЕРЖАВНІ ВИТРАТИ, ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ, БАНКІВСЬКА СИСТЕМА, БАНК, КРЕДИТ.

1. Сутність і функції фінансів. Структура та джерела фінансів.

Фінанси – певна сукупність відносин власності щодо формування та використання фондів грошових ресурсів. Основними функціями фінансів є:

1) нагромадження необхідної кількості грошових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили (людини-працівника);

2) регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відносин власності.

Фінансова система – сукупність фінансових відносин та інститутів, що їх регулюють. Фінансовий механізм забезпечує утворення та використання фондів державних коштів, що необхідні для здійснення державою її політичних, економічних та соціальних функцій.

Бюджетна система – сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії. Джерелом державних бюджетів є такі види податків: подохідний податок, податок на прибутки компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, які випускає центральний уряд, а також доходи від об’єктів державної власності.

Державні доходи – виражені у грошовій формі відносини економічної власності між державою та юридичними і фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту. Їх необхідність зумовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95-97% державних доходів.

Основними видами податків у розвинутих країнах світу є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибуток компаній та податок на соціальне страхування.

Питома вага особистого подохідного податку в державних доходах у розвинутих країнах становила наприкінці 90-х років приблизно 30%. Із заробітної плати типового працівника у деяких передових країнах світу вилучається від 26 до 35% подохідного податку.

Податок на додану вартість у розвинутих країнах світу коливається від 14-25% в загальній сумі податкових надходжень державного бюджету.

Податок на соціальне страхування – на третьому місці структурі податків у розвинутих країнах світу, його питома вага наприкінці 90-х років становила 24%.

Державні витрати – відносини економічної власності між державою та юридичними і фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу. Їх виникнення зумовлене появою держави, виконання нею різноманітних функцій. На перше місце вийшли витрати на соціальні цілі. Друге місце в структурі державних витрат посідають витрати на економічні цілі – житлове будівництво та його реконструкцію, сільське господарство, транспорт, науку, зв’язок. На третьому місці в структурі державних витрат витрати на військові цілі. Наступна за величиною стаття державних витрат – витрати на обслуговування державного боргу.

Дефіцит бюджету– перевищення витрат державного бюджету над доходами. Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлене економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війн, економічною нестабільністю, зростанням заборгованістю місцевих бюджетів. Покриття дефіцитів бюджету здійснюється шляхом отримання державних позик і грошової емісії. Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, спричиняє кризу державних фінансів, грошової системи, обмеження кредитних ресурсів.

2. Банки та їх основні функції. Банківська система – сукупність різних видів банків та банківських об’єднань у їх взаємозв’язку і взаємодії. Основними видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативні. До найважливіших банківських об'єднань належить банківській асоціації, банківські картелі, трести, концерни.

Центральні емісійні банки – головний елемент банківської системи. Вони здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. В Україні зі створенням Національного банку України (НБУ) у вересні 1991р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої з одного боку, НБУ, а з іншого – мережею комерційних банків і банківських інститутів.

Комерційні банки – це автономні, економічно самостійні, незалежні комерційні підприємства, які функціонують за умов повної економічної самостійності, партнерських взаемовідносин з клієнтами в межах державного контролю за їх діяльністю з боку органів банківського нагляду. Комерційні банки – це фінансово-кредитні підприємства, які мають дозвіл на банківську діяльність і здійснюють фінансові операції з метою одержання прибутку.

Кошти комерційних банків складаються з : власних грошових капіталів, коштів, залучених у вигляді вкладів населення та підприємств, кредитів національного банку. Комерційні банки можуть здійснювати до 300 видів операцій (в Україні, згідно ліцензії НБУ, до 30 операцій): ведення депозитних рахунків, безготівкові перекази коштів, прийом та збереження заощаджень, надання кредитів, операції з цінними паперами за довіреністю, валютні операції тощо.

Комерційні банки розрізняються за своїми функціями. Їх можна поділити на універсальні та спеціалізовані, галузеві та регіональні, іпотечні, депозитні клірингові та ін.

В останні десятиліття посилюється тенденція до універсалізації банків.

Спеціалізовані кредитні інститути займаються кредитуванням певних сфер і галузей економіки, здійснюють одну або декілька операцій.

Страхові компанії посідають провідне місце на ринку капіталів, використовують ресурси, які вони акумулюють шляхом продажу страхових полісів, для довгострокових вкладень через ринок цінних паперів.

Ощадні установи. Мобілізують заощадження населення, головно через продаж власних акцій, а потім інвестують їх у деякі види цінних паперів. Особи, які внесли заощадження, одержують дохід у вигляді дивідендів.

Інвестиційні банки мобілізують довгостроковий грошовий капітал і надають його позичальникам шляхом випуску й розміщення облігацій та інших позикових зобов’язань.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певного виду кредиту (споживчого, інвестиційного тощо).

Сучасна економічна система не може існувати без розвинутої кредитної системи, складовою частиною якої є банківська система.

Термін “кредит” перекладається з латинської як довіра, позика, борг. Виникнувши з моменту появи товарно-грошових відносин, тобто з часу розпаду первіснообщинного ладу, поняття “кредит” постійно збагачувалося елементами нового змісту, вбираючи основні риси пануючої соціально-економвчної системи.

Кредит - форма руху позичкового капіталу, яка відображає відносини між кредиторами і позичальниками та забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

Кредит – це позика в грошовій або натуральній формі на умовах платності, строковості та повернення.

Сутність кредиту, як і інших категорій, повніше виявляється в функціях, що він виконує.

Основні функції кредиту:

1. Акумулювання тимчасового вільного грошового капіталу;

2. Розподілення, завдяки якому акумульовані кошти перерозподіляються між окремими сферами, галузями народного господарства;

3. Прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (зокрема, використання з метою поглинань та злиттів компаній, фірм тощо);

4. Важливий засіб регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання;

5. Сприяння економії витрат обігу (шляхом використання безготівкових розрахунків та зміни готівки кредитними грошима).

Найважливішими джерелами кредиту є:

1. Засоби, які нагромоджуються в амортизаційному фонді на підприємстві й призначені для відновлення основного капіталу;

2. Частина оборотного капіталу, яка звільняється за розбіжності продажу товарів, з одного боку, і купівля сировини, матеріалів тощо – з іншого;

3. Частина тимчасового вільного оборотного капіталу, яка з’являється з часу отримання підприємством коштів від реалізації власної продукції та виплати заробітної плати;

4. Частина отриманого прибутку, яка спрямовується на розширення виробництва, тобто частина капіталізованої додаткової вартості;

5. Доходи і заощадження населення, які акумулюються на рахунках у банках.

Перетворення кредиту на кредитну систему здійснюється у процесі розвитку основних форм кредиту.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже і кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний, лізинговий, грошовий, консорціумний, ломбардний, забезпечений заставою, бланковий, овердрафт.

Комерційний кредит – кредит, який надається одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим у формі продажу товару з відстрочкою платежу і оформляється векселем. Мета комерційного кредиту – прискорити процес реалізації товарів та отримання прибутку.

У випадку оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- погашення векселя боржником;

- передача векселя відповідно чинному законодавству іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредита у банківський.

Банківський кредит – надається суб’єктам кредитування всіх форм власності на умовах тимчасового користування, обумовлених кредитним договором. Основними принципами є забезпеченість, поверненість, дотримання строків, цільове використання.

Споживчий кредит – надається торговельними підприємствами у вигляді товарів, проданих в кредит (з відстрочкою платежу), а також банками для купівлі споживчих товарів та оплати послуг. Об’єкт споживчого кредиту – товари довгострокового користування, послуги при продажу товарів в кредит або грошові кошти. Виступає в товарній та грошовій формі. Різновидність споживчого кредиту - позика на придбання або будівництва житла.

Споживчий кредит надається фізичним особам – резидентам України тільки національній грошовій одиниці України для придбання товарів тривалого користування і послуг.

Іпотечний кредит – кредит, який надається банками та спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами у формі довготермінових позик під заставу нерухомості.

Кредиторами іпотеки можуть бути іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компаніїїі, а також комерційні банки.

Державний кредит – кредит, який надається державі (в тому числі місцевим органам влади) фізичним та юридичним особам.

Міжнародний кредит – кредит, який нажається у формі валютних та товарних цінностей підприємствами (в тому числі банками та державою) однієї країни підприємствам та урядам інших країн.

Товарний кредит – товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним та фізичним особам на умовах згоди, яка передбачає відстрочку кінцевого розрахунка на певний строк і під відсотки.

Кредит під цінні папери – грошові кошти, які притягуються юридичною особою – боржником від інших юридичних чи фізичних особ в якості компенсації вартості випущених таким дебітором облігацій чи депозитних сертифікатів. Правила випуску, продажу та викупа вказаних цінних паперів, а також вимога к емітентам встановлються відповідним законодавством.

Інвестеційний податковий кредит – це відсрочка сплати податка на прибуток, яка надається суб’єкту підприємницькой діяльності на визначений термін, в цілях збільшення його фінансових ресурсів для здійснення іноваційних програм, з послідуючою компенсацією відсрочених сум у вигляді додаткових надходжень податка через загальний зріст прибутку, який буде одержаний внаслідок реалізації іноваційних програм.

Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна та супроводжені укладенням лізингової згоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Грошовий кредит – надається в національній або іноземній валюті в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Консорціумний кредит – надається позичальнику банківським консорціумом наступними способами: а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам підприємницької діяльності; б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків.

Ломбардний кредит – гарантується високоліквідним забезпеченням (наприклад, ювелірні вироби, цінні папери), які можуть бути легко продані у разі непогашення кредиту.

Бланковий кредит – надається комерційним банком тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна або інших видів забезпечення) і тільки під забов’язання повернення кредиту.

Кредитна лінія – угода банка-кредитора надати кредит в майбутньому в розмірах, що не перевищують раніше обумовлені розміри, на визначений строк без додаткових спеціальних переговорів.

Овердрафт – кредит, що надається на поточний рахунок позичальника з стійким фінансовим станом на певний період часу для фінансування господарської діяльності підприємства.

Банківська система в Україні, передусім комерційні банки, лише незначною мірою працюють на зміцнення економіки України.

3.Подпткова політика держави

Податки – це обов’язкові платежі підприємств та окремих осіб в державний або місцевий бюджети.

Податок, збір, мито – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, який здійснюється платниками у порядку або згідно з умовами, встановленими законодавчими актами.

Податок складається з:

Суб’єкта оподаткування – це фізичні або юридичні особи, що сплачують податок;

Об’єкта оподаткування – доходи (прибуток), вартість певних товарів, окремі види діяльності, операції з цінними паперами, використання природних ресурсів, майно фізичних та юридичних осіб, передача майна, додана вартість виробленої продукції і послуг та ін.

Одиниці оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування.

Податкової ставки – це величина податку на одиницю оподаткування. Види ставок: тверді (абсолютна сума на одиницю оподаткування незалежно від розміру доходу), пропорційні (діють в однаковому процентному співвідношенні до об’єкту оподаткування без диференціації його величини); прогресивні (із зростанням доходів відбувається підвищення ставок); регресивні (із зростанням доходів ставки зменшуються).

Податки стягуються за різними принципами, мають різне призначення і виконують різні функції. За об’єктами оподаткування податки діляться на прямі і непрямі.

Розрізняють два принципи стягнення податків: пропорційне та прогресивне оподаткування. Пропорційне оподаткування передбачає незмінність податкової ставки та забезпечує зацікавленість у постійному зростання доходів. Прогресивне – засноване на змінній ставці оподаткування, обмежує зростання доходів і забезпечує їх перерозподіл.

Структура податкової системи.

Основні види податків:

1. Частка особистого подохідного податку – вилучення починається із встановлення неоподаткованого мінімуму. До нього відносять стандартну знижку для працюючого, а також непрацюючого членів родини, які перебувають на його утриманні. Із заробітної плати типового працівника вилучають відсоток подохідного податку виходячи зі шкали прогресивного оподаткування;

2. Податок на додану вартість (ПДВ) – це форма вилучення до бюджету частини додаткової вартості, створеної на всіх стадіях виробництва визначається як кращий податок на споживання. Платники податку це особи обсягу оподаткування операцій з продажу товарів протягом будь-якого періоду з основних 12-ти календарних місяців перевищував 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Об’єктом оподаткування є операції з продажу товарів. Ставка податку – 20%, а ставка оподаткування – 16,667%. Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету визначається різницею між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту;

3. Податок на прибуток – пільги на цей прибуток мають новостворені підприємства протягом трьох років господарювання. Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на отримання прибутку. Об’єктом оподаткування є прибуток який визначається шляхом зменшення скорегованого валового доходу на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань. Ставка податку – 30%;

4. Плата за землю – сплачується власниками землі або землекористувачами. Об’єктами оподаткування є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні. Ставка за один гектар встановлюється у відсотку від грошової оцінки;

5. Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що додається до ціни цих товарів. Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності, виробники підакцизних товарів, які знаходяться на Україні, а також філіали та підрозділи, які реалізовують товари незалежно від форм власності;

6. Фіксований податок – це податок, який сплачують субїекти господарювання - підприємці (фізичні та юридичні особи) переважно маллого та середнього бізнесу.

Податкова система держави: структура, роль та функції в економіці. Основні принципи оподаткування. Види та групи податків. Основні податки.

Податкова система держави це сукупність податків, зборів, обовязкових платежів у державі, форми і методи їх побудови, порядок та механізм стягнення, а також їх адміністрування і контроль.

Податки поділяються на:

1. Прямі – утримуються з конкретної фізичної або юридичної особи. Це податки на доходи і майно: прибутковий податок з громадян, податок з прибутку корпорацій, податок на соціальне страхування і на фонд заробітної плати, майнові податки.

Непрямі – податки на товари і послуги, обов’язкові платежі, які включено у ціну товарів і послуг: податок з продаж (податок на додану вартість), акцизи (податки, які прямо включено у ціну товарів), податок на спадок, операції з цінними паперами та ін.

2. Загальні (до загальної доходної частини бюджету) і цільові (використовуються строго на конкретні цілі).

3. Республіканські (загальнодержавні) і місцеві.

Сучасні принципи оподаткування такі:

З урахуванням конструктивних ідей науковців, вимог практики основними принципами оподаткування за сучасних умов є пропорційний характер податків (величина податкових ставок має відповідати рівню доходів, обов'язковість їх сплати з боку платоспроможних фізичних і юридичних осіб, зниження кількості податків і доцільність одноразового вилучення деяких із них (наприклад, ПДВ замість податку з обороту), зручність, економність, гнучкість (передбачає необхідність пристосування податкової системи до умов розвитку економічного способу виробництва, передусім, економічної політики та системи надбудовчих відносин), забезпечення процесу перерозподілу національного доходу в інтересах найбідніших верств населення, стабільність передбачуваність.

У Законі України "Про систему оподаткування" принципами оподаткування названі обов'язковість, стимулювання підприємницької діяльності, рівнозначність і пропорційність, рівність і недопущення податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність, єдиний підхід, компетентність, доступність, проте ці принципи не дотримуються. Виходячи зі сказаного, сутність податків як економічної категорії можна визначити як примусове вилучення державою частини заробітної плати, прибутків та інших доходів фізичних і юридичних осіб із частковим поверненням державою через систему державних витрат.

У політекономічному аспекті податки — це відносини економічної власності між державою і платниками податків з приводу примусового привласнення центральними та місцевими органами влади частини необхідного і додаткового продукту.

Загальнодержавні податки та платежі:

1. ПДВ;

2. Акцизний збір;

3. Податок на прибуток;

4. Податок на доходи

5. Мито;

6. Державне мито;

7. Податок на нерухомість;

8. Плата за землю;

9. Рентні платежі;

10. Податок на власність транспортних засобів;

11. Податок на промисел;

12. Збір за геологорозвідувальні роботи;

13. Збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14. Збір за забруднення навколишнього середовища;

15. Збір до Фонду ЧАЕС;

16. Збір на соціальне страхування;

17. Збір на обов’язкове пенсійне страхування;

18. Збір до державного іноваційного фонду;

19. Плата за торгівельні патенти;

20. ФСП;

21. Збір на розвиток виноградарства, хмілеводства;

22. Єдиний збір, що стягується у пунктах пропуску через Державний кордон України.

Місцеві податки і збори:

1. Податок з реклами;

2. Комунальний податок;

3. Готельний збір;

4. Збір за припаркування авто;

5. Ринковий збір;

6. Збір за видачу ордеру на квартиру;

7. Курортний збір;

8. Збір за участь у бігах на іподромі;

9. Збір за виграш у бігах на іподромі;

10. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі;

11. Збір за право використання місцевої символіки;

12. Збір за право проведення кіно- й телезйомок;

13. Збір за право проведення місцевого аукціону;

14. Збір за проїзд по теріторії прикордоних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

15. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

16. Збір з власників собак.

Контрольні питання до теми:

1. Що таке фінанси, які основні функції вони виконують?

2. Що входить до складу державних фінансів?

3. Охарактеризуйте структуру фінансової системи.

4. З яких ланок складається бюджетна система України?

5. Які основні функції виконують державний та місцевий бюджети?

6. Що таке державний борг і як здійснюється управління ним?

7. Які основні статті державних витрат?

8. В чому полягає сутність кредиту?

9. Назвіть основні джерела кредиту.

10. Які основні види банківського кредиту?

Читайте також:

1. Абсолютна величина числа позначається символом .
2. В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.
3. Величина відцентрової сили
4. Величина густини зварювального струму
5. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
6. Взаємозалежність еластичності попиту від доходу, частки витрат на певний товар у загальних витратах Домогосподарств і обсягу попиту
7. Вимір доходу, збереження інвестицій
8. Вимірювана величина визначається за алгоритмом
9. Випадкова величина та її характеристики
10. Відносна величина координації.
11. Відносні величини, які розраховуються шляхом співвідношення різнойменних показників – це є відносна величина інтенсивності.
12. Де задана величина границі допустимого відхилення компетентності експерта з номером від максимальної.

Переглядів: 1020