• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості античного рабства. Господарський розвиток Давньої Греції

ТЕМА 3 ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ та ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Економічна думка Давнього Сходу

Оскільки економічна думка тривалий час не була відділена від інших форм мислення про суспільство, важко точно визначити перші її прояви. Одні історики схильні шукати коріння економічної думки в давньоєгипетських папірусах, у клінописах ваілонського царя Хаммурапі, інші – в давньогрецькій міфології.

До найдавніших джерел економічної думки належать учення Вавілонії, Китаю, Індії, а також Давньої Греції й Риму. У 1902 р. при розкопках на території сучасного Іраку французькі учені знайшли діоритову стелу, як являла собою клинописні закони Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). Вже в них відбиті відомості про те, що в державі існували товарно-грошові відносини, охоронялася приватна власність.

В законах царя Хаммурапі (XYIII ст. до н.е.) містяться свідчення про розподіл праці, про розвиток виробничих сил і торгівлі, про існування товарно-грошових відносин, про охорону приватної рабовласницької власності.

Давньокитайський філософ Конфуцій (YI-Y ст. до н.е.) вперше обґрунтував ідеї „природного порядку” і „розуму”, згідно яких бог створив світ, але потім усунувся від втручання в життя на землі. Воно протікає за „природними законами розуму”. Таким чином, прийнято вважати, що саме Конфуцій вперше дав ідею об’єктивності законів господарського життя. На підставі „розуму”, тобто розуміння кожним свого місця в суспільстві, філософ обґрунтував класовий світ.

На відміну від Конфуція, який вважав, що бог створив людей нерівними, в той же історичний період інший китайський мислитель – Мо Дістверджував, що від природи всі люди рівні, нерівними їх роблять суспільні відносини.

Пам’ятка давньоіндійської культури – трактат „Артхашастра” (або „Наука політики”) (IV-III ст. до н.е.). Його автором був радник царя Чандрагупти I – Каутил’я (IV ст. до н.е.). В цьому документі зафіксовано правила, яких повинні дотримуватись управителі держави. В ньому кастовий розподіл і соціальна нерівність пов’язувались з богом. Охороняючи рабовласницьку приватну власність, трактат гарантував також недоторканність майна рабів. В статті про землеробство підкреслювалась роль наукового підходу до обробки землі і відображено прогресивні форми землеробства. Особлива увага в трактаті приділялась рудникам – опорі казни, а також ремеслам – ткацтву і прядінню, до яких залучалися жінки й дівчата. В статті про торгівлю вперше в історії економічної думки поставлено питання про вартість. Причому, розрізнялась „дійсна” вартість, яку визначали кількістю днів праці, витраченої на виробництво товару, і „ринкова” вартість – кількість грошей, за яку товар продається. В трактаті вперше висловлено ідею державного регулюванняцін: продавати можна було тільки перевіреними важелями, а надмірна гонитва за прибутком заборонялась законом („ринкова” вартість не могла перевищувати „дійсну” більше як на 5-10%). В трактаті „Артхашастра” проголошувалась ідея: „Розвиток продуктивних сил – основа класового миру”.

(VIII - V ст. ДО Н.Э.)

Античний період охоплював першу половину I тис. до н.е. - першу половину I тис. н.е. У період античності була повністю знищена громада, переважало боргове рабство, а рабовласництво досягло свого повного розквіту. Використання рабської праці стало більш витонченим, різноманітним і застосовувалася майже у всіх сферах економічного життя, у тому числі й у сільському господарстві. Рабство набуло своєї класичної форми. Суспільство чітко розділилося на два класи: вільні громадяни і раби.

Давньогрецька держава виникла на рубежі III- II тис. до н.е. у південній частині Балканського півострова. Його ранньому економічному росту сприяли:

- зручне географічне положення;

- удосконалення продуктивних сил (використання міді, бронзи);

- основою сільського господарства стало землеробство полікультурного типу (так звана “середземна тріада”, орієнтована на вирощування трьох культур - злаків, винограду, оливи).

Значні зміни у господарському житті спостерігалися близько 2000 року до нашої ери. В цей період стало відомо гончарне коло.

Надалі в VIII – VI ст. до н.е. у Древній Греції формуються грецькі рабовласницькі міста-держави (поліси). Центром поліса було місто, оточене стіною. До нього входили прилеглі долини й острови. Звільнення рабів у Давній Греції було явищем рідкісним, а їхнє положення - дуже важким.

В економічному житті Древньої Греції можна виділити нижченаведені періоди.

Крито-микенський період.Виникали палаци (на рубежі III –II ст. до н.е.) у різних районах острова Крит. Землі були палацові, приватні і общинні. Населення обкладалося натуральними і трудовими повинностями. Палац виконував універсальні функції: був адміністративним і релігійним центром, житницею і майстернею. У більш розвинених суспільствах таку роль відігравали міста. Найвищого розквіту держава на острові Крит досягла в XVI-XV ст. до н.е. У цей період були відбудовані чудові палаци, по всьому острову прокладені дороги. Існувала єдина система виміру. У середині XV ст. до н.е. відбувся найсильніший землетрус, який зруйнував критську цивілізацію і лідерство серед всіх грецьких племен перейшло до ахеян.

Ахєйське суспільство досягло найвищого розквіту в XV —XIII ст. до н.е. Провідну роль грали Мікени. Економічний розвиток характеризувався подальшим підйомом сільського господарства й ремесла. Земля ділилася на:

- державну (земля палацу). Державна земля давалася на правах умовного користування. Знать могла здавати її в оренду невеликими ділянками;

- общинну (окремих територіальних громад), яка використовувалася майже також як і державна.

Основними центрами залишалися палаци, що містили великі ремісничі майстерні по переробці сільгосппродукції, а також прядильні, швейні, металургійні. Причому держава тримала під контролем всі види сировини, насамперед - металу.

Основну масу населення становили вільні селяни й ремісники (у написах з Пилосського палацу згадуються муляри, гончари, зброярі, навіть парфумери й лікарі).

Наприкінці XII ст. Крито-микенська палацова цивілізація зійшла з історичної арени при загадкових обставинах (деякі дослідники говорять про дорійське завоювання). Вдруге класове суспільство й держава зародилася майже через три століття, але вже в зовсім іншій формі.

Гомерівський період.В цей період у греків не існувало держави. Рабство практично було відсутнє. Верховним органом були народні збори, які обирали керівника-вождя (василевса). У гомерівський період переважало натуральне господарство, худоба вважалася мірилом багатства, грошей суспільство не знало. Однак, у цей період відбулися важливі зміни, пов’язані з широким використанням заліза. На перший план висунулося господарство малої патріархальної родини. Земельні ділянки міцно закріпилися за окремими родинами. Навіть найвищі верстви населення жили в простоті, комфорт був відсутній навіть у палацової еліти.

Політичним і економічним центром стало поселення поліс. Основним населенням міста були скотарі і хлібороби.

В архаїчний період (VII-VI ст. до н.е.) зміни в господарському житті призвели до створення нової економічної системи. Греція випередила у своєму розвитку усі сусідні країни, зокрема, в сільському господарстві селяни перейшли до вирощування більш дохідних культур (винограду і маслин). Основними осередками сільськогосподарського виробництва були дрібні селянські господарства і більш великі маєтки родової знаті. Ремесло зосередилося в містах. Чітко оформилися його галузі (металургія, металообробка, кораблебудування. Торгівля стала провідною галуззю. З'явилися гроші, угоди купівлі-продажу поширилися на всі види матеріальних цінностей. Зародилося лихварство, а разом з ним і боргове рабство. Раби надходили також з колоній, але їхня роль була незначною. Основну масу ремісників становили вільні люди.

У VIII-VI ст. до н.е. у Греції відбулася Велика грецька колонізація. Серед причин її виникнення можна виділити такі:

- нестача землі внаслідок її концентрації в руках знаті;

- необхідність пошуку нових джерел сировини;

- завоювання ринків збуту для продуктів сільського господарства і ремесла;

- політична боротьба, яка змушувала потерпілих поразку шукати вдачу в колоніях.

Колонізація стримувала внутрішні соціальні конфлікти в суспільстві, сприяла розвитку ремесла і торгівлі. Вона поширювала елліністичну культуру, відкривала простір для здібностей людини, вивільняючи особистість з-під контролю роду.

В цей період активно здійснювалося формування античних полісів серед яких виділяють аграрний і торгово-ремісничий.

Аграрний поліс характеризувався абсолютною перевагою сільського господарства, слабким розвитком торгівлі й ремесла, товарно-грошових відносин і великою питомою вагою праці залежних рабів. До таких полісів відносять Спарту, Фессалію, Беотію.

Торгово-ремісничому полісу була властива велика питома вага ремесел і торгівлі, розвинені товарно-грошові відносини і впровадження рабської праці у виробництво (Афіни, Коринф, Сіракузи).

В історії Давньої Греції найбільш важливу роль відіграли два поліси: Афіни й Спарта.

Афінська держава виникла на території Аттіки. Утворення держави народна традиція пов'язує з ім'ям грецького героя Тезея, який провів ряд реформ, у результаті чого Афінське суспільство розділилося на три соціальних групи:

1) родову знать – евпатридів, які мали монополію на обіймання державних посад;

2) простих хліборобів – деміургів;

3) метеків – вихідців з інших громад, особисто вільних, але обмежених у своїх політичних і економічних правах.

Вища влада належала ареопагу, який замінив раду старійшин і архонтам, які здійснювали безпосереднє управління, уособлювали адміністративну, судову та військову владу.

У класичний період основною рисою соціально-економічного розвитку стало панування полісів і поширення в них рабства класичного типу. При класичному рабстві раб втрачав не тільки власності на знаряддя праці й засоби виробництва, але і являв собою «знаряддя праці», яке повністю належало своєму хазяїнові.

У класичний період рабська праця проникла в усі сфери життя і виробництва. 30-35% загального населення Греції становили раби, вони приносили високий дохід. Однак, цьому періоду характерні і деякі успіхи. У сільському господарстві в IV ст. до н.е. частково вводиться трипільна система господарювання, застосовуються різні види добрив, удосконалюються знаряддя праці. В цей час у Греції вже виникають засади агрономічної науки, як певного узагальнення практичного досвіду античного землеробства. У найбільш родючих областях Греції було широко розвинене землеробство з перевагою зернових культур, у малородючих областях розводили сади, виноградники й маслинові гаї.

Каталізаторами торгівлі стало зростання чисельності населення, нестача зерна й сировини, надлишки продукції.

Удосконалювалася розрахункова система. З'явилися засади банківських операцій. Однак IV століття до нашої ери дослідники визначають як час кризи давньогрецького класичного полісу. Вона була викликана наслідками Пелопонесської війни в 431-404 роках до нашої ери, в якій Афіни зазнали поразки.

В основі кризи лежали непримиренні протиріччя рабовласницького ладу: вільні селяни й ремісники не могли витримати конкуренції з дешевою рабською працею і банкрутували, що підривало військову міць рабовласницьких держав. У такий спосіб технічні можливості рабовласництва швидко вичерпали себе. У результаті нескінченних війн між рабами й рабовласниками, грецькими містами економічне життя країни було паралізовано. Внаслідок цього, ослаблені грецькі рабовласницькі поліси були завойовані Македонською державою, а потім Римом.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
4. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
8. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
9. Аграрне виробництво і його особливості
10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
11. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
12. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток

Переглядів: 1586