• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПЕРЕДМОВА

5.1. Поняття про подвійний інтеграл При введені поняття визначеного інтеграла ми розв’язували задачу про

знаходження площі криволінійної трапеції. Проте, часто необхідно знайти об’єм деякої просторової фігури. Розв'яжемо задачу: знайти об’єм тіла обмеженого

ВСТУП ДО ФАХУ

Навчальний посібник

Для студентів спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”

«Данные слишком малы, системы слишком велики, а документы – именно то, что надо».

Корнеліус Ф.Берк

ПЕРЕДМОВА

Процес інформатизації сучасного суспільства передбачає розширення інформаційної інфраструктури України, яка включає органи науково-технічної інформації, референтні та інформаційні служби системи державного і місцевого управління, книговидавничі та книготорговельні підприємства, архіви, патентні і комерційні служби та ін.

Крім того, інформатизація суспільства сприяє поширенню середовища функціонування документної комунікації, яка охоплює всі сторони сучасного суспільного життя і зумовлює зростання обсягів техніко-економічної, фінансової, технологічної, наукової, іншої документованої інформації, що циркулює в межах підприємств та організацій, між ними та іншими країнами. Впровадження новітніх інформаційних технологій, удосконалення засобів документування та розповсюджування інформації постійно розширюють документне середовище ноосфери та збагачують документні ресурси суспільства.

Різноманітні сфери функціонування документно-інформаційних комунікацій, де здійснюються процеси збору, переробки, видачі, поширення і використання інформації потребують висококваліфікованих спеціалістів, що володіють інформаційними технологіями, методами інформаційної діяльності.

Традиційно в Україні навчання фахівців з інформаційного забезпечення різних сфер соціальної практики здійснювалось за спеціальністю «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія». Інформаційна діяльність як самостійний вид професійної праці з‘явилася на базі бібліотечної справи і бібліографії. Її необхідність була проголошена Полем Отле і Анрі Лафонтеном у 1895 р. На Міжнародній бібліографічній конференції в Брюселі [56]. На початку вона звалася документацією. Тепер ми називаємо її інформаційною діяльністю, а зайнятих в ній людей – інформаційними працівниками.

Розвиток потреби у спеціалістах даного профілю визначається зростаючим значенням інформації в економіці і суспільному житті. Загальновизнаним є факт, що робота по збиранню, обробці і зберіганню інформації, як у вигляді традиційних паперових документів, так і в електронній формі, створенню банків і баз даних у межах єдиних інформаційних систем, управлінському консалтингу являє собою самостійну сферу діяльності, яка вимагає особливої спеціальної підготовки.

Об‘єктивні процеси розвитку теорії та практики інформаційної діяльності, зокрема, диверсифікація поля професійної діяльності фахівців інформаційного профілю, поглиблення процесів диференціації та розвиток наукових дисциплін, об‘єктом вивчення яких є документ, актуалізували розвиток наукової дисципліни “документознавство”. Особливу увагу становлять публікації дослідників, які сприяли розвитку документознавства як узагальнюючої, інтегрованої наукової та навчальної дисципліни і є системоутворюючими для розвитку спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність” (С.Кулешов, Н.Кушнаренко, М.Слободяник, Ю.Столяров, Г.Швецова-Водка). Слід зазначити, що сучасне документознавство – комплексна наукова дисципліна, концепції якої активно формуються вітчизняними та зарубіжними науковцями, дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, її місця серед інших наукових дисциплін.

Розвиток документознавства як наукової дисципліни, призвів до введення у 90-х роках ХХ ст. у систему вищої освіти спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”, призначеної для підготовки фахівців широкого профілю для системи документно-інформаційних комунікацій. У межах спеціальності відбувається динамічний розвиток і розширення переліку кваліфікацій, які відображають широту поля професійної діяльності фахівців з інформаційної діяльності у різних сферах соціальної практики.

Підготовка фахівців з документознавства та інформаційної діяльності адаптована до сучасних потреб формування нової генерацiї кадрiв в галузi iнформацiйної діяльності, покликана пiдтримувати розвиток iнформацiйного суспiльства взагалi, сприяти посиленню українського iнформацiйного ринку. Враховуючи той факт, що розвиток сучасних комп'ютерних технологiй орiєнтований на високопрофесiйного користувача, але не потребує ґрунтовної iнженерно-технiчної освiти, навчальний процес своїми формами та змiстом базується на гуманiтарнiй основi, в яку органiчно iнтегровано дисциплiни iнформацiйно-комп'ютерного циклу. Актуальнiсть навчання ґрунтується на пiдтримцi навчальних програм у станi, який вiдповiдає сучасним вимогам професiйної iнформацiйної сфери, ринку працi та iнформацiйної науки. Навчальний процес поєднує теоретичнi та практичнi елементи, причому головна орiєнтацiя - на прикладнi професiйнi дисциплiни, що базуються на комп'ютерних системах та iнформацiйних мережах Iнтернет. Навчання спрямовано на адаптацiю, тобто спектр навчальних дисциплiн має забезпечити можливостi професiйної та соцiальної адаптацiї випускникiв в умовах складного розвитку iнформацiйного ринку України. Саме такi принципи та основнi тенденцiї свiтового розвитку iнформацiйної науки та практики враховано в навчальному планi підготовки фахівців документознавства та інформаційної діяльності.

Мета курсу “Вступ до фаху” - сприяти формуванню у студента цілісного, системного уявлення щодо обраної ним спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”.

Завдання курсу – прослідкувати історію становлення і розвитку спеціальності, визначити її місце в системі знань, ознайомити з загальними вимогами щодо рівня підготовки спеціаліста, його знань і умінь. Дисципліна передбачає визначення актуальності спеціальності і потреби в фахівцях з документознавства та інформаційної діяльності; знайомство з історією виникнення спеціальності та її розвитком; засвоєння системи вимог до професійних знань, умінь і навичок спеціалістів, об’єктів і видів професійної діяльності.

Студент, прослухавши курс “Вступ до фаху”, повинен мати уявлення:

- щодо сучасної законодавчої бази в галузі вищої освіти;

- щодо ступеннєвості отримання освіти зі спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”;

- щодо актуальності спеціальності та її місця на ринку праці;

- щодо загальних гуманітарних, соціально-економічних, фундаментальних і спеціальних дисциплін, які формують його знання як спеціаліста;

- щодо складових моделі спеціаліста з документознавства та інформаційної діяльності.

Студент повинен знати:

- історію професії та спеціальності документознавця;

- сучасну законодавчу базу в галузі документно-інформаційної діяльності;

- основні терміни і поняття, що формують професійну предметну область спеціаліста з документознавства та інформаційної діяльності;

- вимоги щодо професійних знань, умінь фахівця;

- можливі об‘єкти і види професійної діяльності;

- види професійної діяльності.

Крім того, студент має бути ознайомлений з державним стандартом вищої освіти зі своєї спеціальності.

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ І МІСЦЕ ФАХІВЦЯ З ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ. СКЛАДОВІ ЗМІСТУ СПЕЦІАЛЬНОСТІ “ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО ТА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ”

В останні роки ми всі частіше говоримо про те, що суспільство вступило в новий етап свого розвитку, для якого характерний новий спосіб виробництва - інформаційний. Це пов'язано, насамперед, із процесами інформатизації, впровадженням інформаційних технологій у різні сфери життя. Інформація стає основою генерування знань, основою комунікацій, виробництва й т.д. Практично ні в кого не викликає сумніву характеристика сучасного суспільства як суспільства інформаційного. Дослідники дають різні визначення інформаційного суспільства, але сходяться в головному: інформація в інформаційному суспільстві стає домінуючою цінністю; "генерування, обробка й передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності й влади" [55, С.12]; інформація перетворилася в головний стратегічний ресурс.

Історичний досвід свідчить, що суспільний розвиток неможливий поза інформацією й каналами її поширення. Розширення інформаційних каналів завжди приводить до прискорення темпів розвитку суспільства. Однак ступінь засвоєння інформації залежить від багатьох факторів, які формують інформаційне поле (простір): соціокультурних, професійних, вікових і т.д.

Загальновизнаним на сьогодні є факт, що саме інформація - природна або штучна, правдива або підроблена, офіційна або повсякденна, економічна, виробнича, екологічна та ін. - виявляється головним джерелом руху суспільства, розвитку людини. Інформація лежить в основі прийняття рішень, формування світогляду, комунікативних відносин у суспільстві.

Чим зумовлена настільки значна роль інформації в розвитку суспільства? Ймовірно, насамперед, тим, що однією з інтегративних потреб людини виступає потреба в інформації, інформаційна потреба, що включається в усі види людської діяльності. Інформаційна діяльність становить основу механізму розвитку соціальної інфраструктури й тому передує, супроводжує й завершує будь-яку діяльність суб'єкта [42, С.23].

Інформатизація різних сфер людської діяльності сприяє росту потоків фінансової, техніко-економічної, технологічної, виробничої й іншої інформації, а також породжує нові форми використання цієї інформації. Це викликало новий стрибок досліджень із проблем, пов'язаних з інформаційним забезпеченням різних сфер людської діяльності (наука, економіка, управління, виробництво, соціальна сфера й інші). Інформація стала розглядатися як один з головних видів ресурсів, які визначають економічний статус держави. Відповідно до цього з кінця сімдесятих років ХХ ст. почалися дослідження в області управління інформаційними ресурсами (іnformatіon resources management або іnformatіon management). В останні роки замість термінів "інформація" й "інформаційні ресурси" всі частіше стали вживати термін "ресурси знань" (knowledge resources), а інформаційні працівники стали називатися "фахівцями зі знань" (knowledge offіcers). Тобто на сучасному етапі розвитку інформації потрібен фахівець, спроможний формувати нові знання. Провідні західні спеціалісти в галузі економіки й менеджменту вважають, що забезпечення успіху фірми на ринку насамперед залежить від ступеня її оволодіння новою інформацією, новими знаннями. Для цього фірма повинна стати "обучающейся" (learnіng organіzatіon) і спроможною ефективно використати сучасні інформаційні технології з метою одержання нових знань.

Відповідно до даних тенденцій система вищої освіти також перетерпає позитивні зміни, пов'язані з інформатизацією суспільства й поступовою інтеграцією у світову освітню систему. З позицій формування і подальшого розвитку інформаційного суспільства трансформується і освіта в Україні, відбувається її орієнтація на зарубіжні освітні стандарти, розширюється спектр спеціальностей, орієнтованих на підготовку кадрів для інформаційної сфери, сфери документально-інформаційних комунікацій. Вищезгадані процеси зумовили появу в освітньому просторі вищої школи України спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність”.

Своєчасність і перспективність даної спеціальності зумовлена рядом об‘єктивних чинників [50]. По-перше, це виключно важлива роль документа у сучасному світі. Документ у широкому значенні поняття – це і носій різноманітної інформації, і канал соціальної комунікації, і засіб збереження, реєстрації, передачі інформації у просторі та часі, і об‘єкт охорони інтелектуальної власності та захисту авторських прав. Зростання ролі документованої інформації в житті сучасного суспільства зумовило посилення уваги до неї з боку і науки, і освіти. Ключова роль документа як соціального феномента і як елемента інформаційної технології зумовила становлення та розвиток відповідної освітньої спеціальності для підготовки фахівців. По-друге, зростання ролі інформаційних процесів у всіх видах людської діяльності виявило існуючу спільну основу, притаманну багатьом інтелектуальним видам діяльності – науковій, інженерно-конструкторській, управлінській, економічній тощо. Цією спільною основою є інформаційна діяльність, суть якої полягає в пошуку, відборі, згортанні, аналітико-синтетичній обробці і наданні споживачам необхідної інформації для задоволення їхніх професійних і непрофесійних потреб. У результаті подальшого розподілу праці інформаційна діяльність виділяється у самостійний вид і, отже, формує новий напрям підготовки фахівців у вищій школі.

Потреба у даних фахівцях існує і на рівні кожного окремого господарюючого суб‘єкта – підприємства, організації тощо. Сьогодні неможливо уявити функціонування установи без системи внутрішніх і зовнішніх комунікацій, які є невід‘ємною частиною інформаційної діяльності. Однією з складових інформаційних ресурсів будь-якої установи є документні ресурси. Робота з документами була, є і залишиться одним з головних напрямів діяльності організації, незалежно від її масштабів діяльності чи форми власності, оскільки завжди виникає необхідність фіксування тої чи іншої інформації в документальній формі.

Збільшення потоків інформації потребує докорінної зміни характеру виконання управлінських операцій і процесів інформаційного забезпечення управлінських рішень та опрацювання документації з актуальних проблем, подій тощо. Здобутки документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності з кожним роком усе більше важать в органах державної влади, місцевого самоврядування, великих корпораціях.

Зазначене вимагає докорінної зміни характеру документаційного забезпечення управління, підвищення ефективності обробки конкретної інформації з актуальних потреб сьогодення, вирішення наявних проблем в українській і світовій економіці, громадському та культурному житті, політиці, фінансах, паливно-енергетичному та інших ринках, підготовці у ВНЗ відповідних фахівців для виконання цих завдань.

Така ситуація змінює й зміст підготовки висококваліфікованих документознавців. Чинниками, що впливають на цей зміст є [58]:

1. ускладнення функцій управління персоналом;

2. збільшення числа працюючих з документами в організації;

3. наявність проблем інформатизації документообігу;

4. підвищення рівня уніфікації і стандартизації документів;

5. впровадження безпаперових технологій бухобліку;

6. якісні зміни в технології документування;

7. необхідність правового регулювання електронного документування;

8. вдосконалення нормативно-методичної бази діловодства, розвиток документознавства як науки.

1. Ускладнення функцій управління персоналом

Ділове документування на сучасному етапі розвитку менеджменту орієнтується на нові інформаційні технології (збирання вихідних даних, їх нагромадження, збереження, оброблення), заміну паперових носіїв інформації документа на магнітні. Водночас управлінський документ, незалежно від виду матеріального носія залишається важливим атрибутом будь-якої організації. Відповідно до Державного класифікатора управлінської документації сьогодні (дещо умовно) виділяється 15 класів документації. У зв'язку з цим стає доцільним подальше удосконалення організаційно-правового забезпечення процесів документування.

2. Збільшення числа працюючих з документами в організації

Практичною роботою з документами в організації сьогодні, як правило, займається весь управлінський персонал. Знання співробітниками апарату управління засобів раціоналізації роботи з документами значно скорочує час на їх складання і опрацювання, дає можливість приділяти більше уваги іншим функціональним обов'язкам

3. Наявність проблем інформатизації документообігу

Необхідність інформатизації документообігу, забезпечення якості документів, їх правильне оформлення на електронних носіях стає вимогою часу. Без інформатизації документообігу неможлива інформатизація управління в цілому.

В умовах інформатизації управління, коли інформація, що має ознаки документа, закладається в пам'ять ПК, стає можливим швидко отримати будь-яку її частину і в будь-яких сполученнях. Це змінює правовий статус сутності категорії "документаційне забезпечення управління", включаючи всю сукупність операцій опрацювання, зберігання та використання документації у формі документів як її безпосередніх носіїв.

4. Підвищення рівня уніфікації і стандартизації документів

Сьогодні уніфікація управлінських документів розглядається як організаційна діяльність, спрямована на підвищення ефективності застосування їх у сфері управління. Це забезпечує скорочення часу на складання документів, їх оптимізацію, ущільнення записів, можливість вибіркового опрацювання, організацію багатоаспектного пошуку інформації та пристосування систем документації до процесів її використання в умовах функціонування систем електронного діловодства та документообігу.

Оскільки документування залишається одним з основних засобів реалізації управлінських функцій, то при уніфікації управлінських документів потрібно передусім встановити чітку відповідність між управлінською функцією та змістом документа, в якому має бути відображено цю функцію. У зв'язку з цим при здійсненні уніфікації документів важливою передумовою є облік стану і, при потребі, уточнення організаційних аспектів управління, прав видання тих чи інших видів документів.

5. Впровадження безпаперових технологій бухобліку

З розвитком інформатизації з'являється можливість впровадження безпаперових технології обліку, за яких усі дані формуються машинним шляхом і виводяться на екран ПК лише на відеотермінальних пристроях. Забезпечення принципу правової обгрунтованості облікових даних, отриманих шляхом впровадження безпаперових технологій їх формування, залежить від того, наскільки точно треба дотримуватись цих вимог. Що ж стосується потреби збереження паперової форм вхідних та вихідних документів, то вона визначається передусім психологічними і юридичними аспектами.

6. Якісні зміни в технології документування

За останні роки у результаті інформатизації сфери управління відбулися якісні зміни в технології документування. У зв'язку з цим з'явились навіть терміни "електронне документування" та "електронний документообіг", під якими розуміються процеси підготовки та проходження документа з використанням засобів комп'ютерної техніки.

7. Необхідність правового регулювання електронного документування

Важливою умовою використання комп'ютерних технологій у сфері документування та документообігу є їх правове регулювання. Адаптувати традиційні технології оброблення документів до відповідного рівня комп'ютерних технологій можна лише за умов нормативного регламентування та оптимізації порядку процесу руху документів у системі управління.

8. Вдосконалення нормативно-методичної бази діловодства, розвиток документознавства

Нормативно-правове, нормативно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності служб діловодства, реалізація державної політики в цій сфері покладена на Державний комітет архівів України та державні установи згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (із змінами, прийнятими 13.12.01). Нормативні акти Держкомархіву є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Разом з тим, управлінські документи, які мають специфічні правила підготовки, оформлення і обігу, ще знаходяться дещо осторонь інформатизації управління. Причиною цього, з одного боку, є обмежені можливості технічних засобів, з іншого, комплекс проблем, що виникає при взаємодії людини і машини. Можна додати й те, що принципово нові можливості комп'ютерних технологій спонукають переглянути теоретичні питання документування, проаналізувати логіку та закономірності документаційних процесів. Це дозволить зробити певні висновки щодо наукового обґрунтування і прогнозування розвитку документознавства майбутнього.

Для розроблення теоретичних основ і визначення практичних шляхів удосконалення роботи з документами сьогодні існує нагальна потреба підготовки кваліфікованих кадрів документознавців, які б могли ефективно працювати в умовах глобалізації.

В основу формування моделі фахівця з документознаства та інформаційної діяльності окремі автори закладають фундаментальні знання з інформаційної аналітики,пропонують існуючу прогалину у сфері документально-інформаційних комунікацій заповнити такими новими кваліфікаціями у межах спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність” як: менеджер інформаційно-аналітичної діяльності, референт-аналітик, технолог автоматизованого опрацювання інформаційних потоків [39].

Випускник такої спеціальності повинен мати знання щодо організації інформаційно-аналітичної діяльності, її технології, бути ознайомлений зі специфікою діяльності основних видів аналітичних служб, з жанрами й типами аналітичних продуктів і послуг. Він має бути підготовлений для роботи з інформаційними ресурсами, пошуку в базах даних і Інтернет. Якщо в реальній аналітичній фірмі буде діяти більш-менш чіткий внутрішній поділ праці, буде вибудуваний технологічний ланцюжок, то такий фахівець зможе знайти своє застосування на ділянках збору, обробки й пошуку інформації. Оперування інформаційними ресурсами - важливий, проте не єдиний процес аналітики.

Проте у вирішенні проблеми підготовки кадрів з аналітичної діяльності є й нерозв‘язані питання. Інформаційна аналітика, що виразно заявила про себе як про реальну і ефективну соціально-інформаційну технологію, яка бере участь у процесі соціального управління, поки не має власної системи професійної освіти.

Ті навчальні заклади, які спрогнозували потребу в професійних кадрах аналітиків з урахуванням потенціалу інформаційно-аналітичної діяльності і розпочали в тій або іншій формі підготовку таких фахівців, зіштовхнулися з багатьма труднощами. Серед них - практично повна відсутність наукової й навчальної профільної літератури, нерозробленість концепції підготовки кадрів аналітиків, дефіцит загальних і галузевих маркетингових досліджень потреби в кадрах аналітиків, слабка забезпеченість викладацькими кадрами та інше.

Започаткована в Україні спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність» відрізняється від існуючої в Росії спеціальності «Документознавство і документаційне забезпечення управління» [40], яка є вужчою за своїм змістом, зорієнтованою на підготовку фахівців для сфери діловодства (документаційного забезпечення управління). На це, зокрема, вказує однозначна кваліфікація випускника – "документознавець" [40, C.7]. Кваліфікаційною характеристикою передбачена готовність фахівця розробляти, впроваджувати і забезпечувати функціонування єдиного технологічного процесу документування і роботи з документами на основі використання сучасних автоматизованих технологій, що відповідаю складним проблемам, які постають перед органами всіх гілок влади. Випускник повинен уміти складати й оформляти будь-які види документів, розробляти організаційні та нормативно-методичні документи з документаційного забезпечення управління (ДЗУ), аналізувати стан ДЗУ конкретної організації, здійснювати експертизу цінності документів, готувати їх до архівного зберігання або знищення. Тобто, бути фахівцем з діловодства, яке в сучасній установі є високотехнологічним прописом. системою організаційного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення управління, організації документообігу, переважно електронного [40, C.11].

Вітчизняна спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність" – ширша за своїм змістом. Вона містить дві рівноправні змістовні складові освіти – документну (документознавство) та інформаційну (інформаційна діяльність), спрямовані на підготовку кадрів для документно-інформаційної (документнокомунікаційної) галузі суспільства, а не лише для діловодства. У результаті підготовки за вказаною спеціальністю Україна має отримати фахівця, здатного кваліфіковано виконувати широке коло професійних видів діяльності з документами: від їх створення і стандартизації – до розробки й експлуатації різноманітних автоматизованих систем аналітико-синтетичної обробки документів. У галузі інформаційної діяльності випускник вищого навчального закладу - це інформаційний менеджер, референт-аналітик, розробник баз даних наукової та ділової інформації і т.д. Цей висновок підтверджується подвійною кваліфікацією випускника – "документознавець, спеціаліст з інформаційної діяльності” [36].

Інформаційна діяльність є важливою складовою зазначеної спеціальності. Вона органічно пов'язана з наукою про документ. Однак, якщо документознавство (в широкому розумінні – документологія) має справу з документом як джерелом інформації, то інформаційна діяльність – з інформацією, що міститься в документі. Таким чином, ці дві основні складові спеціальності тісно пов'язані між собою. З розвитком сучасних комп’ютерних і телекомунікаційних технологій вони набувають усе більшої цінності завдяки системному розвитку предмета діяльності майбутніх фахівців – документованої інформації, з якої беруться необхіні дані, факти, знання, професійно, на базі первинної інформації створюються продукти вторинної інформації.

Інформаційна діяльність – термін, що з'явився завдяки усвідомленню суспільством суттєвої ролі інформації та інформаційних процесів у всіх сферах людської діяльності у виробництві, науці, економіці, культурі, управлінні тощо. У своєму первісному використанні термін мав вужчий, ніж нині, смисл і тлумачився як "науково-інформаційна дія­льність". Означена діяльність сформувалась як реакція людства на проблеми, пов'язані з інформаційною кризою, яка виявилась у науці через різке зростання потоків наукової інформації і виникнення ускладнень у її пошуку, ефективному опрацюванні і використанні. Пізніше було усвідомлено, що аналогічні процеси кризового характеру спостерігаються практично в усіх сферах професійної діяльності людини. Поступово усвідомлюється закономірність – будь-яка сфера людської діяльності потребує інформації, базується на інформації. В міру усвідомлення людством всеосяжності інформації як фактора виробництва, науки, економіки, соціального життя зростає розуміння інформаційної діяльності як самостійного, що потребує спеціальної професійної підготовки, виду людської діяльності. Виникає потреба в інформаційних працівниках, які професійно здійснюють процеси створення, пошуку, збирання, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, поширення й організації використання документної і недокументної інформації. Так, з'являються інформаційні посередники – інформаційні працівники, референти-аналітики та інші фахівці, здатні професійно здійснюва­ти інформаційну діяльність [50, C.19].

Як відомо, інформаційна діяльність – це вид професійної трудової діяльності, спрямований на пошук, відбір, аналітико-синтетичну обробку, зберігання і надання (поширення, тиражування) необхідної інформації споживачам у найкоротший термін і в зручній для них формі [51]. За іншим визначенням, інформаційна діяльність-сукупність процесів одержання, збору, аналізу переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших, допоміжних, процесів, які забезпечують ці основні процеси), що виконуються інформаційними посередниками {43, C.24-25] . Як бачимо, різниця у визначеннях базового поняття не є суттєвою. Слід зауважити, що кожна людина, в якій би сфері вона не працювала, послуговуючись документованою інформацією, має володіти основами її пошуку, аналізу і використання. Тому в певних випадках інформаційну діяльність виконують фахівці-предметники самостійно, оскільки вона для певних категорій людей стає важливою складовою їх професійної діяльності. До їх числа відносяться вчені, інженери, педагоги, журналісти, лікарі, економісти, юристи та інші працівники розумової праці [38, C.38-39]. Безумовно, до цієї категорії слід віднести також фахівців, які, здійснюючи наукові дослідження, надають, як правило, перевагу самостійному пошуку, аналізу й узагальненню інформації, не доручаючи їх інформаційному працівникові. У цьому разі означені процеси є невід'ємною складовою творчого процесу і складають специфічну частину інформаційної діяльності [60, C.25-26].

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України "Про освіту" [1], "Про вищу освіту" [2], Положення про освітньо-кваліфікаційні рівіні (ступеневу освіту) [3] та інших нормативно-правових актів.

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Зміст вищої освіти - обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Зміст освіти встановлюється в освітньо-кваліфікаційних характеристиках та інших актах органів управління освітою і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства.

До структури вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття, поряд з іншими, входять вищі навчальні заклади: заклади І-П рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі); заклади Ш – IV рівнів акредитації (інститути, академії, консерваторії, університети).

Вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Одним з головних завдань вищого навчального закладу є здійснення освітньої діяльності з певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня й відповідає стандартам вищої освіти.

Освітня діяльність - діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа.

Ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Ліцензований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Ліцензована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитація - процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Рівень акредитації - рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитований вищий навчальний заклад - вищий навчальний заклад, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

Рівні акредитації вищих навчальних закладів:

- вищий навчальний заклад першого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

- вищий навчальний заклад другого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

- вищий навчальний заклад третього рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

- вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Читайте також:

1. ПЕРЕДМОВА
2. Передмова
3. Передмова
4. ПЕРЕДМОВА
5. ПЕРЕДМОВА
6. ПЕРЕДМОВА
7. ПЕРЕДМОВА
8. ПЕРЕДМОВА
9. ПЕРЕДМОВА
10. ПЕРЕДМОВА
11. ПЕРЕДМОВА
12. ПЕРЕДМОВА

Переглядів: 1067