ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЛЕЗІНКИ

Селезінка бере участь у кровотворенні (лімфопоез), обміні речовин, руйнуванні еритроцитів і в меншій мірі інших формених елементів крові, імунологічних та захисних реакціях організму, є депо крові (затримується до 15 % загального об'єму крові).

Селезінка розміщена в лівому підребер'ї. Зовнішня поверхня її прилягає до грудної клітки, відокремлюючись від неї лише діа-

Фрагмою, а внутрішньою поверхнею у жуйних тварин прилягає до стінки рубця, у тварин інших видів — до шлунка. Селезінку досліджують пальпацією, перкусією та пункцією.

У великої рогатої худоби в нормі дослідити селезінку загаль-ноклінічними методами не можна. Притуплення її виявити не вдається, тому що вона тонка й лежить на верхній стінці рубця у тій ділянці, де нагромаджуються в рубці гази. При збільшенні селезінки із значним потовщенням її (лейкоз, сибірка, гнійне запалення) зона тупого звуку знаходиться за задньою межею легень, зліва у верхній частині останніх міжреберних проміжків. При необхідності можна провести пункцію селезінки з наступним морфологічним, мікроскопічним чи бактеріологічним дослідженнями пунктату. Пункцію роблять зліва у 12-му міжреберному проміжку на рівні маклака або за останнім ребром, відступивши на 5—8 см від поперечнореберних відростків поперекових хребців.

У коней селезінка прилягає безпосередньо до реберної стінки і створює зону невеликого притуплення, яке виявляють при перкусії у верхній частині останніх міжреберних проміжків зліва за задньою перкусійною межею легень. При гострому розширенні шлунка зона тупого звуку, який створює селезінка, зміщується назад за межі реберної дуги. Ця зона може доходити навіть до маклака. Селезінку у коня досліджують також внутрішньою пальпацією (ректальним дослідженням). У невеликих коней можна пальпувати весь орган, а у великих — лише задній край її біля основи. Визначають розміщення селезінки, її величину, форму, характер поверхні та больову реакцію. Пункцію селезінки роблять в останньому міжреберному проміжку зліва на рівні маклака. У собак селезінку досліджують пальпацією. Тварин кладуть на правий бік. Селезінку знаходять лише при сильному збільшенні, зумовленому лейкозом, злоякісними пухлинами, амілоїдним переродженням.

ДОСЛІДЖЕННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

Схильність тварин до захворювань і характер їх перебігу в більшості зумовлені станом природної резистентності. Під терміном резистентність (імунітет) слід розуміти стан захисних і пристосувальних механізмів організму, здатних протидіяти різним несприятливим факторам навколишнього середовища, в тому числі вірусам, бактеріям та іншим агентам. Резистентність організму зумовлена його реактивністю.

Резистентність умовно поділяють на неспецифічну (природну) та специфічну (імунітет). Під неспецифічною резистентністю слід розуміти як спадкову здатність організму протидіяти факторам середовища загальними стереотипними захисними та пристосувальними механізмами, виробленими в процесі еволюції. Тому не-

Специфічну резистентність ще називають природною або загальною. Відповідну реакцію організму на введення мікрофлори та її токсинів називають специфічною або імунологічною реактивністю з утворенням специфічної резистентності (імунітету). Загальна закономірність еволюційних пристосувальних механізмів полягає у відборі більш економних і ефективних диференційованих систем захисту організму й їх спадкове закріплення. Природні пристосувальні механізми були першим захистом організму, в подальшому з'являлися ефективніші специфічні фактори цього захисту. Подібна послідовність формування резистентності має місце і в онтогенезі: виникненню імунної системи передує розвиток неспецифічних спадкових механізмів захисту, які активні вже з моменту народження тварини. Тому рівень утворення специфічної резистентності (імунітету) залежить від рівня неспецифічних механізмів захисту організму, зумовлених загальною його реактивністю. Однак слід зазначити, що природна резистентність хоча генетич-но й зумовлена, але її рівень буває різним залежно від віку тварини, пори року, умов утримання і годівлі.

Вікова динаміка природної резистентності тварин залежить від особливостей розвитку реактивності організму в постнатальний (після народження) період. Знижений рівень реактивності, а звідси, й захисних і пристосувальних механізмів новонароджених і молодняка першого місяця життя, пояснюється структурно-функціональною недосконалістю їх імунної, нервової та ендокринної систем, які тісно пов'язані між собою. Слід пам'ятати, що організм реактивний на будь-якій стадії онтогенезу, але рівень прояву цієї реактивності у різні періоди неоднаковий і залежить від генетичних і паратипових (середовищних) факторів.

У ранній період після народження захисна система організму закінчує своє формування. У фізіологічно розвинених новонароджених тварин становлення природної резистентності настає значно швидше, ніж народжених недорозвиненими. Оскільки у новонароджених тварин у перші дні життя природна резистентність недостатньо виражена, захист організму від несприятливих факторів навколишнього середовища забезпечується за рахунок імуно-глобулінів, які надходять в організм через плаценту в антенатальний період, або з молозивом в постнатальний період, або й тим і іншим (тобто двома) шляхами. У кролів, лабораторних гризунів, собак і котів імуноглобуліни від матері передаються потомству через плаценту та молозиво; у приматів — через плаценту лише гамма-глобуліни; у телят — через молозиво. В сироватці крові новонароджених телят до згодовування молозива імуноглобуліни майже відсутні. Тому захист новонароджених телят від несприятливих факторів зовнішнього середовища в перші дні життя забезпечується за рахунок імуноглобулінів, що надходять в організм із молозивом (пасивний або колостральний імунітет). Тривалість

29$

Пасивного Імунітету у різних тварин неоднакова й коливається від кількох годин до кількох тижнів. Зумовлене це тим, що іму-ноглобуліни можуть всмоктуватися у кишечнику в незмінному вигляді в перші години після народження. В подальшому формується бар'єрна функція слизової оболонки та ферментативна система травного каналу, внаслідок чого інтенсивність всмоктування імуноглобулінів у кишечнику зменшується, що знижує їх концентрацію в організмі. Проникнення через кишкову стінку в лімфо- і кровотечію організму імуноглобулінів у незмінному вигляді пояснюють по-різному. Портер (1960) пов'язує це з наявністю у молозиві великої кількості трипсинового інгібітора, вміст якого поступово зменшується із збільшенням тривалості післяродового періоду. Пейн і Марш (1962) показали, що в різних відділах кишечника блокується всмоктування імуноглобуліну в незмінному вигляді неодночасово після згодовування молозива. Так, передній відділ кишечника блокується незабаром після споживання молозива, а задній — залишається активним і здатний адсорбувати іму-ноглобуліни. Період блокування усього кишечника (від переднього до заднього) триває від 24 до 36 год, що викликає зниження всмоктування імуноглобулінів у незмінному вигляді. Горре з співавторами (1969) процес всмоктування імуноглобулінів у незмінному вигляді в кров та лімфу пояснюють незрілістю гістологічної структури стінки кишечника. Вальдман (1976) установив, що потрапивши з молозивом у тонкий відділ кишечника теляти імуно-глобуліни утворюють комплекс с рецепторами для Fc-фрагментів імуноглобулінів, які розміщені на мембрані ентероцитів. Утворення цих комплексів відбувається найбільш інтенсивно при рН 6—6,5. Пенгале та інші (1973) встановили, що деякі класи імуноглобулінів молозива всмоктуються із кишечника в лімфотечію телят в незмінному вигляді по-різному: IqG — 27 год; IqM—16, IqA — 22 год після народження. Тому раннє (не пізніше однієї години після народження) згодовування молозива новонародженим є запорукою високого колострального імунітету у них.

Слід зазначити, що найбільший вміст імуноглобулінів у молозиві спостерігається у перші години після родів, потім його рівень знижується. У зв'язку з цим важливо забезпечити максимальне споживання молозива в перші години та дні після народження тварин.

Вміст імуноглобулінів у молозиві залежить також від віку, годівлі та умов утримання самок. Наприклад, у молозиві самок старшого віку міститься значно більше імуноглобулінів, ніж у молодих (первісток), що позначається на стійкості проти захворювань і розвитку новонароджених.

Для забезпечення колострального імунітету телятам необхідно випоїти молозиво матері першого надою в кількості 1,5—2 л (температура 37—39°С). У перші три дні добова потреба їх в молозиві

становить 5—8 л при 3—4-разовому випоюванні, а в наступні дні одноразова — 7—8 % від маси тіла. У поросят колостральний імунітет триває п'ять тижнів (35 днів) після народження. У плазмі крові поросят, одержаних від дорослих свиноматок, міститься у середньому близько 40 мг/мл імуноглобулінів G, а від молодих (першоопоросок) — ЗО мг/мл.

Резистентність організму зумовлена численними факторами. До них відносять: шкіру та слизові оболонки, температурну й запальну реакції, кількість і співвідношення лейкоцитів у крові, ферментативну активність і функцію органів усіх систем, які забезпечують гомеостаз організму та його пристосування до несприятливих умов навколишнього середовища і специфічну імунну систему, до якої належать клітини та гуморальні механізми захисту й іму-нокомпетентні клітини.

Шкіра та слизові оболонки є бар'єром для багатьох мікроорганізмів. Вони не лише перешкоджають механічному проникненню мікроорганізмів, а й виділяють секрети, які діють бактерицидно. Тому кількість мікрофлори на шкірі та слизових оболонках є одним із показників імунологічного стану організму. Гарячка, реакції шкіри та інших тканин під впливом подразнюючих факторів характеризують стан захисної функції організму.

При дослідженні лейкоцитів крові звертають увагу на кількість і їх видовий склад. Зрілі клітини нейтрофілів — сегментно-ядерні нейтрофіли та моноцити крові разом з макрофагами органів і тканин (гістіоцитами сполучної тканини, купферовими клітинами печінки, альвеолярними макрофагами легень, вільними й фіксованими макрофагами кісткового мозку, селезінки та лімфатичних вузлів, перитонеальними макрофагами, плевральними макрофагами, остеокластами, клітинами мікроглії нервової системи) є високоспеціалізованими фагоцитарними клітинами, які реагують на функціональні та патологічні зміни в організмі, виконують роль захисних функцій. Еозинофіли також виконують фагоцитарну функцію, хоча значно меншу, ніж нейтрофіли.

Лімфоцити слід розглядати як центральний ланцюг в імунологічних реакціях. Лімфоцити периферичної крові є неоднорідною популяцією клітин, яка складається із Т-лімфоцитів (тимусзалеж-них), що беруть участь в утворенні клітинного імунітету, В-лімфо-цитів (бурсазалежних), що беруть участь в утворенні гуморального імунітету і так званих О-клітин. Т- і В-лімфоцити за своєю функцією ще називають імунокомпетентними.

Захист організму від дії несприятливих факторів зовнішнього середовища потребує певних пластичних і енергетичних витрат, що компенсуються за рахунок перебудови обмінних процесів і функцій органів систем, як прояв пристосувальних механізмів організму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Прогностичне значення еозинофіли та еозинопенії необхідно оцінювати в комплексі з іншими клінічними ознаками та змінами	\|	Імунна система організму представлена первинними та вто-

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.