• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 16 сторінка

Законом установлено перелік тих осіб, які не можуть бути усиновлювачами(ст. 212 СК). Всі ці особи поділяються на певні групи. До першої групи слід віднести осіб, які за станом свого здо­ров'я не можуть виконувати функції усиновлювачів: особи, які об­межені у дієздатності; визнані недієздатними; перебувають на об­ліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на хвороби, перелік яких затверджується Міністерством охорони здоров'я України² (наприклад, туберкуль­оз, онкологічні захворювання тощо). До другої групи належать осо­би, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобо­в'язаннях щодо виховання дітей, внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були по­новлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини. Вважаємо, що особи, які були позбавлені батьківських прав, не можуть розглядатися як претенденти в усиновителі, незалежно від того, поновлені вони в цих правах чи ні на момент подачі заяви про усиновлення. До тре­тьої групи належать особи, які з інших об'єктивних причин не можуть бути усиновлювачами, а саме не можуть забезпечити ди­тині, наприклад, прожитковий мінімум, створити належні умови

¹ Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 20.07.1996 р.

² На сьогодні цей перелік ще не затверджено.

для проживання і виховання. До четвертої групи слід віднести всіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини (на­приклад, особи, що мають судимість за умисне вчинення злочину проти життя або здоров'я фізичної особи тощо). Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

§ 2. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення

Умови усиновлення — це згода осіб, які відповідно до зако­ну мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Умови та вимоги, яких слід дотримуватися при здійсненні уси­новлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призна­чення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого уси­новлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (наприклад один із братів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язково дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210 СК).

Виходячи з того, що сімейне право — підгалузь цивільного пра­ва, згода на усиновлення — односторонній правочин, а це озна­чає, що вона може бути визнана недійсною, на тих самих підста­вах, які покладено в основу визнання недійсним будь-якого з правочинів, наприклад, згода дана під впливом тяжкої обставини, під впливом насильства тощо.

Згода дитини на усиновлення.СК установив, що згода дити­ни може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усинов­лення, необхідно щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлен­ня, повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлен­ня. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можли­во у наступних випадках: якщо дитина у зв'язку з віком або ста­ном здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст. 218 СК). Останній виняток вводиться з метою збереження таємниці усиновлення.

Згода батьків на усиновлення дитини.Як правило, усиновлюються діти, у яких немає батьків. На жаль, за сучасних умов, поширеними стали випадки, коли батьки, або бодай один із них, у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і потрібна згода кровних (рідних) батьків на це.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її бать­ків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що зго­да дана під тиском фізичного або психічного насильства, внас­лідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, при оскар­женні згоди батьків можлива лише за умови, що це відповідає інтересам дитини.

Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад, батьки не можуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною осо­бою або подружжям тощо. Згода повинна бути безоплатною. Умо­ва про надання усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчем­ною і, як наслідок, зумовлює необхідність повернення такої пла­ти відповідно до норм ЦК. Що ж стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її.

Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це правило тісно пов'язане з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди по­трібна ще згода їх батьків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою. Така думка неодноразово висловлювалася в науковій літературі¹. Тобто ця вимога пов'язана з необхідністю

¹ Пергамент А. И. Опека и попечительство. — М.: Юридическая литера-тура, 1966. — С. 95; Шахматов В. П., Хаскельберг Б. Л. Новнй кодекс о браке и семье РСФСР. — Изд-во Томского ун-та, 1970. - С. 253; КузьмичоваЛ. Спірне в усиновленні // Радянське право. — 1976. — № 7. — С. 60 тощо.

додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які могли б вчинити акт, про наслідки якого в подальшому можуть тужити все своє життя. Між тим, доцільним було б розширити перелік осіб, які повинні давати згоду на цей випадок, додавши до них опікунів або попечителів, а за відсутності їх — органи опіки та піклування. Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути укладена письмово і посвідчена нотаріусом.

Якщо батьки не погоджуються на усиновлення, останнє немож­ливе. Це пояснюється тим, що згода на усиновлення — одне з важ­ливих особистих немайнових прав батьків і воно не може бути порушене, оскільки усиновлення дитини спричинює повне при­пинення правового зв'язку між нею і батьками (ст. 217 СК).

Усиновлення дитини без згоди батьків.Усиновлення можли­ве без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знай­дена), визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною по­над шість місяців без поважних причин, не виявляють до неї бать­ківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Відомо, що неналежне виконання батьківських прав та обов'язків тягне за собою застосування санкцій. В цьому випадку йдеться саме про відповідальність батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст. 219 СК).

Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини.Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усинов­лення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді (статті 221,222 СК). Отримання згоди вка­заних осіб необхідне виключно з метою захисту інтересів дитини. Тому, якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усинов­лення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим, і відмова вказаних органів не є перешкодою для уси­новлення дитини, якщо це відповідає її інтересам.

Заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди на усиновлення. Причому, якщо в судовому поряд­ку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, за­перечення вказаних органів не буде перешкодою до усиновлення.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини.На уси­новлення дитини одним з подружжя потрібна письмова згода дру­гого з подружжя, посвідчена нотаріально. Така згода необхідна в зв'язку з тим, що той з подружжя, що не є усиновителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між тим, усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з под­ружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідність у згоді відпадає також і у випадку, коли встанов­люється режим їх окремого проживання (ч. З ст. 220, п. З ч. 2 ст. 120 СК).

Порядок усиновлення — це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за пра­вилами, що встановлені законодавством. Новий СК зберігає судовий порядок усиновлення (статті 223, 224 СК), за певним винятком (ст. 282 СК). Процедура усиновлення на сьогодні регу­люється ЦПК. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем про­живання заявника. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персонально. Подання за­яви через представника не допускається.

Усиновлення, в першу чергу, пов'язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри. Тому закон дозволяє такій особі відкли­кати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СК). Після цього відмова від уси­новлення стає неможливою.

Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до ви­ховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на уси­новлення; особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бажає усино­вити дитину, та дитини, навіть те, як довго ця особа опікується вже дитиною тощо (ч. 1 ст. 224 СК). Безумовно, перелік цих об­ставин не є вичерпним і суддя може вимагати представлення будь-яких інших документів, залучати до участі в справі батьків дити­ни, саму дитину, яка досягла віку 7 років, інших заінтересованих осіб для того, щоб прийняти вірне рішення.

Тільки при дотриманні всіх умов усиновлення, встановлення здатності особи, яка бажає усиновити дитину, до цього, а також упевненості в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Перепоною до усиновлення не може слугувати той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. З ст. 224 СК).

Вже на стадії подачі заяви особа, що бажає стати усиновлюва­чем, може виявити намір бути записаною у Книзі реєстрації на­роджень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи, зміни­ти відомості про місце народження та дату народження дитини, а також змінити прізвище, ім'я та по батькові цієї дитини. Між тим, бажання усиновлювача можуть бути задоволеними за загальним правилом тільки тоді, коли вони відповідають інтересам дитини. При цьому в ряді випадків передбачено дотримання також й інших умов. Наприклад, при усиновленні дитини, яка досягла семи років, для запису усиновлювача матір'ю, батьком, потрібна її згода, за винятком випадків, якщо дитина проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, а також якщо вона за станом здоро­в'я не усвідомлює факту усиновлення.

Бажання змінити дату народження впливатиме на медичні показники розвитку дитини, тому закон дозволяє це зробити, але не більш як на шість місяців.

Зазвичай дитина при усиновленні зберігає своє прізвище, ім'я та по батькові, що витікає з Конвенції про права дитини. Між тим, прізвище та по батькові дитини закон дозволяє змінити за умови, якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, які запису­ються батьками дитини. Якщо прізвища усиновлювачів не співпа­дають, прізвище дитини визначається за їх вибором. Що ж сто­сується імені дитини, то це відбувається з її згоди, якщо вона до­сягла семи років, за винятком випадку, коли дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до імені.

При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім'я та по батькові можуть бути змінені тільки з взаємної згоди усиновлю­вача та самої повнолітньої особи — усиновленого.

Якщо при усиновленні змінюється ім'я, прізвище, по батькові, дата чи місце народження дитини або усиновителі записуються матір'ю, батьком дитини, про це робиться спеціальна вказівка у рішенні суду про усиновлення.

На підставі рішення суду про усиновлення залежно від бажан­ня усиновлювача видається або Свідоцтво про усиновлення, або нове Свідоцтво про народження дитини (ч. 2 ст. 225, ст. 233 СК). Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти тай­ну усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення, копія якого обов'язково надсилається до відділу РАЦС за місцем винесення рішення, а якщо відбувається усиновлення дитини іно­земними громадянами, то також і до Центру з усиновлення дітей, до актового запису про народження дитини або повнолітньої осо­би державний орган РАЦС вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження дитини. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.

Слід зазначити, що СК передбачає спеціальні заходи, спрямо­вані на збереження таємниці усиновлення. Так, особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дити­ну, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усинов­лення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним уси­новлена, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шко­ди її інтересам, і вимагати нерозголошення цієї інформації особа­ми, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дити­ною повноліття. А особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дити­ни не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи криміналь­ною справою, яка є у їх провадженні. Між тим, особа, яка була уси­новлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Таким чином, мож­на дійти висновку, що таємницею є не тільки сам факт усиновлен­ня, а й певні стадії самого процесу усиновлення.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але про­живає за межами України.Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатич-

ному представництві України. Встановлення винятку із загально­го правила про судову процедуру усиновлення пов'язане з якнай­швидшим вирішенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до законів України за винятком порядку усиновлення. Правові наслідки усиновлення.Усиновлення породжує певні правові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1 ст. 225 СК), припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та інши­ми її родичами за походженням, за певними винятками. Так, на­приклад, одночасно з заявою про усиновлення суд може розгля­дати заяву найближчих родичів (баби, діда, рідних братів та сес­тер дитини) про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку (ч. 2 ст. 232 СК). Суд задоволь­няє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.

По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усинов­лена (а в майбутньому — між її дітьми, онуками), та усиновлюва-чем і його родичами за походженням.

По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені — правовий статус дитини (сина, дочки). Усиновлювачеві надаються права і накладаються на нього обо­в'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаються права і накладаються на неї обов'язки щодо усиновлювача у тако­му ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Між тим, у випадках, передбачених законом, дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пен­сію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення (ст. 234 СК).

Відповідно до нового СК за станом утримання та виховання дітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманням прав дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягнення нею повноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклуван­ня. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України (далі — МЗС) веде облік цих дітей і до досягнення ними вісімнадцяти років здійснює на­гляд за дотриманням їхніх прав.

§ 3. Визнання усиновлення недійсним

Виходячи з того, що усиновлення — це юридичний акт, воно, як і будь-який інший подібний акт, що не досягає поставленої мети, може визнаватися недійсним і скасовуватися. Звідси підста­вами припинення усиновлення є визнання усиновлення не­дійсним і скасування усиновлення.

Право на звернення до суду з позовом про визнання усинов­лення недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклуваль­ник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Усиновлення визнається недійсним, якщо воно було прове­дене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхід­ною; якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлен­ня); якщо воно було проведене на підставі підроблених доку­ментів; у разі відсутності згоди на усиновлення другого з под­ружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу.

Якщо одним з подружжя усиновлена дитина другого з подруж­жя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із под­ружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним.Усинов­лення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснен­ня, тобто припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усинов­леної дитини і відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням. Дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших ро­дичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Відновлюється прізви­ще, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріаль­ну допомогу.

Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним.Після набрання чинності рішен­ням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного орга­ну РАЦС за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

§ 4. Скасування усиновлення

Скасування усиновлення — теж одна з підстав припинення усиновлення, яку можна розглядати як правоприпинюючий і од­ночасно правовідновлюючий юридичний факт.

Право на звернення до суду з позовом про скасування усинов­лення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Скасування усиновлення відбувається тільки за рішенням суду.

Умови скасування усиновлення:коли воно суперечить інте­ресам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає на недоумство, психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час уси­новлення; між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківсь­ких обов'язків.

Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття за винятком тих випадків, коли протиправ­на поведінка усиновленого (усиновлювача) загрожує життю, здо­ров'ю усиновлювача (усиновленого) або інших членів сім'ї.

Крім цього, усиновлення повнолітньої особи може бути ска­соване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішен­ням суду.

Правові наслідки скасування усиновлення.У разі скасуван­ня усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами і одночасно відновлюються права та обо­в'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за похо­дженням.

Усиновлена дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо — вона передається на опікуван­ня органові опіки та піклування.

У разі скасування усиновлення як такого, що суперечить інте­ресам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо дити­на не передається батькам, за нею зберігається право на прожи­вання у жилому приміщенні, в якому вона проживала після уси­новлення, а також суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.

Дитина має право на збереження прізвища, імені та по бать­кові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

Порядок поновлення актового запису про народження у разі скасування усиновлення.Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'я­заний надіслати копію рішення до державного органу РАЦС за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

§ 5. Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Позбавлення усиновлювача батьківських прав — нова підста­ва припинення усиновлення. До останнього часу вважалося, що позбавлення батьківських прав як вид сімейної відповідальності можна застосовувати тільки до рідних батьків, а скасування уси­новлення — це, по суті, і є позбавлення батьківських прав, але тільки стосовно усиновлювачів¹. Між тим, новий СК розширив коло осіб, до яких може бути застосований цей вид відповідаль-

¹ Таку точку зору поділяли В. П. Маслов, 3. А. Підопригора, О. А. Пушкін. Див. їх: Действующее законодательство о браке и семье. — Харьков: Вища школа, 1974. — С. 191—192. На сьогодні таку точку зору поділяє Л. М. Зіл-ковська. Див. її: Правове регулювання усиновлення в Україні. — С. 3—4.

ності, виходячи з того, що якщо усиновлювач був записаний ма­тір'ю, батьком усиновленої ним дитини, він як носій батьківсь­ких прав може бути їх позбавлений. Тобто ця новела стосується не всіх усиновлювачів, а лише тих, хто в процесі усиновлення ви­словив бажання бути записаними у Книзі реєстрації народжень матір'ю або батьком дитини і суд задовольнив таку заяву. Тому і підстави позбавлення усиновлювача батьківських прав такі самі, як і підстави позбавлення батьківських прав рідних батьків (ч. 1 ст. 242). Хоча слід зазначити певну непослідовність законодавця в цьому питанні, бо батьківськими правами наділяються всі усиновлювачі, а не тільки ті, що записані матір'ю або батьком уси­новленої ними дитини.

Усиновлювач позбавляється батьківських прав, якщо він: без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо уси­новленої дитини батьківського піклування; ухилявся від виконан­ня своїх обов'язків щодо виховання дитини; жорстоко поводився з дитиною; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракуван­ня та бродяжництва; засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав усинов­лювач втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути її законним представником; втрачає права на пільги та державну допомогу, що видається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлю-вачем, опікуном та піклувальником на майбутнє; не може одер­жати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьків­ством, які він міг би мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування). Між тим, він не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини і одночас­но з позбавленням усиновлювача батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (ч. 2 ст. 242).

Тому в разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підствах (ч. 2 ст. 242). Це дозволяє розглядати позбавлення усиновлювача батьківськиї прав як міру відповідальності для усиновлювача і міру захисту для усиновленого.

Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені за його позовом за винятком тих випадків, коли дитина була вже усинов­лена і усиновлення не скасовано або не визнано недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліт­тя. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка усиновлювача, який був позбавлений батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. У разі відмови в позові повторне звернення із позовом можливе лише після спливу од­ного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмо­ву (ч. З ст. 242).

Глава 14

Опіка та піклування над дітьми

§ 1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми

У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства відбувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклуван­ня, що виступають як способи доповнення дієздатності і захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб, і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК у гл. 6 «Опіка та піклування» (статті 55—79).

Між тим, питання, пов'язані з встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківсько­го піклування, регулюються гл. 19 СК «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243—251). Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування — комплексний інститут, а норми СК про опіку і піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК, що передбачають цей інститут¹, і з нормами адміністратив­ного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів опі­ки і піклування².

¹ Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украинн / Под ред. Ю. С. Червоного. - К.: Истина, 2003. - 520 с.

² Цю точку зору поділяє, наприклад, /. Бірюков (див.: Сімейне право Ук­раїни // За ред. В. С. Гопанчука. - К.: Істина, 2002. - С. 261; Ю. С.Червоний (див.: Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украинн. — С. 410—411); М. Антокольсьт фактично теж поділяє такий підхід (див. її: Сімейне право. — М.: Юристь, 2002. — С. 307).

Між тим, існують й інші точки зору. Так, С. Морозова теж вважає, що це — комплексний інститут, але тільки сімейного і цивільного права (див.: Цивіль­не право України: Академічний курс: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»:, 2003. — Т. І. — С. 130). Н. Єріиова вважає опіку та піклування виключно інститутом сімей­ного права (див.: Вопросн семьи в гражданском праве. — М., 1977. — С. 47). Фактично таку позицію поділяв і Г. К. Матвєев, вважаючи, що норми, які регулюють відносини, пов'язані з вихованням дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, мають в основному сімейно-правовий характер (див.: Со-ветское семейное право. — М., 1985. — С. 196).

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 343