• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 17 сторінка

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особис­тих прав. Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Але опіка і піклування мо­жуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановле­ному порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психіч­но хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не прожи­вають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківсь­кої уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов'язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призна­чення їх опікунами, звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім'ю таку дитину («фактичного вихова­теля»; статті 258,260, 261, 262 СК).

Питання, пов'язані з утриманням і вихованням дітей, позбав­лених батьківського піклування, вирішуються не тільки на підставі норм СК і ЦК, а на сьогодні також на підставі Правил опіки та піклування (далі — Правил)¹ органами опіки та піклу­вання, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо

¹ Затверджені наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. - № 26. - Ст. 1252.

опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування відають виконавчі комітети сільських і се­лищних рад. Зокрема органи освіти здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, під опіку (піклування), усиновлення та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка вста­новлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (ма­лолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав під­опічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнад­цяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохода­ми, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно ук­ладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджати­ся вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шко­ду. Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими роди­чами, крім передання майна підопічному у власність за догово­ром дарування або у безоплатне користування на підставі дого­вору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклувальників) щодо умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль у різні способи, зокрема, пе­ревіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) щодо діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями тощо. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.

§2. Встановлення опіки та піклування над дітьми

Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична осо­ба, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі зак­лади, заклади охорони здоров'я, а також самі органи опіки та піклування.

Слід зазначити, що, на відміну від КЗпШС УРСР, згідно з яким опіка та піклування встановлювалися органом опіки та піклуван­ня, новий СК, зберігши це правило (ч. З ст. 243 СК), передбачає встановлення опіки та піклування також і судом у випадках, пе­редбачених ЦК, а саме, якщо при розгляді справи буде встанов­лено, що малолітня або неповнолітня особа позбавлена батьківсь­кого піклування (ч. З ст. 60 ЦК). Тобто, якщо в судовому порядку задовольняється позов про позбавлення батьківських прав унас­лідок чого батько (мати) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання, перестає бути законним представником дитини тощо, суд встановлює або опіку, або піклування над цією дитиною залежно від її віку. Та­ким чином, новий СК містить новелу стосовно порядку встанов­лення опіки або піклування. Але незалежно від того, ким вста-

новлюється опіка або піклування — судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) призначається виключно ор­ганом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що по­винно бути виражено в письмовій заяві, як правило, з урахуван­ням бажання самої дитини.

Таким чином, встановлення опіки та піклування — це юри­дичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду(ч. З ст. 60 СК). Що стосується побажання мало­літньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклу­вання (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК), то воно не входить до складу юридич­них фактів, що тягнуть виникнення опіки та піклування, бо поба­жання дитини може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), але не є обов'язковим.

Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника).Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призна­ченні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї (ч. 2 ст. 244 СК). Виходячи з цього, не може бути опікуном (піклувальником) дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотич­ними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а та­кож особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Закон акцентує увагу саме на здатності особи бути опікуном (піклувальником), а також на суб'єктивному її ставленні до вихо­вання дитини. Але, як і в законодавстві, що діяло раніше, поза увагою залишилися такі обставини, як можливість виконувати функції опікуна (піклувальника), а саме стан здоров'я особи і на­явність у неї відповідних матеріально-побутових умов для життя дитини¹, спроможність забезпечити останню житлом, якщо вона не має свого помешкання. Тому доцільним було б у ч. З ст. 244 СК вказати на те, що не може бути опікуном (піклувальником) та­кож і особа, яка не в змозі виконувати обов'язки останніх за ста-

¹ У науковій літературі на це звертається увага такими правниками, як Є. Єршова (див.: Опека и попечительство. — М., 1971. — С. 19.; А. Маляревс-кий, Я. Шевченко (див.: Правові питання охорони інтересів дітей при здійсненні опіки і піклування // Радянське право. — 1973. — № 4. — С. 43—45.

ном здоров'я, а також за відсутністю у неї відповідних матеріаль­но-побутових умов, якщо дитина не має свого помешкання.

СК відійшов від закріплення переважного права на опіку близь­ких родичів дитини, яка позбавлена батьківського піклування¹, і це не випадково, бо законодавець не вважає за потрібне зв'язувати орган опіки та піклування такою умовою на випадок, коли особи, які пере­бувають у сімейних, родинних стосунках з дитиною, не мають необ­хідних умов для належного виховання і життя майбутнього підопіч­ного або з будь-яких інших причин не можуть або не бажають опіку­ватися долею дитини. Тому не можна погодитися з тими правниками, які без будь-яких застережень вказують, що, виходячи саме з п. 2 (читай, ч. 2 — Авт.) ст. 244 СК, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією самою дитиною, надається родичам дитини незалежно від місця їх проживання². Безумовно, природно, що родичі повинні бути найбільш зацікавленими в долі дитини і їм, крім того, легше вста­новити контакт з дитиною, але не слід надавати цій обставині ви­рішального значення. В інтересах дитини перевагу можна віддати й іншій особі, яка не є родичем³. До того ж, вирішуючи питання про влаштування, наприклад, дитини, один із батьків якої позбав­лений батьківських прав, вона, за бажанням другого з батьків, може бути передана йому, якщо ж цього не відбувається, переважне пра­во перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі, але, як вже вказувалося раніше, мова не йде в цьому разі про опіку або піклування. Тільки якщо дитина не може бути передана вказа­ним особам або мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування (ст. 167 СК).

§ 3. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування

СК закріплює права дитини, над якою встановлено опіку або піклування, які повною мірою відповідають тим обов'язкам, що виникають у опікуна або піклувальника. Аналіз прав такої дити-

¹ КЗпШС. - Ст. 138.

² Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — К.: Істина, 2002. — С. 262.

³ Маляревський А., Шевченко Я. Правові питання охорони інтересів дітей при здійсненні опіки і піклування // Радянське право. — 1973. — № 4. — С. 45.

ни і дитини, що виховується батьками, дозволяє дійти висновку, що вони майже тотожні, хоча особливість стану дитини, позбав­леної батьківського піклування, безумовно, потребує надання їй і специфічних прав, і накладає на опікунів (піклувальників) спе­цифічних обов'язків.

Відповідно до ст. 247 така дитина має право:

— на проживання в сім Ч опікуна (піклувальника), тобто неза­лежно від того, має вона житло чи ні, дитина може вимагати все­лення до опікуна (піклувальника), хоча це ні в якому разі не пе­решкоджає останньому поселитися у підопічного. Це правило — одне з найголовніших, бо дитина потребує сімейного виховання. Але таке вселення не породжує самостійного права на помешкан­ня ні у дитини, ні у опікуна або піклувальника;

— на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;

— на отримання житла, уразі його відсутності відповідно до закону, тобто незалежно від того, чи повертається дитина від опікуна (піклувальника), чи повертається вона після виходу із дитячого закладу, не потребуючи подальшого опікування, але потребуючи задоволення свого конституційного права на житло, вона має право на отримання житла¹;

— на піклування з боку опікуна (піклувальника). Це озна­чає, що дитина повинна постійно відчувати турботу щодо своїх потреб, як духовних, так і матеріальних. Між тим, опікун (піклу­вальник) не зобов'язаний утримувати підопічного за свій кошт, бо свої обов'язки щодо піклування він виконує безоплатно (ч. 5 ст. 249 СК). Опіка та піклування, на відміну від усиновлення, не породжує між опікуном (піклувальником) та підопічним право­відносин, аналогічних батьківським. Тому дитина, над якою вста­новлено опіку або піклування, на відміну від дитини, яка усиновлюється, не втрачає зв'язків із своїми батьками або родичами, а звідси — має право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальни­ка. Саме за рахунок цих виплат, а також за рахунок доходів від належного підопічному майна, опікун (піклувальник) самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного (ч. З ст. 72 ЦК), і звітує про це органу опіки і піклування.

¹ На сьогодні такі діти мають право на позачергове надання їм житла відповідно до ст. 46 ЖК УРСР і відповідних правил.

Між тим, на думку деяких із правників, такий підхід вважаєть­ся помилковим, бо опікуном та піклувальником не завжди є ро­дич дитини чи особа з високим рівнем матеріального забезпечен­ня¹. З цим слід погодитися. Вважаємо за доцільне керуватися по­ложеннями ст. 73 ЦК, яка встановлює, що опікун (піклувальник) може отримувати платню на підставах, у розмірі й в порядку, які встановлюються Кабміном України;

— на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності.Опікуни і піклу­вальники повинні піклуватися про моральний і фізичний розви­ток дитини, про стан її здоров'я, виховувати в дитині праце­любність, почуття доброти, милосердя, шанобливого ставлення до старших. Відповідно до чинного законодавства вони повинні забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої осві­ти, причому вибір форми освіти (домашня освіта, освіта в при­ватному ліцеї, в державній загальноосвітній школі), конкретної освітньої установи повинен здійснюватися за згодою дитини. Але при цьому, на відміну від батьків (усиновлювачів), опікуни (піклу­вальники) повинні при виборі форм і способів виховання дотри­муватися рекомендацій органів опіки і піклування, а також раху­ватися з думкою самої дитини. Така дитина не втрачає права на спілкування зі своїми родичами, батьками, якщо останні не по­збавлені батьківських прав. Тому опікун (піклувальник) повинен забезпечити дитині здійснення цього права;

— на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальни­ка. Зловживання з боку опікуна (піклувальника) — це порушення ним законних прав й інтересів дитини на всебічний розвиток, осв­іту, виховання, здоров'я, на повагу до її людської гідності (жорсто­ке поводження, схилення її до жебракування тощо), використання опіки (піклування) з корисливою метою. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованими особами, в тому числі й родичами підо­пічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення орга­ну опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного орга­ну, якому підпорядкований орган опіки та піклування (ст. 79 ЦК).

Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або зак­ладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів. Така дитина також

¹ РомовськаЗ. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний комен­тар. - С. 472.

має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу для ЇЇ людської гідності, на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала, а у разі відсутності житла — право на його отримання відповідно до закону¹, на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебу­вання у вказаних закладах. Така дитина теж має право на алімен­ти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шко­ди у зв'язку з втратою годувальника.

§ 4. Права та обов'язки опікунів та піклувальників

Обов'язки опікуна або піклувальника координують права підо­пічного. Виходячи з цього, опікун (піклувальник) зобов'язаний:

— виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізич­ний, психічний, духовний розвиток. Опікунам (піклувальникам)належать такі ж права щодо виховання дітей, як і батькам дити­ни². Між тим, слід погодитися з тим, що ці права вужче за об'ємом і поставлені під більш жорсткий контроль органів опіки і піклу­вання³;

— забезпечити одержання дитиною повної загальної серед­ньої освіти;

— захищати права та інтереси дитини;

— вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Цеправо може бути застосоване не тільки до сторонніх осіб і родичів дитини (тіток, дядьків, баб, дідів тощо), а й навіть до батьків цих дітей, якщо вони їх незаконно утримують;

— управляти майном підопічного. Під управлінням майномслід розуміти будь-які дії опікуна або піклувальника, спрямовані на збереження та використання майна підопічного в його інтере-

¹ Вважаємо, що стосовно і цих дітей норма щодо збереження права кори­стування житлом, сформульована не досить вдало і може породжувати на практиці багато непорозумінь.

² Такий підхід був характерним і для правників XIX ст. Так, В. І. Синайсь-кий вказував, що основна ідея опіки - сурогат батьківського опікування дітьми, їх особистістю та майном (див.: Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002. — С. 52), а Д. І. Мейер вважав, що опіка — це заміна батьківсь­кої влади (див.: Русское гражданское право.— М.: Статут, 2002.— С. 763.

³ Антокольская М. В. Семейное право. — М., Юристь, 2002. — С. 309.

сах. Якщо підопічний за станом розумового розвитку та здоров'я може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління майном підопічного, повинен враховува­ти його побажання¹. При цьому ряд правочинів із цим майном опікун взагалі не може здійснювати (ч. 1 ст. 68 ЦК), а ряд право­чинів може здійснювати тільки з дозволу органів опіки і піклу­вання (ст. 71 ЦК);

— щорічно, не пізніше 1 лютого подавати до органу опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік;

— при припиненні опіки або піклування подати загальний звіт про свою діяльність.

Опікун (піклувальник) не має права перешкоджати спілкуван­ню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком ви­падків, коли спілкування суперечить інтересам дитини.

§ 5. Припинення опіки та піклування над дітьми

СК розрізняє такі поняття як «припинення опіки (піклуван­ня)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов'язків». Якщо підставою припинення опіки (піклування), як правило, є певний юридичний факт, який не залежить від волі підопічного або опікуна (піклувальника) — подія, внаслідок чого відпадає не­обхідність у подальшому здійсненні опіки (піклування), то звільнення відбувається на прохання або самого опікуна (піклу­вальника), або підопічного, або за заявою органу опіки та піклу­вання у судовому порядку.

Відповідно до ст. 250 СК опіка або піклування над дитиною припиняються у випадках, передбачених ЦК.

Опіка припиняється:

— передачею малолітньою особи батькам (усиновлювачам), тобто коли малолітній особі повертається батьківське піклу­вання (ч. 1 ст. 75 ЦК). Це відбувається лише на підставі рішення органу опіки і піклування;

— у разі досягнення дитиною чотирнадцяти років. Особа,яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спе-

¹ Майданик Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. — С. 410.

ціального рішення органу опіки і піклування щодо цього (ч. 2 ст. 76 ЦК);

— смертю опікуна або дитини. В цьому випадку рішення органу опіки та піклування не потрібне (п. 5.4 Правил).

Піклування припиняється:

— у випадку досягнення дитиною повноліття (п. 1 ч. 1 ст. 77ЦК);

— у випадку реєстрації шлюбу дитиною (п. 2 ч. 1 ст. 77 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, дитині надається право на шлюб. При цьому суд повідомляє про отримання такої заяви піклуваль­ника дитини, бо останній захищає її інтереси. Навіть якщо піклу­вальник буде заперечувати проти цього, це не буде слугувати підставою для відмови в задоволенні такої заяви. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК з моменту реєстрації шлюбу такої особи вона на­буває повної цивільної дієздатності, що тягне за собою припи­нення піклування;

— у випадку надання дитині повної цивільної дієздатності (п. З ч. 1 ст.77ЦК). Повна цивільна дієздатність відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦК може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяті років та працює за трудовим договором, а також не­повнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Це відбувається за рішенням органу опіки і піклування, за заявою дитини та за письмовою згодою піклувальника, а у разі відсут­ності такої згоди — за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК). Повна ци­вільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльні­стю. Якщо піклувальник дає на це письмову згоду, дитина реєст­рується як підприємець і з цього моменту набуває повної дієздат­ності (ч. З ст. 35 ЦК). Набуття повної цивільної дієздатності тяг­не за собою припинення піклування;

— уразі смерті піклувальника або дитини (п. 5.5 Правил). У цьому випадку рішення органу опіки і піклування не потрібне.

Вважаємо, що припинення піклування може відбуватися та­кож і у разі передачі неповнолітньої дитини батькам (усиновлювачам).

§ 6. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків

Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне звільнення їх від виконання своїх обо­в'язків. Між тим, це не єдина підстава такого звільнення. Відпо­відно до ст. 251 СК особа може бути звільнена від обов'язків опі­куна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною скла­лися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклу­вання. Звільнення від цих обов'язків здійснюють або органи опі­ки та піклування, або суд.

Виходячи з того, що обов'язки опікунів та піклувальників ґрун­туються виключно на добровільному виборі, небажання або не­можливість останніми їх виконання у майбутньому, підкріплені відповідною заявою, тягне за собою звільнення їх від цих обо­в'язків у встановленому законом порядку. Така заява розглядаєть­ся органом опіки та піклування протягом одного місяця. Відпо­відно до п. 5.1 Правил заява задовольняється, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання викликане поважною причиною, наприклад, хворобою, зміною матеріального стану опікуна (піклувальника), відсутністю взаєморозуміння, що не дає йому можливості належним чином виконувати свої обов'язки, тощо. Причому виконання таких обо­в'язків має відбуватися до винесення рішення про звільнення опі­куна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо остання не була розглянута протягом цього строку (ч. 1 ст. 75 ЦК).

Між тим, орган опіки та піклування може звільнити піклуваль­ника від його обов'язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Йдеться про дитину, яка вже досягла, щонайменше, чотирнадцяти років і може належним чином оцінити стосунки, які склалися між нею і піклувальником.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від обов'язків опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, наприклад, зловживання своїм правом, ухилен­ня від виконання обов'язків щодо виховання, а також у разі по­міщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

На відміну від законодавства України, законодавство РФ має не тільки інститут звільнення опікунів та піклувальників від здійснення ними своїх обов'язків, а й відсторонення останніх від виконання цих зобов'язань (ст. 39 ГК РФ). Звільнення за своєю правовою природою розглядається як міра захисту, і для його за­стосування достатньо наявності певних об'єктивних обставин. Наявності ж вини опікуна або піклувальника для застосування цієї міри не потрібно.

Відсторонення опікуна або піклувальника, навпаки, застосо­вується тільки як санкція за винну поведінку останніх, коли вони без поважних причин не виконували зобов'язань опікуна або піклувальника належним чином, ухилялися від виконання обо­в'язків щодо виховання дитини або зловживали своїми правами. За своєю правовою природою відсторонення є мірою відповідаль­ності і тягне за собою цілу низку несприятливих наслідків, а саме, такі особи в майбутньому не можуть бути усиновлювачами, опі­кунами, піклувальниками тощо. Крім цього, орган опіки і піклу­вання вживає заходів щодо відшкодування неповнолітньому шко­ди, яка спричинена винною поведінкою опікуна або піклувальни­ка¹. Вважаємо такий підхід більш виваженим.

¹ Майданик Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. — С. 313.

Глава 15

Патронат над дітьми

§ 1. Поняття патронату над дітьми та його відмінність від інших форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

Патронат над дітьми— це оновлений інститут сімейного зако­нодавства України, який передбачався ще Кодексом про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р.¹, але не отримав на той час широкого застосування. Між тим, сучасний стан життя зберігає не тільки необхідність в існуванні вже апро­бованих практикою форм влаштування дітей, позбавлених бать­ківського піклування, — усиновлення, опіки та піклування, дитя­чих будинків сімейного типу², прийомних сімей³ тощо, а потре­бує розширення кола таких форм, що на сьогодні і знайшло своє закріплення в інституті патронату над дітьми.

Патронат — альтернативна форма влаштування дити­ни, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківсь­кого піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихова­теля) з метою сімейного виховання. Якщо проаналізувати мету, підстави застосування закріплених у СК форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, їх сутність, то можна дійти висновку, що кожна з них, хоча і спрямована на поліпшення долі дітей, але має свої особливості. Так, від усиновлення патронат над дітьми відрізняється наступним:

— усиновлення, на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім'ї;

¹ Положення про порядок патронування дітей в колгоспах і сім'ях трудя­щих, затверджене Постановою РНК УРСР від 11 червня 1940 р. // СП Ук-раинской ССР. - 1940. -№ 15.

² Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене Поста­новою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р.

³ Положення про прийомну сім'ю, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р.

— при усиновленні дитина приймається в сім'ю усиновлювача на правах доньки чи сина і поміж дитиною і усиновлювачем ви­никають відносини, що прирівнюються до батьківських¹. При пат­ронаті батьківських прав не виникає, а дитина передається лише на виховання;

— підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду, а відносини між дитиною та патронатним вихователем ви­никають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування;

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 304