• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 18 сторінка

— патронат, на відміну від усиновлення, припиняється при досягненні дитиною повноліття;

— патронатний вихователь, на відміну від усиновлювача, от­римує плату за виховання;

— між патронатним вихователем і дитиною не виникає алімент­них зобов'язань, як це відбувається при усиновленні;

— патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і на­впаки, усиновлення припиняє змогу встановлення патронату.

Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняєть­ся наступним:

— патронатний вихователь отримує, на відміну від опікуна (піклувальника), плату за виконання своїх зобов'язань;

— між дитиною і патронатним вихователем складаються тісніші зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном;

— опікун — законний представник дитини у всіх правовідно­синах, а патронатний вихователь — лише у сфері процесуальних відносин².

§ 2. Підстави виникнення та припинення патронату над дітьми. Договір про патронат

В основі виникнення патронату над дітьми лежить фактичний склад, до якого входять: визнання дитини сиротою або такою, яка з інших причин позбавлена батьківського піклування, до­говір про патронат та передача дитини у сім'ю патронатного вихователя.

¹ Більш детально про це див. у гл. 13.

² Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний комен­тар. - С. 475-476.

Дитина може бути передана у сім'ю патронатного виховате­ля лише після того, як вона на загальних підставах визнана си­ротою або позбавленою батьківського піклування. Патронатному вихователю надається можливість підібрати ту дитину, яку він бажає виховувати. Законодавство, на жаль, не вирішує пи­тання щодо того, чи можна передавати під патронат дитину, у якої є рідні неповнолітні брати і сестри, які до цього моменту виховувалися разом. Вважаємо, що, хоча такі форми, як усинов­лення і патронат, різняться одна від одної, в них одна мета — виховання дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому, виходячи з аналогії закону, зокрема ст. 210 СК, неповнолітні бра­ти і сестри не можуть біти роз'єднані при передачі їх під патро­нат. І лише за наявності обставин, що мають істотне значення, зокрема, неможливості їх сумісного проживання і виховання за станом здоров'я, орган опіки і піклування укладає договір і пере­дає під патронат одного з братів або сестер. Якщо буде досягнуто згоди про передачу в сім'ю патронатного вихователя рідних бра­та й сестри, то з вихователем орган опіки і піклування повинен укласти кілька договорів (за кількістю дітей), бо кожний з цих договорів буде стосуватися певної дитини і встановлювати обо­в'язки сторін щодо неї.

Укладенню договору передує обстеження умов проживання сім'ї патронатного вихователя з тим, щоб виховання дитини саме в цій сім'ї відповідало її інтересам. Слід зауважити, що обстежен­ня умов має відбуватися, за правилом, стосовно певної дитини. Тільки після того, як орган опіки і піклування дійде позитивного висновку, між ним і патронатним вихователем укладається до­говір про патронат, в якому обумовлюються певні умови, на яких дитина передається на виховання, тобто сторонами цього догово­ру виступають тільки орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Дитина, незалежно від віку, в укладенні цього дого­вору участі не бере. Між тим, відповідно до ст. 253 СК передача дитини під патронат потребує її згоди. Чи входить ця згода до скла­ду юридичних фактів? Вважаємо, що ні, бо у певних випадках передача дитини у патронат провадиться і без її згоди, а саме, коли дитина ще не досягла віку, з якого може висловити її.

Договір про патронат. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення

дитиною повноліття, за плату (ст. 252 СК). Аналізуючи по­няття цього договору, слід дійти висновку, що цей договір нероз­ривно пов'язаний з конкретними особами (певною дитиною, пат-ронатним вихователем) і має особистий характер. Предмет до­говору — прийняття у сім'ю дитини, позбавленої батьківського піклування, для забезпечення її належним сімейним вихованням. Це — відплатний договір. За виховання дитини за домовленістю з органом опіки і піклування патронатному вихователю призна­чається платня, щомісячний розмір якої залежить від цілого ряду обставин, а саме віку дитини, стану її здоров'я тощо.

Відповідно до ст. 255 СК на патронатного вихователя покла­даються певні зобов'язання: забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитині умови для навчання, фізич­ного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та інтере­си як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень. Тобто на відміну від легального визначення цього договору, яким на патронатного вихователя покладається лише обов'язок щодо виховання дитини, його обов'язки значно ширше, бо він зобов'я­зується ще й утримувати дитину, хай навіть і не за свій кошт, ство­рювати умови для її розвитку, а також захищати її. І це вірно, бо виховувати дитину в сім'ї без її розвитку, утримання і захисту — неможливо. Тому було б вірніше передбачити, що за договором про патронат над дітьми органом опіки та піклування дитина, яка є сиротою, або з інших причин позбавлена батьківського піклу­вання, передається в сім'ю патронатного вихователя не тільки на виховання на платній основі до досягнення нею повноліття. Пат­ронатний вихователь зобов'язаний також слідкувати за розвит­ком дитини, утримувати її за рахунок певних джерел та захищати її права. При цьому дитина зберігає право на аліменти, пенсії і допомогу, які вона отримувала раніше.

Сторонами вказаного сімейно-правового договору¹ є патронат­ний вихователь і відповідний орган опіки та піклування. На відміну від осіб, які прагнуть стати усиновителями, опікунами (піклуваль­никами), і до яких висуваються певні вимоги, СК не висуває жод­ної з них до осіб, які прагнуть стати патронатними вихователями.

¹ Таку точку зору на сьогодні поділяють /. Бірюков (див.: Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — С. 274); 3. Ромовська (див. її: Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — С. 476); Ю. Червоний (див. його: Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украйни. — С. 427.

Але чи є виправданим такий підхід? Вважаємо, що ні. Інститут пат­ронату — це самостійна комплексна форма, яка поєднує в собі й елементи усиновлення, бо дитина передається на виховання в сім'ю патронатного вихователя, який зобов'язаний виховувати дитину, обираючи для цього певні форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, утримува­ти її тощо, а також і елементи опіки та піклування, бо патронатний вихователь повинен захищати особисті й майнові права дитини, її законні інтереси, патронат припиняється при досягненні дитиною повноліття тощо. В зв'язку з цим вважаємо за необхідне встанови­ти, що патронатними вихователями не можуть бути особи, обмежені у дієздатності або визнані недієздатними; особи, що зло­вживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківських прав¹; особи, що були усиновлювачами і були позбавлені батьківських прав; особи, які були звільнені від обов'язків опікуна або піклувальника за неналежне виконання своїх обов'язків; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обо­в'язки патронатних вихователів²; особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Між тим, на сьогодні існують й інші точки зору. Зокрема, В. Бірюков, Ю. Червоний вважають, що патронатний ви­хователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікунів чи піклувальників³, а це, в свою чергу, дає змогу застосувати ана­логію закону і вважати, що патронатним вихователем може бути лише повнолітня і дієздатна особа, як одружена, так і одинока, бо, виходячи з ч. З ст. З СК, остання також має права члена сім'ї. 3. Ромовська хоч і вважає, що патронат це не опіка і не піклуван­ня⁴, але фактично прирівнює патронатного вихователя до опікуна (піклувальника), пропонуючи застосовувати аналогію закону, ви­значивши, що не може бути патронатним вихователем, як і опіку­ном і піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, нар­котичними засобами тощо⁵.

¹ У зв'язку з цим пропонуємо доповнити п. 4 ч. 1 ст. 166 СК вказівкою на те, що особа, позбавлена батьківських прав, не може бути усиновлювачем, опікуном чи піклувальником та патронатним вихователем.

² До речі, Положення про прийомну сім'ю забороняє інвалідам І і II груп, а також особам пенсійного віку бути прийомними батьками.

³ Бірюков І. Там само. — С. 274; Червоний Ю. Там само.

⁴ Див. Гі: Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — С. 475.

⁵ Там само. — С. 476.

§ 3. Припинення патронату над дітьми

Зазвичай патронат припиняється з припиненням строку його дії, тобто досягненням дитиною повноліття. Між тим, відносини, що існують між патронатним вихователем і дитиною, можуть бути припинені достроково у наступних випадках:

— смерті патронатного вихователя або смерті дитини. Це цілком зрозуміло, бо договір про патронат нерозривно пов'яза­ний, як вже зазначалося, з конкретними особами і має особистий характер. Між тим, якщо дитині було добре в сім'ї патронатного вихователя і вона бажає залишитися в ній, а члени сім'ї погоджу­ються з цим, треба виходити з того, що саме один із членів цієї сім'ї має перевагу перед іншими фізичними особами стати патро­натним вихователем;

— появи батьків дитини і передачі їм дитини;

— відмови від договору патронатного вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. У цьому випадку незалежно від того, хто звернувся з проханням розірвати договір, до призначен­ня дитині нового вихователя або передачі дитини іншій особі, на­вчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину;

— згоди сторін;

— за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків. Це відбу­вається у разі, коли вихователь нехтує виконанням своїх зобов'я­зань, виконує їх неналежним чином або взагалі виявиться нездат­ним забезпечити дитині належні умови для її виховання, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають ви­конанню обов'язків за договором.

Розділ VI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ

ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

§ 1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом

За останні сто років людська цивілізація пережила дві світові війни, дві всесвітні економічні кризи, розпад колоніальних імперій, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтен­сифікацію взаємопроникнення економік різних держав, названу влучним терміном «глобалізація», і посилення доцентрових за­гальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу. Зазначені процеси являють собою істотні причини активізації міжнародних міграційних процесів, побічним результатом яких стало збільшення, причому з геометричною прогресією, кількості родин, члени яких мають різне громадянство.

Усі вищеописані процеси рівною мірою торкнулися й України як рівноправної учасниці світового співтовариства. Крім того, вар­то згадати, що наша Батьківщина, як і молоді республіки — колишні члени Союзу РСР, рахують свою незалежність лише першим де­сятком років, а до 1991 року міграційні потоки в межах СРСР не тільки не обмежувалися, а всіляко стимулювалися керівництвом держави. Тому цілком природною і поширеною є ситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (далі — СНД), існують родини, громадянство членів яких є різним.

Існування родин, «обтяжених» іноземним елементом, усклад­нюється відсутністю єдності в правовому регулюванні сімейних відносин матеріально-правовими нормами різних держав. Це зу­мовлено тим, що на формування національного законодавства кожної держави, включаючи і сімейне, впливають соціально-еко­номічні, релігійні, побутові особливості, що в свою чергу поро­джує колізії, як тільки сімейні відносини ускладнюються інозем­ним елементом.

Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені інозем­ним елементом? Слід зазначити, що відносини з іноземним еле-234

Розділ VI

ментом представники доктрини міжнародного приватного права поділяють на кілька груп:

— відносини, суб'єктом яких виступає особа, яка за своїм ха­рактером є іноземцем. Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» іноземцем є особа, що не має громадянства Ук­раїни і є громадянином (підданим) іншої держави чи держав; осо­ба без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ч. 1, 2 ст. 1);

— відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї дер­жави, але об'єкт (майно), у зв'язку з яким виникають ці відноси­ни, знаходиться за кордоном;

— відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов'я­зані з юридичним фактом, що має місце за кордоном¹.

Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом — це відносини, суб'єктами (суб'єктом) яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна, припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадя­нином на території України; усиновлення дитини, що є громадя­нином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу гро­мадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, розміщені в Розділі VI СК.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичай­но поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнан­ня в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішень виникає в бага­тьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносина­ми, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбу­вається так зване «зіткнення» двох і більше законів і виникає про­блема «вибору» закону, що у міжнародному приватному праві називається «колізійною проблемою»².

Коли на території України укладається шлюб між особами, що мають громадянство різних держав, виникає комплекс питань, зок­рема, за яким законодавством має відбуватися процедура оформлен­ня шлюбу і яких умов слід дотримуватися при цьому. Від правиль-

¹ Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 15.

² Богуславский М. М. Там само. — С. 75; Орлова Н. В. Брак и семья в меж-дународном частном праве. — М.: Междунар. отношения, 1966. — С. 9.

ного вирішення цього колізійного питання цілком залежать конк­ретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений, наприк­лад, за законодавством України, дійсним і за її межами, чи він не отримає визнання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки і буде відне­сений до так званих «шлюбів, що кульгають», тобто нестійких.

Слід зазначити, що поняття «колізії законів» і «вибору» нор­ми права законодавства, що підлягає застосуванню, умовні, тому що той чи інший з «колізійних» законів обирається відповідними органами не довільно, а відповідно до обов'язкового для них пра­вила про вибір закону, так званої «колізійної норми», що міститься в законодавстві даної країни чи в укладеному нею міжнародному договорі¹. Що ж таке колізійна норма?

Колізійна норма сімейного права - це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземним елементом.

Для з'ясування правової природи колізійної норми недостат­ньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту «традиційних» норм сімейного або цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, склада­ються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.

Колізійні ж норми «з юридично-технічного боку — це най­складніші норми, які застосовуються в міжнародному приватно­му праві»². Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об'єму колізійної норми, що представляє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюється норма, в даному випад­ку на сімейні відносини та колізійної прив'язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, зазначеного в об'ємі колізійної норми. Та­ким чином, саме колізійна прив'язка дозволяє розв'язати колізію правових актів різних держав.

Колізійні норми можуть міститися або в актах національного законодавства країни, або в міжнародно-правових актах (міжна­родних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національного законодавства даної держави (так звані уніфіко-

¹ Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве. — М.: Меж­дунар. отношения, 1966. — С. 9.

² Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 83.

вані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, що закріп­лені в нормативно-правових актах сімейного законодавства Ук­раїни, можуть бути норми, зібрані в Розділі VI СК.

Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.

Так, 22.01.1993 р. представники держав — членів СНД підпи­сали в Мінську Конвенцію «Про правову допомогу і правові відно­сини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (далі — Мінська конвенція країн СНД), яку Україна ратифікувала (із за­стереженнями) 10.11.1994 р. При підготовці й укладенні вказаної Конвенції її учасниці усвідомлювали факт існування в кожній з них родин, члени яких — громадяни різних країн-учасниць, і праг­нули забезпечити їм і іншим особам, що там проживають, надан­ня на своїх суверенних територіях такого ж правового захисту щодо особистих і майнових прав, як і власним громадянам. По­ряд з колізійними нормами сімейного права, що містяться в час­тині 3 Конвенції, в останній також зосереджені норми, які вста­новлюють взаємне визнання і виконання судових рішень і рішень інших компетентних органів, винесених у сімейних справах.

Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжна­родних договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах¹.

¹ Прикладом останніх можуть слугувати: Договір між Україною і Респуб­лікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кри­мінальних справах» від 24.05.93 р., ратифікований Україною 04.02.94 р.; До­говір між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23.05.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною і Литовською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в ци­вільних, сімейних і кримінальних справах» від 07.07.93 р., ратифікований Ук­раїною 17.12.93 р.; Договір між Україною та Естонською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних спра­вах» від 15.02.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Украї­ною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною і Республікою Молдова «Про правову до­помогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікований Україною 10.11.94 р.; Договір між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та сімей­них справах» від 19.02.98 р., ратифікований Україною 05.11.98 р., тощо.

З огляду на значне число нормативно-правових актів, що містять колізійні норми сімейного права, цілком можливою є си­туація, коли зазначені норми (з різних правових джерел) будуть відрізнятися між собою. Вважаємо, що зіткнення колізійних норм, зосереджених у СК і міжнародно-правових актах, варто розв'язу­вати на користь останніх внаслідок того, що, як вірно зазначає М. В. Антокольська, «сама мета створення національних колізій­них норм полягає в тому, що вони повинні застосовуватися тільки у випадку відсутності міжнародної конвенції або двосторонньої угоди»¹. Цей висновок узгоджується з тим, що, по-перше, як вже зазначалося², згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжна­родні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є час­тиною національного законодавства України. Аналогічні прави­ла містяться і в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні дого­вори України», і в ст. 13 СК; по-друге, в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено правило, відпо­відно до якого, якщо міжнародним договором України, укладен­ня якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

§ 2. Колізійні питання укладення шлюбу

Реєстрація шлюбу громадянина України з іноземцем та шлю­бу між іноземцями в Україні.Сімейне законодавство України не знає обмежень для укладення шлюбів з «міжнародним елемен­том», поширюючи на іноземців, що бажають стати суб'єктами сімейних правовідносин, національний режим правового регулю­вання. Так, відповідно до ст. 275 СК іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни Украї­ни, якщо інше не встановлено законом, а особи без громадянства, які постійно проживають в Україні (вже без будь-яких застере­жень — Авт.),мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України.

Для того щоб укласти шлюб з іноземцем чи між іноземцями, що був би дійсним не тільки в країні його реєстрації, а й у держа­вах, громадянами яких є ті, хто бере шлюб, необхідно правильно

¹ Антокольская М. В. Семейное право. — М.: Юристь, 1996. — С. 343.

² Див. про це у гл. 2.

встановити право (правову систему, національне законодавство), яке визначає матеріальні і формальні умови укладення шлюбу, а саме, умови, форму і порядок його реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 СК шлюб між громадянином Украї­ни та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструється в Україні відповідно до цього Кодексу. Це означає, що у всіх ви­падках реєстрації шлюбу на території України (за винятком «кон­сульських шлюбів», про які буде згадано пізніше — Авт.),неза­лежно від громадянства осіб, що вступають у нього, повинні зас­тосовуватися загальні вимоги, що встановлені СК до форми, порядку й умов укладення шлюбу. Тобто колізійна норма містить одну із найстаріших і найпоширеніших у світі колізійних прив'я­зок — «Іех Іосі сеІеЬгаІіопіз» («закон місця одруження»), що озна­чає: саме закон, котрий діє в місці укладення шлюбу, є компетен­тним для регулювання його форми, порядку і умов укладення.

Разом із тим, слід зазначити, що ч. 1 ст. 276 СК регламентує реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем і шлюбу між іноземцями в Україні. Таким чином, за межами правового регу­лювання опинилися сімейні відносини за участю осіб без грома­дянства, що постійно проживають за межами України. Вважає­мо, що ця прогалина може бути усунена за допомогою аналогії закону (ч. 1 ст. 10 СК) шляхом застосування до сімейних відно­син за участю апатридів, що постійно проживають за межами України, норми СК, що регулює подібні відносини за участю іно­земців. Запропонований спосіб подолання прогалини в сімейно­му законодавстві Україні узгоджується з правилами, закріплени­ми в актах національного законодавства, міжнародних конвенці­ях і двосторонніх договорах, відповідно до яких особистий правовий статус особи без громадянства визначається законодав­ством країни, у якій вона має постійне місце проживання, тобто правовий статус апатрида максимально наближений (але в жод­ному разі не тотожний) до правового статусу громадянина краї­ни, у якій постійно проживає перший. Таким чином, у випадку реєстрації шлюбу громадянина України з особою без громадян­ства, що постійно проживає за межами України, а також шлюбу між апатридами варто керуватися правилом «Іех Іосі сеІеЬгаІіопіз».

Що стосується «умов форми шлюбу» («форми шлюбу»), під якими розуміють вимоги, яким повинна відповідати процедура оформлення шлюбу (попередня публікація про шлюб, церемонія одруження, що здійснюється в цивільній чи релігійній формі тощо)¹, варто зробити ряд зауважень загального характеру, що стосуються численних і істотних розходжень, і які містяться у законодавстві різних країн.

По-перше, у деяких країнах дійсним визнається виключно цер­ковний шлюб (Греція, Португалія), або одночасно з цивільним шлюбом законним (дійсним) також визнається і церковний шлюб, причому вибір форми шлюбу залежить від волі тих, хто одру­жується (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кенія, Колумбія, Норвегія, Перу, Фінляндія, Швеція тощо). Проте, відповідно до ч. 1 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реє­страції актів цивільного стану, тобто в Україні встановлена світська (цивільна) письмова форма шлюбу, реєстрація якого здійснюється в державних органах і в порядку, передбаченому гл. 4 СК. Що стосується релігійного шлюбу, то він, за загальним правилом, не вважається підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли реліг­ійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення дер­жавних органів реєстрації актів цивільного стану (ч. З ст. 21 СК).

По-друге, в окремих країнах визнаються так звані явочні і фак­тичні шлюби, коли процедура оформлення їх відсутня, а держава лише визнає і допускає наявність подібних шлюбів, не втручаю­чись в їх оформлення². В Україні проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК). Разом із тим, відповідно до статей 74, 91 СК ці особи, якщо вони одночасно не перебува­ють у будь-якому іншому шлюбі, у майнових відносинах мають такі ж права й обов'язки, що і особи, які перебувають у зареєстро­ваному шлюбі. Таким чином, можна стверджувати, що фактич­ний шлюб в Україні за своїми наслідками для відносин власності й аліментних відносин фактично прирівняний до шлюбу, який зареєстрований в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Беручи до уваги положення ст. 275 СК, що поширює на іноземців і апатридів, які бажають стати суб'єктами сімейних пра­вовідносин, національний режим правового регулювання, варто

¹ Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве. — М.: Меж-дунар. отношения, 1966. — С. 20.

² Докладніше про це див.: Матвеев Г. К. Советское семейное право. — М.: Юрид. лит., 1978. - С. 62-63.

зробити висновок, що фактичні шлюбні відносини «з іноземним елементом» будуть також породжувати наслідки, передбачені статтями 74, 91 СК, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, що стали частиною національного сімейного законо­давства.

По-третє, національним законодавством ряду країн (Арген­тина, Іспанія, Перу тощо) допускаються так звані «рукавичкові» шлюби¹, що укладаються через спеціально уповноважених пред­ставників за відсутності однієї або обох осіб, що одружуються. Між тим, в Україні такі шлюби не відбуваються, бо відповідно до ст. 34 СК присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації шлю­бу є обов'язковою (ч. 1); реєстрація шлюбу через представника не допускається (ч. 2).

По-четверте, сімейне законодавство деяких країн встановлює додаткові формальності, яких повинні дотримуватися заручені. Так, наприклад, шлюби, укладені громадянами Франції за кордо­ном у формі, передбаченій місцевими законами, вважаються дійсними за умови попередньої публікації про цей шлюб у Франції (ст. 170 ЦК Франції). Такі або аналогічні умови дійсності шлюбу відсутні у сімейному законодавстві України. Таким чином, шлюб, укладений в Україні відповідно до принципу «закону місця одру­ження», не потребує дотримання будь-яких додаткових умов.

Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку, що згідно із ч. 1 ст. 276 СК, якою закріплена колізійна прив'язка «Іех Іосі сеІеЬгаїіопіз», щодо «форми шлюбу» треба застосовувати саме ви­щезгаданий кодифікований нормативно-правовий акт України.

Що стосується матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлю­бу»), тобто сукупності позитивних і негативних умов, від наяв­ності або відсутності яких залежить визнання законом дійсності зареєстрованого шлюбу, і які зафіксовані в статтях 22,24—26 СК, то слід зазначити наступне.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 370