• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 19 сторінка

По-перше, сімейним законодавством України передбачається укладення винятково моногамного шлюбу. Згідно зі ст. 25 СК жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі (ч. 1); жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (ч. 2). Тому іноземці,

¹ Останні допускалися законодавством не менш 28 країн (див.: Реале Л. Международное частное право. — М: Иностр. лит., 1960. — С. 238.

яким законодавством країни громадянства (національним зако­ном) дозволяється багатошлюбність і які вже одружені, не вправі вимагати реєстрації нового шлюбу в Україні.

Обов'язок повідомляти про перешкоди до укладення шлюбу, відповідно до ст. 29 СК лежить на тих, хто одружується. Однак з метою охорони прав осіб, що беруть шлюб, державні органи реє­страції актів цивільного стану можуть перевірити відсутність та­ких на момент реєстрації шлюбу і насамперед з'ясувати, чи не пе­ребувають зазначені особи в іншому шлюбі.

Згідно з п. 4.5 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, іноземці та особи без громадянства для реєстрації одру­ження в Україні повинні пред'явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України. Якщо в паспортах або паспортних документах цих осіб відсутні відомості про сімейний стан їх власників, то вони повинні одночасно пода­ти документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компе­тентним органом країни свого громадянства або країни постійно­го проживання та легалізований консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні.

При усьому вищевикладеному варто враховувати, що всі дер­жави можна умовно поділити на дві групи залежно від того, чи видають їхні уповноважені органи свідоцтва про відсутність пе­решкод до укладення шлюбу (наприклад Франція), або не вида­ють (наприклад Англія)¹.

По-друге, перешкоди до укладення шлюбу вичерпно перера­ховані в статтях 24—25 СК, тому всі інші, не відомі вітчизняному праву негативні умови укладення шлюбу, що встановлені націо­нальним законом іноземця (наприклад — відсутність «батьківсь­кого благословення», тобто дозволу батьків на шлюб (ст. 148 ЦК Франції); релігійні обмеження, що перешкоджають укладенню шлюбів з іновірцями (ст. 31 СК Алжиру); відсутність дозволу ком­петентних органів держави на укладення шлюбів з «міжнародним елементом» (Угорщина, Індія, Італія, Норвегія, Румунія, Польща) тощо), не можуть спричинити відмову в реєстрації шлюбу з іно­земним елементом в Україні.

¹ Раапе Л. Международное частное право. — М.: Иностр. лит., 1960. — С. 245.

Підводячи проміжний підсумок вищевикладеному, слід за­значити, що згідно з ч. 1 ст. 276 СК, яким закріплена колізійна прив'язка «Іех Іосі сеІеЬгагіопіз», щодо матеріальних умов взят­тя шлюбу («умов шлюбу»), як, втім, і «форми шлюбу» (про що згадувалося вище), компетентним варто визнавати саме СК Ук­раїни.

Застосування «закону місця одруження» спрощує роботу дер­жавних органів РАЦС, звільняючи їх від обов'язку установлюва­ти відсутність перешкод до укладення шлюбу, що не властиві сімейному праву України. Однак, коли вищезгадані перешкоди реально є в наявності «з боку» іноземця, то з'являється загроза виникнення «шлюбу, що кульгає». У подібній ситуації держав­ний орган РАЦС з метою охорони прав майбутнього подружжя і, насамперед, з метою охорони прав громадянина України, чиї за­конні інтереси можуть бути істотно ущемлені при перебуванні останнього в країні подружжя-іноземця, відповідно до ст. 29, ч. З ст. 32 СК зобов'язаний ознайомити цих осіб з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу; а якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, ке­рівник державного органу РАЦС може відкласти реєстрацію шлю­бу, але не більш як на три місяці. Протягом зазначеного терміну іноземець, який бере шлюб, якщо він зацікавлений у визнанні в країні громадянства дійсності шлюбу, що укладається, може (а не зобов'язаний) усунути перешкоди до укладення шлюбу, що пе­редбачені його національним законодавством. Але якщо він не почне належних дій, то державний орган РАЦС не вправі відмо­вити в реєстрації подібного шлюбу в Україні.

Варто погодитися з ученими, що стверджують, що вищевикладена процедура роз'яснення у випадках подібного роду має істотне значення, оскільки наш громадянин, що бере шлюб з іно­земцем, повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися в державі громадянства іншого подружжя, а також у третій країні ні особистими, ні майновими правами под­ружжя і буде відчувати ряд інших негативних наслідків, викли­каних можливим невизнанням дійсності шлюбу за кордоном¹.

¹ Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 298; Матвеев Г. К. Советское семейное право. — М.: Юрид. лит., 1978. — С. 91—92.

Які ж правила, що регулюють реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні, закріп­лені в уніфікованих колізійних нормах сімейного права України?

У договорах про правову допомогу, укладених Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, передбачається, що матеріальні умови укладення шлю­бу визначаються для кожної з осіб, які беруть шлюб, законодав­ством держави, громадянином якої вона є (у такий спосіб закріп­люється національний принцип чи колізійна прив'язка «Іех регзопаїіз», що вказує на «особистий» закон (чи громадянство місця проживання) тих, хто одружується — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги за­конодавства країни, на території якої укладається шлюб (наве­дене правило являє собою застереження про публічний порядок, причому в договорах про правову допомогу, укладених з Польщею і Молдовою остання відсутня — Авт.).

Щодо «умов форми шлюбу» у вищевказаних договорах закріп­лене правило, згідно з яким форма укладення шлюбу визначаєть­ся законодавством держави, на території якої укладається шлюб (тобто зафіксоване загальне колізійне правило про форму юри­дичних актів — *Іосизге£ії/огтат асіиз», відповідно до якого фор­ма угоди визначається за законом місця її здійснення — Авт.)¹.

¹ Див.: частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24.05.93 р., ратифікованого Україною 04.02.94 р.; частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримі­нальних справах» від 23.05.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; час­тини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною і Литовською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах» від 07.07.93 р., ратифікованого Україною 17.12.93 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною та Естонською Республікою «Про право­ву допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 15.02.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 25 Догово­ру між Україною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифіко­ваного Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною і Республікою Молдова «Про правову допомогу та правові відносини у ци­вільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікованого Україною 10.11.94 р.; частини 1,2 ст. 26 Договору між Україною та Республікою Узбе­кистан «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімей­них справах» від 19.02.98 р., ратифікованого Україною 05.11.98 р.

Відповідно до ст. 26 Мінської конвенції країн СНД умови ук­ладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подруж­жя законодавством держави, громадянином якої він є («/є* раігіае» — Авт.),а для осіб без громадянства — законодавством країни, яка є їхнім постійним місцем проживання («/еж гіотісіШ* — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якої укладається шлюб (застереження про публічний порядок — Авт.).

Консульські шлюби.Консульськими визнаються шлюби, що укладаються між іноземцями в посольствах і консульствах іно­земних держав на території України. Віденська Конвенція «Про консульські зносини» від 24 квітня 1963 року в п. £ ст. 5 до кон­сульських функцій відносить виконання обов'язків реєстратора актів цивільного стану й інших подібних обов'язків за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.

Згідно з ч. 2 ст. 276 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні у посольстві або консульстві іноземної держави в Ук­раїні, є дійсним в Україні на умовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула. Таким чином, визнання дійсності консульських шлюбів в Україні залежить від дотриман­ня двох умов: по-перше, законодавство відповідної іноземної дер­жави визнає реєстрацію шлюбу в українському консульстві чи посольстві, тобто повинна дотримуватись умова взаємності; по-друге, ті, що беруть шлюб, повинні належати до громадянства краї­ни, яка призначила посла або консула. Форма, порядок і умови укладення вищезазначених шлюбів визначаються відповідно до закону країни, що призначила посла чи консула, тобто відповід­но до особистого закону іноземців («Іехрегзопаїіз» — Авт.,).

Вимога взаємності визнання консульських шлюбів виконуєть­ся шляхом укладення Україною з іншими країнами консульських конвенцій. Значною частиною подібних консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Ро­сійською Федерацією, Румунією тощо) передбачається, що кон­сульська посадова особа має право реєструвати або складати акти про укладення шлюбів між громадянами держави, що представ­ляється ним, відповідно до законодавства держави, яку він пред­ставляє. Тільки в деяких вищевказаних двосторонніх угодах анал­ізоване правило формулюється трохи інакше. Так п. 6 ст. 36 Консульської конвенції між Україною і СР В'єтнам від 08.06.1994 р. пе­редбачає, що консул виконує дії щодо реєстрації актів громадянсь­кого стану та інші подібні обов'язки за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.

Укладення шлюбу громадянина України з іноземцем і шлю­бу між громадянами України за кордоном.Громадяни України можуть укладати шлюби і за межами України, що породжує сімейні відносини з іноземним елементом двох видів: а) між под­ружжям, що є громадянами України; б) між подружжям, один із яких є громадянином України, а інший — іноземцем чи особою без громадянства.

Громадяни України, що прийняли рішення одружитися за кор­доном, можуть, за своїм вибором, зареєструвати шлюб або в кон­сульстві (посольстві) України в країні перебування, або у відповідній компетентній установі іноземної держави.

СК у ч. 1 ст. 277, ч. 1 ст. 289 передбачає, що шлюб між громадя­нами України, які проживають за межами України, реєструється в консульській установі або дипломатичному представництві Ук­раїни за законами України. Відповідно до Указу Президента Ук­раїни «Про Консульський статут України» саме консул є посадо­вою особою, уповноваженою здійснювати реєстрацію шлюбу гро­мадян України за кордоном, а абз. З ст. 2 вищевказаного правового акта під терміном «консул» розуміє генерального консула, кон­сула, віце-консула або консульського агента, який є главою кон­сульської установи. Крім того, відповідно до ст. 29 Указу Прези­дента України «Про Консульський статут України» консул про­вадить реєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу відповідно до законодавства України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, варто зробити вис­новок про те, що в консульських установах або дипломатич­них представництвах України реєструються шлюби лише між громадянами України, а форма, порядок і умови укладен­ня зазначених шлюбів визначаються сімейним законодав­ством України (4Іехраігіае» — Авт.).

Нарешті, шлюб між громадянами України, шлюб громадяни­на України з іноземцем або особою без громадянства може бути укладений у відповідному уповноваженому закладі іноземної дер­жави (наприклад у церкві по релігійному обряду). Чи буде по­дібний шлюб визнаний дійсним в Україні, чи не породять зазна­чені дії «шлюб, що кульгає»?

Згідно з ч. 2 ст. 277 СК «шлюб між громадянами України, а також шлюб громадянина України з іноземцем, зареєстровані за межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої за­коном держави — місця його реєстрації, є дійсними в Україні, якщо немає перешкод, встановлених статтями 24—26 цього Кодексу».

З приводу правила, сформульованого у вищевказаній статті СК, варто зробити деякі пояснення. По-перше, шлюби, що укла­даються за межами України (і поза її консульськими установами і дипломатичними представництвами) за участю ЇЇ громадян, по­винні підкорятися загальному колізійному правилу про форму юридичних актів — «Іосиз ге§іі/оплат асіиз», відповідно до якого форма шлюбу визначається за законом місця його здійснення. Тому, укладення громадянами України шлюбу у формі релігій­ного обряду в країні, що визнає подібні шлюби (наприклад, Гре­ція, Італія), не буде суперечити положенням сімейного законо­давства України.

По-друге, для визнання дійсності вищезазначених шлюбів в Україні ті, хто одружуються, не повинні порушувати матеріальні умови укладення шлюбу («умови шлюбу»), передбачені сімейним законодавством України.

При цьому слід зазначити, що ч. 2 ст. 277 СК вимагає дотриман­ня особами, що беруть шлюб, матеріальних умов, передбачених тільки статтями 24—26 СК, упустивши (через не зовсім зрозумілі причини) згадку про ст. 22 СК, що установлює вимоги до шлюбно­го віку осіб, що бажають зареєструвати шлюб. З подібним поло­женням, що є наслідком, швидше за все, редакційної помилки, не можна погодитися в силу того, що Сімейний кодекс України роз­глядає досягнення тими, хто одружується, шлюбного віку як одну з умов визнання дійсності шлюбу, тому що згідно зі ст. 38 названо­го правового акта «підставою недійсності шлюбу є порушення ви­мог, встановлених статтями 22,24—26 цього Кодексу».

Таким чином, щоб уникнути визнання недійсними в Україні шлюбів, що укладаються в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 277 СК, ті, що беруть шлюб, не повинні порушувати матеріальні умо­ви взяття шлюбу («умови шлюбу»), що зафіксовані не тільки в статтях 24—26, а й у ст. 22 СК¹. Тому, у випадку укладення у

¹ Крім викладеного, слід звернути увагу на необхідність доповнити ч. 2 ст. 277 СК вимогою про дотримання особами, що беруть шлюб, шлюбного віку, встановленого ст. 22 СК.

Франції громадянином України шлюбу з громадянкою Франції, що досягла 15-річного віку (а саме зазначений вік закріплений як шлюбний для жінок ст. 144 ЦК Франції), в Україні подібний шлюб може бути визнаний недійсним відповідно до статей 38,41 СК.

По-третє, правила ч. 2 ст. 277 СК варто поширювати і на ви­падки укладення громадянами України шлюбу з особами без гро­мадянства, що постійно проживають за межами України, у країні проживання останніх.

Визнання в Україні шлюбу між іноземцями, зареєстровано­го за межами України.Відповідно до ст. 278 СК шлюб між іно­земцями, зареєстрований за межами України за законом держави — місця його реєстрації, є дійсним в Україні. Отже, якщо подібні шлюби укладені за кордоном за правилами, що не збігаються з вітчизняними як за формою (наприклад «рукавичковий шлюб»), так і за умов взяття шлюбу (наприклад полігамний шлюб), то все рівно зазначені шлюби є дійсними в Україні.

У той же час, визнаючи іноземні шлюби, укладені за межами України, варто брати до уваги обмеження вищевикладеного пра­вила, закріплені в ст. 291 СК, згідно з якими «сімейне законодав­ство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст. 7 цього Кодексу» (застереження про публічний порядок).

§ 3. Правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом

Розірвання шлюбу в Україні.Розірвання шлюбу між грома­дянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між со­бою в Україні здійснюється за законом України (ст. 279 СК). Вищевикладене означає, що розірвання шлюбу в Україні не зале­жить від громадянства подружжя і буде здійснюватися на підставах і в порядку, передбачених Гл. 11 СК.

Український суд компетентний розглядати справи про розір­вання як «змішаних шлюбів», зареєстрованих між особами, що є громадянами різних держав, так і шлюбів між громадянами Ук­раїни, відповідно до сімейного законодавства України й у випад­ку, коли обоє одружених проживають за кордоном.

Згідно з ч. 4 ст. 280 СК, громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, неза­лежно від його громадянства, проживає за межами України. На­ведене правило закріплене з метою захисту прав й інтересів на­самперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, за­конодавство країни громадянства яких забороняє розірвання шлюбу (наприклад Ірландія). Подібне розірвання, будучи дійсним в Україні, може бути невизнаним у країні проживання «колиш­нього» подружжя, якщо відсутні відповідні уніфіковані колізійні норми.

Розірвання шлюбу за кордоном.Визнання розірвання шлю­бу, укладеного поза межами України, залежить від низки обста­вин, а саме: чи є подружжя, що розводиться, іноземцями або ж тільки один з одружених є іноземцем, а інший — громадянином України; чи проживає подружжя постійно в одній країні, чи в країні, у якій ініційований шлюборозлучний процес, постійно проживає лише один з подружжя.

Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України (ч. 1 ст. 280 СК). За­значене правило можна за аналогією застосовувати і до випадків розірвання за кордоном шлюбу громадянина України з особою без громадянства, що постійно проживає за межами України.

Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кордоном, не завжди мають можливість звернутися для розір­вання шлюбу до українського суду. Тому розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України (ч. 2 ст. 280 СК).

Разом із тим, громадяни України, що проживають за її межа­ми, мають можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейним законодавством України, у країні прожи­вання, звернувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірва­ним у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Так, ст. 289 СК передбачає, що «...розірвання шлюбу громадян Украї­ни, які проживають за межами України, провадиться в консульсь­ких установах або дипломатичних представництвах України за законами України (ч. 1); при реєстрації цих актів цивільного ста­ну н консульських установах або дипломатичних представництвах України застосовується законодавство України, якщо заінтере­совані особи є громадянами України (ч. 2)».

Значним числом консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федера­цією тощо) на умовах взаємності допускається реєстрація в кон­сульських установах або дипломатичних представництвах інозем­них держав в Україні розірвання шлюбів між громадянами цих держав (іноземцями) згідно з їх «національним» законодавством. Лише в деяких подібних конвенціях аналізоване правило форму­люється трохи інакше. Так, відповідно до п. 1.5 ст. 10 Консульсь­кої конвенції між Україною і Румунією від 03.09.1992 р. консульсь­ка посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між грмадянами акредитуючої держави згідно з законодавством акредитуючої держави, але такі акти не мають юридичної сили на території держави перебування.

Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами Ук­раїни за законом відповідної держави, є дійсним в Україні (ч. З ст. 280 СК). При цьому визнання дійсності вищевказаного розір­вання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення. У визнанні 11 подібних розлучень може бути відмовлено лише з мотивів публіч­ного порядку, коли розірвання шлюбу суперечить основним за­садам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст. 7 СК. Правове регулювання розлучення відповідно до уніфікова­них колізійних норм.Мінська конвенція країн СНД у статтях 28 і 29 містить спеціальні правила про розірвання шлюбу.

По-перше, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство держави — учасниці Конвенції, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. У даному випадку шлюб роз­ривається в компетентній установі країни, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. Однак, якщо на момент подачі заяви обоє проживають на території іншої країни - учасниці Кон­венції, то компетентні також і установи останньої.

По-друге, якщо одружені є громадянами різних держав — учас­ниць Конвенції, то застосовується законодавство країни, устано­ва якої розглядає справу про розірвання шлюбу. У зазначеному випадку справи про розірвання шлюбу компетентні розглядати установи держави, на території якої проживають обоє. Якщо ж подружжя проживає на території різних країн, то розірвання шлю­бу може бути зроблене в компетентних установах обох країн — учасниць Конвенції, на територіях яких проживають одружені.

Договори про правову допомогу, укладені Україною з Поль­щею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Ес­тонією, містять правила, подібні, до деякої міри, вищевикладеним, котрими передбачається: а) при розірванні шлюбу застосовуєть­ся законодавство країни громадянства одружених; б) розірвання шлюбу провадиться органами тієї держави, громадянами якої є одружені; в) якщо одружені проживають за межами країни свого громадянства, то вони можуть порушити справу про розлучення у суді країни, у якій вони проживають; г) у тих випадках, коли подружжя не має спільного громадянства і проживає на території різних держав, шлюборозлучний процес може бути ініційований у суді будь-якої з договірних держав, причому кожен суд буде за­стосовувати законодавство своєї країни¹.

§ 4. Колізійні проблеми визначення походження дитини

Визнання батьківства в Україні незалежно від громадянства батьків і дитини та місця їхнього проживання провадиться за за-

¹ Див.: ст. 26 Договору між Україною і Республікою Польща «Про право­ву допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від

24.05.93 р., ратифікованого Україною 04.02.94 р.; ст. 26 Договору між Украї­ною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відно­сини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23.05.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; ст. 27 Договору між Україною і Ли­товською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у ци­вільних, сімейних і кримінальних справах» від 07.07.93 р., ратифікованого Україною 17.12.93 р.; ст. 27 Договору між Україною та Естонською Респуб­лікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та криміналь­них справах» від 15.02.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; ст. 27 До­говору між Україною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та пра­вові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; ст. 26 Договору між Україною і Рес­публікою Молдова «Про правову допомогу та правові відносини у цивіль­них і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікованого Україною

10.11.94 р.; статті 28,29 Договору між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних спра­вах» від 19.02.98 р., ратифікованого Україною 05.11.98 р.

коном України (ч. 1 ст. 281 СК). Таким чином, незважаючи на іноземний елемент у сімейних відносинах, визнання батьківства в Україні здійснюється за правилами, зафіксованими у гл. 12 СК (навіть у ситуаціях, коли всі суб'єкти зазначених відносин будуть іноземцями).

Крім того, батьки дитини, які проживають за межами Украї­ни, можуть подати заяву про визнання батьківства до консульсь­кої установи або дипломатичного представництва України (ч. 2 ст. 281 СК). Відповідно до ст. 289 СК, ст. ЗО Указу Президента України «Про Консульський статут України» визнання батьків­ства провадиться в консульських установах або дипломатичних представництвах України за законами України у випадках: а) коли відповідно до законодавства України таке допускається в орга­нах реєстрації актів громадського стану, б) якщо батьки дитини проживають у відповідному консульському окрузі; в) хоча б один з них є громадянином України.

Трохи інші способи вирішення проблеми визнання батьківства закріплені уніфікованими колізійними нормами. Мінська конвен­ція країн СНД у ст. 31 передбачає, що встановлення і оспорюван­ня батьківства чи материнства визначається за законодавством держави — учасниці Конвенції, громадянином якої дитина є за народженням («Іехраігіае» — Авт.).

Значною частиною договорів про правову допомогу також пе­редбачається, що при вирішенні колізійної проблеми визначення походження дитини варто використовувати закон її громадянства. Однак у деяких вищевказаних двосторонніх угодах аналізоване ' правило формулюється трохи інакше. Так, згідно з частинами 2, З ст. 28 Договору між Україною і Республікою Польща «Про пра­вову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24.05.93 р. та частинами 2,3 ст. 28 Договору між Ук­раїною і Республікою Молдова «Про правову допомогу та пра­вові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р. встановлення і оспорювання походження дитини від певної осо­би регулюється законодавством тієї держави, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини; але достатнім є дот­римання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї країни, на території якої визнання має бути або було здійсне­не. При цьому у подібних справах компетентними є органи тієї держави, громадянином якої є дитина, або на території якої дити­на має місце проживання.

§ 5. Колізійні питання усиновлення

Правове регулювання усиновлення підкоряється твердій імпе­ративній вимозі, що міститься в Розділі VIСК, відповідно до якої у всіх випадках виникнення відносин з усиновлення, обтяжених іноземним елементом, слід застосовувати українське законодав­ство, що, в цілому, відповідає положенням ст. 21 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1998 р. Відступи від зазначеного правила припустимі лише в ситуаціях, коли інше встановлено міжнарод­ними договорами України.

Правове регулювання усиновлення з іноземним елементом заСК. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але про­живає за межами України, відбувається відповідно до ст. 282 СК, а саме:

1. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадя­нином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві Ук­раїни за її законами¹. Якщо усиновлювач не є громадянином Ук­раїни, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, по­трібен дозвіл Центру з усиновлення дітей;

2. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої про­живає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання доз­волу Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється у порядку та на підставах, встановлених гл. 18таст.283СК.

Так, дитина, яка є громадянином України, може бути усиновле­на іноземцем, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей. Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального пере­ліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, уси­новлення може бути здійснене до спливу цього строку.

Дитина може бути усиновлена іноземцем тільки у випадку, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Центрі

¹ Слід зазначити, що деякі науковці вважають, що і в останньому випад­ку усиновлення слід здійснювати у порядку, визначеному у гл. 18 СК, тобто у судах України (див.: ст. 69 проекту Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України» від 11.09.2003 р. № 4151.

з усиновлення дітей не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Крім того, переважне право на усиновлення дитини — громадянина України мають іноземці, які є: а) родичами дити­ни, б) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
12. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання

Переглядів: 320