Участь сторін у цивільному процесі іноземних держав

У цивільному процесі іноземних держав сторони — позивач і відповідач є основними учасниками у справах позовного провадження.

Позивач — активна сторона, яка наступає. Вона порушує процес у справі, домагається допомоги від суду, скаржиться судові на відповідача, тому в іноземній мові позивач називається діячем (actor), прохачем (demandeur), скаржником (Klager). Відповідач — пасивна сторона, яка обороняється (defendeur), обвинувачена (reus, Beklagte). Позивач і відповідач разом мають назву сторін (partes, parties, Parteien), позиваючих (litigantes), а також позиваючих сторін (Streittheile).

Становище сторін на відміну від представників, свідків, експертів, третіх осіб характеризується такими ознаками: вони ведуть процес від свого власного імені; з приводу їх виноситься судове рішення і на них поширюється його правова сила; вони несуть судові витрати; стосовно них допускається правонаступництво.

В теорії і практиці цивільного процесу Франції визначається, що позивач повинен бути заінтересованим у задоволенні судом пред'явленого позову. Інтерес має бути законним, виникнути до пред'явлення позову і бути актуальним. Позивачем може також бути об'єднання фізичних осіб, наділених правами юридичної особи. Представник, що діє не за дорученням, а на підставі закону і пред'являє позов в інтересах позивача, вважається особою, яка начебто наділена властивостями сторони в процесі.

За чинними правилами в Англії становище позивача може мати також особа, яка звертається з позовною вимогою до уряду (міністерства тощо), що випливає з договірних відносин між сторонами, а також із зобов'язань, які випливають з правопорушень. Допускається заміна неналежного позивача і вступу до справи другого позивача поряд з першим на умовах, визначених судом. Суд може винести рішення стосовно відповідачів, зазначених у позовній вимозі, хоч і не всі інші були залучені до участі в справі. Відповідач може просити суд про залучення до справи як відповідачів інших осіб, але для цього необхідною є згода таких осіб і позивача.

За Федеральними правилами в США пред'явлення позову і ведення справи можливе від імені дійсно заінтересованої особи. Але допускається пред'явлення позову від імені сторони, яка уклала договір не в своїх інтересах, а діяла в інтересах іншої особи.

Для того, щоб бути стороною в цивільному процесі, необхідно мати цивільну процесуальну правоздатність, а для самостійного ведення справи — процесуальну дієздатність. Процесуальна правоздатність юридичних осіб визначається за законами, за якими така особа була створена, а фізичних осіб — за законами їх місця проживання. Визначення цивільної процесуальної правоздатності провадиться залежно від наявності в особи цивільної (матеріальної) правоздатності. Дієздатність дає особі можливість самостійно вести справи. У Франції, Бельгії, Голландії й інших державах передбачено обов'язкове ведення процесу за допомогою вибраних стороною адвокатів, тому виконання процесуальних дій сторонами особисто і самостійно є винятком у межах, передбачених законом.

Процесуально-правове становище сторін у цивільному процесі побудовано на принципі рівноправності, але в їх фактичній процесуальній діяльності є різниця залежно від функцій, які виконує позивач і відповідач. Сторони мають право: заявляти клопотання, розпоряджатися об'єктом процесу, укладати між собою угоди, обґрунтовувати фактичні обставини на підтвердження позову і заперечення проти позову, подавати докази, робити пояснення, оскаржувати рішення суду в апеляційному і касаційному порядках.

В цивільному процесі ФРН беруть участь як сторони дві особи, одна з яких потребує правового захисту від другої . В позовному провадженні сторонами є позивач і відповідач, у непозовному провадженні — заявник і інша заінтересована особа. Ознакою сторін є наявність між ними правового спору. Для участі в процесі стороною необхідно, щоб особа мала цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність.

Цивільну процесуальну правоздатність мають особи, які наділені цивільною правоздатністю. Ними є фізичні особи і всі юридичні особи публічного і приватного права (§§ 50, 51 ЦПК, § 1 ЦК), а також відкриті торгові товариства і командитні товариства (§§ 124, 161 Торгового Кодексу ФРН). Відповідно до § 125 ЦПК їх інтереси в суді представляють правомочні представники. У правовому становищі таких товариств виділяються організації з пасивною правоздатністю, які можуть брати участь в цивільному процесі тільки відповідачами.

В процесі по справі допускається факультативна процесуальна співучасть на боці позивача і відповідача декількох осіб, які мають загальні правові вимоги на предмет спору або у тому випадку, коли їх права чи обов'язки випливають з однієї і тієї ж фактичної підстави. Декілька осіб можуть як процесуальні співучасники сумісно бути позивачами і відповідачами також у тому випадку, якщо предметом спору є вимоги або обов'язки, які однорідні і випливають із фактичних і юридичних підстав, які в значній ступені є однорідними (§§ 59, 60 ЦПК).

Необхідна процесуальна співучасть настає у випадках, якщо спірне правовідношення може бути встановлено стосовно всіх процесуальних співучасників тільки при їх сумісній участі, а також в інших необхідних випадках. У випадку неявки в засідання або недотримання визначеного строку окремими співучасниками вважається, що зазначені співучасники представляються тими співучасниками, які з'явилися на засідання суду чи дотрималися визначеного строку. Останні можуть бути залучені для подальшого провадження.

В ландгерихтах і у всіх судах вищого рівня сторони повинні бути представлені адвокатом, що діє як уповноважений, допущений до діяльності в суді, який веде процес. Суд, який веде процес, повинен призначити стороні на її заяву адвоката для здійснення її прав, якщо вона не може знайти адвоката, який погодився бути її представником (§§ 78, 78 ЦПК).

Якщо представництво сторін адвокатом не є обов'язковим, справу можуть вести самі сторони або через будь-яку особу, яка має процесуальну дієздатність як її уповноваженого, що подає до суду письмову довіреність з визначеним в ній стороною обсягом повноважень (§§ 79-81 ЦПК).

У випадку необов'язковості участі адвоката в процесі, сторона може заявитися в суд з будь-якою особою, що має процесуальну дієздатність, як помічником сторони. Викладене помічником сторони вважається викладеним самою стороною, якщо вона не відмовиться від викладеного або не виправить становище негайно (§ 90 ЦПК).

Сторона, проти якої відбулося рішення, несе витрати по справі, зокрема витрати, які понесла друга сторона (§ 91 ЦПК).

Стороні, яка внаслідок свого особистого або майнового становища не може сплатити витрати за ведення процесу, на її заяву судом може бути надана процесуальна допомога, яка визначається за правилами §§ 114-117, 121,122 ЦПК ФРН.

Правове становище сторін визначено в ЦПК ФРН на принципах рівноправності, диспозитивності, змагальності, усності.

Передбачені в ЦПК процесуальні права надають можливість сторонам вести необхідну процесуальну діяльність в цивільному судочинстві, спрямовану на правильне розв'язання спірної справи.

В правовому регулюванні участі сторін в цивільному процесі інших іноземних країн передбачені окремі новели, які відсутні в ЦПК України, Російської Федерації, Республіки Білорусь й ін.

Так, ст. 50 ЦПК Азербайджанської Республіки визнаяає, що позивачами є громадяни і юридичні особи, які пред'явили позов в своїх інтересах або в інтересах яких пред'явлений позов, прокурор, котрий пред'явив позов на захист державних інтересів при наявності відповідного звернення юридичних осіб, засновниками яких виступає держава або державні установи чи організації. Відповідачами є фізичні і юридичні особи, до яких пред'явлена позовна вимога. У випадках, передбачених законом, сторонами можуть бути і організації, які не є юридичними особами. А за п. 4 ст. 48 ЦПК Республіки Казахстан стороною в процесі може бути держава.

ЦПК Угорщини передбачено, що брати участь у процесі стороною може особа, яка згідно з нормами цивільного права може мати права і нести обов'язки (§ 48). Процесуальна співучасть можлива, якщо: предметом позову є таке спільне право або такий спільний обов'язок, вирішити спір з яких можна тільки в цілому, або коли б рішення, винесене по справі, розповсюджувало свою силу на співучасників і без їх участі в процесі; позовні вимоги виникли з одного і того ж правовідношення; позовні вимоги мають аналогічну фактичну і правову основу і компетенція одного і того ж суду стосовно кожного із відповідачів може бути без застосування § 40 ЦПК (коли до співборжника можна пред'явити позов разом з основним боржником).

У Китайській Народній Республіці участь сторін в цивільному процесі врегульована статтями 44-48 ЦПК. Сторонами в процесі можуть бути процесуальне правоздатні особи, які правомочні в межах закону розпоряджатися своїми процесуальними правами. Сторонами можуть бути підприємства, установи і організації, а їх головні відповідальні особи вважаються законними представниками таких підприємств і організацій. У випадках, якщо предмет позову є спільним (загальним) для декількох позивачів або відповідачів чи співпадає, народний суд може вести розгляд справи сумісно, позов розглядається як спільний.

Якщо особи однієї сторони, що сумісно пред'явили позов, пов'язані між собою спільними правами і обов'язками за предметом позову, повне визнання процесуальних дій одного з них має силу для всіх інших. Коли особи, що пред'явили спільний позов не пов'язані сумісними правами і обов'язками за предметом позову, визнання процесуальних дій одного із них не має сили для інших осіб, які беруть участь за спільним позовом.

Третя особа, яка пред'явила самостійну вимогу на предмет спору сторін, стає стороною в цивільному процесі.

Глава 5. Треті особи в цивільному процесі § 1. Поняття і види третіх осіб

Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді сторін для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, котрий пред'явив про це позов до автопідприємства, насамперед, заінтересовані у результатах його розгляду, але заінтересованість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У разі присудження із заводу збитків водій буде зобов'язаний відшкодувати заводові присуджене позивачеві. Заінтересованість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, що входить до складу спадкового майна, і яку він не повернув. Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовуватимуть на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагатимуться, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від способу вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 107 ЦПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 108 ЦПК).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процесуальне правонаступництво	\|	Треті особи, які заявляють самостійні вимоги

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.