Обчислення, зупинення, продовження і поновлення процесуальних строків

Процесуальні строки, незалежно від того, встановлені вони законом чи призначені судом, обчислюються роками, місяцями, днями. Строк може бути визначеним вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати і до настання якої можна виконати передбачену нормою процесуального права конкретну процесуальну дію (ст. 86 ЦПК). Так, речові докази повертаються особам, від яких були одержані, після набрання рішенням суду законної сили (ст. 56 ЦПК); треті особи можуть вступити в справу до постановлення судового рішення (статті 107, 108 ЦПК); відповідач вправі не пізніше як за три дні до судового засідання пред'явити зустрічний позов (ст. 140 ЦПК) таін.

Перебіг процесуальних строків, їх початок і закінчення визначається ст. 87 ЦПК залежно від того, чи обчислюються вони роками, місяцями або днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. А строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Але якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Процесуальні строки, які визначаються днями, обчислюються з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Але з цього правила зроблені винятки. Так, касаційні скарги і подання на рішення і ухвали судів першої інстанції можуть бути подані протягом одного року після оголошення рішення (ст. 321 ЦПК). Але нормативне регулювання цього питання не уніфіковане. Зокрема, заява про постановлення додаткового рішення може бути подана протягом десяти днів з дня постановлення рішення; на додаткове рішення може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня його постановлення (ст. 214 ЦПК); скаргу на неправильності в списках виборців суд повинен розглянути не пізніше трьох днів, включаючи і день надходження скарги, якщо вона подана не пізніше дванадцятої години дня (ст. 241 ЦПК).

Коли закінчення строку припадає на неробочий день, то за останній день строку вважається перший після цього робочий день. Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка повинна неминуче наступати, починається наступного дня після її настання.

Закінчується строк в останній день о 24 годині ночі, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де службові заняття закінчуються раніше, то строк закінчується в момент припинення цих занять. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту і ці дії підтверджені поштовою квитанцією, штемпелем на конверті.

Із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення строку на заяву сторони чи іншої особи, яка бере участь у справі (ст. 85 ДПК). Але з закінченням процесуального строку не втрачається обов'язок особи по виконанню конкретних процесуальних дій. Наприклад, громадяни і юридичні особи, які не можуть подати письмовий доказ, що його вимагає суд (суддя), повинні повідомити про це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений для подачі строк письмового доказу суд (суддя) може накласти на винних громадян і посадових осіб штраф. Накладення штрафу, а, отже, — і пропущення строку не звільняє таких осіб від обов'язку подати письмовий доказ, що вимагається судом (ст. 48 ЦПК). Пропущення процесуального строку не звільняє зобов'язану особу від виконання такої процесуальної дії, як надання речового доказу (ст. 53 ЦПК). Невиконання в десятиденний строк ухвали суду по збиранню доказів (наприклад, допитати свідка за місцем його проживання) не звільняє суд за місцем проведення певних процесуальних дій від виконання такої ухвали (ст. 33 ЦПК). Невиконання в місячний строк окремої ухвали особою, до якої вона спрямована, і сплата нею штрафу за це правопорушення, не звільняє її від обов'язку виконання окремої ухвали (ст. 235 ЦПК).

Зупинення процесуальних строків настає у зв'язку із зупиненням провадження у справі (статті 221, 222 ЦПК). Отже, підстави для зупинення процесуальних строків ті ж самі, що і для зупинення провадження у справі

Зупинення провадження у справі оформлюється ухвалою суду, але зупинення процесуального строку починається не з дня винесення такої ухвали, а з тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується (ст. 88 ЦПК). Таким чином, час, на який було зупинено провадження в справі чи виконання судового рішення, не входить до процесуального строку.

Продовження процесуальних строків можливе в тому разі, коли у призначені судом строки (ч. 1 ст. 89 ЦПК) виконати певні процесуальні дії неможливо, оскільки виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації. Наприклад, суддя запропонував позивачеві додати до позовної заяви копію матеріально-правового договору, який підтверджує наявність між сторонами спірних правовідносин, визначивши строк для її подачі. Але позивач раптово захворів і у визначений строк документ не подав, в зв'язку з чим він може подати заяву, щоб суд продовжив строк на його подачу.

Видом продовження процесуальних строків є допущена судом відстрочка виконання рішення. Суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій і коли зазначені дії можуть бути виконані тільки останнім, встановлює в рішенні строк, протягом якого рішення повинно бути виконане (ст. 207 ЦПК), а також може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК).

Продовження процесуальних строків можливе на заяву сторони або іншої особи, яка бере участь у справі (ч. 1 ст. 89 ЦПК), а також інших осіб, які зобов'язуються судом виконати певні дії у встановлений ним процесуальний строк (подати письмові або речові докази, інформацію про наявність майна боржника тощо).

Поновлення процесуальних строків допускається тільки тих, які встановлені законом в разі пропуску їх з причин, визнаних судом поважними. Так, ст. 321 ЦПК передбачено тримісячний процесуальний строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції. Якщо такий строк був пропущений з поважних причин суб'єктом касаційного оскарження, то на його заяву цей строк може бути судом поновлений (ч. 2 ст. 321 ЦПК). Строки, встановлені законом, не можуть продовжуватися.

Право на порушення питання перед судом про поновлення процесуальних строків мають сторони й інші особи, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 89 ЦПК), які пропустили процесуальний строк, встановлений законом для вчинення конкретної процесуальної дії. Для реалізації цього права вони подають письмову заяву за підсудністю — до того суду, в якому слід було вчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати документ. Одночасно із заявою про поновлення строку належить провести ту дію або подати той документ, щодо якого порушено питання (подати касаційну скаргу та ін.). Заява розглядається в судовому засіданні, на яке викликаються сторони, і повідомляються інші особи, які беруть участь у справі, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню судом заяви про поновлення процесуального строку. Відповідь суду на заяву про поновлення процесуального строку дається в ухвалі, якою цей строк або поновлюється або в його поновленні відмовляється. Висновки суду про це мають бути аргументованими з посиланням на досліджені в судовому засіданні докази. На ухвалу судді (суду) про відмову поновити пропущений строк може бути подано апеляційну скаргу, внесено апеляційне подання прокурором (п. 2 ст. 291 ЦПК). Ухвала, якою поновлюється процесуальний строк, не підлягає оскарженню (ч. 5 ст. 89 ЦПК)

Глава 10. Підвідомчість цивільних справ § 1. Поняття і види підвідомчості

Держава виконує свої завдання і реалізує функції через систему створених нею для цього органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається відомством. Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції і мають конкретну компетенцію, які встановлені Конституцією й іншими законами України. Розмежування компетенції між органами держави називається підвідомчістю. Компетенція суду в здійсненні правосуддя — по розгляду і вирішенню визначеної певної категорії питань називається судовою юрисдикцією або підвідомчістю судових органів. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Вона опосередковується розглядом питань про конституційність законів та інших правових актів, розглядом цивільних і кримінальних справ, тому є конституційна юрисдикція, кримінальна і цивільна юрисдикція. Судова влада здійснюється автономними системами: Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними.

Конституційна юрисдикція здійснюється єдиним органом — Конституційним Судом України, котрий вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає її офіційне тлумачення та законів України (ст. 147 Конституції, статті 13,14 Закону «Про Конституційний Суд України»).

Право вирішення цивільних справ у нашій країні надано не тільки судовим, а й іншим органам держави, громадським організаціям, змішаним органам, третейським судам. В зв'язку з цим цивільна юрисдикція, або підвідомчість, визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до державних судів, змішаних органів (комісій по трудових спорах), третейських судів.

У цивільному судочинстві підвідомчість визначає коло цивільних справ, які віднесені законом на розгляд суду. Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних юрисдикційних органів або до компетенції декількох органів, підвідомчість поділяється на виключну і численну.

Виключною називається така підвідомчість, за якою розгляд певної категорії цивільних справ становить компетенцію виключно суду. Так, лише в судовому порядку вирішуються справи про відібрання дітей, про позбавлення батьківських прав (статті 68,71 КпШС). В той же час розгляд цивільних справ здійснюється судом, третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями та в адміністративному порядку (ст. 6 ЦК) — численна підвідомчість. Остання залежно від способу вибору юрис-дикційного органу з декількох, яким справа підвідомча, чи недопущенні такого вибору, поділяється на альтернативну, договірну, імперативну і змішану.

Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, постанову адміністративної комісії про адміністративне правопорушення можна оскаржити до виконавчого комітету відповідної ради або до районного (міського) суду (ст. 288 КпАП).

Договірною буде підвідомчість, яка визначається взаємною угодою сторін. Так, відповідно до ст. 1 Положення про третейський суд громадяни за взаємною угодою можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на вирішення третейського суду, за винятком спорів, які виникають з трудових і сімейних правовідносин.

Імперативною (умовною) є підвідомчість, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах, районними (міськими) судами (ст. 221 КЗпП). Комісія є первинним органом по розгляду трудових спорів, що вникають на підприємствах, в установах, організаціях за незначним винятком (224 КЗпП). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП) (див. § 8 цієї глави).

Змішана підвідомчість поєднує в собі ознаки, властиві Іншим видам, зокрема альтернативній підвідомчості. Так, відповідно до ст. 248 ЦПК скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності, можуть бути подані безпосередньо суду або суду після оскарження до органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність

Встановлення різних видів підвідомчості дає державі можливість активно і гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості і переваги з урахуванням інтересів сторін у розгляді і цивільних справ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Представництво в цивільному процесі іноземних держав	\|	Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.