• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Представництво в цивільному процесі іноземних держав

Реалізація громадянами і юридичними особами права на судовий захист в іноземних державах забезпечується наданою законом можливістю ведення ними справи в цивільному процесі особисто або через представника.

Представництво — врегульована законом діяльність однієї особи від імені й в інтересах іншої особи в цивільному судочинстві. Правове регулювання представництва в цивільному процесі країн СНД, в яких прийняті нові ЦПК, характеризується спільними положеннями, властивими для ЦПК України, за окремими винятками. Так, ЦПК Білорусії визначає, що справи Республіки Білорусь і її адміністративно-територіальних одиниць ведуть у суді уповноважені державних органів (ст. 71), а від імені організацій, які не є юридичними особами, справи в суді ведуть їх керівники або представники керівників (ч. 4 ст. 70). Представниками сторін та третіх осіб можуть бути також особи, призначені судом у випадках: відсутності представника у недієздатної сторони або третьої особи; відсутності представника у відповідача, місце проживання (перебування) якого невідоме; коли представник не вправі вести справу з підстав, установлених Кодексом про шлюб і сім'ю Республіки Беларусь; в інших установлених законом випадках. Повноваження представників, призначених судом, оформляються ухвалою (ст. 77).

ЦПК Республіки Казахстан передбачено, що представникам в суді не може бути також особа, котра по даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам представляемого, або брала участь як суддя, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, свідок чи понятий, а також якщо вона перебуває в родинних відношеннях з службовою особою, яка брала участь у розгляді справи (п. З ст. 60).

Аналогічно це питання вирішено ЦПК Азербайджанської Республіки (ч. З ст. 71) з доповненням, що особи, які беруть участь у справі, можуть заявити відвід представнику, який вирішується в установленому порядку. В окремій нормі ЦПК (ст. 75) вирішено питання про припинення повноважень представника. Особа, яка приймає участь у справі, може в будь-який час відкликати доручення; уповноважений представник може в будь-який час припинити договірні відносини, відмовитися від доручення. У випадках припинення повноважень представника в установленому законом порядку, особа, яка бере участь у справі, повинна негайно довести про це суд або замінити представника, що вибув, іншою особою.

Представництво в цивільному процесі Болгарії полягає в тому, що процесуальні права і обов'язки сторони від її імені вчинює інша особа або здійснює вчинені щодо неї процесуальні дії.

Представництво можливе на підставі закону і доручення. При законному представництві повноваження представника на участь в цивільному процесі визначаються законодавством чи адміністративним актом. Це представництво недієздатних і обмежено дієздатних громадян батьками, опікунами, піклувальниками.

Неповнолітні й обмежено дієздатні вчиняють в судочинстві дії особисто, але за згодою на те їх батьків або піклувальників. Для ведення неповнолітнім особисто справи з трудових правовідносин згоди батьків не потрібно. Осіб, які зникли безвісно і оголошені відсутніми, представляють відповідно призначені судом їх представники і введені у володіння спадкоємці. Осіб, місце проживання яких невідоме, представляють спеціально призначені судом особи. Якщо інтереси довірителя і представника суперечливі, суд призначає особливого представника. Представництво юридичних осіб здійснюється в порядку, визначеному в законах, їх статутах й інших установчих актах

Договірне представництво здійснюється на розсуд особи, інтереси котрої представляються, на підставі виданого нею доручення, яким визначається обсяг представницької влади. Це — представництво адвокатів, юрисконсультів юридичних осіб та інше.

Процесуальне представництво можуть здійснювати: адвокати; батьки, діти і подружжя; юрисконсульти та інші посадові особи організацій, підприємств, установ; інші особи, передбачені законом; професійні спілки та їх органи, які можуть представляти робітників і службовців (ст. 20 ЦПК).

Повноваження представників підтверджується дорученням, виконаним в письмовій формі й підписаним стороною, або вираженим усно в судовому засіданні і внесеним до протоколу.

Доручення може надати повноваження на ведення конкретної справи чи вчинення окремих процесуальних дій або має загальний характер — надавати право на вчинення всіх процесуальних дій в цивільному судочинстві, в тому числі для одержання депонованих витрат і вчинення передовіри.

Для пред'явлення позову про встановлення громадянського стану, в тому числі позову, який випливає з шлюбних відносин, а також для вчинення процесуальних дій на відмову від позову, зменшення його, для визнання позову і укладення мирової угоди, одержання грошових сум й інших цінностей необхідно, щоб в дорученні були прямо виражені на це повноваження.

Законний представник може пред'явити будь-які позови від імені недієздатної особи і відповідати за позовом, пред'явленим до нього. Однак вчинення дій, які вимагають спеціальних повноважень (по розпорядженню предметом позову), має бути схвалено судом. Повноваження представника іноземця визначаються вітчизняним законодавством іноземця.

Доручення має силу до закінчення справи у всіх судових інстанціях, якщо інше не обумовлено. Особа, яка видала доручення (довіритель), має право в будь-який час скасувати його, повідомивши про це суд, однак вказане не зупиняє розгляд справи. Всі дії, законно вчинені представником до скасування доручення, залишаються в силі (статті 21, 23 ЦПК).

Правове регулювання представництва в цивільному процесі Угорщини передбачено главою 5 ЦПК (§§ 66-74).

Для вчинення окремих процесуальних дій, якщо законом не передбачено інше, замість сторони в процесі може виступати представник, уповноважений стороною або її законним представником. Повноваження представника може бути надане кільком особам і бути реалізованим кожною з них, проте кожна процесуальна дія може бути вчинена тільки одним з них. При наявності розбіжностей в заявах або діях представників суд розглядає їх як розбіжності в заявах або діях самої сторони.

Право на виконання функцій представника надане широкому колу осіб. Представниками сторін у цивільному процесі можуть виступати: а) родичі сторони (рідні по прямій лінії та їх подружжя, названі (прийомні) батьки, названі діти, брат, сестра, подружжя, наречений і наречена, родичі по прямій лінії подружжя, брати і сестри подружжя, а також подружжя братів і сестер); б) процесуальний співучасник сторони, законний представник або представник процесуального співучасника; в) адвокат або юридична консультація; г) працівник підприємства (установи, заводу тощо) у справах, які виникли у зв'язку з підприємством, підпорядкованим або піднаглядним органами, а також органами, які здійснюють нагляд за підприємством; юрисконсульт (юридичний референт) підприємства — також у тих справах, по яких він або підприємство уповноважуються на представництво окремим нормативним актом; д) професійна спілка у справах своїх членів; е) член або працівник кооперативу чи вищестоящого органу, який має повноваження на ведення справ, що стосуються кооперативу; є) працівник у справах, які виникли в зв'язку з кустарною діяльністю, конторою, кабінетом, магазином, майстернею свого роботодавця.

У справах, підвідомчих цивільному судочинству, представництво адвокатом не є обов'язковим. Юрисконсульт (юридичний референт) підприємства володіє правовим становищем адвоката.

Здійснювати представництво можуть тільки дієздатні особи. Не можуть бути представниками сторін: особи, які не досягли 18-річного віку; особи, позбавлені в правах вироком суду, який набрав законної сили; особи, над якими була встановлена опіка (піклування) рішенням суду, що набрало законної сили.

Повноваження представника підтверджуються письмовою довіреністю, а усна — заноситься в протокол. Оригінал чи копія письмової довіреності додається до матеріалів справи. Письмова довіреність має бути оформлена як офіційний або приватний документ відповідно до вимог §§ 195-198 ЦПК Угорщини.

Довіреність, видана адвокату і підписана стороною власноручно, нотаріального посвідчення не потребує. Довіреність, видана за кордоном, має бути оформлена як офіційний документ або як приватний завірений документ і посвідчена (легалізована) угорським дипломатичним представництвом, компетентним за місцем оформлення. Засвідчений угорський переклад довіреності, виконаної іноземною мовою, пред'являється на вимогу суду.

Повноваження представника може бути видано на вчинення окремих процесуальних дій або на ведення справи. Останні поширюються на будь-які заяви й дії, пов'язані зі справою, в тому числі і на пред'явлення зустрічного позову, на вжиття заходів по забезпеченню позову, на виконавче провадження, а також на позови, які пред'являються під час такого провадження, на одержання коштів або речей, які є об'єктом спору, а також судових витрат.

Представник, який не є адвокатом, може передоручити свої повноваження тільки адвокату або юридичній консультації. Якщо представником виступає адвокат або юридична консультація, вони можуть замінити себе іншим адвокатом чи юридичною консультацією.

Юридична особа може визначити своєму представникові повноваження, які надають йому взагалі право на ведення справ у суді — загальна довіреність. Загальна довіреність має бути подана в суд для реєстрації. Зареєстрована в суді, вона замінює особливі довіреності по окремих справах.

Повноваження представника припиняються в разі їх відміни, відмови від них чи внаслідок смерті однієї із сторін. При відміні загальної довіреності або про відмову від неї також необхідно заявити в суд.

Важливою новелою в регулюванні представництва в цивільному процесі Угорщини є правило § 74 ЦПК, згідно з яким у випадку, коли недієздатна сторона чи юридична особа не має законного представника, або ж безвісно відсутня сторона не має представника, суд призначає їй офіційного представника. На нього, якщо закон не передбачає іншого, поширюються положення, що регулюють правове становище представника, уповноваженого стороною, з тією лише різницею, що офіційний представник не має права без окремого повноваження, наданого судом, одержувати гроші або речі, що є предметом спору. Він може укласти мирову угоду, визнати спірне право або відмовитися від нього тільки в тому випадку, коли це робиться в інтересах захисту сторони, яку він представляє.

Суд, як правило, пов'язаний клопотаннями і юридичними заявами сторін та їх представників. Але відмова сторони від прав, котра явно суперечить її справедливим інтересам, не враховується судом навіть в тому випадку, якщо сторона зберігає відмову, не зважаючи на інформацію і роз'яснення, зроблені судом. Це стосується також визнання права і укладення мирової угоди (§ 4 ЦПК Угорщини)

В цивільному процесі Румунії сторони у справі також можуть здійснювати свої процесуальні права і виконувати обов'язки особисто або за допомогою інших осіб — представників.

Виділяється законне або необхідне представництво, яке у передбачених законом випадках є обов'язковим, та договірне (добровільне), що виникає на підставі добровільно укладеної угоди (договору).

Представництво юридичних осіб здійснюють їх керівні органи (управління), які можуть доручити ведення справ у суді іншим особам, як правило, юрисконсультам юридичних відділів таких осіб, які пов'язані з ними трудовим договором.

Договірне представництво громадян здійснюється переважно адвокатами, але сторони можуть доручити ведення справи в цивільному процесі іншим особам, які можуть давати висновки у справі тільки через адвокатів. Це правило не поширюється на осіб, які мають науковий ступінь доктора права і ліцензіата права, для здійснення ними представництва свого подружжя та родичів до четвертого ступеня споріднення. Участь адвоката в таких випадках не обов'язкова.

Повноваження представника на участь в цивільному процесі у справі підтверджуються дорученням, виданим за встановленими законом формою і змістом. Представницькі повноваження адвоката підтверджуються ордером, що видається відділом юридичної допомоги, в якому він працює.

Повноваження юрисконсульта підтверджуються ордером, що видається завідуючим юридичного відділу організації, а там, де цей відділ відсутній, — керівником юридичної особи.

Обсяг повноважень представника визначається зазначеними документами: довіреністю, ордером. Йому може бути надано право здійснювати від імені сторони всі процесуальні дії або окремі з них, брати участь у всіх стадіях процесу чи тільки в деяких з них. Для вчинення окремих дій мають бути надані спеціальні повноваження, які оформляються у вигляді застереження в довіреності, зокрема, для визнання позову, відмови від нього, укладення мирової угоди тощо. Але без їх наявності представник може вчиняти дії, невиконання яких в строк може призвести до втрати прав сторони, в присутності такої сторони.

Представник може відмовитися від здійснення представництва, а довіритель — відкликати доручення, про що повідомляються відповідно довіритель і представник

В цивільному процесі Польщі (статті 86-97 ЦПК) представництво сторін і третіх осіб можуть здійснювати: адвокат, співучасник у справі, особа, яка управляє майном або інтересами сторони, а також особа, пов'язана зі стороною правовідносинами доручення, якщо предмет спору входить в обсяг цього доручення; батьки, подружжя, брати, сестри та інші особи.

Представниками юридичних осіб можуть бути юрисконсульт чи інший уповноважений працівник такої особи. У справах про встановлення батьківства і стягнення аліментів представником може бути уповноважений адміністративного органу чи громадської організації (ст. 87 ЦПК). У справах за вимогами працівників з трудових правовідносин і відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на підприємстві чи професійного захворювання, процесуальним представником працівника може бути також уповноважений профспілки (ст. 459, § 1 ст. 466 ЦПК).

Представництво, засноване на законі, здійснюють батьки, опікуни і куратори стосовно осіб, які не мають дієздатності. Але батьки не можуть здійснювати представництво у справах, які виникають з правовідносин між дітьми або дітьми і одним з батьків, за винятком справ про стягнення коштів на утримання і виховання дитини від другого з батьків. В таких випадках опікунський суд призначає дитині куратора. Представництво дитини, яка не перебуває під владою батька, здійснюють опікуни, за винятком справ, зазначених вище, по яких представництво батьків неможливе. Для осіб у справах про визнання особи недієздатною призначається тимчасовий представник, процесуальне становище якого аналогічне кураторові.

Представництво адвоката, юрисконсульта, інших осіб грунтується, як правило, на договорі з довірителем, яким виступає сторона чи третя особа, що беруть участь у справі, або їх законний представник, які надають повноваження вести в цивільному процесі їх справу чи вчиняти окремі процесуальні дії. Обсяг і характер повноважень представників залежить від волі таких сторін і третіх осіб, визначається у виданій довіреності, виконаній письмово і належно оформленій. Для вчинення процесуальних дій по розпорядженню об'єктом спору і процесу (визнання позову, відмова від нього, укладення мирової угоди) повноваження представника мають бути обумовлені в документі. Повноваження представника може бути відкликане особою, яка його видала. В цивільному процесі при участі одночасно сторони і її представника сторона може виправити дію представника чи відкликати подану ним заяву (ст. 93 ЦПК)

Інститут представництва в цивільному процесі Китайської Народної Республіки, врегульований статтями 49-54 ЦПК КНР, має свої особливості і багато спільних положень з представництвом, врегульованим законодавством Болгарії, Угорщини та інших країн. Справи недієздатних осіб ведуть в цивільному процесі їх законні представники. При їх відсутності народний суд призначає таких. Якщо наявні законні представники ухиляються від виконання обов'язків, суд призначає одного з них. Сторони, законні представники, законно довірені особи можуть доручити участь у справі одній-двом особам. Близькі родичі, адвокати, громадські організації й особи, які рекомендовані за місцем знаходження сторін, а також інші громадяни, допущені народним судом, можуть бути призначені довіреними особами у справі.

На підтвердження наданих повноважень представник подає до суду довіреність, підписану довірителем або завірену його печаткою. В дорученні мають бути чітко зазначені зміст і сфера повноважень представника. Для вчинення дій на визнання позову, відмови від нього або зміну предмета позовних вимог, укладення мирової угоди, пред'явлення зустрічного позову чи оскарження до суду вищого рівня представник повинен отримати спеціальні повноваження.

Довіреність про надання повноважень китайськими громадянами, які проживають за кордоном, своїм представникам повинні бути посвідчені консульствами КНР в країнах проживання китайських громадян, а при відсутності таких — посвідчуються патріотичними емігрантськими організаціями.

У випадках зміни повноважень або відмови від повноважень представника в цивільній справі сторона зобов'язана письмово повідомити про це народний суд, а останні — сповісти про це другу сторону.

Адвокат, який виконує повноваження представника, може згідно з чинним законодавством знайомитися з матеріалами справи, яка розглядається, за винятком тих, що містять державну таємницю або стосуються інтимних сторін життя осіб, які беруть участь у справі, таємниця яких забезпечується. З дозволу суду з матеріалами справи можуть знайомитися інші довірені особи, за винятками, зазначеними вище для адвокатів.

Особа у справі про розірвання шлюбу, яка має представника, не позбавляється обов'язку бути присутньою в суді, за винятком, коли вона не в змозі виражати свою волю. У випадках, коли позивач не має можливості бути присутнім в суді в силу особливих обставин, він повинен подати до суду про це письмову заяву

Представництво в цивільному процесі Франції здійснюється: на підставі договору — адвокатами і повіреними; на підставі закону — батьками, опікунами і піклувальниками стосовно неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням. Батьки, які здійснюють сумісно батьківську владу, визнаються законними представниками, а якщо батьківську владу здійснює один з них, то він і визнається законним представником. Неповнолітній, який одружився або якому виповнилося 16 років, може бути звільнений за заявою батьків, одного з них чи сімейної ради від батьківської влади суддею по опіці (статті 389, 476 Цивільного кодексу Франції). Звільнений від батьківської влади неповнолітній стає здатний, подібно повнолітньому, до всіх дій громадянського життя (статті 481, 488 ЦК), а, отже, і особисто вести справу в суді.

Представництво інтересів осіб, над якими встановлена опіка, здійснюють опікуни (ст. 492 ЦК), а над якими призначено піклування — піклувальники (ст. 508 ЦК).

Представництво сторін і третіх осіб в цивільному процесі Франції широко здійснюється адвокатами і повіреними. Адвокат виконує як консультативну функцію — висловлює свою думку, надає поради, так і захисну — здійснює захист прав та інтересів свого довірителя в процесі у справі, виступає від його імені. Повірені — державні службовці, допоміжні працівники органів юстиції, які представляють сторін. Ведення справи в Цивільному трибуналі й апеляційному суді відбувається обов'язково за їх участю.

Відносини між представниками і довірителями грунтуються на цивільному договорі доручення (статті 1984-2007 ЦК Франції), який виникає після добровільного взяття на себе адвокатом виконання функцій процесуального представника за відповідну винагороду.

Повноваження представника може бути загальним і разовим (спеціальним), в межах яких він може виконувати процесуальні дії. Загальне може поширюватися на ведення всіх справ довірителя у всіх стадіях цивільного процесу. Разове — тільки на ведення конкретної справи чи справ лише в суді першої інстанції.

Представник зобов'язаний виконати доручення, яке він взяв на себе, і відповідає за збитки, котрі можуть мати місце внаслідок його невиконання умисно чи через недбалість, яку він допустив у своїй діяльності. Він відповідає і за передоручення ведення справи іншій особі, якщо не мав на це повноваження

Довіритель зобов'язаний виконати обов'язки перед довіреним, сплатити винагороду, повернути зроблені ним витрати.

Представництво припиняється достроково відкликанням доручення довірителем та відмовою довіреного від доручення.

Повноваження (мандат) представника може поширюватися на всі процесуальні дії, які має право вчиняти сторона чи третя особа в цивільному процесі у справі в судах Франції.

В цивільному процесі Англії функції процесуального представника, надання юридичної допомоги і захист прав й інтересів сторін здійснюється адвокатами — соліситорами і баристерами. Баристери здійснюють правозаступництво і наділені правом виступати у всіх цивільних справах в судах всіх інстанцій, а в Палаті лордів, в Апеляційному і Високому судах це право належить виключно їм. Вони ведуть консультативну роботу, пов'язану з підготовкою справи до розгляду, дають висновки з приводу повноти процесуальних паперів, обргунтовують необхідність внесення до них змін і доповнень, а також вчиняють інші дії, виходячи з встановленого ними предмета доказування і сукупності доказів, які вони мають доводити в судовому засіданні. Також вирішують питання про те, як буде здійснюватися доказування. При використанні показань свідків баристер знайомиться з їх змістом, а якщо свідок не може прибути до суду, він порушує питання про допит такого свідка за місцем проживання.

Соліситори перебувають при судах і представляють сторін в процесі. Вони беруть участь в цивільному процесі не у всіх судах, а в розгляді цивільних справ судами графств, магістратськими судами, у деяких справах, що розглядаються Судом Корони, та у справах про банкрутство у Високому суді. Соліситори проводять підготовку справи до розгляду, для чого спілкуються із сторонами, опитують свідків, збирають докази, складають процесуальні папери, надсилають баристеру копії всіх матеріалів у справі й готують підсумкову записку про проведені підготовчі дії у справі. Проте вони мають обмежене право на публічні виступи в судах.

Повноваження соліситора в цивільному процесі визначається дорученням заінтересованої особи, на підставі якого виникають договірні відносини між ними (довірителем і представником), які регулюються нормами договірного права.

Повноваження на ведення цивільної справи баристер одержує не на підставі договору з довірителем, вони передаються йому соліситором шляхом короткого викладення змісту справи. Прийняття баристером доручення означає перехід до нього всіх повноважень сторони на вчинення всіх процесуальних дій, визначених законом для таких осіб і їх процесуальних представників. За виконання доручення баристер одержує гонорар від фірми соліситорів.

Баристери не несуть відповідальність за допущену ними недбалість, оскільки позови такого виду можуть грунтуватись лише на договорі, баристер же укладати його з клієнтом не може. З цих причин баристер не може допитувати свідка, а також консультуватися з ним у відсутності соліситора.

Представництво недієздатних осіб в цивільному процесі Англії має свої особливості. Воно поширюється на неповнолітніх (віком до 13 років) і психічно хворих осіб, які за станом здоров'я не можуть здійснювати управління своїми справами і розпоряджатись своїм майном. Оскільки недієздатні особи не можуть особисто представляти свої інтереси, їх в цивільному процесі захищає «найближчий друг» таких осіб — батьки, опікуни, а психічно хворих — адміністратори їх майна. Коли ж такі особи відсутні або не бажають вести справу в інтересах недієздатної особи, дані обов'язки виконує державний соліситор.

Батьки, опікуни, адміністратори не є стороною у справі недієздатних. Але якщо вони можуть бути такою особою (співвиконавцем), то особисте ведення ними справи недієздатних не допускається, а можливе лише через соліситорів. Для цього останній подає до суду виражену в письмовій формі згоду батька, опікуна чи адміністратора на свою участь в процесі у справі і документ (сертифікат), який підтверджує, що такі особи (батько, опікун, адміністратор) не мають в судовому процесі інтересу, який би суперечив інтересу недієздатної особи.

Представники недієздатних можуть реалізовувати їх права. Але будь-які угоди стосовно позову від імені недієздатного без схвалення суду недійсні. Розпорядження сумами, стягнутими в інтересах недієздатних, можливе лише у відповідності з тими вказівками, які дав суд. Твердження, наявні в позовній чи зустрічній позовній заяві, не вважаються прийнятими недієздатними з тієї підстави, що на них не надійшло заперечення. Проти недієздатної особи не може бути постановлене заочне рішення. Зазначені гарантії передбачені для захисту прав та інтересів недієздатних осіб в цивільному процесі Англії.

Представництво в цивільному процесі США в основному побудоване на положеннях, властивих представництву Англії, і здійснюється: стосовно недієздатних осіб — батьками, опікунами, іншими особами, які наглядають за неповнолітніми І психічно хворими людьми {законне представництво), стосовно Інших осіб за договором доручення — адвокатами, поділ яких залежно від виконуваних функцій, що має місце в Англії, в США відсутній

Адвокати можуть здійснювати всі види юридичної допомоги І представництво в цивільному процесі через юридичні контори або юридичні відділи в державних установах І приватних структурах

Наявність у США федеральної судової системи І судової системи в штатах, самостійне функціонування кожної системи з Істотними відмінностями в правовому регулюванні визначили неоднозначність правового становища адвоката в судочинстві в цивільних справах як в однотипних судах окремих штатів, так І у федеральних Загальним для них є те, що повноваження адвокатів в цивільному процесі визначається договором доручення, укладеним з довірителем на ведення цивільної справи в суді В ньому встановлюється обсяг І характер повноважень для представника, Інші права І обов'язки сторін договору.

Наявність договору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від Імені довірителя всі процесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона, яка бере участь в конкретній цивільній справі.

Глава 9. Цивільні процесуальні строки § 1. Поняття, значення і види процесуальних строків

Встановлений ЦПК процесуальний порядок цивільного судочинства забезпечує не тільки правильний, а й своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з тим, щоб порушене цивільне право було з мінімальною витратою часу поновлене, але з додержанням норм цивільного процесуального права, із забезпеченням гарантій у здійсненні особами, які беруть участь у справі, іншими учасниками процесу суб'єктивних процесуальних прав і виконанні покладених на них цивільних процесуальних обов'язків.

Своєчасному розгляду справи покликані сприяти процесуальні строки. А оскільки розгляд справи складається із сукупності й послідовного виконання процесуальних дій суду і всіх учасників процесу, то цивільними процесуальними строками будуть строки, встановлені ЦПК України для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві. Це строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії (ст. 84 ЦПК). Категорія «строк» в ЦПК визначається як момент часу (dies in guo, terminus) — останній день строку, триває до 24 годин (ч. 4 ст. 87 ЦПК), і як проміжок, період часу (dies infra guem, dilatio) — строк обчислюється роками, місяцями і днями (ст. 86 ЦПК).

Значення процесуальних строків полягає в тому, що вони: забезпечують стабільність і визначеність цивільних процесуальних правовідносин, цивільного провадження у справі; забезпечують суб'єктам правовідносин можливість належно підготуватися і виконати певні процесуальні дії, є процесуальними засобами впливу на поведінку несумлінних учасників процесу, на виконання ними процесуальних обов'язків засобами реалізації принципу раціональної процесуальної форми. Отже, цивільні процесуальні строки поряд з іншими цивільними процесуальними засобами покликані забезпечити гарантованість, реальність і оперативність судового захисту суб'єктивних прав заінтересованих осіб, які беруть участь у справі, та інтересів держави

Цивільні процесуальні строки можуть бути класифіковані за різними підставами на види:

1) за способом визначення (ст. 84 ЦПК) поділяються на встановлені законом і призначені судом (суддею).

Встановлені законом процесуальні строки за чіткістю визначення є абсолютно визначеними (строки розгляду справ — 7, 10, 15 днів — ст. 148 ЦПК), відносно визначеними (ст. 68 ЦПК — відстрочка або розстрочка сплати судових витрат на строк не більше як до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції). Для вчинення окремих дій ЦПК зовсім не встановлені процесуальні строки. Так, ст. 83 ЦПК не встановлено строк розгляду судом заяви про зняття або зменшення накладеного ним процесуального штрафу, ст. 155 ЦПК — заяви про скасування забезпечення позову.

Призначені судом процесуальні строки можуть бути визначені колегіальним складом суду і суддею одноособове (статті 204,207, п. 7 ст. 143, ст. 48 ЦПК) різної тривалості залежно від складності і місця виконуваних процесуальних дій;

2) за суб'єктами вчинення процесуальних дій процесуальні строки поділяються на встановлені: суду (судді) (статті 146,148,151,291 ЦПК); особам, які беруть участь у справі (статті 140, 291 ЦПК); іншим учасникам процесу;

3) за тривалістю процесуальні строки в ЦПК визначені від менше одного дня до більше трьох років.

Процесуальний строк менше одного дня передбачено: для вирішення судом (суддею) заяви про забезпечення позову (ст. 151 ЦПК); для виконання ухвали про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); для звернення до виконання рішення суду про стягнення аліментів, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом тощо; для набрання рішенням і ухвалою суду апеляційної і касаційної інстанції законної сили (статті 317, 347 ЦПК) рішень судів першої інстанції в деяких категоріях справ (статті 243, 2435, 243ю, 243І5, 24520 ЦПК).

Триденний процесуальний строк передбачено: для пред'явлення зустрічного позову не пізніше як за три дні до судового засідання (ст. 140 ЦПК); для подачі зауваження на протокол судового засідання (ст. 200 ЦПК); для розгляду судом скарги на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 242 ЦПК); для передачі органом, що виконує нотаріальні дії, скарги зі своїм поясненням до суду (ст. 286 ЦПК)

П'ятиденний процесуальний строк визначено для вручення повістки про виклик до суду не пізніше цього строку до судового засідання (ст. 91 ЦПК); для розгляду судом зауваження на протокол судового засідання (ст. 201 ЦПК); для надіслання судом копії рішення, ухвали про зупинення провадження в справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження в справі сторонам і третім особам, які були залучені до участі в справі, але фактично не були присутніми в судовому засіданні (ст. 216 ЦПК).

Семиденний процесуальний строк визначено для проведення підготовки справи до розгляду (ст. 146 ЦПК), для призначення трудової справи до слухання і розгляду після закінчення її підготовки (ст. 148 ЦПК).

Десятиденний процесуальний строк визначено для розгляду судом (суддею) заяви про забезпечення доказів (ст. 38 ЦПК); на подачу заяви про зменшення або зняття судом (суддею) накладеного ним штрафу (ст. 83 ЦПК) для подання заяви про постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скарги на постанову про адміністративні стягнення (ст. 244 ЦПК) і на її розгляд (ст. 246 ЦПК); для розгляду призначеної ним справи про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом (ст. 148 ЦПК); для подання до суду скарги на вчинену нотаріальну дію або на відмову в її вчиненні (ст. 286 ЦПК); для підготовки до апеляційного розгляду справи (ст. 299 ЦПК).

П'ятнадцятиденний процесуальний строк визначено: для розгляду судом справ, крім трудових, про стягнення аліментів, про відшкодування заподіяної шкоди (ст. 148 ЦПК); на подання апеляційної скарги, подання на ухвалу суду першої інстанції (ст. 291 ЦПК).

Дваддятиденний процесуальний строк визначено: для підготовки до розгляду складних справ у виняткових випадках (ст. 146 ЦПК).

Місячний процесуальний строк встановлено: для виконання окремої ухвали суду щодо вжиття заходів на усунення порушень законності, недоліків у роботі підприємств, установ, організацій, посадових осіб (ст. 235 ЦПК); для подачі апеляційної скарги, подання прокурора на рішення суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК).

Двомісячний процесуальний строк визначено: для пред'явлення позову заінтересованої особи до держателя цінного паперу (ст. 281 ЦПК).

Тримісячний процесуальний строк передбачено для держателя цінного папера, щоб повідомити суд про свої права на цінний папір (п. З ст. 279 ЦПК), для подачі заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 34?з ЦПК); для подачи касаційної скарги, подання на рішення, ухвалу апеляційного суду (ст. 321 ЦПК).

Однорічний процесуальний строк передбачено: для повернення державного мита за умови, що заяву про це було подано до закінчення річного строку з дня зарахування суми в бюджет (ч. 4 ст. 69 ЦПК); для подачі заяви про роз'яснення рішення суду в справі, у якій однією із сторін не виступає громадянин (ст. 215 ЦПК); для подачі касаційної скарги, подання прокурора на ухвалу або рішення суду першої інстанції, які не були оскаржені в апеляційному порядку (ст. 321 ЦПК); для подачі заяви про поворот виконання рішення (ст. 421 ЦПК), стягувачем у якому є юридична особа.

Трирічний процесуальний строк передбачено: для подачі заяви про роз'яснення судового рішення в справі, у якій однією з сторін виступає громадянин (ст. 215 ЦПК); для подачі заяви про поворот виконання рішення (ст. 421 ЦПК), стягувачем у якому є громадянин.

ЦПК у певних випадках не встановлює конкретних процесуальних строків, а залишає їх на визначення суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин — на суд (судцю) і на осіб, які беруть участь у справі.

Призначені судом процесуальні строки можуть бути різними. Вони залежать від характеру конкретних обставин справи та змісту виконуваних процесуальних дій. Так, суд (судця) на клопотання осіб, які беруть участь у справі, може вимагати будь-які письмові або речові докази від інших осіб, із зазначенням строку, протягом якого вони мають бути подані до суду (статті 47,48, 53 ЦПК). Визначення судом тривалості строку залежатиме від місця знаходження таких осіб, від часу, потрібного для зняття копії, й інших конкретних обставин. При залишенні заяви без руху суд повідомляє про це позивача і надає йому строк для виправлення недоліків такої заяви (ст. 139 ЦПК). Суддя при відкладенні розгляду справи призначає новий процесуальний строк її розгляду (ст. 176 ЦПК). Залежно від обставин справи судця встановлює процесуальний строк відстрочки чи розстрочки виконання (ст. 204 ЦПК).

Визначення тривалості процесуальних строків ЦПК у деяких випадках покладає на осіб, які покликані виконувати конкретні процесуальні дії. Так, подача доказів може бути здійснена до початку судового засідання (ст. 34 ЦПК), тобто протягом семи — двадцяти днів з дня прийняття позову в стадії підготовки справи до розгляду та плюс семи — п'ятнадцяти днів, передбачених для призначення справи до розгляду (статті 146, 148 ЦПК). Докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, тому вони і визначають строки виконання цих процесуальних дій (ст. ЗО ЦПК). Процесуальні строки вступу в справу визначають треті особи, оскільки такий вступ можливий починаючи з порушення в суді цивільної справи до постановлення судового рішення (статті 107, 108 ЦПК).

З аналізу статей 34, 56, 68, 107, 108 й інших ЦПК випливає висновок, що процесуальні строки, які визначаються в нормах цивільного процесуального права вказівкою на подію, складаються з суми окремих процесуальних строків, встановлених для виконання конкретних процесуальних дій.

Читайте також:

1. II Державна дума
2. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
3. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
4. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
5. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
6. Автоматизація виробничих процесів
7. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
8. АВТОМАТИЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
9. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
10. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
11. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
12. Автономні утворення у зарубіжних державах

Переглядів: 771