Поверхні обертання

Поверхні, утворені обертанням твірної лінії ℓ навколо нерухомої осі i, називаються поверхнями обертання (рис.5.3). Геометрична частина визначника поверхні обертання – її вісь та одна твірна. Точки твірної A, B, C, D, E описують кола навколо осі. Ці кола знаходяться в паралельних між собою площинах і називаються паралелями. Найбільше і найменше з цих кіл отримали спеціальні назви – екватор і горло.

Площини, що проходять через вісь обертання, називають меридіональними, а лінії по яких вони перерізають поверхню – меридіанами. Площину, яка паралельна до фронтальної площини проекцій, називають головною меридіональною площиною, а лінію її перерізу з поверхнею обертання – головним меридіаном.

Визначник поверхні обертання буде мати вигляд:

Defθ = (ℓ, i) [A],

де (ℓ, i) – геометрична частина визначника, яка складається з твірної ℓта осі обертання i ;

[A] - алгоритмічна частина визначника, яка містить умову, що твірна ℓ обертається навколо осі i.

Рисунок 5.3 - Геометричні характеристики поверхні обертання

Найпростішими прикладами поверхонь обертання є конус, циліндр, сфера, тор.

Зображеннями поверхонь обертання на площинах проекцій є так звані обриси. При паралельному проекціюванні довільної поверхні Φ на площину проекцій Πί деякі проекціювальні прямі будуть дотикатись поверхні Φ і утворювати проекціювальну циліндричну поверхню θ ( рис. 5.4). Лінія дотику поверхонь θ і Φ (k), котра може бути просторовою або плоскою кривою, називається контурною лінією, а її проекція ki на площині Πί – обрисом даної поверхні Φ.

Рисунок 5.4 - Утворення обрисів поверхонь

Якщо вісь обертання довільної поверхні займає проекціювальне положення відносно однієї площини проекцій, то обрисові лінії такої поверхні на дві інші площини проекцій будуть мати форму ідентичну формі головного меридіана.

Для створення графічної моделі будь-якої поверхні обертання у вигляді її обрисів за заданими проекціями геометричної частини її визначника достатньо побудувати сукупність паралелей, яку утворює множина точок твірної. Послідовність виконання графічних операцій з побудови графічної моделі поверхні обертання довільного виглядунаведена нижче:

Дано:

1. Визначаємо на твірній m точку, що знаходиться на мінімальній відстані від осі I. Для заданої твірної це буде точка 1 (11,12).

2. Будуємо проекції паралелі (горла), яку утворює внаслідок обертання навколо осі і точка 1.

3. Визначаємо на твірній m точку, що знаходиться на максимальній відстані від осі I. Для заданої твірної це буде точка 2 (21,22). Така точка внаслідок обертання утворить паралель, що матиме назву екватора.

4. Визначаємо на твірній декілька точок та будуємо відповідні проміжні паралелі, які утворюють визначені точки. До таких точок перш за все відноситься точка 3 (31,32).

5. З’єднаємо плавною кривою лінією крайні точки побудованих паралелей, отримуючи таким чином обрис поверхні обертання на фронтальній площині, або головний меридіан. На горизонтальній площині проекцій обрисовими лініями такої поверхні є проекції у вигляді кіл горла та екватора.

Розв’язання будь-якої позиційної задачі з використанням поверхні обертання вимагає знання алгоритму побудови проекцій точок, що належать цим поверхням. Такий алгоритм базується на побудові відповідних проекцій паралелей ( або твірних, якщо поверхня лінійчата), на яких знаходиться та чи інша точка. Графічна інтерпретація алгоритму побудови наведена на рис.5.5

Рисунок 5.5 - Побудова точок на поверхнях обертання

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика формоутворення кривих ліній та кривих поверхонь	\|	Задачі для самостійного розв’язування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.077 сек.