• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Шедагогічні умови реалізації індивідуального підходу

Ефективність навчання учнів з психофізичними вада-*Ві залежить від того, наскільки вчителю вдасться врахувати ЩДИвідуально-психологічні можливості кожного з них і створи­ти відповідні умови. Індивідуальне навчання, як і його колек

Модуль І

тивні форми, передбачає урахування при доборі дидактичних методів і прийомів наступних особливостей:

■ клінічний діагноз; структура дефекту: первинний дефект,
вторинні відхилення, наявність ускладнень, стан аналі­
заторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;

■ індивідуальні особливості пізнавальних процесів;

■ темп діяльності;

• динаміка втомлюваності;

■ коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань,
зона актуального та найближчого розвитку;

■ самооцінка; ставлення дитини до власного дефекту; ком­
пенсаторні можливості;

■ особливості емоційної сфери;

■ характерологічні особливості.

При індивідуальному підході також слід враховувати пси­хологічні закономірності розвитку особистості на різних ві­кових етапах, адже дитина з психофізичними вадами розвива­ється за тими ж законами, що й нормальна.

Однією з умов реалізації індивідуального підходу є викорис­тання вчителем педагогічної техніки, зокрема, невербальних прийомів особистого впливу на учня — жести, міміка, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального харак­теру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших - стимулювати його до роботи.

Важливого значення набуває й правильний підхід до оці­нювання.

У оцінюванні слід дотримуватись таких вимог:

• оцінку слід обґрунтовувати, тобто учень має розуміти, за що
він одержує саме таку оцінку;

• стимулом для учнів має бути не лише кількісна оцінка (бали),
а й якісна — емоційний стан вчителя, його слова;

• при оцінюванні слід враховувати не лише знання, вміння й
навички учня, а й ставлення до навчання, рівень докладених
зусиль (тобто всі компоненти навчальної діяльності);

• у молодших класах частіше за все слід оцінювати конкретну
відповідь, а у старших можна застосовувати й поурочне оці­
нювання;

• слід враховувати специфічні особливості й труднощі дитини;

• оцінка не повинна принижувати учня чи викликати в нього
негативні емоції, а - навпаки стимулювати до покращен­
ня своїх результатів, успіхів, вик тикати позитивні почуття;

питгеакнякорекційної педагогіки та спеціальної психологи

у першому класі кількісне оцінювання не проводиться. ■ До другого класу учнів переводять на підставі психолого-педагогічних характеристик, у яких визначається загальний • рівень засвоєння навчального матеріалу;

. оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель пови­нен показати учневі перспективи покращення оцінки. При ..цьому слід орієнтувати оцінку на порівняння з самим собою }• вчорашнім, тобто на ті зміни, як відбулись у розвитку мож­ливостей дитини протягом певного часу. В оцінюванні обо-і* в'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на t схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покра-,- щення результатів роботи, заохочувати до подолання трудно­щів, що виникають у навчанні.

₍ , У процесі індивідуального навчання слід передбачати й реа­лізовувати не лише навчальну,а й корекційну мету, спрямова­ну на подолання порушень та розвиток особистості учня.

Важливого значення набуває й урахування індивідуальних особливостей самооцінки, ставлення до власного дефекту та компенсаторних можливостей учня. Самооцінка дитини, усві­домлення і ставлення до власного дефекту істотно впливають на успішність ЇЇ навчання та на психічний розвиток. Вада психофі­зичного розвитку суттєво впливає на самооцінку дитини. Часто діти недооцінюють або переоцінюють свої можливості. Для того, щоб підвищити ефективність корекційної роботи, необхідно пере­творити учня з об'єкта педагогічного впливу на активного співу­часника навчально-виховного процесу. Виконання цього завдан­ня можливе за умови, якщо дитина усвідомлюватиме власні вади і,.орброєна вірою у власні сили та з допомогою вчителя, буде націлена на їхнє подолання. У дітей із неадекватною самооцін­кою слід розвивати критичність мислення, прагнення та уміння об'єктивно оцінювати свої можливості у різних видах діяльності, а також поступово формувати у них усвідомлення того, що для Успішної адаптації в суспільстві їм доведеться докладати значно більше зусиль, ніж дітям з нормальним психофізичним розвит­ку. Варто наголосити на тому, що педагогічна робота повинна Чюводитись дуже обережно, щоб не травмувати дитину, щоб у *$,водночас із з'ясуванням власних проблем формувалась віра у ***?кливість їх подолання, бачення своїх позитивних сторін.

У процесі індивідуального навчання необхідно орієнтуватись • На індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учня,його власні потреби та інтереси, індивідуальні особливості харак

Модуль /

/перу. Педагогу, спостерігаючи за дитиною у різних ситуаціях, необхідно особливу увагу звертати на те, які емоційні реакції у неї викликають ті чи інші стимули і надалі враховувати це у своїй роботі. Варто розвивати вольові зусилля дитини в оволодінні на­вчальним матеріалом, прагнення до покращення власних резуль­татів. Організацію роботи з учнем слід здійснювати так, щоб він одержував позитивні емоції від процесу навчання. У центр індиві­дуального навчання слід ставити особистість дитини, враховувати і далі розвиватись її власні потреби, інтереси, нахили, здібності. З метою ефективності індивідуального навчання слід враховувати характерологічні особливості учня, пристосовуючись до окремих з них, коригуючи негативні та формуючи позитивні.

Індивідуальний підхід реалізовується за допомогою різних прийомів індивідуального впливуна учнів, зокрема:

S Активізація учня. Учень не повинен бути пасивним учасником навчального процесу. Вчитель має підібрати такий зміст навантаження на індивідуальний урок та ме­тоди залучення учня, щоб він був активним і свідомим у засвоєнні знань та вмінь.

s Індивідуалізація завдань. Залежно від індивіду­альних особливостей учня та характеру труднощів, які викликає у нього навчальна діяльність, слід пропонува­ти завдання у різній формі. Так, наприклад:

- при несформованості фонематичного сприймання (у молодших
класах) замість диктанту можна дати списування тексту;

- при труднощах письма за зразком (у період оволодіння
грамотою) запропонувати письмо за контуром чи опорними
крапками у зошитах;

- при труднощах запам'ятовування словесної інструкції вико­
ристати наочну: таблиця, умовні позначення тощо;

- при неможливості зрозуміти хід виконання задачі навести
аналогічну, розв'язану раніше або запропонувати виконати її
у практичному плані.

S Визначення відповідного рівня допомоги. Кожен учень в залежності від рівня знань, зони актуального та найближчого розвитку потребує різного рівня допомо­ги. Надмірна допомога призведе до пасивності дитини, а недостатня — до неможливості опанувати відповідним обсягом знань. Вчитель повинен надати учневі спеці­альну допомогу, спрямовану на ліквідацію певних про­галин у знаннях, індивідуальних помилок, подолання труднощів. Розрізняють гакі рівні допомоги:

питання корскціпної педагогіки та еж*циыъног психологи

- стимулююча, яка полягає у тому, щоб заохотити учня, запев­
нити його у власних можливостях, підтримати, — надається
дітям, які не можуть самостійно приступити до роботи через
невпевненість у собі, загальмованість;

- організуюча — допомога у встановленні послідовності виконан­
ня завдання, усунення умов за яких учень відволікається від
роботи, повторення інструкції — використовується для школя­
рів, у яких спостерігається порушення цілеспрямованості;

- звуження обсягу виконуваного завдання шляхом розчлену­
вання завдання на окремі частини - ефективне для дітей зі
звуженим обсягом уваги, зниженням її концентрації;

- виконання допоміжного завдання, яке сприяє розв'язанню
_ДЧ) основного питання, задачі;

-, розчленовування складного завдання на поетапне виконання _;і елементарних — часто використовується для школярів з ва-.... ,дами інтелекту, з дуже низькою пізнавальною активністю; г-, постановка навідних (підштовхуючих) запитань; ,- зміна умов роботи: наприклад, міркувати вголос тощо;

- при виконанні розумових дій опора на практичні дії з на­
очністю;

- додаткове пояснення;

у багаторазове повторення і показ способу виконання завдан­ня або дії;

- попередження про можливі помилки і способи їх усунення
., тощо.

^! Головним при наданні індивідуальної допомоги повинна ібути активізація вольових зусиль учня, його самостійності, під­тримання інтересу до виконання навчальної роботи. У будь-якому випадку, добираючи навчальний матеріал, не слід усувати труднощі, що виникають в учня, а створити для нього такі умо­ви, щоб він міг їх долати самостійно.

Читайте також:

1. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів
2. Алгоритм реалізації моделей
3. Алгоритм реалізації моделі
4. Алгоритм реалізації моделі
5. Алгоритм реалізації моделі
6. Алгоритм реалізації моделі
7. Алгоритм реалізації моделі
8. Алгоритм реалізації моделі
9. Алгоритм реалізації моделі
10. Алгоритм реалізації моделі
11. Алгоритм реалізації моделі
12. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства

Переглядів: 871