• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика робочих поз людини

продуктивності праці і, у той же час, зменшенню стомлюваності, кіль­кості помилок і травматизму.

Принципи «економії рухів» полягають у наступних положеннях: обидві руки повинні починати і закінчувати рух одночасно; руки не повинні бути бездіяльними, окрім періодів відпочинку; рухи рук повинні виконуватись одночасно у протилежних і симетричних напрямках; найкращою є така послідовність дій, яка вміщує наймен­ше число елементарних рухів; руки слід звільняти від усякої роботи, яка може успішно виконуватись ногами чи іншими частинами тіла; при можливості об'єкт праці має закріплюватись за допомогою спе­ціальних пристроїв, щоб руки були вільні для виконання операцій.

Робота має організовуватись так, щоб ритм робочих операцій був, за можливості, чітким та природнім, а послідовність рухів такою, щоб один рух легко переходив у інші. Рух менш стомлюючий, якщо він відбуваєть­ся у напрямку, що співпадає з напрямком сили тяжіння. Різкі коливання швидкості та невеликі перерви у русі мають бути виключені.

Слід також враховувати ряд положень щодо швидкості руху рук людини: там, де вимагається швидка реакція, слід використовувати рух «до себе»;

швидкість руху зліва направо для правої руки більша, ніж у зворотному напрямі; обертові рухи у 1,5 рази швидше, ніж поступальні; плавні криволі­нійні рухи рук швидші, ніж прямолінійні з миттєвою зміною напрямку; рухи з великим розмахом швидші; рухи, орієнтовані механізмами, швидші, ніж рухи, орієнтовані «на око»; рухи слід обмежувати обмежувачами скрізь, де це можливо. Також слід уникати рухів, метою яких є точне встановлення вруч­ну, наприклад, збіг двох рисок мікрометра; вільні ненанружені рухи викону­ються швидше, легше і точніше, ніж вимушені рухи, що визначаються певни­ми обмежувачами; точні рухи краще виконувати сидячи, ніж стоячи. Макси­мальна частота рухів руки (при згинанні та розгинанні) - біля 80; ноги - 45, корпуса - ЗО раз на хвилину, а пальця - 6 раз і долоні - 3 рази на секунду.

Оснащення робочого місця. Оснащення та обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі).

Безпосередньо на робочому місці слід передбачати інформаційне устаткування і органи управління, а також технологічну оснастку (опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні голов­ки, настільні бункери і касети з гніздами і та ін.); додаткове обладнан­ня (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні кон­веєри і та ін.); пристрої для укладення матеріалів, заготовок, готових виробів; засоби сигналізації; засоби техніки безпеки.

Робоче місце працівника (особливо, оператора) характеризує два поля: інформаційне поле (простір із засобами відображення інформа­ції) і моторне поле (простір з органами управління та об'єктом праці).

В інформаційному полі зорового спостереження (рис. 2.1) виділя­ють три зони: у зоні 1 розміщують засоби відображення інформації, які використовуються дуже часто і вимагають точного та швидкого зчитування інформації; у зоні 2 - засоби інформації, які використову­ються часто і вимагають менш точного і швидкого зчитування інфор­мації; у зоні 3 - засоби відображення інформації, які використовують­ся рідко.

В моторному полі (рис. 2.2) теж виділяють три зони: 1 - зона опти­мальної досяжності, в якій розміщують дуже важливі і дуже часто використовувані (більше 2 раз за хвилину) органи управління; 2 -зона легкої досяжності, в якій розміщують часто використовувані (2 рази за хвилину) органи управління; 3 - зона досяжності, в якій роз­міщують рідко використовувані (менше 2 раз за хвилину) органи управління. Зони в моторному полі при виконанні робочих операцій при робочій позі «стоячи» наведені на рис. 2.3.

Рис. 2.2. Зона в моторному полі при виконанні ручних операцій

та розміщення органів управління при робочій позі «сидячи»:

1 - зона оптимальної досяжності; 2 - зона легкої досяжності; 3 - зона досяжності

Приклади організації робочого місця монтажника радіоапаратури та токаря представлені на рис. 2.4 та 2.5.

Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Кожне робоче міс­це повинно:

• обладнуватись необхідними засобами колективного захисту;

• укомплектовуватись необхідними засобами індивідуального за­
хисту;

досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хо­роший стан її здоров'я. Оптимальний режим праці і відпочинку дося­гається: паузами та пе­рервами в роботі (для прийому їжі, обігріван­ня, охолодження), змі­ною форми роботи (на­приклад, розумової і фізичної), зміною умов довкілля (наприклад, роботою при низьких і нормальних температу­рах), усуненням моно­тонності в роботі, відпо­чинком у спеціальних кімнатах психологічно­го розвантаження і від­починку, використанням психічного впливу музики.

Чергування праці і відпочинку встановлюють в залежності від зміни працездатності людини на протязі робочого дня (рис. 2.6). На початку зміни завжди має місце стадія «впрацьовування» або нарос­таючої працездатності (1), коли відбувається відновлення робочих навичок. Тривалість цього періоду 0,5...1,5 години в залежності від ха­рактеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі. Швидкість і точність дій у цей період невеликі. Потім настає стадія високої стій­кої працездатності (2) тривалістю до 3 годин в залежності від харак­теру роботи, ступеню підготовки та стану працівника. Після цього наступає стадія зменшення працездатності або стація розвитку втоми (3), рухи уповільнюються і увага розсіюється, сприйняття приту­пляється. В цей час, звичайно, роблять обідню перерву.

Після обідньої перерви впрацьовування настає швидко - за 10...15 хвилин, бо робочі навики не втрачені. Працездатність у другій поло­вині дня дещо нижча, ніж до обіду, і становить 80...90% дообіднього рівня. Через 2,5...З години після обідньої перерви працездатність зменшується і в кінці робочого дня приблизно сягає рівня, який був на початку робочого дня.

Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви в роботі у періоди, що передують зменшенню працездатності. Так, при тяжкій фізичній праці рекомендують часті (через 2...2,5 години) короткі перерви (по 5...10 хвилин), а при розумовій праці ефективні довгі перерви на відпочинок і переключення на фізичну роботу. Загальна тривалість відпочинку встановлюється у відсотках до трива­лості робочої заміни: при фізичній роботі вона має становити 4...20%, прироботі із нервовою напругою - 14...25%, а при розумовій праці -до 1О...12%.

Зараз, при дефіциті м'язових зусиль (рухова недостатність) з одно­часним збільшенням нервової напруги така форма відпочинку, як спо­кій, не може задовольнити потреби організму. Тому під час перерв у роботі рекомендується активний відпочинок, наприклад, спеціально розроблені комплекси виробничої гімнастики.

2.3. МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

2.3.1. Загальні положення

Мікроклімат вироб>шчих приміщень — це умови внутрішнього сере­довища цих приміщень, що виливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впли­ває на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:

• температура повітря (°С),

• відносна вологість повітря (%),

• швидкість руху повітря (м/с),

• інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання
(Вт/м²) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних
процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні і т. ін.).

При виконанні роботи в організмі людини відбуваються певні фізіологічні (біологічні) процеси інтенсивність яких залежить від загальних затрат на виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом і завдяки яким підтримується функціонування організму. Частина цього тепла споживається самим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче організм середовище.

Відповідно до сучасних уявлень основними видами теплообміну організ­му людини з навколишнім її середовищем є:

- конвективнийякій залежить від температури повітря, його вологості та
рухливості, завдяки якому за нормальних мікрокліматичних умов організм
людини віддає у навколишнє середовище біля 20% надлишкового тепла;

- випарюванням вологи з поверхні тіла, який залежить від відносної воло­
гості та рухливості повітря, завдяки якому у навколишнє середовище відво­
диться теж біля 20% надлишкового тепла;

- випромінюванням, який залежить від результуючого променевого теплового потоку що випромінюєтьсятілом людини у виробниче середовище
і оточуючими джерелами теплового випромінювань в напрямку тіла людини,
завдяки якому за нормальних мікрокліматичних умов тіло людини може від­
давати у виробниче середовище біля 50% надлишкового тепла;

- кондукцією, який залежить від температури поверхонь, що оточують
людину у умовах виробництва.

Кількість надлишкового тепла, яке має віддати тіло працівника у навко­лишнє (виробниче) середовище залежить від енергетичних (фізичних, розу­мових емоційних, нервових і т. ін.) навантажень при виконанні робіт. При цьому одночасно здійснюється перерозподіл засобу теплообміну людина -

середовище. Так, при підвищенні важкості праці та температури середовища до температури тіла і вище, теплообмін в значної мірі здійснюється за раху­нок випарювання (кількість поту з поверхні шкіри досягає 1-1,5 л/год.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
6. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
7. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
8. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
9. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
10. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
11. Автокореляційна характеристика системи
12. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.

Переглядів: 775