• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Необхідний час евакуації людей (хв.) із виробничих будинків І і II ступеню вогнестійкості відповідно до СНиІІ ІІ-2-80

Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення орга­нізованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких, передусім, відносяться інструктаж та навчання персоналу. З цією ж метою розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовим перебуванням людей.

План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображують­ся суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів - пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.

Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з пере­ліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників, затверджується керівником об'єкту. План евакуації вивішується на видному місці, а його положення повинні систематич­но відпрацьовуватись на практиці.

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпе­чується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, при­мусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об'ємно-иланувальних та конструктивних рішень при проектуванні об'єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і конденсації продуктів горіння.

Виявлення та гасіння пожежіє важливою складовою у справі забезпечення пожежної безпеки.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежників тощо, вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймальнокон-трольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетво­рювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу об'єкту, що захищується, форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежога­сіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.

Пожежний сповіщувач - це пристрій для формування сигналу про пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бува­ють ручні та автоматичні.

Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тум­блер тощо), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може пода­ти повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналіза­ції. Ручні сповіщувачі встановлюються всередині приміщень на відстані 50 м, а поза межами приміщень - на відстані 150 м один від одного.

Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналі­зації встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає сигнал тривоги на приймальний прилад (пульт) при виникненні одно­го або кількох ознак пожежі: підвищенні температури, появи диму або полум'я, появі значних теплових випромінювань.

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на теплові, димові, полум'яневі (світлові), комбіновані. За видом зони, автоматичні сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна група) та лінійні. Точкові сиовіщувачі контролюють ситуацію в місці розташування сповіщувача і, таким чином, сигнали від них є адресни­ми, з точним визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на виникнення фактора пожежі впродовж певної безперервної лінії, при цьому спрацювання будь-якого ПС у шлейфі не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

За видом вихідного сигналу сповіщувачі поділяються на дискретні та аналогові.

Дискретні ПС у більшості випадків можуть бути в одному з двох станів: у черговому режимі (нормальний режим) та в режимі «Триво­га» (в деяких ПС є також стан «Несправність», наприклад, в лінійних активних сповіщувачах). До такої групи належить більшість сиовіщу-вачів. Аналоговий ПС - це перетворювач, вихідний сигнал якого є безперервною монотонною функцією параметра, що контролюється. Такий сповіщувач у відповідності з визначенням ПС не є функціо­нально завершеним вузлом і може працювати тільки зі станцією пожежної сигналізації, яка приймає вихідний сигнал аналогового ПС і, після порівняння його з певним, програмно встановленим порого-вим значенням, приймає рішення про визначення або невизначення фактора, що контролюється, пожежонебезпечним.

За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразо­ві та багаторазові. Більшість ПС, що випускається, є багаторазовим. Одноразові ПС в наш час застосовуються у виключних випадках, наприклад, як запобіжники, що вимикають подачу живлення на певну установку у разі виникнення пожежі.

ПС за способом реагування на параметри, що контролюються, поділяються на максимальні та диференційні. Сповіщувач макси­мального типу формує сповіщення про пожежу у разі перевищення за

певний період часу встановленого значення контрольованого параме­тра. Пожежнийсповіщувач диференціііного типу формує сповіщення про пожежу в разі перевищення за певний період часу встановленого значення швидкості зміни контрольованого параметра. Приймально-контрольні прилади пожежної та охоронно-пожежної сигналізації -це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної сигналі­зації, що призначена для прийому інформації від пожежних (охорон­них) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі пові­домлень для безпосереднього сприйманнялюдиною, подальшої пере­дачі повідомлень на пульт централізованого спостереження (ГІЦС), видачі команд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димоїшдалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і функцій систе­ми пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної небезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта.

Способи і засоби гасіння пожеж. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння, суть яких полягає у приведеному нижче.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за тем­пературу його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відве­сти тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горін­ня припиняється.

Спосіб розбавлення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припи­няється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидко­сті окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введен­ням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюю­чі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при попаданні у полум'я розпадаються і з'єднують­ся зактивними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного зриву полум'я сильним струменем води, порошку чи газу.

Спосіб вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менший за критичний.

Реалізація способів припинення горіння досягається використан­ням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних нале­жать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширені­шими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні суміші, порошки, пісок, пожежостійкі тканини, тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподіб­ну вуглекислоту; для розбавлення горючого середовища - діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища - піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.

Коротку характеристику основних вогнегасних речовин почнемо з води, яка є найбільш розповсюдженим засобом припинення горіння. Вона має порівняно малу в'язкість, легко просочується в щілини та шпарини горючої речовини. При цьому вода поглинає велику кількість тепла завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кг води витрача­ється 2258,5 кДж тепла) і утворює парову хмару, що в свою чергу перешкоджає доступу кисню до речовини, що горить. Крім того, пере­творюючись на пару, вода збільшується в об'ємі приблизно у 1700 разів. Змішуючись із горючими газами, що виділяються при горінні, пара розводить їх, утворюючи суміш, не здатну до горіння. У вигляді потуж­них струменів, воду можна також застосовувати для механічного збит­тя полум'я. Завдяки високій технологічній стійкості води (розкладення на кисень та водень відбувається при температурі 1700°С) її можна використовувати для гасіння більшості горючих матеріалів та рідин. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%. Воду для гасіння використовують як у компактному так і у розпиленому стані. Компактні струмені води звичайно застосовують у випадках, коли неможливо близько підійти до осередку горіння, напри­клад, при пожежі на великій висоті, на складах лісових матеріалів і т.ін. Дальність, на яку б'є компактний струмінь, досягає 70-80 м. Для отри­мання компактного струменю використовують ручні та лафетні стволи.

Значно більший вогнегасний ефект спостерігається при застос­уванні води у дрібно розпиленому стані. У такому вигляді її можна

використовувати навіть для гасіння легкозаймистихта горючих рідин, оскільки туманоподібпахмара дрібпорозпилспої води ізолює поверхні рідин від проникнення кисню. І хоча вода у компактному стані є добрим електропровідником, що створює певну небезпеку під час гасіння пожеж електроустаткування під напругою, в топко розпи­леному етапі вода може використовуватись для гасіння електроуста­новок, тому що в такому етапі електричний опір води різко зростає.

Не рекомендується гасити водою цінні речі, обладнання, книги, документи та інші предмети, що приходять під впливом води до непридатного стану.

Інколи для гасіння вогню застосовують пару. Сутність гасіння пожежі полягає у зменшеннівмісту кисню у повітрі. Концентрація пари у повітрі 30-35% по об'єму викликає припинення горіння. Крім того, пара частково охолоджує предмети, що погано вентилюються.

Ніна - цс колоїдна дисперсна система, яка складається із дрібнихбульбашок, заповненихгазом. Стійки бульбашок утворюються із роз­чинів повсрхпсвоактпізппх речовин і стабілізаторів, склад яких обумо­влює стійкість піни.За способом створення і складом газової фазипіші поділяють па хімічні та повітряио-мсхапічні. Хімічна піна отри­мується в результаті взаємодії кислотного та лужного розчинів у руч­них вогнегасниках або хімічних піпогеператорах. Повітряно-мехаиіч-па піна утворюється за допомогою спеціальних иіпогеператорів із вод­них розчинів піпоутворювачів.

Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешко­джати випаровуванню горючих речовин, а також проникненнюпарів, газів, теплового випромінювання.Оскільки основою піниє вода, вона також має охолоджувальні властивості. Важливимихарактеристика­ми піниє її стійкістьі кратність - відношенняоб'єму пінидо об'єму піпоутворючої рідпші. 1 Іпзькократпіімп пінами вогонь гасять, голов­ним чином, паповерхнях . Для гасіннярідин застосовують піші середньої кратності(до 100). Для об'ємного гасіння, витисненнядиму, ізоляції технологічних установок від вплину теплових потоків вико­ристовують іиісокоіфптпу піну (100-150 та більше).

Вуглекислий газ, (СО₇) бсзбарішніі, не горить, при стисканні під тиском 3,5 МІІа (35 кг/см²) перетворюється у рідші)', що називається вуглекислотою, яка зберігається і транспортується у стальних бало­нах підтиском. За нормальних умов вуглекислота випаровується, при цьому з 1 кг кислоти отримується 509 л газу.

Для гасіння пожеж вуглекислотузастосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу. Сніжинки вуглекислоти мають тем­пературу-79°С. При надходженніу зону горіння вуглекислота випа-

ровується, сильно охолоджує зону горіння та предмет, що горить, і зменшує процентний вміст кисню. В результаті цього горіння припи­няється.

Вуглекислота не електропровідна. Застосовують її для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також для гасіння цінних речей.

Інертні гази (азот, аргон, гелій) та димові гази мають здатність зменшувати концентрацію кисню в осередку горіння. Вогнегасна кон­центрація цих газів при гасінні пожеж у закритих приміщеннях скла­дає 30-36% за об'ємом.

Галоїдовапі вуглеводні (хладон, чотирихлористий вуглець, броми­стий етил та ін.) є високоефективними вогнегасними засобами. їх вогнегасна дія заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовані вуглеводні застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, найчастіше при пожежах у замкнених об'ємах. Вогнегасна концентрація цих речовин значно нижча за вогнегасну концентрацію інертних газів, наприклад, для бромистого етилу вона складає 4,5%, чотирихлористого вуглецю 10,5% по об'єму. У той же час слід зазначити, що більшість цих речовин є вкрай шкідливими, тому можуть застосовуватися за умови відсутності людей у примі­щенні. Відносно помірну токсичність має хладон 114В2, який забезпе­чує гасіння при концентраціях всього біля 2%. Але за вимогами безпе­ки евакуація людей повинна бути завершена до його використання. Особи, що беруть участь у ліквідації пожежі, можуть заходити у при­міщення, де використовують будь-які галоїдовані вуглеводні, тільки у спеціальних засобах захисту органів дихання.

Вогнегаспі порошки використовують для ліквідації горіння твер­дих, рідких та газоподібних речовин. Вогнегасний ефект застосування порошків складається з хімічного гальмування реакції горіння, утво­рення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки, утворен­ня хмари порошку, яка має властивості екрану, механічного збивання полум'я твердими частинками порошку та виштовхування кисню із зони горіння за рахунок виділення СО₂. Найчастіше порошки засто­совують при горінні легкозаймистих і горючих рідин, електроустатку­вання, вуглецевих тліючих матеріалів, лужних та лужно-земельних металів та інших речовин (калію, магнію, натрію), які не можна гаси­ти водою та водяними розчинами.

Стиснуте повітря використовують для гасіння горючих рідин з метою перемішування рідини, що горить. Стиснуте повітря, яке пода­ється знизу, переміщує нижні, більш холодні шари рідини наверх, зменшуючи температуру верхнього шару. Коли температура верхньо-

го шару стає меншою за температуру займання, горіння припиняєть­ся. Стиснуте повітря використовують при гасінні пожеж у резервуа­рах нафтопродуктів великої місткості.

Гасіння невеликих осередків пожежі може здійснюватись піском, покривалом з повстини, азбесту, брезенту та інших матеріалів. Метод полягає в ізолюванні зони горіння від повітря і механічному збиванні полум'я.

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, вла­стивостей і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасін­ня конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно при­ділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до протипожежних норм кожне промислове підприєм­ство обладнують пожежним водопроводом Він може бути об'єднаним з господарсько-нитним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Нормами допускається обладнання окремого пожежного водопро­воду високого або низького тиску. Під час гасіння пожеж напір води в водопроводах високого тиску створюється спеціальними стаціонар­ними пожежними насосами. їх обладнують пусковими пристроями, які включають систему в роботу при одержанні сигналу про вини­кнення пожежі.

Водопровід високого тиску мас забезпечити подачу компактного струменя води на висоту 10 м, коли пожежний ствол розміщено на рівні самого високого об'єкта, при максимальному споживанні води з внутрішніх пожежних кранів. У водопроводах низького тиску напір води створюється за допомогою пересувних пожежних насосів (мото­помпи, автонасоси), які подають воду від гідрантів до місця пожежі. Напір в мережі пожежного водопроводу низького тиску повинен забезпечити висоту струменя не менше 10 м відносно землі.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішньо­го водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом «ГІГ», цифровими

значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішньо­го діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровід­ної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складаєть­ся із клапана (вентиля), що встановлюється на пожежному трубопро­воді і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, а також пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розмі­щуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огля­ду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухи­ми, складеними в «гармошку» або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згор­тати заново. На дверцятах пожежних шаф повинні бути вказані після літерного індексу «ПШ» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізо­ляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожеж­ні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приве­дення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у від­повідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі та їх розташування виконуються згідно вимог ГОСТ 12.4.026-76. Як правило, первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах або стендах, які встановлюються на території об'єкта з розра­хунку один щит (стенд) на площу 5000 м².

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовують­ся, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

Пінні вогнегасники застосовують при пожежах класів А і В для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речо­вин, які горять без доступу повітря або здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною та електрообладнання, що знаходиться під напругою.

За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислот­ної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та

лужна складові змішуються і відбувається хімічна реакція з інтенсив­ним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворен­ня піни з розчину, який містить піпоутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с, довжина струменя 6-8 м, кратність піни 8-Ю. У повітряно-пінних вогнегасниках (ВПП-5, ВПГІ-10) піна утворюється завдяки механіч­ному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Кратність піни цих вогнегас­ників 55, дальність викиду піни - 4,5 м.

За обмеженості сфери застосування, незручностей щодо утриман­ня пінних вогнегасників у стані готовності тощо їх випуск практично призупинено.

На даний час більш досконалими і такими, що відповідають тен­денціям у розвитку засобів пожежогасіння, є порошкові вогнегасники. Вони можуть застосовуватись при пожежах класів А, В, С, В і Е для гасіння загорань твердих речовин, рідин, газів та електрообладнання під напругою до 1000В. Порошкові вогнегасники випускаються двох типів: з пусковим балоном і закачні.

У вогнегасниках з пусковим балоном (ОП-2, ОП-5Б, ОП-5М,ОП-9, ОП-50) корпус, в якому знаходиться пусковий балон з газом чи повітрям під тиском, заповнюється вогнегасним порошком.

При приведенні вогнегасника в дію відкривається пусковий балон і порошок витискується з корпуса вогнегасника через сильфонну трубку. Враховуючи останнє, при використанні цих вогнегасників їх необхідно тримати у вертикальному положенні горловиною догори.

У закачних вогнегасників (ОП-2(з), ОП-5(з)М, ОП-9(з), ОП-50(з)) відсутній иускрвий балон, а тиск повітря чи газу підтримуєть­ся безпосередньо у корпусі вогнегасника. Це дає можливість контро­лювати наявність тиску у вогнегаснику а також підтримувати його потрібні параметри.

Загальний вид порошкових вогнегасників, які випускаються Чер­нігівським колективним підприємством «Пожтехніка», наведено на рис. 4.2.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують при пожежах класів А, В і Е для гасіння твердих та рідких речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроуста­новок, що знаходяться під напругою до 1000 В за умови обмеження наближення до струмопровідних частин на відстань не ближче 1 м.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентилю балона вогнегасника, за

Рис. 4.2. Загальний вид порошкових вогнегасників

рахунок швидкого адіабатичного розширення, вуглекислий газ миттє-ію перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидаєть­ся з дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3м.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зов­нішнім виглядом та побудовою мало відрізняються від вуглекислот­них, їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатно­сті бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища за продуктивність вуглекислотних. У зв'язку з високою токсичністю бромистого етилу вказані вогнегасники мають обмежене використан­ня і застосовуються в основному при пожежах класів В, С, Е. При цьому використання спеціальних засобів захисту органів дихання особами, що беруть участь у гасінні пожежі, є обов'язковим.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників прово­диться в залежності від їх вогиегасиої здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує захисту відповід­но до чинних нормативів (див. ОНТП 24-86)

Громадські будівлі та споруді і промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, в яких знаходяться слектроппо-обчислювальш машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій,

архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псу­вання обладнання, документів та інших матеріальних цінностей. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогне­гасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогне-гасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м - для громадських будівель та споруд, ЗО м - для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м - для приміщень категорії В і Г, 70 м - для при­міщень категорії Д.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматично­го пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розра­хункової кількості.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відно­сять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розга­лужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити, або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні темпера­тури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпи­лена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело зай­мання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м² підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона відкрита - не має легкоплавкого замка. Вми­кання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який від­кривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, обладна­ного легкоплавким замком. В обох випадках вода поступає до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрощувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожеж на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапа­ни дренчерних установок розраховані на температуру розкривання

72, 93, 141 та 182"С у залежності від можливої температури при поже­жі у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюють­ся. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж ііовітряно-мсхапічігою піною, у яких звичайні дренчери замінені пін­ними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'яза­ний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у при­міщені. Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

Одним з варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є системи автоматичні модульні САМ-З.САМ-6, САМ-9 (див. рис. 4.3), у яких використовуються вогнегасні порошки. У цих системах принцип дії закачних порошкових вогнегасників суміщено з принципом дії теплово­го замка. При досягненні певної температури, що є свідченням вини­кнення у приміщенні пожежі, спрацьовує тепловий замок і автоматично починається розпилення порошка. Це забезпечує ефективне застосуван­ня таких САМ для протипожежного захисту об'єктів без участі людини.

САМ-3 САМ-6 САМ-9

Рис. 4.3. Загальний вид автоматичних модульних систем Застосовуються САМ для гасіння пожеж класів А, В, С, а також Е. 4.6.3.Система організаційно-технічних заходів

Організаційно-правові основи таструктура забезпеченняпо­жежної безпеки. Складність та різноманітність завдань, пов'язаних з організацією забезпечення пожежної безпеки, викликають необхід­ність безпосередньої участі в цьому процесі всіх державних, господар­ських, комерційних та громадських організацій, окремих громадян.

Залежно від призначення та функцій відповідні організації наділя­ються певними повноваженнями, а власники підприємств, орендарі та громадяни - обов'язками, розподіл яких встановлено Законом Украї­ни «Про пожежну безпеку».

Згідно з цим Законом, центральні органи виконавчої влади забез­печують:

• проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;

• визначення основних напрямів розвитку науки й техніки, коор­
динацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у
галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослід­
ними установами;

• розробку та затвердження державних стандартів, норм і правил
пожежної безпеки;

• встановлення єдиної системи обліку пожеж;

• організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки,
керівництво пожежио-технічними навчальними закладами;

• оперативне управління силами і технічними засобами, які залуча­
ються до ліквідації великих пожеж;

• координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки
та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замо­
влення на їх випуск і постачання;

• співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.

Окремі міністерства і відомства, Рада Міністрів Автономної Респу­бліки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місце­вого та регіонального самоврядування в межах своєї компетенції орга­нізують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіо­нах організаційних і науково-технічнихзаходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.

Повноваження в галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших виробничих об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, що утворили об'єднання. Для використання делегованих об'єднанню функцій у його апараті ство­рюється служба пожежної безпеки.

Велике коло обов'язків щодо забезпечення пожежної безпеки покладається на керівників, власників і орендарів підприємств. Вони зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної без­
пеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

• відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти
і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що

діють у межах підприємства, установи та організації, здійснюватипостійний контроль за їх дотриманням;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів,
норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів
державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки
та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

• у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для
забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, пого­
джуючи їх з органами державного пожежного нагляду;

• утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і
зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх
використання не за призначенням;

• створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку
підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування
матеріально-технічну базу;

• подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та
документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними
виробляться;

• здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів
виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої
автоматики;

• своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність
пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання,
а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

• проводити службове розслідування випадків пожеж.
Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендова­
ного майна повинні бути визначені у договорі оренди.

Служба пожежної безпеки.Координація і вдосконалення роботи із забезпечення пожежної безпеки та контролю за проведенням і вико­нанням протипожежних заходів здійснюється службою пожежної без­пеки (СПБ), яка створюється в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств різної форми власності. Діяльність СПБ регламентується Законом України про пожежну безпеку та Типовим положенням про службу пожежної без­пеки, затвердженим наказом №220 МВС України 12 квітня 1995 р.

Цим документом визначено основні завдання СПБ, до яких відно­сяться: вдосконалення та координація пожежно-нрофілактичної роботи, організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль за їх виконанням, координація проведен­ня науково-технічної політики з питань пожежної безпеки, здійснен-

ня методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони, облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об'єктах.

Для виконання перелічених завдань співробітники СПБ наділені відповідними повноваженнями. Зокрема, вони мають право: перевіря­ти стан пожежної безпеки на підпорядкованих об'єктах та у разі потреби видавати їх керівникам обов'язкові для виконання приписи, вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які порушують вимоги правил пожежної безпеки або не пройшли відпо­відного навчання, припиняти чи забороняти експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньої загрози виникнення пожежі або перешкоджань її гасінню та евакуації людей, тощо.

Одночасно працівники СПБ несуть персональну відповідальність за невідповідність ухвалених ними рішень вимогам чинного законо­давства та невиконання своїх функціональних обов'язків.

Пожежна охорона.Система пожежної охорони створюється для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та держав­ної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної без­пеки на об'єктах і в населених пунктах.

До основних завдань пожежної охорони відносяться:

• здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

• запобігання пожежам і нещасним випадкам;

• гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквіда­
ції наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.

Таким чином пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізо­ваної та професійної пожежної охорони, входить до системи Міністер­ства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії (МИС), здійснює державний пожежний нагляд. Вона створюється в містах, населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності і скла­дається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб.

Державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипо­жежною службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.

На об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створю­ються підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони, які здійснюють свою діяльність згідно з положеннями, погодженими з

МНС України. Підрозділи відомчої пожежної охорони, що мають виїзну пожежну техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, який встано­влюється державною пожежною охороною. Ці підрозділи у питаннях підготовки особового складу та організації гасіння пожеж керуються нормативними актами, що діють у державній пожежній охороні.

У населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються міс­цеві пожежні команди

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення місцевих пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюдже­ту, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та органі­заціями, розташованими на території району.

На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння можуть ство­рюватися з числа робітників, службовців, інженерно-технічних праців­ників та інших громадян добровільні пожежні дружини (команди).

Державний пожежний нагляд.Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалеж­но від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодав­ства державною пожежною охороною в порядку, встановленому Кабі­нетом Міністрів України.

Органи державного пожежного нагляду не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального сам­оврядування.

Контроль за виконанням правил пожежної безпеки під час проек­тування, технічного переоснащення, будівництва, реконструкції та експлуатації об'єктів іноземних фірм та спільних підприємств регу­люється чинним законодавством або умовами, передбаченими догово­рами сторін, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

На об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.

Відповідно до покладених на них завдань, органи держпожнагляду:

• розробляють за участю зацікавлених міністерств та інших цен­
тральних органів державної виконавчої влади і затверджують загаль­
нодержавні правила пожежної безпеки, обов'язкові для усіх підпри­
ємств, установ, організацій та громадян;

• встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень,
інструкцій та інших нормативних актів, розробляють типові докумен­
ти з питань пожежної безпеки;

• погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм,
правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів,
що стосуються пожежної безпеки, а також інші проектні рішення;

• здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства з
питань пожежної безпеки керівниками органів державної виконавчої
влади, місцевих Рад та їх виконкомів, керівниками та іншими посадови­
ми особами підприємств, установ і організацій, а також громадянами;

• беруть участь у прийнятті в експлуатацію будівель, споруд та
інших об'єктів, а також у відведенні території! під будівництво, прове­
денні випробувань нових зразків пожежонебезиечних приладів,
обладнання та іншої продукції;

• проводять експертизу (перевірку) проектної та іншої документа­
ції та відповідність нормативним актам з пожежної безпеки і у встано­
вленому порядку дають дозвіл на введення в експлуатацію нових і
реконструйованих об'єктів виробничого та іншого призначення, впро­
вадження нових технологій, передачу у виробництво зразків нових
пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, на орен­
ду будь-яких приміщень і початок роботи новостворених підприємств;

• проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання
за повідомленнями і заявками про злочини, пов'язані з пожежами, і
порушення правил пожежної безпеки;

• здійснюють вибірково в загальноосвітніх, професійних, навчаль-
но-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення ква­
ліфікації і перепідготовки кадрів, на підприємствах, в установах і
організаціях контроль за підготовкою працівників, учнів і студентів з
питань пожежної безпеки;

• перевіряють наявність документів, які дають право на виконання
ножежонебезпечних робіт.

Навчання з питань пожежної безпеки.Оскільки головними при­чинами пожежі є відсутність у людей елементарних знань та недотри­мання вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил пожежної безпеки слід надавати першорядне значення. Воно повинно здійсню­ватись безперервно, на всіх етапах виховання, навчання та трудової діяльності працівника починаючи з самого раннього віку.

Вже у дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства.

Вивчення правил пожежної безпеки організовується у загально­освітніх і професійних навчально-виховних закладах, вищих навчаль­них закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та пере­підготовки кадрів, на виробництві та в побуті.

Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організовувати навчання населення правилам пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.

Навчання працюючих здійснюється згідно з Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожеж­ної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України.

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожеж­ною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять пере­вірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік посад і порядок організації навчання (у тому числі керів­ників різних рівнів) визначаються Кабінетом Міністрів України. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і пере­вірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Програми нав­чання з питань пожежної безпеки мають погоджуватися з органами державного пожежного нагляду.

Однією з основних форм пожежно-профілактичної роботи з пра­цівниками є протипожежна пропаганда. Вона повинна бути спрямова­на на виконання вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, наголошуючи, в першу чергу, на такі причини їх виникнення, як необережне поводження з вогнем, порушення правил експлуатації електроустановок, невиконання протипожежних заходів під час про­ведення пожежонебезпечних робіт.

Читайте також:

1. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
2. Автоматизація виробничих процесів
3. Акт за формою Н11 або НПВ складається відповідно до акта спе1
4. Аналіз факторів і причин відхилень від плану введення виробничих потужностей і основних фондів
5. Аналіз часткової рівноваги Крива виробничих можливостей
6. Аудит матеріально-виробничих запасів
7. Аудит матеріально-виробничих запасів
8. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
9. Б) Мета виробничих можливостей.
10. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
11. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
12. Безпечність виробничих процесів

Переглядів: 637