Загострюються відносини між окупаційним командуванням і урядом УНР.

Січня 1918 року було прийнято 4 Універсал – проголошення незалежності України.

9 лютого (26 січня) 1918 р.договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір, укладений в період світової війни. Він засвідчував завершення війни між договірними сторонами без анексій і контрибуцій. Кордони між УНР і Австро-Угорщиною визнавались за угодами довоєнного часу, а з Польщею планувалось визначити їх шляхом подальших переговорів на підставі етнографічних узгоджень та з урахуванням бажань населення. Сторони відмовлялись від претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, передбачався обмін військовополоненими та поновлення взаємних економічних відносин (слайд №4). За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину.Делегація УНР уже знала про здобуття Києва радянськими військами, але не повідомила про це союзників, щоб не перешкодити підписанню угоди (слайд №5).

Після того як договір став фактом, українська делегація вже не приховувала, що Центральна Рада перебуває у безнадійному становищі і потребує негайної збройної допомоги. Союзники також розуміли, що одержати продовольство з України можна лише за умови її окупації значними силами.

Основні заходи політики УЦР у січні—квітні 1918 р.:

· Підписання Брестського (Берестейського) миру з країнами Четвертного союзу

· Запровадження нового стилю в літочисленні (Юліанський календар було замінено Григоріанським календарем)

· Уведення в обіг національної валюти — гривні

· Затвердження державного герба — тризуб Володимира Великого

· Уведення закону про громадянство

· Скасування приватної власності на землю (19 січня 1918 p.), уведення закону про землю (31 січня 1918 p.), який передбачав соціалізацію землі та встановлення максимуму землеволодіння у розмірі 30 десятин

· Підтвердження курсу і соціально-економічної політики, що були проголошені III і IV Універсалами

Схвалення Конституції УНР (29 квітня 1918 р.)

Окупаційні власті остаточно прийшли до думки здійснити державний переворот і почали шукати підтримку в українському суспільстві. І знайшли її у заможного селянства.

З осені 1917 p. почав ширитися рух Вільного козацтва. Почасти він спирався на романтично-історичні традиції, але мав цілком актуальний соціально-економічний зміст: під його знаменами гуртувалися селяни-власники, не прихильні до ідеї соціалізації землі, а тому опозиційні як Центральній Раді, так і більшовикам.

Серед селян, які прагнули відродити козацький стан, користувалася впливом Українська демократично-хліборобська партія (заснована на Полтавщині у травні 1917 р.). У березні 1918 р. вона організувала у Лубнах хліборобський з'їзд, що мав широкий відгук в усій державі. У його рішеннях проголошувалися вимоги визнати принцип приватної власності як основу народного господарства і повернути власникам, включаючи поміщиків, конфісковані засоби виробництва. У порозумінні з поміщицькою Спілкою земельних, власників ця партія вирішила скликати у Києві Всеукраїнський хліборобський конгрес. Серед «хліборобів» поширювалися настрої замінити владу Центральної Ради одноособовою диктатурою сильної особи, вибраної з-поміж військових. Найдоцільнішою, на їхній погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана — генерал Павло Скоропадський.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення УНР	\|	Гетьманський переворот.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.