• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Т Е Х Н О Л О Г І Ї 10 сторінка

Інструктаж з питань охорони праці проводять під час організації роботи з охорони праці як на підприємствах, так і в навчальних закладах. За характе­ром і часом проведення інструктажі з питань охорони праці на підприємствах поділяють на декілька видів, а саме: на вступний, первинний, повторний, по­заплановий і цільовий.

Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться:

— з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тим­часову), незалежно від рівня їх освіти, стажу роботи за цією професією та по­сади;

— з працівниками, які знаходяться у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі, з водіями транспортних засобів, які вперше в'їжджають на територію підприємства;

— з учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці або особа, на яку наказом по підприємству (рішенням правління) покладено ці обов'язки. На великих підприємствах окремі питання вступного інструктажу можуть ви­світлювати відповідні фахівці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або у примі­щенні, що спеціально для цього обладнане, з використанням сучасних техніч­них засобів навчання та наочних посібників (плакати, натурні експонати, ма­кети, моделі, кінофільми, діафільми, відеофільми тощо).

Вступний інструктаж проводиться за програмою, що розроблена службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва та затверджується ке­рівником підприємства (виробництва). Орієнтовний перелік питань для скла­дання програми вступного інструктажу:

1. Загальні відомості про підприємство, характерні особливості виробни­цтва.

2. Загальні правила поведінки працівників на території підприємства, у ви­робничих та допоміжних приміщеннях. Розташування основних цехів, служб допоміжних приміщень.

3. Основні положення Закону України «Про охорону праці», КЗпП та ін­ших нормативних актів про охорону праці.

3.1. Трудовий договір, робочий час та час відпочинку. Охорона праці жінок

та осіб молодше 18 років.

3.2. Правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, відпові­дальність за порушення цих правил.

3.3. Система управління охорони праці, державний нагляд та громадський контроль за охороною праці на підприємстві:

— обов'язки власника з охорони праці;

— обов'язки працівника щодо виконання вимог нормативних актів про охорону праці;

— права працівника з охорони праці при укладанні трудової угоди та під час роботи на підприємстві;

— відповідальність працівника за порушення вимог з охорони праці;

— попередні та періодичні медичні огляди;

— соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворю­вань;

— навчання з питань охорони праці.

4. Основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори, характерні для цьо­го виробництва, особливості їх впливу на працівників. Методи і засоби запобі­гання нещасним випадкам та професійним захворюванням, засоби індивіду­ального і колективного захисту, знаки безпеки та сигналізації. Порядок і нор­ми видачі засобів індивідуального захисту.

5. Основні вимоги виробничої санітарії та особистої гігієни.

6. Обставини та причини окремих характерних нещасних випадків та ава­рій, які сталися на підприємстві та інших аналогічних виробництвах через по­рушення вимог безпеки.

7. Порядок розслідування та оформлення нещасних випадків і професій­них отруєнь.

8. Пожежна безпека. Способи та засоби запобігання пожежам, вибухам, аваріям. Дії персоналу при їх виникненні. Діючі документи з питань пожеж­ної безпеки. Виробничі дільниці, які найбільш небезпечні щодо виникнення пожежі. Протипожежний режим. Загальні об'єктні та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки. Способи застосування первинних засобів пожежога­сіння.

9. Перша допомога потерпілим. Дії працівників при виникненні нещасного випадку на дільниці, у цеху.

Запис про проведення вступного інструктажу здійснюється у спеціальному журналі (схема 3), а також у документі про прийняття працівника на роботу.

(підприємство, організація, навчальний заклад)

ЖУРНАЛ

РЕЄСТРАЦІЇ ВСТУПНОГО ІНСТРУКТАЖУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Розпочато «_ »________ 20__ р.

Закінчено «__ »________ 20__ р.

Схема 3. Зразок спеціального журналу реєстрації вступного інструктажу

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку ро­боти:

— з працівником, новоприйнятим (постійно або тимчасово) на підприєм­ство;

— з працівником, який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

— з працівником, який буде виконувати нову для нього роботу;

— з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробни­чому процесі на підприємстві;

— зі студентом (учнем та вихованцем), який прибув на виробничу практи­ку.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб спеці­ального фаху за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних ін­струкцій з охорони праці для працівників, інших нормативних актів про охо­рону праці, технічної документації та орієнтовного переліку питань первинно­го інструктажу. Програма вміщує такі питання:

1. Загальні відомості про технологічний процес та обладнання на робочому місці, виробничій дільниці, у цеху. Основні небезпечні і шкідливі виробничі фактори, що виникають при цьому технологічному процесі, особливості їх дії на працівників.

2. Безпечна організація праці та утримання робочого місця.

3. Небезпечні зони машин, механізмів, приладів. Засоби безпеки обладнан­ня (запобіжні, гальмові пристрої та огорожі, системи блокування та сигналіза­ції, знаки безпеки). Вимоги запобігання електротравматизму.

4. Порядок підготовки до праці (перевірка справності обладнання, пуско­вих приладів, інструменту та пристосувань, блокування, заземлення та інших засобів захисту).

5. Безпечні прийоми та методи роботи, дії при виникненні небезпечної си­туації.

6. Засоби індивідуального захисту на робочому місці та правила їх викорис­тання.

7. Схема безпечного руху працівників територією цеху, дільниці.

8. Внутрішньоцехові транспортні та вантажопідйомні засоби і механізми. Вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах та транспортуван­ні вантажу.

9. Характерні причини аварій (вибухів, пожеж тощо), випадків виробни­чого травматизму.

10. План ліквідації аварій, запасні виходи.

11. Засоби запобігання можливим аваріям. Обов'язки і дії працівників при аваріях. Способи застосування існуючих на дільниці засобів пожежогасіння, протиаварійного захисту та сигналізації, місця їх розташування.

12. Надання долікарської допомоги потерпілим.

13. Вимоги безпеки при закінченні роботи.

Програма первинного інструктажу розробляється керівником цеху, діль­ниці, узгоджується зі службою охорони праці і затверджується керівником підприємства або відповідного структурного підрозділу.

Усі працівники, у тому числі випускники професійних навчальних закла­дів, навчально-виробничих (курсових) комбінатів, після первинного інструк­тажу на робочому місці повинні протягом 2—15 змін (залежно від характеру виробництва і рівня кваліфікації фахівця) пройти стажування під керівни­цтвом досвідчених, кваліфікованих спеціалістів, які призначаються наказом (розпорядженням) по підприємству (дільниці, виробництву).

Керівник підприємства (цеху, дільниці, виробництва) має право своїм на­казом або розпорядженням звільнити від проходження інструктажу працівни­ка, який має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років і перево­диться з одного цеху в інший, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він буде працювати, не змінюються.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівни­ками: на роботах з підвищеною небезпекою — один раз на квартал, на інших роботах — один раз на півріччя.

Як правило, повторний інструктаж проводиться індивідуально або з гру­пою працівників, що виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому міс­ці або в кабінеті охорони праці:

— у разі введення в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

— при зміні технологічного процесу, модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших чинників, що вплива­ють на охорону праці;

— у разі порушення працівником нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварії або отруєння;

— на вимогу працівників органу Державного комітету з нагляду за охоро­ною праці, вищої за рангом господарської організації або державної виконав­чої влади у випадку, якщо виявлено незнання працівником безпечних методів і прийомів праці чи нормативних актів про охорону праці;

— у разі наявності перерви у професійній діяльності працівника понад ЗО календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, понад 60 днів — для інших видів робіт.

Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально або з групою праців­ників спільного фаху. Обсяг і зміст інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили необхід­ність його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівником:

— у разі виконання разових робіт, не пов'язаних із безпосередніми обов'язками за фахом;

— при ліквідації аварії або стихійного лиха;

— під час проведення робіт, на які оформляють наряд-допуск, дозвіл або інші подібні документи;

— у разі проведення екскурсій на підприємствах.

Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншою документа­цією, що дозволяє проведення робіт.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, май­стер, інструктор виробничого навчання тощо). Причому їх здійснення обов'язково має закінчуватися перевіркою знань шляхом усного опитування, за допомогою технічних засобів навчання, а також на підставі перевірки набу­тих навичок безпечних методів ведення праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Про проведення первинного, повторного, позапланового і цільового інст­руктажів особа, яка проводила інструктаж, робить запис у журналі (схема 4). При цьому обов'язковими є підписи як тих, кого інструктували, так і того, хто інструктував.

Журнали інструктажів мають бути пронумеровані, прошнуровані та скрі­плені печаткою.

У разі потреби первинний, повторний, позаплановий інструктажі можна проводити у встановленому порядку на іншому спорідненому за технологією підприємстві, де є необхідні для цього умови.

Керівник підприємства за потреби має право запросити до себе для прове­дення інструктажів відповідних спеціалістів іншого, спорідненого за техноло­гією підприємства. Оформлення інструктажів, стажування та допуск до робо­ти працівника у таких випадках проводиться в Журналі реєстрації інструкта­жів з питань охорони праці підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний видати працівникові примірник ін­струкції з охорони праці за його професією або вивісити її на його робочому місці.

Перелік професій та посад працівників, які звільняються від первинного, повторного та позапланового інструктажів, затверджується керівником під­приємства після узгодження з державним інспектором Державного комітету з нагляду за охороною праці. До цього переліку можуть бути віднесені особи, ді­яльність яких не пов'язана з обслуговуванням обладнання, використовуван­ням певного інструментарію, збереженням сировини та матеріалів тощо.

Навчання і перевірка знань із питань охорони праці працівників служби охорони праці проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки.

Інструкції з охорони праці — це нормативний акт, що містить обов'язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства або в інших місцях, де за дорученням роботодавця виконуються ці роботи, трудові чи службові обов'язки.

Інструкції з охорони праці поділяють на:

— інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних ак­тів про охорону праці;

— примірні інструкції;

— інструкції, що діють на підприємстві.

(підприємство, організація, навчальний заклад)

ЖУРНАЛ РЕЄСТРАЦІЇ ІНСТРУКТАЖІВ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ГІРАЦІ

(цех, дільниця, бригада, служба, лабораторія)

Розпочато «_ »________ 20__ р.

Закінчено «__ »________ 20__ р.

Схема 4. Зразок журналу реєстрації проведення інструктажів

Інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються для персоналу, який проводить вибухові ро­боти, обслуговує електричні установки та пристрої, вантажопідіймальні ма­шини та ліфти, котельні установки, ємності, що працюють під тиском, і для інших працівників, правила безпеки праці яких установлені міжгалузевими нормативними актами про охорону праці, затвердженими Державним коміте­том з нагляду за охороною праці. їх дотримання є обов'язковим для працівни­ків відповідних професій на всіх підприємствах, у тому числі для медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, незалежно від їх підпоряд­кованості, форми власності та виду діяльності.

Примірні інструкції затверджуються міністерствами чи виробничими, науково-виробничими та іншими об'єднаннями підприємств, які мають відпо­відну компетенцію, за погодженням з Державним комітетом з нагляду за охо­роною праці та Національним НДІ охорони праці. Такі інструкції використо­вуються як основа для розробки інструкцій, що діють на підприємстві. Останні ж розробляються з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог без­пеки, викладених в експлуатаційній і ремонтній документації підприємств — виготовлювачів обладнання, що використовується на цьому підприємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві, розробляються (переглядаються) ке­рівниками робіт (начальниками виробництва, цеху, дільниці, відділу тощо) і затверджуються роботодавцем. Служба охорони праці реєструє у спеціально­му журналі всі інструкції, які вводяться в дію на цьому підприємстві. Безпо­середній керівник робіт видає працівникам на руки інструкції з охорони праці (під розписку) під час проведення первинного інструктажу або вивішує на їх робочих місцях.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих норматив­них актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру по­треби, але не рідше одного разу на 10 років, а інструкцій, що діють на підпри­ємстві, — не рідше одного разу на 5 років, причому для професій або видів ро­біт з підвищеною небезпекою — не рідше одного разу на 3 роки.

Кожній інструкції з охорони праці присвоюють назву та скорочене позна­чення (код, порядковий номер). Вона має містити такі розділи:

— загальні положення;

— вимоги безпеки перед початком роботи;

— вимоги безпеки під час виконання роботи;

— вимоги безпеки після закінчення роботи;

— вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

Інструкції містять лише ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких обов'язкове самими працівниками. Порушення працівником цих вимог роз­глядається як порушення трудової дисципліни. Контроль за дотриманням ви­мог інструкцій покладається на роботодавця.

Розділ 2

ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ В ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ

Загальні положення системи управління охороною праці

Положення Закону України «Про охорону праці», нормативні акти чинно­го законодавства України з питань охорони праці в повному обсязі регулюють ці питання в закладах охорони здоров'я. На їх підставі розроблені та затвер­джені МОЗ України при узгодженні з Державним комітетом з нагляду за охо­роною праці нормативні документи з питань охорони праці для медичної галу­зі, зокрема: з техніки безпеки і виробничої санітарії; про працю жінок та моло­ді; про спецодяг, санітарно-гігієнічний одяг та спеціальне мило; про відшкоду­вання збитків працівникам у зв'язку з нанесеною шкодою їх здоров'ю; з нагля­ду та контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.

Для введення у правове поле України питань з техніки безпеки і виробни­чої санітарії в системі закладів охорони здоров'я на основі чинного законодав­ства про охорону праці розроблені і діють: правила забудови, експлуатації і техніки безпеки фізіотерапевтичних кабінетів (відділень); правила забудови, експлуатації інфекційних закладів та охорона праці їх персоналу; правила са­нітарії при роботі у протитуберкульозних закладах системи МОЗ України; правила особистої гігієни персоналу протилепрозних закладів; правила обла­штування і експлуатації психоневрологічних і психіатричних лікарень; пра­вила облаштування, техніки безпеки і виробничої санітарії при роботі в клініко-діагностичних лабораторіях лікувально-профілактичних закладів, лабораторіях санітарно-епідеміологічних закладів, інститутів та навчальних закладів; правила забудови і експлуатації приміщень патологоанатомічних відділень і моргів (патогістологічних і судово-гістологічних лабораторій) лікувально-профілактичних закладів; правила з експлуатації і техніки безпе­ки при роботі з автоклавами; санітарні правила з обладнання та утримання експериментально-біологічних клінік (віваріїв); правила з техніки безпеки і виробничої санітарії для пральних закладів і підприємств охорони здоров'я; правила з техніки безпеки і виробничої санітарії в кухнях та їдальнях закладів і підприємств системи МОЗ; інструкція із захисного заземлення електроме- дичної апаратури в закладах МОЗ України.

Дотримання цих правил є обов'язковим при проектуванні, будівництві, ре- конструюванні та експлуатації тих чи інших відділень або лікарень. Новоство- рений або реконструйований кабінет (чи відділення) має бути прийнятий спе­ціальною комісією за обов'язковою участю СЕС, головного спеціаліста, техніч­ного інспектора профспілки медичних працівників, місцевого профспілкового комітету, усіх зацікавлених сторін. Прийняття приміщень оформляється ак­том.

Викладені загальні вимоги щодо проектування та забудови лікувально- профілактичних закладів знайдуть своє продовження у подальших розділах, в яких будуть висвітлені основи безпечної експлуатації лікарняних споруд, за­безпечення належних умов перебування хворих та праці медичного персоналу, профілактики негативного впливу несприятливих факторів виробничого се­редовища на здоров'я медичних працівників.

Водночас слід зауважити, що з 2001 р. набули чинності вітчизняні буді­вельні норми «Заклади охорони здоров'я» ДБН В.2.2.-10-2001. Вимоги цих норм є обов'язковими для юридичних та фізичних осіб незалежно від їх відом­чого підпорядкування та форм власності.

Отже, багаторічний досвід існування лікарень зумовлює виникнення свідо­мого розуміння ролі та значення створення належних санітарно-гігієнічних умов для ефективного та адекватного їх функціонування. Дійсно, високий сту­пінь ефективності лікувального процесу та безпечні умови праці медичного персоналу невід'ємні від суворого дотримання гігієнічних вимог, які є най­важливішим складником раціональної схеми функціонування сучасних ліка­рень та безпеки й охорони праці медичного персоналу. Створення та суворе до­тримання санітарно-гігієнічних умов експлуатації лікувально-профілактич­них закладів слід вважати надійною передумовою профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.

Розглядаючи систему управління охороною праці в медицині, варто зазна­чити, що вона, маючи відповідну державну структуру, характеризується на­явністю певних структурних особливостей у кожному конкретному лікувально- профілактичному закладі (схема 5).

Зрозуміло, що викладена структура управління досить умовна, адже мініс­терства, вдосконалюючи свою роботу, змінюють свої окремі відділи та підроз­діли, причому як їх назву, так і головні напрями роботи. Однак у всіх випадках і в самих органах державного управління, і в окремих їх закладах завжди зна­ходить місце функціонування відповідних структур з охорони праці.

Розглядаючи основні положення статті 33 «Повноваження міністерств та інших центральних органів Державної виконавчої влади у галузі охорони пра­ці» Закону України «Про охорону праці», слід зазначити, що міністерства і, зокрема, МОЗ України:

— проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

— розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення гігієніч­них умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середови­ща в галузі загалом;

— здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств (установ) у галузі з охорони праці;

— укладають з галузевою профспілковою організацією медичних праців­ників угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

— фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів з охорони пра­ці;

— організовують навчання та перевірку знань норм і правил з охорони пра­ці керівниками, працівниками та спеціалістами галузі;

— здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці;

— створюють з метою координації та вдосконалення діяльності з охорони праці управління (відділи служби) охорони праці на місцях.

Варто зазначити, що абсолютна більшість положень, викладених вище, по­ширюються і на управління охорони здоров'я обласних державних адміністра­цій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з технічного нагляду та охорони праці).

Очевидно, що з подальшим розвитком місцевого самоврядування більш чітке місце у структурі управління охороною праці знайдуть відділи з охорони праці при міських управліннях охорони здоров'я, територіальних медичних об'єднаннях міських та сільських районів тощо. Структуру здійснення адміні­стративного контролю з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі наведено на схемі 6.

Схема 6. Орієнтовна структурна схема здійснення адміністративного контролю за проведенням заходів з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі

Ця схема адміністративного контролю з охорони праці в лікувально-про­філактичному закладі діє і нині.

Заходи безпеки під час експлуатації електроприладів

З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії, а від­так і кількість людей, які в процесі своєї життєдіяльності і внаслідок особли­востей умов праці використовують (експлуатують) електроприлади. Медична галузь не є винятком, тому питання електробезпеки особливо актуальні.

Електробезпека — це система організаційних та технічних заходів і засо­бів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Електроустаткування, з яким доводиться мати справу практично всім пра­цівникам охорони здоров'я, становить велику потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні на відстані виявити наявність електричної напруги. У зв'язку з цим захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію електричної напруги. Проходячи через ор­ганізм людини, електричний струм справляє на нього термічну, електролітич­ну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму супроводжується опіками окремих ділянок тіла люди­ни, нагріванням кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що спричинює функціональні розлади.

Електролітична дія зумовлює суттєві зрушення фізико-хімічного складу крові та інших органічних рідин.

У результаті механічної дії струму виникають ушкодження (розриви, роз­шарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинаміч­ного ефекту.

Біологічна дія струму на живу тканину проявляється небезпечним збу­дженням клітин і тканин організму, що супроводжується мимовільним судом­ним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих пору­шень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Подразнення тканин організму внаслідок дії електричного струму може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо через ці тканини, та. реф­лекторним (через центральну нервову систему), коли струм через тканини не проходить.

Електротравма — це травма, спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. За наслідками електротравми умовно поділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм унаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і сис­тем. Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електрооф- тальмія.

Електричний опік — найпоширеніша місцева електротравма (близько 60 %), яка спостерігається переважно у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Ці опіки залежно від умов виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідок проходження струму електрична енергія перетворюється на теплову, та дугові, які виникають унаслідок дії на тіло лю­дини електричної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти і температу­ри, а також розмірів дуги електричні опіки можуть уражати не лише шкіру, а й м'язи, нерви і навіть кістки. Такі опіки називають глибинними; заживають вони дуже довго.

Електричні знаки (електричні позначки) — це плями сірого чи блідо- жовтого кольору у вигляді мозолі на поверхні шкіри в місці її контакту зі стру- мопровідними частинами.

Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження зазвичай зазнають відкриті частини тіла — руки та лице. Ушко­джена ділянка шкіри стає твердою і шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.

Механічні ушкодження — це ушкодження, які виникають у результаті су­домних скорочень м'язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Механічні ушкодження проявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть пере­ломів кісток.

Електроофтальмія — це ураження очей унаслідок дії ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.

Найнебезпечнішим видом електротравм є електричний удар, який здебіль­шого (близько 80 % випадків, включаючи й змішані травми) призводить до

смерті потерпілого.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від на­слідків ураження дію електричного струму можна умовно поділити на чотири ступені:

I — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

II — судомні скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням

дихання та роботи серця;

III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або

обох систем одночасно);

IV — клінічна смерть.

Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та дихання і триває 6—8 хв, доки не за­гинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, уна­слідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпад білкових структур.

Якщо при клінічній смерті негайно усунути дію електричного струму і тер­міново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж сер­ця), то існує висока імовірність збереження життя потерпілого.

Читайте також:

1. Всі люди є рівними перед Богом. 1 сторінка
2. Всі люди є рівними перед Богом. 2 сторінка
3. Всі люди є рівними перед Богом. 3 сторінка
4. Всі люди є рівними перед Богом. 4 сторінка
5. Всі люди є рівними перед Богом. 5 сторінка
6. Всі люди є рівними перед Богом. 6 сторінка
7. Всі люди є рівними перед Богом. 7 сторінка
8. Всі люди є рівними перед Богом. 8 сторінка
9. Всі люди є рівними перед Богом. 9 сторінка
10. Вступ................................................................................................................ 7 1 сторінка
11. Вступ................................................................................................................ 7 10 сторінка
12. Вступ................................................................................................................ 7 11 сторінка

Переглядів: 392